Консультації

Як визначити своє джерело сили?

Що таке ресурсний стан, та куди він зникає?

   Ресурсний стан — це наявність фізичних та психоемоційних ресурсів, які дають людині енергію та мотивацію вирішувати щоденні справи, справлятися із труднощами та будувати свою життя. Ресурсний стан характеризується відчуттям задоволення, впевненості, волі.

   Щоб визначити рівень вашого ресурсного стану, скористайтеся шкалою від 0 до 10, де десять — найвищий рівень енергії. Це дозволить вам оцінити, яку кількість годин потрібно виділити на відновлення, а також скласти відповідний план. Пам'ятайте, що важливо підтримувати баланс між тим, скільки енергії ви витрачаєте та скільки поповнюєте.

Як налагодити свій ресурсний стан

Зверніть увагу на ваші потреби

   Щоб добре функціонувати, людина потребує якісної їжі та води, достатньої кількості сну, притулку та зв'язку з іншими. Особливо важливо дбати про задоволення цих потреб під час війни, коли рівень хронічного стресу постійно високий. Воспользуйтесь тарілкою здорового харчування, щоб скласти щоденний раціон, який буде поповнювати енергію  

   Також пам'ятайте про задоволення базових емоційних потреб: у безпечній прив'язаності, автономії та визнанні, правилах і межах, висловлюванні емоцій, спонтанності та грі.

   В умовах війни не всі потреби можна задовольнити у звичний для вас спосіб. Скористайтеся вправою «Мозковий штурм»: візьміть папір та ручку, напишіть у центрі певну потребу та накидайте різноманітні ідеї, як ви можете її задовольнити. Не здавайтесь, якщо спочатку вам буде складно. Дайте собі годину. Також ви можете запитати у друзів чи знайомих, як вони задовольняють свої потреби, та спробувати ті способи, які вам понравилися.

— Почніть робити ресурсні активності

   Пам'ятайте, що в години випробувань вам знадобиться ще більше ресурсних активностей, ніж у більш стабільний час. Ресурсна активність — це певна справа, яка близька вам до душі та приносити енергію. Є просте вправо: спробуйте вигадати заняття, які вас надихатимуть, на шкірну літеру алфавіту. Це може бути "З" - зарядка, "М" - малювання, "П" - прогулянка. Щоб розширити свій список ресурсних активностей, вгадайте, що вам подобалося робити в дитинстві, — такі заняття також є потужним джерелом відновлення.

   Ще один спосіб поповнити джерело енергії - вправи-антистрес. Вони теж прості, проте добре впливають на психоемоційний стан через тіло. 

— Проаналізуйте, на що витрачається ваша енергія

   Протягом однієї тижні спробуйте записувати, на що ви витрачали фізичні на ментальні ресурси. Не ограничуйтесь тільки списком справ, які зробили за певну годину. Врахуйте також кількість годин, яку ви витратили на обдумування чи проживання певних ситуацій. Пам'ятайте, що емоційні переживання, зокрема відчуття тривоги, забирають багато енергії.

   Спробуйте виконати ще одне вправу: протягом тижня записуйте ваш рівень енергії до та після певної справи. Для цього скористайтеся шкалою від 0 до 10, де десять – найвищий рівень енергії.

   Завдяки цим управам ви зможете побачити собі з іншого боку та оцінити, які заняття варто скоротити, а які робити частіше.

— Перегляньте свої пріоритети

   Однією з причин низького ресурсного стану є неправильна постановка пріоритетів, яка виснажує організм. Це можуть бути нереалістичні пріоритети або такі, що не збігаються з вашими внутрішніми бажаннями.

   Почніть ревізію пріоритетів із визначення ваших цінностей. Далі проаналізуйте, що хочете підтримувати, покращувати чи змінювати у своїй житті. Наступний крок — оцініть свій час та свій емоційний ресурс. Пам'ятайте, що тут важлива реалістична оцінка, без самокритики. Після цього запишіть ваші пріоритети та будьте готові їх переглядати, зважаючи на різноманітні обставини та ваш стан.

— Зверніться за допомогою

   Ресурсний стан буває складно налагодити самостійно, тому не стесняйтесь звертатися за допомогою до фахівців із ментального здоров'я. 

Як підтримувати себе в ресурсному стані

— Продовжуйте піклуватися про свої потреби

   Коли ви відчуваєте більше енергії, може з'явитися бажання знову повернутися до звичного режиму. Однак не поспішайте, виділіть годину на достатнє відновлення. Важливо, щоб ваш спосіб життя враховував справи та активності, спрямовані на задоволення ваших потреб – фізичних та емоційних.

   Часом вам може бути складно навчитися зважати на свої потреби, однак пам'ятайте, що це навичка, яку можна опанувати.

- Фізична активність

   Рух важливий не тільки для фізичного, а й для ментального здоров'я. Регулярна фізична активність зменшує симптоми депресії та тривожності, покращує когнітивні здібності та загальне самопочуття.

   Інтенсивність фізичних навантажень протягом дня залежить від віку, рівня фізичної підготовки та загального стану здоров'я. Вибирайте ті фізичні активності, які вам подобаються. Це може бути прогулянка, танці, йога, розтяжка чи силові вправи у спортзалі. Спробуйте різні види спорту, щоб знайти те, що приносить вам задоволення.

— Розвивайте емоційну компетентність

   Емоційна компетенція — це навичка, яка дозволяє розуміти, регулювати свої емоції, висловлювати їх та ефективно взаємодіяти з емоціями інших людей. Стратегій для покращення емоційної компетентності є безліч.

— Уникайте перфекціонізму

   Перфекціонізм — прагнення до ідеалу — здається корисною характеристикою, однак він забирає багато енергії та є однією з причин емоційного вигорання. Перфекціонізм виявляється по-різному. Наприклад, ви ставите перед собою нереалістичні цілі та очікуєте від себе постійної високої продуктивності. Або ж ваше прагнення зробити все ідеально супроводжується постійним відчуттям тривоги.

   Пам'ятайте, що прагнення ідеального є корисним доки воно не починає негативно впливати на якість життя. Плекайте гнучкість та прийміть ті, що важливо робити справи досить добре, а не ідеально. 

— Дбайте про якість стосунків з іншими

   Для підтримки ресурсного стану важливо мати досить добрі стосунки з оточенням. Це не означає, що вам потрібно замовчувати непорозуміння чи намагатися всім подобатися. Досить добрі стосунки — це ті, у яких вас поважають, а ваші потреби вважають важливими.

   Уникайте спілкування з людьми, які негативно впливають на ваш емоційний стан. Також зважайте на якість стосунків на роботі, адже вони також впливають на рівень напруження, мотивації та задоволення.

Консультація з елементами тренінгу "Ненасильницьке спілкування"

   Дуже часто ми психологічно тиснемо на своїх друзів, рідних та просто співрозмовників, бо не знаємо, як по-іншому можна спілкуватися. При цьому ми самі відчуваємо собі негативно: нервуємо, злимося, переймаємось. Наприклад, коли дратує гучна музика, ми можемо підійти до сусіда і сказати: Ти взагалі нормальний? На годинниках друга ночі!». А сусід у відповідь: «Я нормальний, а ти — точно ні! Це моя квартира, що хочу, те й роблю». І тут через нашу неспроможність висловити свої потреби та прохання, не зачіпаючи співрозмовника, виникає конфлікт. Постійний тиск забирає багато нашої енергії та може кривдити людину, на яку тиснемо. Наша агресія спричиняє агресію у відповідь — утворюється замкнений коло, який лише погіршує початкову проблему з гучною музикою.

   У таких випадках ми чинимо емоційно та імпульсивно, наша поведінка, зумовлена ​​роздратованістю, злістю чи іншим почуттям. У цьому і криється вся проблема: ми звинувачуємо, роблячи собі жертвою дій іншого людини, і прагнемо відвоювати свою справедливість і свій комфорт. Натомість ми мали б аналізувати власні потреби, розуміти потреби інших. Мали б проговорювати власні почуття і намагатися зрозуміти їхню природу. І зрештою, ми мали б висловити свої прохання, а не звинувачення.

    2 слайд - Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері, назвавши людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Спілкування людей – досить складний та тонкий процес. Кожен із нас навчатиметься цьому всю життя, здобуваючи досвід, часто за рахунок помилок та розчарувань. Але, на жаль, досить часто ми потрапляємо до ситуації, яку визначаємо як конфліктні.

 3 слайд - Управа «Як на долоні»

Мета:  актуалізація  особистісного досвіду переживання конфлікту, демонстрація відмінностей у сприйнятті конфлікту різними людьми.

Хід вправи

Учням пропонується закрити очі, витягнути вперед руки  долонями вгору та уявити у себе на долонях КОНФЛІКТ.

Уявивши конфлікт, потримати його в руках, кожен може зробити з ним те, що захоче.

– Яким вам уявився конфлікт?

– Якого він був кольору?

- Які відчуття були у вас у той момент?

– Що вдалося зробити із конфліктом?

– Як ви собі відчуваєте тепер?

(Звернути увагу, хто як сприймає конфлікт під час обговорення.)

-Що ми називаємо конфліктом?

– А можна сказати, що конфлікт – до способу захисту власної гідності?

   4 слайд -  Для того, щоб покращити якість комунікації між людьми, американський психолог, учитель та письменник, Маршал Розенберг розробив стратегію ненасильницького спілкування. Ця стратегія покликана зробити спілкування ефективнішою, ціною менших енерговитрат людини. Ненасильницьке спілкування (ННР) — це гнучка технологія комунікації, що поєднує переговорні навички та конфліктологію. Це зовнішня грань методу, дуже алгоритмічно і добре тренована як навичка.

   А в глибині, у своїй основі, ННЗ — це особливий світогляд, система установок, яка допомагає бути в контакті з тими, хто не схожий на нас, вибудовувати партнерство у найскладніших робочих і життєвих ситуаціях, бачити світ як простір можливостей, а не арену боротьби та війни. ННС пропонує спілкування без критики та звинувачень, спрямовуючи свої слова на знаходження розв'язання проблеми. ННР навчатиме не тільки слухати, а й чути та розуміти інших. Воно допоможе зробити вашу життя інших набагато простіше.

   «За методом Розенберга пропонується змінити звичну стратегію мислення та поведінки у конфліктних ситуаціях із реактивної (відповідь на подразник) на свідому та співчутливу. Для цього пропонується постійно турбуватися про себе (свої потреби) та у діалозі з людьми уникати оцінок і критики, натомість звертати увагу на факти, свої почуття та почуття та потреби опонента».

 5 слайд - Управа «Яблучко і черв'ячок»

   Сядьте зручніше, закрийте очі і уявіть на хвилину, ніби Ви – яблуко. Стигле, рахуйте, гарне, ароматне, наливне яблучко, яке висить на гілочці. Усі милуються Вами, захоплюються. Раптом звідки не візьмись, підповзає до Вас черв'як. І каже: «Зараз я тобі буду їсти!» Що б Ви відповіли черв'яку? Відкрийте очі та запишіть свій відповідь.

   6 слайд - В основі методу лежить світогляд Махатмі Ганді, який не приймав насильства для досягнення будь-яких цілей та застосовував ненасильство як соціальну та політичну стратегію. Ще одним учителем Розенберга був Карл Роджерс, один із найвидатніших психотерапевтів гуманістичного спрямування, який вважав емпатію основою ефективної роботи терапевта та змін особистості клієнта. ННС будується на чотирьох основних складових, на яких ми маємо концентрувати увагу.

   7 слайд - Перший крок - спостереження за тим, що впливає на ваші почуття.

На першій сходинці ми розбираємося з тим, що негативно впливає на наші почуття. Коли ми говоримо про це співрозмовнику, важливо використати констатацію факту, а не передчасну оцінку. Інакше ваші слова будуть сприйматися як критика — образити чи злити. Наприклад: «Ті йогоїст!» – Це оцінка. Констатацією факту буде: «Остання година ти стала приділяти менше уваги моїм потребам та бажанням».

  8 слайд - Інший крок — усвідомлення своїх почуттів та озвучування їх.

На цьому етапі ми виявляємо, чому ті чи інші ситуації негативно впливають на нас. Тобто говоримо про те, що відчуваємо. Ваші слова мають висловлювати наш емоційний стан, а не інтерпретувати дії співрозмовника. Наприклад: Ти мене лякаєш! - звучити як докір. Тут ми наголошуємо на провині співрозмовника, а не на власних почуттях. А говорячи, наприклад, «Мені лячно, коли ти кричиш на мене», ми дуже чітко пояснюємо, що та коли відчуваємо.

   9 слайд - Третій крок - усвідомлення та висловлювання потреб.

На цьому етапі ми викорінюємо причину проблеми для її подальшого розв'язання. Тобто, наприклад, щоб людина не почувалася лячно через щось, потрібно зрозуміти звідки страх. Такий підхід дозволяє уникнути непорозумінь, адже ми чітко обґрунтовуємо наші почуття. Доповнюючи минулий приклад: «Мені лячно коли ти кричиш на мене, бо я ціную емоційну безпеку». Або: «Я відчуваю пригнічено, коли ти перевіряєш мої повідомлення без мого відома, бо в стосунках для мене важлива довіра». Чи так: «Я радію, коли ти даруєш мені квіти з того, що я ціную твою увагу до мене».

   10 слайд - четвертий крок - прохання.

На останньому кроці ми шукаємо розв'язання проблеми. Тобто говоримо про наші бажання, щоб співрозмовник зрозумів, чого ви від нього хочете. Дуже важливо просити, а не наказувати/погрожувати/вимагати. Прохати — це означає бути готовим почути «ні» у відповідь і саме це означає не тиснути на людину. Наприклад: "Не говори зі мною так!" буде наказом з вашого боку, а «Прошу, звертайся до мене з більшим повагою» — чітке прохання без агресії.

   Сам Маршалл наводить наступний дуже влучний приклад: «Феліксе, коли я бачу два згорнутих клубками брудних шкарпеток під журнальним столиком і ще три біля телевізора, я відчуваю роздратування, бо мені потрібно більше порядку в кімнатах, де всі ми живемо разом». Потім вона одразу може додати четверту складову — ясно сформульоване прохання: «Не міг би ти віднести свої шкарпетки до своєї кімнати чи до пральної машини?». Так працює ненасильницьке спілкування.

11 слайд - Метафорична релаксація «Подорож у дитинство»

   Інструкція: Сядьте зручно, зніміть затиски зі всіх   частин тіла легкими рухами. Зробіть кілька легких вдихів під фразу   «Мені чудово», налаштуйте дихання на цей ритм. Заплющте очі, уявіть собі білий екран, на якому будуть послідовно з'являтися різні картини. Ось перед вами дерево великим планом, яке поступово віддаляється…, ось хмари, що повільно пливуть і теж зникають…, здається, ваш погляд на чомусь затримується…, дайте волю вашій уяві…

   Шкіра думка неодноразово повертається у своє дитинство. А дитинство та казка нерозлучні, як нерозлучні річка та береги, сонце та день, квітка та земля, ніч та місяць. Кожний любив слухати казки, і ви можете знову і знову згадати, як ви всім серцем співчували та співпереживали з головним героєм, проходячи разом з ним через усі випробування та радіючи за нього та за його успіхи. Та кожен любив не раз перегортати сторінки книги, вкотре розглядаючи малюнки із казковими героями. А ви можете переглянути іншу книгу – книгу вашої життя та знайти в ній найцікавіші сторінки. Похвалити собі за шкірний успіх, за шкірний успіх. Ви доклали зусиль, виявили здібності, у вас щось вийшло – і це чудово! Вам подобається такий стан і це добре…

   На цих сторінках ви бачите собі радісним, щасливим, упевненим і задоволеним людиною, яка легко долає всі труднощі і незмінно досягає успіху у своїх справах. Іноді вам трапляються сторінки, де ви бачите свої колишні невдачі та враження, де ви когось обурили або обурили вас, де вас роздирає гнів, клекоче обурення, бажання заподіяти нападнику біль або мучити почуття провини, страху образи. Ви можете вирвати ці аркуші зі своєї книги і попрощатися з ними назавжди, або ви можете залишити їх та подякувати кожній ситуації за те, що здобули в ній уроки життя. Малюк, який вчиться ходити, багато разів падає, набиває собі гулі. Але знову і знову встає, щоб, можливо. Знову впасти… не можна навчитися ходити, не падаючи. Не можна навчитися жити без труднощів. Скажіть «спасибі» всім своїм життєвим проблемам та труднощам, за можливість порівняти та зрозуміти стан зльоту та падіння, неприємності та радощів, гіркоту враження та радість перемоги. Без неприємностей ми дуже швидко звикли б до радощів і життя було б нудне та нецікаве, як квітка без запаху… як весілля без музики… як ліс без птахів.    Подякуйте всім, хто колись вас образив, знехтував, відмовивши, – вам було боляче, проте ви багато навчилися і піднялися духовно на одну, а може, на кілька сходинок. А тепер погортайте свою книгу знову вперед і поверніться сьогодні, у цю годину, цю кімнату. Зробіть глибокий вдих та енергійний видих під фразу: «Бодьорий Я» і відкрийте очі.

   12 слайд - Маршалл говорити про те, що головним призначенням ННР є створення зв'язку, яке полегшить процес комунікації не тільки з оточенням, а й зі своїм внутрішнім «Я» .

   ННР — це шлях до власного самопізнання та самовираження, завдяки якому ми можемо почати сприймати відносини у новому світлі: комунікація стане екологічною та ефективнішою.

 Тест "Чи конфліктна я людина? "

 

Дайте відповіді на запитання: «Хто я?». Продовжити речення.

Варіантів відповідей є три: а, б, в.

1.      У громадському транспорті почалася суперечка, Ви:

а) не втручаєтеся;

б) висловлюєтеся коротко;

в) активно втручаєтеся.

2. Часто Ви виступаєте з критикою до своїх колег:

а) не виступаю;

б) рідко, маю підстави;

в) часто, з будь-якого приводу.

3.  Часто сперечаєтесь з друзями:

а) не суперечу;

б) лише з принципових питань;

в) часто.

4.   Як, Ви, реагуєте на порушення у черзі?

а) мовчу;

б) роблю зауваження;

в) проходжу вперед і спостерігаю за порядком.

 5. Недосолена страва, Ваша реакція:

а) промовчіть;

б) досоліть самі;

в) відмовтеся від їжі.

6.  Вам, наступили на ногу, Ви:

а) промовчіть;

б) зробити зауваження;

в) виловіть усі свої емоції.

 7. Вам не подобається подарунок, Ви:

а) промовчіть;

б) тактовно прокоментуєте;

в) влаштуєте скандал.

8. Не пощастило у лотареї, Ви:

а) байдужі;

б) не сховуєте досаду;

в) надовго втратите настрій. 

Балі: А) – 4 б; Б) – 2 б; В) – 0 б.

Ключ до тесту:

22-32 бали. Ви тактовні та миролюбні, хитро йдете від суперечок та конфліктів, уникаєте критичних ситуацій. Вислів «Платон мені друг, але істина дорожча!» Ніколи не було вашим девізом. Можливо, іноді вас називають пристосуванцем. Наберіться сміливості, якщо обставини вимагають висловлюватися принципово, незважаючи на особини.

12-20 балів . Ви славитеся людиною конфліктною. Але насправді ви конфліктуєте лише тоді, коли немає іншого виходу і всі інші засоби вичерпані. Ви твердо відтворюєте свою думку, не думаючи про те, як це позначається на вашій кар'єрі чи приятельських стосунках. При цьому не виходьте за межі конкретності, не принижуйте. Все це викликає до вас повагу.

До 10 балів. Спори та конфлікти – це повітря, без якого ви не можете жити. Любите критикувати інших, але якщо чуєте зауваження на свою адресу, «можете з'їсти живим». Ваша критика – заради критики. Ваша нестримність відштовхує людей. Чи не тому у вас немає справжніх друзів? Словом постарайтеся перебороти свій безглуздий характер.

 Проектна методика «Я у своїх очах»  (автор І Дуброніна)

Дайте відповіді на запитання "Хто Я"?, закінчивши речення.

1. Я – мов пташка, тому що…

2. Я перетворююсь на тигра, тому, що…

3. Я можу бути вітерцем, бо…

4. Я - мов мурашка, коли…

5. Я – склянка води…

6. Я відчуваю, що я – шматок льоду.

7. Я – прекрасна квітка…

8. Я відчуваю, що я – скеля…

9. Я зараз – лампочка…

10. Я – стежка…

11. Я – мов риба…

12. Я – цікава книжка…

13. Я – пісенька…

14. Я – ведмедик…

15. Я – ніби буква О…

16. Я – макарон…

17. Я – світлячок …

18. Відчуваю, що я – смачний сніданок.

Обговорення.

   «Впровадження ненасильницького спілкування дає зелену дорогу турботі та співчутті кожного до себе та до інших, робить ставлення до себе та до інших людей більш сердечними».

   Отже, впровадження ННЗ у нашу життя допоможе уникнути конфліктів та досягати порозуміння з собою та іншими людьми. 

 Дискусія "Цінність людського життя"

Пом'ятай! Життя є дар, великий дар.

 І той, хто його не цінує, його дарунка не заслуговує

Сократ

      Життя кожної людини безцінне вже саме собою. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, і тому, що воно є унікальним і неповторним, і тому, що воно скінченне і поки що таке коротке.

  2 слайд -   Життя – це безцінний дар, який людина отримує під час народження. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром – залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якнайбільше приємних ворожень та насолод. Але від такої життя можуть залишитися тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості.

   Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі і на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своєю життям навіть тоді, коли вона не складається, коли в ній більше незгод, ніж радощів.

    Яким воно має бути, як треба поводитися, щоб життя було цікавим і змістовним, багатим на великі події та добрі вчинки? Зачем людина приходити у цей світ? Вона приходить для добра. Творити добро в міру своїх обдарувань і здібностей винен кожний, адже це високе покликання людини. А кожна людина – це неповторна особистість, яка має свої відчуття, бачення подій, власне життя. Тому у шкірного воно складається по-різному.

3 слайд – Нормативні документи щодо збереження життя:

1. Лист МОНУ Щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів в ід 28.03.14 № 1/9-179  

2. Лист Міністерства освіти і науки України від 07.08.2015 № 2/3-14-1572-15 щодо профілактики учинення дітьми навмисних самоушкоджень

3. "Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження і протидії булінгу (цькуванню)"

4 слайд – Відповідно до інформації Державної служби статистики України, від навмисного самоушкодження померли протягом:

- 2017 року -106 дітей;

- 2018 року – 82 дітей;

- 2019 року – 88 дітей;

- 2020 року – 94 дитини;

- 2021 року – 94 дитини.

   За оперативними даними обласних військових адміністрацій, у 2022 році дітьми здійснено 127 спроб самогубства, станом на 15 листопада 2023 року за неповний рік сталося 116 випадків суїцидів серед дітей.

   За останні роки збільшилась кількість самогубств серед дітей 5-14 років. Максимальна кількість самогубств серед неповнолітніх припадає на вік 14-17 років, але якщо вчасно помітити зміни у поведінці дітей та надати допомогу, ризик суїциду можна значно зменшити.

    Чому людина, а особливо підліток, чинить такий страшний вчинок? Що впливає на формування суіцидальної поведінки людини? Які причини можуть призвести до суїциду? Які ознаки того, що підліток може скоїти самогубство? Що можуть зробити адміністрація школи, класні керівники, педагоги для попередження самогубств серед учнів?

   5 слайд - 10 вересня визначна дата – це Всесвітній день запобігання самогубствам. Всесвітній день запобігання самогубства нагадує нам про важливість психічного здоров'я та підтримку інших людей.

   Самогубство – друга найпоширеніша причина смерті серед людей віком 15-29 років. В Україні за 2021 рік щонайменше 5 914 громадян лишили собі життя.

   При цьому 87% із зарегистрированних випадків суїциду скоїли чоловіки, 13% – жінки, повідомляє Міністерство охорони здоров'я.

   За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кожних 40 секунд один чоловік у світі позбавляє собі життя.

   Впродовж останніх років загальна кількість самогубств по Україні знижувалася. Проте серед дітей кількість таких випадків, наоборот, зростає, кажуть у МОЗ.

6 слайд - Які ж ознаки у поведінці людини мають насторожити?

   Поведінка людини може сигналізувати про потенційну наявність суїцидальних нахилів. Зокрема, йдеться про:

-    появу тривожності, дратівливості, прояви конфліктної поведінки,

-    відстороненість, уникнення контактів з друзями та батьківщиною,

-    часті перепади настрою,

-    поява ризикової поведінки,

-    зміни сну, брак енергії,

-    відмова від їжі або переїдання,

-    негативні репліки про себе,

-    репліки про неможливість виходу зі складної ситуації,

-    труднощі у подоланні щоденних проблем,

-    втрата інтересу до власної зовнішності,

-    спроби вдавати веселість

   Крім того, іноді людина може не приховувати своїх намірів, ведучи розмови про смерть чи самогубство; погрожувати заподіяти собі шкоду або вбити собі і навіть починати розробляти відповідний "план"; готувати чи надсилати прощальні повідомлення; завершувати поточні справи, дарувати свої речі і навіть складати заповіт.

    7 слайд –  Причини суїциду – це комплекс життєвих криз, які переживає людина.

-    Переживання, які пов'язані зі смертю рідних.

-    Почуття провини, сорому, скомпрометованість, ображення самолюбства, каяття, незадоволення собою.

-    Побоювання ганьби, приниження.

-    Страх наказання, небажання просити пробачення.

-    Любовні невдачі.

-    Почуття помсти, злості, протесту, погрози.

-    Бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути небажаних наслідків хибного вчинку чи складної життєвої ситуації.

- Співчуття чи наслідування товаришам, героям книг чи фільмів.

О. Лічко виділяє такі основні причини суїцидів серед підлітків:

1) втрату коханої людини;

2) стан перевтоми;

3) приниження почуття власної гідності;

4) руйнування захисних механізмів особистості внаслідок вживання алкоголю, гіпогенних психотропних засобів та наркотиків;

5) ототожнення собі з людиною, яка скоїла самогубство;

6) різні форми страху, гніву та суму з різних приводів.

   8 слайд – Профілактика.

   Для того, щоб проводити ефективну роботу, спрямовану на профілактику суіцидальної, необхідно добре володіли інформацією з даної проблеми.

1. Психологічна просвіта (поповнювати знання про причини виникнення та прояви суіцидальної поведінки).

2. Створення позитивного психологічного клімату (турбота, кохання, комфорт).

3.  Залучення до громадської діяльності (секції, гуртки, клуби, волонтерство).

4.  Діагностика суіцидальних тенденцій (чинники ризику).

5.  Психологічне консультування (встановлення позитивних взаємостосунків, розуміння, оцінка можливостей та складання плану).

6.  Корекційна робота.

7.  Моніторинг ознак та ризиків.

8.  Переадресація (у разі потреби).

9 слайд – Мотивація

   Що втрачаєш, втративши життя?

   Життя це – можливості, багатство, таємниця, боротьба, удача, цінність…

А що для вас є життя?

   Наша година дуже обмежена, щоб витрачати її марно. У нас є, у найкращому випадку, всього сто років, це 36 525 днів, це 876 600 годин, це 52 596 000 хвилин, і шкірна з них – неповторна і до болю жадана.

https://www.youtube.com/watch?v=GYjkgg7JO-M&ab_channel=LaStradaUkraine

10 слайд - Життя любити того, хто за нього бореться. Хто незважаючи на негаразди йде вперед. Хто цінує шкірну мить. Хто кохає, мріє, дбає, піклується, творить.

Воно дано не кожному.

Цінуємо життя, збережемо його.

11 слайд – Дякую за увагу!

29.04.2024 року на базі КУ "МЦПРПП КМР" було проведено онлайн-дискусію з елементами тренінгу з теми "Резильєнтність, як здатність відновлюватися" для педагогічних працівників закладів освіти.

Техніки відновлення (перша лінія):

Складові індивідуальної формули відновлення людини — згадайте про те, що вас заряджає, надихає, надає сил та енергію, допомагає залишатися в ресурсі. У кожного з вас це можуть бути різні речі. Можливо — це відпочинок на природі, фізичні вправи та заняття спортом. Комусь більше потрібне спілкування з друзями, перегляд улюблених фільмів. Варіантів багато — пропонуємо скласти власний список. Головне — не забувати відрефлексовувати свій поточний стан, постійно повертатися до себе (як я відчуваю тут і зараз). Можна оцінювати свій стан за шкалою від 0 до 10 та робити за потреби згадані вище профілактичні дії. 

2 слайд - Резильєнтність -   це процес та результат успішної адаптації до важких життєвих обставин шляхом:

• розумової, емоційної та поведінкової гнучкості;
• вміння пристосовуватися до зовнішніх та внутрішніх вимог середовища.

3 слайд -  Є кілька факторів, які впливають на здатність людини відновлюватись після складних подій. Це:

·        те, як людина сприймає світ та взаємодіє з ним;

·        наявність та якість соціальних ресурсів;

·        конкретні стратегії виживання.

4 слайд -   Резильєнтність під час війни через модель марафону. У відповідь на виснажливий сценарій війни нам треба напрацьовувати якість витривалості — «спроможність тривалу годину при всіх викликах та випробуваннях зберігати наші сили, наше психічне здоров'я, нашу єдність, нашу надію і відвагу, щоби врешті вистояти, перемогти і відродитися».

   Модель марафону передбачає режим «економної їзди», коли ти рухаєшся трохи повільніше, ніж міг би. Звичайно, враховуючи обставини. Дуже важливо усвідомити: на фініші ти не маєш бути змученим, «впасти як мертвий», на фініші все тільки розпочнеться. Тому варто знайти той темп життя, який допоможе тобі берегти сили та мудро їх витрачати.

5 слайд – Марафон «Відновлення»

Тривалість: 2 тижні

1.    Щоденна фізична активність(гімнастика, фітнес, швидка ходьба, скандинавська ходьба тощо).

2.    Щоденне вживання чистої води – 1,5-2л (за схемою чи розкладом у телефоні).

3.    Ведення щоденника вдячності.

4.    Повноцінне та збалансоване харчування (без цукру).

5.    Відпочинок та повноцінний сон (7-8 рік).

6.    Розвантажувальні дні 1раз/тиждень.

7.    Час для себе, щоденно.

8.    Медитація чи спілкування.

6 слайд - Менеджмент енергії включає такі складові:

1.    Регулярно поповнювати свої сили, як фізичні, так і психічні. «Опанувати мистецтво швидкого та якісного відновлення».

2.    Відстежувати свій стан та за потребою регулювати темп. Турбота про себе — це не йогоїзм, а почуття провини на кшталт «як я можу відпочивати, коли інші за мене гинуть» веде до ще більшого спустошення. Цей пункт про скромне визнання між своїми можливостями.

3.    Мінімізувати марні витрати сил та енергії. Не брати на собі нічого лишнього, максимально спростити життя, займатися тільки тим, що важливо, і… не метушитися.

4.    Бути готуємо до труднощів. Врятувати собі ілюзій, що війна скоро закінчиться. Як казавши мер Львова, викинути з голови пазл — цього не може бути, і налаштувати собі на випробування.

7 слайд – Знаєте, «бути стійким не означає, що людина не має труднощів чи страждань. Емоційний біль та смуток часто зустрічаються у людей, які пережили серйозні нещастя у своїй житті (наприклад, у лікарів). Насправді шлях до стійкості, швидше за все, буде пов'язаний зі значним емоційним стресом. Резильєнтність - це не та риса, яка або є у людей, або її немає. Вона включає поведінку, думки та дії, які можна вивчити та розвинути у будь-якій людині» (Американська Психологічна Асоціація)

Техніки – ритуалі(друга лінія) Надзвичайно важливим для нашої пружності та спокою є нормальний розпорядок дня, можливість виспатися. На жаль, не завжди це вдається. Проте варто все одно планувати свій день, закладаючи годину на відновлення. Створіть ритуали, які нормалізують ваш день та відхід до сну. Наприклад, увечері це може бути трав'яний чай, тепла ванна, розмова з близьким людиною, читання книги, прогулянка на свіжому повітрі. Все, що допоможе розслабитися, надасть спокій, сприятиме засинанню.  

8 слайд - 10 способів підвищення стійкості:

1. Налагодити зв'язки з тими, хто турбується про тебе. « Прийняття допомоги та підтримки від тих, хто піклується про тебе і слухатиме тобі, зміцнює резильєнтність ».

2. Сприймати кризи не як непереборні проблеми, а як виклики. « Спробуй заглянути за межі сьогодення та подивитись, як майбутні обставини можуть бути трохи кращими ».

3. Прийняти той факт, що зміни є частиною життя. « Прийняття обставин, які не можна змінити, може допомогти тобі зосередитися на обставинах, які ти можеш змінити» .

4. Ставити та рухатися до своїх цілей навіть під час війни. « Регулярно роби що-небудь, навіть якщо це здається невеликим досягненням, яке дозволить тобі рухатися до своїх цілей ».

5. У несприятливих ситуаціях не завмирати, а діяти. «Замість того, щоб повністю уникнути проблем і стресів, та бажати, щоб вони просто зникли, наоборот — у несприятливих ситуаціях дій ще активніше».

6. Шукати можливості для розвитку та досягнення внутрішньої зрілості.  «Люди часто дізнаються щось про себе і можуть виявити, що в результаті своєї боротьби із втратою вони значно зросли».

7. Виховувати позитивне ставлення до себе. « Розвиток впевненості у своїй здатності розв'язувати проблеми та довіра своїм інстинктам допомагає підвищити резильєнтність ».

8. Намагатися побачити найширший контекст. « Даже зіштовхнувшись із дуже болючими подіями, постарайся розглядати стресову ситуацію в ширшому контексті та дивитися на неї у довгостроковій перспективі ».

9. Зберігати надію. « Спробуй візуалізувати те, що ти хочеш, замість того, щоб турбуватися про те, чого ти боїшся ».

10. Бережі собі. « Зверни увагу на свої власні потреби та почуття. Займайся тим, що тобі подобається, та знаходь годину на відпочинок ».

Звичайно, досить важко змінити своє мислення і пряме тут і зараз почати практикувати все вищеописане. Але варто повертатися до цих пунктів і час від часу нагадувати собі про модель марафону. Особливо, коли хочеться взяти на собі більше завдань через почуття провини чи переоцінку своїх можливостей.

9 слайд - Метафорично, резильєнтність ми можемо уявити, як щит, який захищає наше ментальне здоров'я від зовнішніх стресогенних факторів.)

Ви повинні точно знати, що вас підтримує та наповнює. Деталізуйте! Це можуть бути прості речі — наприклад, прогулянка у парку, чашка улюбленого трав'яного чаю чи біг. Головне, пам'ятайте – РЕЦЕПТ ВІДНОВЛЕННЯ – у кожного свій, і тільки ви знаєте, його.

Бережіть собі!

Джерела:

1. 1.  CREDO: https://credo.pro/2017/04/180131     

2.     2. Кейс-менеджмент внутрішньо переміщених осіб: метод. річок. / Авт.-

упоряд. Гусак Н. Є. - Київ: [б. в.], 2015. - 62 с.

3. 3.     Шклярська О. Психологічна пружність – запорука виживання під час війни [Електронний ресурс]/ Оксана Шклярська. – Режим

доступу: http://www.aratta-ukraine.com/text_ru.php?id =3373

4. 4.     Гусак М., Чорнобровкіна В., Чорнобровкін В., Максименко О., Богданов С., Бойко О. (2017) Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій: підхід резилієнс.

15.04.2024 року на базі КУ "МЦПРПП КМР" було проведено онлайн-консультацію у рамках проекту «Психологічний копінг: долання складних життєвих ситуацій викликаних наслідками воєнних дій» з теми "Психологічний супровід осіб, які мають статус ВПО" для педагогічних працівників закладів освіти.

2 слайд    Внутрішньо переміщеною є особа, яка залишила чи залишила своє місце проживання через негативні наслідки збройного конфлікту, тимчасової окупації, проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. І таке переміщення відбувається у межах України. Тобто люди зі статусом ВПО – не біженці. 

   3 слайд   Питання соціальної захисту громадян, які переміщуються із зони збройного конфлікту, регулює Закон України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно зі статтею 1 цього Закону, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно залишив місце свого проживання внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного.

Стабілізаційна вправа «Антистресове дихання 4:8»

Спробуйте дихати повільно.

Вдих (рахуємо 1,2,3,4) – пауза (затримуємо дихання на 1,2) – видих (рахуємо 1,2,3,4,5,6,7,8).

Важливо, щоб видих був удвічі довшим. Робіть це вправу не менше 10 разів.

 

  4 слайд  Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і втрату контролю за ситуацією, власною життям:

·  Втрата автономності («Я не управляю процесом. Мене кудись несе»).

·  Втрата суб'єктивності («Це не я приймаю рішення у своїй житті. Хтось зверху вирішує»).

·  порушення ідентичності.

·  розгубленість (на рівні думок не можуть зосередитися та виконувати розумові завдання, до яких привыкли). Регрес.

·  Побоювання відторгнення (що їх будуть ідентифікувати з ворогами).

·  Відчуття незахищеності.

·  Стан жертви.

·  Злість та пошук «зовнішнього ворога» (хтось має за це заплатити).

·  Відсутність можливостей прогнозувати майбутнє.

·  Сміття, низька самооцінка, почуття провини.

·  Функціональні симптоми, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами (ПАР).

·  реакції на тяжкий стрес та порушення адаптації, у тому числі посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

5 слайд Отже головною метою психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях є збереження фізичного та психічного здоров'я учасників цих подій, і повернення людини до активного існування в реаліях сьогоднішнього дня, формування у неї позитивного ставлення до психологічної допомоги (І. Малкіна-Піх).

6 слайд Фізична стабілізація

1. Пустіть прохолодну чи теплу воду собі на руки.

2. Можна похлюпати собі по плечах, порухайте великими пальцями стоп.

3. Потягніться, покрутіть головою, стисніть і розтисніть кулаки, випряміть пальці. Втисніть п'яти у підлогу і зверніть увагу, як вони напружилися.

4. Зверніть увагу на своє тіло (вага тіла на стільці, як тисне крісло на тіло тощо).

7 слайд   Які ж головні принципи надання допомоги:

1. Принцип нормалізації. Стан після психологічної травми вимагає виходу на звичний рівень життєдіяльності. Думки та почуття людини у посттравматичний період життя можуть бути дуже болісними та незрозумілими не тільки їй самій, а й її рідним. Для якнайшвидшого виходу зі стану стресу важливо прийняти своє поведінку як поведінку «нормальну». Якщо пояснити, що такі реакції є наслідком пережитого стресу, то особа зможе активно брати участь у процесі відновлення, розуміючи при цьому причини симптомів і їх динаміку.

2. Принцип партнерства та підвищення гідності особистості. Процес «одужання» в емоційному відношенні включає повторні переживання, уникнення, підвищену чутливість і самозвинувачення. Тому, терапевтичні відносини повинні будуватися на взаємній довірі, спільному виборі стратегії поведінки. Постійному діалозі, обговоренні.

3. Принцип індивідуальності. Безумовно, що кожна людина має свій шлях відновлення після перенесеного впливу екстремальної ситуації. Нам важливо розуміти індивідуальний спосіб посттравматичної регуляції. Слід пам'ятати, що принцип індивідуальності іноді суперечить принципу зняття унікальності переживання. Показуючи, що переживання не є унікальними і знаходяться в рамках загальної симптоматики, ми мимоволі порівнюємо потерпілого з іншими.

8 слайд  Допомога дітям, які пережили екстремальну ситуацію, має свої особливості. Ставши свідком нанесення каліцтв іншим людям, вона зазнає таких самих сильних почуттів, що і дорослий (страх повторення події, руйнування ілюзії справедливості світу, безпорадність). У деяких дітей такі переживання можуть виникнути одразу ж після події, у інших – через деяку годину (М. Тарабріна). Травмовані діти виявляють свої пережиті почуття через поведінку. Такий відповідь на травму пов'язаний з тим, що дітям бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості для достатнього розуміння того, що сталося з ними. Дорослі повинні розглядати поведінкові зміни як спосіб відреагувати пережитий страх. Наслідок надзвичайної ситуації для дитини може виявитися психологічно важким, нестерпним, що може виявлятися у мовчанні та заціпенінні (М. Тарабріна). Більшість дітей збентежені раптовим руйнуванням звичних життєвих стереотипів, усталеного порядку життя. У дитини може зафіксуватися в пам'яті картина події, вона буде знову і знову представляти найстрашніші моменти того, що сталося. Дитина втрачає віру в те, що дорослі можуть змінити ситуацію, не побачити життєвої перспективи (не знає, що буде через день, місяць, рік; втрачає інтерес до раніше привабливих для неї зайнять). Для дитини пережите подія може стати причиною зупинки особистісного розвитку. Кожна дитина може реагувати по-різному, навіть якщо це діти з однієї батьківщини. Важливо знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми негативними почуттями, що виникли внаслідок екстремальних подій. Слід пам'ятати, що для дитини абсолютно нормально бути засмученим і виявляти почуття в такий спосіб. Після травми дуже важливо, приділяти дитині якнайбільше години і робити все можливе для її заспокоєння.

   Зазвичай, як для дітей, так і для дорослих, найкраще якнайшвидше повернутися до втомленої повсякденної життя.

9 слайд Інтелектуальне заземлення

1. Докладно опишіть середовище навколо вас, використовуючи всі органи чуття.

2. Опишіть ваші буденні, щоденні заняття в деталях (наприклад, покрокове приготування страви).

3. Скажіть твердження безпеки: «Мене звати… Я в безпеці, я тут і тепер, не в минулому».

4. Прорахуйте до 10, 100, зворотний рахунок.

10 слайд Як можуть поводитися діти після катастрофи:

• засмучуватися відсутністю улюблених іграшок;

 • можуть злитися, битися, штовхати ногами предмети, кидати іграшки або іншим способом виявляти свій гнів. Спалахи дратівливості та впертості, некерована поведінка, перепади настрою зазвичай притаманні дітям, які пережили травму;

• боятися повторення травмуючих подій (можуть запитувати багато разів: «Коли це трапиться знову?»);

• непокоїтись, як вони зможуть вижити, що може трапитися з ними надалі;

• боятися залишатися на самоті, просити батьків спати з ними разом, можуть бути страшні сні;

• мати симптоми різних захворювань, тошноту, блювоту, головний біль, відсутність апетиту, температуру;

• бути тихими та мовчазними, не говорити про те, що сталося;

• легко засмучуватися та плакати;

• відчувати себе занедбаними батьками, які дуже зайняті та намагаються налагодити свою життя;

• відмовлятися ходити до школи чи до дитячого садка;

• лякатися гучних голосів, дощу, грози;

• не виявляти жодних зовнішніх ознак того, що вони засмучені;

• змінити звичайне харчування;

• деякі діти сприймають те, що трапилося як свою провину та наслідок власної поведінки.

11слайд  Що ж робити?

    У роботі з дитиною важливо розібратися у суті її проблем. Планувати роботу варто разом із батьками. Адже батьки та найближче оточення дитини можуть стати для неї ресурсною средою – такою, що допоможе пережити травму та адаптуватися до нових умов. Також,

• дайте дитині зрозуміти: ви серйозно ставитеся до її переживань, і ви знали інших дітей, які також через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким також таке трапилося»);

• створіть атмосферу безпеки;

• подивитися разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволити звернутися до приємних образів з минулого, послабити неприємні спогади;

• зведіть розмови про подію з опису деталей на почуття;

• допоможіть дитині вибудувати найближчу життєву перспективу;

• повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів зовсім нормально;

• підвищуйте самооцінку дитини (частіше хвалити за добрі поступки);

• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (це допомагає винести назовні переживання у вигляді образів);

• не дозволяйте дитині стати тираном, не виконуйте будь-яких її бажань з почуття жалості (Є. Черепанова).

  12 слайд  Найбільш прийнятні для самостійного застосування методи психотерапії можуть використовувати як психологи, так і неспеціалісти (С. Лібіх).

Стабілізаційна вправа «Безпечне місце»

Уявіть безпечне місце. Намалюйте місце, де вам добре і безпечно, спробуйте відчути на прикметку, де ви сидите, що бачите, який там запах, що приємного на смак ви відчуваєте, яка звучить музика.

Що ж відбувається?

   Усі методи базуються на трьох основних способах впливу на внутрішній стан організму (Т. Матафонов).

Перша і найбільш важлива властивість пов'язана з можливістю впливу тонусу скелетних м'язів та дихання на центральну нервову систему. Зв'язки між станом нервної системи та м'язами тіла дозволяють нам, свідомо змінюючи тонус м'язів, впливати на рівень своєї психічної активності. Бодрий стан людини завжди пов'язаний із підтриманням досить високого м'язового тонусу. Чим напруженішою є діяльність, тим більше імпульсів надходить від м'язів у нервну систему, активізуючи її. І наоборот, повне розслаблення всіх м'язів знижує рівень активності нервної системи до мінімуму, веде до розвитку сонливості. Ця важлива фізіологічна закономірність лежить в основі будь-якої системи саморегуляції.

Інший шлях впливу на нервову систему пов'язаний з використанням активної ролі уявлень, чуттєвих образів (зорових, слухових тощо). Часто недооцінюється роль уявних образів у повсякденній житті. Негативні уявлення мають здатність накопичуватися і тому рано чи пізно підривають здоров'я.

Третій шлях впливу на психіку визначається можливостями та рольом слова, сказаного не лише вголос, а й у думках. У розслабленому стані вплив словесного самонавіювання на фізіологічні функції значно зростає. Характер цього впливу залежить від сенсу словесних формулювань. Фази самонавіювання повинні бути гранично простими і короткими, а їхня мнима вимова – повільною, в такт диханню (І. Шульц).

13 слайд Однією з найрезультативніших форм психологічної допомоги у кризових ситуаціях вважають арт-терапію. Цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати та виражати їх на символічному рівні. Технології арт-терапії дають можливість людині знаходити власні шляхи розв'язання проблемних ситуацій, постійно підвищують компетентності, дають можливість перебування у стані тут-і-тепер; мотивують досягати результату, розширюють діапазон прийнятних для особистості способів вирішення проблемних ситуацій.              

   Управа «Рисунок у кілька рук». Пропонують усім учасникам вигадати якийсь образ чи предмет, не говорити, що придумано. Потім на аркуші паперу перший учасник групи зображує окремий елемент задуманого образу. Інший, обов'язково враховуючи наявний елемент та на цій основі трансформуючи свій задум, продовжує малюнок. Так само лагодити третій, четвертий… Кінцевий результат найчастіше представляє щось абстрактне, оскільки жодна з форм не завершена, але все плавно переходити одна в одну. Рисунок обговорюється.       

   Управа «Акварельна монотипія». На невеликий лист цупкого паперу (кріслярський чи картон) нанесемо великою кистью (№ 8 – 10) акварель. І поки листок залишається влажним і фарби не встигли злитися в загальний колір, накладемо зверху такий самий листок паперу і міцно притиснемо його ладонею. Роз'єднаємо листочки. У нас в руках два симетричні яскраві кольорові плями. З цим завданням, після нетривалого тренування, чудово справляється навіть дошкільник. Тепер найголовніше – треба спробувати побачити у цьому кольоровому пятні основу реального зображення і, допрацювавши її, перетворити на сюжетний малюнок. Таким чином, можна зробити незліченну кількість «космічних пейзажів», різноманітних картин казкового лісу та інших цікавих зображень. Це завдання здається досить простим, проте тут потрібна робота фантазії в різних напрямках і, водночас, систематизація різних варіантів, їх відбір і оцінка.

   Управа «Портрет мого страху». Дітям часто складно намалювати свій страх: дитині здається неможливим відобразити на папері ужаси, не хоче його визнавати, тим більше афішувати. Такий опір дитини є проявом природних захисних механізмів психіки. Ломати їх теж не потрібно, просто постарайтеся створити для дитини атмосферу, безпечну для її самооцінки та самоповаги. Запропонуйте, наприклад, намалювати те, чого він боявся, коли був маленьким. Або хай зобразити те, чого зазвичай бояться всі діти. Якщо діти визнають свої страхи, але бояться зображати їх, то показуйте їй приклад. Малюйте свої власні страхи (що, до речі, дуже корисно), обговорюйте їх із дитиною. Поговоріть, що намальовано. Цікавіться всім: чого хоче страх, як він може впливати на дитину, де він живе, хто його може перемогти, на кого злиться страх, що йому не подобається, для чого він потрібний і т.д. Завершити роботу над портретом страху можна в такий спосіб. Скажіть дитині по секрету, що знаєте, чого боятися всі страхи, – боятися стати посміховиськом! Вони ненавидять, коли люди сміються з них. Після цього торжественно піддайте страх дитини (разом з нею!) до осміяння. Це можна здійснити кількома способами. Наприклад, домалювати образу страху смішні деталі – бантики, кіски, безглузді шляпки та ін. Можна перемалювати малюнок, зробивши новий сюжет, у якому той самий страх потрапляє у безглузду ситуацію, наприклад, падає в калюжу, і дуже смішно виглядає. Примітка. Якщо, незважаючи на всі ваші зусилля, дитина не хоче сама намалювати свої страхи, то скористайтеся наступною грою. Вона підійде як дітям, що відчувають дуже сильний страх, так і дітям, які стыдляться цієї емоції та намагаються з нею справлятися.

   Управа «Якого кольору мій страх». Ця вправа спрямована на допомогу дітям у подоланні свого страху. Взрослий пропонує дітям позбутися свого страху. Він проситиме їх подумати і назвати якого кольору страх у шкірного з них. Взрослий пропонує зафарбувати білий лист паперу тим кольором, який, на їхню думку, має страх. Після того як малюнки виконані, дітей просять взяти їх у руки та порвати на дрібні кусочки «Тепер вам нема чого боятися», – каже наприкінці дорослий.

   Управа «Роззірвання паперу». Ця гра сприяє зниженню напруги, дає дитині можливість виразити емоції та знизити стан тревоги. Для роботи необхідно мати старі газети або будь-яку іншу непотрібну папір. На початку гри дорослий може, не пояснюючи правил, просто запропонувати дитині рвати папір. Потім він сам бере газету і починає її рвати і кидати кусочки в центр кімнати, говорячи при цьому дитині, що розмір шматочків не важливий. Якщо дитина не підключається відразу до гри, її не можна змушувати. Можна стати спиною до дитини, роблячи вигляд, що не помічаєте її. Як правило, діти включаються до гри. Коли купа в центрі кімнати стає великою, дитині пропонують пограти з кусочками і починають енергійно підкидати їх угору, розкидати по кімнаті. Можна також робити купки і стрибати на них, обсипати шматочками один одного або підкидати шматочки горстками вгору.

   Управа «Радуга». Спрямована на знайомство з емоцією спокою. Управа відбувається на тлі звуків природи. У процесі вправи діти повинні навчитися змішувати кольори. Психолог розповідає: «Одного разу у чарівному лісі був сильний дощ, гриміла гроза, блищали молнии, вода в озері вирувала під поривами вітру. Потім дощ стих, вмийте озеро завмерло в очікуванні діва, стало тихо, тихо, потім тихенько заспівали птахи. Здавалося, година зупинилася. І раптом з'явився веселок. І ліс завмер від цього дива». Після цього підліткам пропонується намалювати цю веселку.

    Управа «Намалюй хмару». Управа спрямована на розвиток здатності розпізнавати емоції, на розвиток уяви. Дітям пропонуються фарби, олівці, мел, кисті. Гру доречно робити кілька разів. У процесі прослуховування музики дітям пропонується намалювати хмару, кожному своє, з певним настроєм. Після виконання вправи відбуватиметься обговорення.

Приклади питань для обговорення:

• Чи понравилася вам гра? • Чи хотіли б ви повторити цю гру?

• Які почуття ви відчули під час прослуховування музики?

• У яких ситуаціях у вас виникають ці почуття?

• Покажіть ці почуття.

   Управа «Чарівний салют». Ця вправа спрямована на спонтанне вираження емоцій, на формування позитивного емоційного настрою. Необхідна музика, що передає урочистість, відчуття свята. Дітям пропонується прослухати музичний уривок, після чого обговорити, які почуття викликає ця музика, які ситуації у їхній житті вона нагадує. Після цього на підлозі розстеляють газету, кладуть великий аркуш паперу. Потрібні рідкі фарби, вода, ганчірочки, кисті або стара зубна щітка. Будь-яким способом кистями або зубною щіткою бризкають на листок паперу, влаштовуючи «чарівний салют».

   Управа «Самоцвіті». Це вправа дає можливість вільно експериментувати з кольором, допомагає пережити емоцію радості. Перед початком вправи дорослий пропонує дітям уявити, що вони знаходяться у печері зі скарбами. Мокрий лист паперу – це скриня з дорогоцінним камінням. Усі вони мають свій неповторний колір. Дітям пропонується спробувати всі можливі поєднання трьох фарб, різну яскравість і насиченість кольорами сумішей так, щоб наповнити скриню різними самоцвітами, просто ставлячи різнокольорові крапки.

   Управа «Скульптура мусора». Ця вправа спрямована на формування позитивного ставлення до майбутнього, це своєрідний ритуал позбавлення від неприємностей, перешкод, негативних переживань, невдач, хвороб тощо. Навчає бачити у всьому позитивний сенс. Для вправи потрібно: невеликий побутовий мусор (коробочки, пластикові упаковки, баночки з-під ліків, старі папери, щось непотрібне) – все це приносять учасники. Крім цього – скотч, пластилін, ножиці, клей, сміттєві пакети за кількістю учасників, зірочки з клейкою основою або інші прикраси. Під час вправи увімкніть тиху музыку. Вправа проводитись на підлозі. Тривалість вправи: 45-50 хв.

1. Візуалізація: «... Уяви собі, що минає рік. Що сталося у цьому році? Згадай події цього року – приємні, радісні, щасливі. Нехай вони пройдуть перед твоїм внутрішнім поглядом у вигляді яскравих спогадів. Подумки подякуй року, що минає за все добре, що він тобі приніс. А тепер згадай і уяви ті події, які принесли тобі біль і розчарування. Може у твоєму житті є щось, чого хочеш позбутися і більше ніколи не зустрічати: тяжкі тобі стосунки, переживання, почуття, хвороби, невдачі. Може в році, що минає тобою були зроблені чини, про які ти шкодуєш? Може ти відчуваєш себе винуватим перед кимось? Подумки попроси пробачення у цих людей і скажи, що шкодуєш. А тепер подякуй за всі випробування та уроки, які він приніс. Сенс цих уроків тобою ще не зрозумілий, але це обов'язково станеться, коли пройдуть твої образи та біль. А тепер уяви, що ти робиш прибирання в своїй душі, подібно до того, як прибирають квартиру. Все потрібне і цінне ти розставляєш по місцях, а непотрібне і лишньо прибираєш у пакет сміття. Що б ви викинувши в цей пакет? Що обтяжує тобі і засмічує душу? Ти проходиш по всіх закутках своєї душі, ти відшукуєш усе застаріле і непотрібне. Поступово твій пакет наповнюється, і ти відчуваєш, як вільніше і легше стало у тебе на душі...»

2. Всім учасникам пропонується зробити свою сміттєву скульптуру. Кожний її елемент повинен символізувати щось від чого хочеться позбутися. Скульптури робляться на підлозі, для скріплення використовується клей, пластилін, скотч. Під час роботи звучатиме музика і учасники не розмовляють.

3. Після того, як скульптури будуть готові, ведучий пропонує подивитись і подумати, який сенс, який урок прихований у кожному переживанні: «Подивися і подумай – навіщо мені це було дано? Що я отримав у результаті? Як я змінився? Куди мене веде життя? Чому я чиню опір?» Питання до вправи: • Що я викидаю і чому? • Що я зрозумів з цієї вправи? • Які почуття вона у мене викликала? Після загального обговорення всі скульптури упаковуються у сміттєві мішки та торжественно виносяться на смітник або спалюються.

14 слайд Техніка для нормалізації психологічного стану

Потрібно перебрати Ваші речі, що лежать на столі, сумочці, шафі, столі тощо. Можна просто їх торкатися, але треба згадати її появу, описати.

  15 слайд  Ефективним методом арт-терапії при консультативній та психотерапевтичній роботі з дітьми, які постраждали внаслідок екстремальних подій є робота з масками. Маска – це те, що дає змогу сховатися, не показати собі справжнього. Людина, як правило, носити багато соціальних масок, але психотерапевтична допомога стає необхідною в тих випадках, коли масок занадто мало або занадто багато (низька адаптивність), коли носять чужі маски (проблеми життєвого сценарію), плутають маску зі своїм власним обличчям (низька автентичність) та ін. (С. Дженнігс, А. Мінді).

Способи виготовлення масок: малювання на папері, картоні, пластику, використання готових масок, виготовлення з пап'є-маше, глині, гіпсу та ін. Варіанти задач для масок:

 1. Я собі такого не знаю.

 2. Я собі такого боюсь.

3. Моя улюблена маска.

4. Твоя улюблена маска.

 5. Я не хочу, щоб мене таким бачили.

6. Я хочу, щоб ви мене таким бачили.

7. Такого мене ніхто не знає.

8. Діалог масок.

9. Створення двох масок («Я вчорашній» та «Я завтрашній») з їх подальшим обговоренням.

10. Розширення репертуару (виготовлення набору масок під ролі, субособистості, стану).

11. Вибір амплуа під готову маску (етюд без слів).

  16 слайд  Головне вчитися самим і вчити дітей методам самодопомоги, які дозволять впоратися з конфліктами, проблемами та життєвими труднощами. В результаті з'явиться почуття захищеності, відбудеться розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення пережитого та моделювання майбутнього. 

 19.02.2024 року на базі КУ "МЦПРПП КМР" було проведено онлайн-консультацію з тими "Підтримка дітей з ООП в умовах війни. Що необхідно врахувати?" для педагогічних працівників, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами.

  Лист МОН України №1/10258-22 від 06.09.2022 «Про організацію освітнього процесу дітей з особливими освітніми потребами у 2022/2023 навчальному році». 

 Оскільки основним пріоритетом в умовах військових дій залишається безпека всіх учасників освітнього процесу, Міністерством розроблено чотири моделі організації освітнього процесу в залежності від місця перебування здобувачів освіти:

- учні, які перебувають на безпечній території України, можуть здобувати освіту за очною, дистанційною, сімейною, екстернатною формами навчання, або у змішаному форматі, що передбачає поєднання очного навчання та навчання з використанням дистанційних технологій;

- учні, які є внутрішньо переміщеними особами, можуть здобувати освіту за очною (за новим місцем проживання), дистанційною (у закладах освіти за новим місцем проживання, або в закладі освіти, в якому навчалися раніше), сімейною (за попереднім або новим місцем проживання), екстернатною (за місцем фактичного перебування з використанням дистанційних технологій (за новим місцем проживання);

- учні, які перебувають за кордоном, мають можливість здобувати освіту за очною (у закладах освіти країни перебування або в українських школах та класах з використанням технологій дистанційного навчання або екстернату (за дистанційною формою) з окремих предметів (українська мова та література, історія України, географія), дистанційною (у своєму закладі освіти або у школі (МУШ) та навчання в недільній школі відповідного філіалу МУШ), сімейною (за рішенням батьків та отримання дозволу відповідного органу в країні, в якій перебуває дитина з обов'язковим прикріпленням до закладу освіти, який надає послуги екстернату або дистанційної приватної школи), екстернатною (у своїй школі, якщо території України) формами;

- учні, які знаходяться у зоні проведення активних бойових дій або на тимчасово окупованій території, можуть здобувати освіту за дистанційною формою (у закладах освіти на підконтрольній території), екстернатною (у будь-якому закладі на безпечній території), сімейною формою (у закладах, розташованих на підконтрольній Україні території).

Звертаємо увагу, що освітній процес в офлайн-режимі запроваджується в закладах загального середнього освіти, які мають відповідно обладнані укриття для всіх учасників освітнього процесу та за наявності паспорта безпеки. Кількість учасників освітнього процесу, які одночасно перебувають у закладі, повинна відповідати розрахунковій місткості споруд цивільного захисту.

Під час організації освітнього процесу у очному чи змішаному режимі слід забезпечити безумовне переривання освітнього процесу, що здійснюється у приміщенні закладу освіти, у разі включення сигналу "Повітряна тривога" або інших сигналів оповіщення. Слід організувати переміщення учасників освітнього процесу до споруд цивільного захисту та забезпечити перебування в них до скасування тривоги, за можливості, продовжити освітній процес в укритті, а після відбою тривоги повернутися до приміщення закладу освіти, організувавши освітній процес з урахуванням необхідного коригування. При цьому звертаємо ваше увагу на потребу забезпечення комфортних умов перебування в укритті, в тому числі наявності питної води, промов першої необхідності для дітей, матеріалів, які можуть бути використані для психологічного розвантаження та розвитку дітей. Просимо звертати увагу на попередження вторинної психологічної травми у дітей, організацію комфортного, інклюзивного та розвиваючого освітнього середовища, забезпечення для дітей заходів, спрямованих на попередження психологічного травмування та розвиток.

   Під час війни діти з особливими потребами постійно перебувають у стані невизначеності. Звук повітряної тривоги та вибухів, дорога та незнайоме

среда у разі евакуації – все це викликає страх, розгубленість та тривогу. Оскільки ці діти мають обмежені можливості швидко реагувати та обробляти інформацію з навколишнього простору, важливо вчасно впроваджувати кроки підтримки, які допоможуть зменшити наслідки психологічної травми.

Дитя, яке перебуває у ступорі, може чути та бачити, його необхідно вивести з цього стану розмовляючи чітко, тихо та медленно. Можна зігнути пальці на обох руках та притиснути до основи ладони, великі пальці мають бути виставлені зовні; кінчиками великого та вказівного пальця масажувати крапки, що розташовані на лобі, над очима рівно посередині між лінією волосся та бровами.

Якщо в стані страху дитина говорити, треба вислухати її, виявляючи інтерес, розуміння, співчуття поклавши руку дитини на своє зап'ястя так, щоб вона відчувала ваш спокійний пульс, це буде сигналом, що вона не одна; дихання має бути глибоким і рівномірним, зробити легкий масаж напружених м'язів тіла, який заспокоїти дитину.

Дитину, яку лихоманити і яка перебуває у нервному тремтінні, треба взяти за плечі та сильно струсити протягом 10-15 секунд чітко та спокійно розмовляючи. Виконати вправу: упертися ногами в підлогу та рівномірно дихати: довгий вдих, довгий видих, повторити кілька разів. Легко постукати по грудях – один раз за секунду, зі словами: Я є, ​​Я стою, Зі мною все гаразд. По можливості огорнути дитину пледом, одеялом та зав'язати спереду – дати тілу міцний, теплий каркас.

Варто бути поруч із дитиною, яка плаче, щоб вчасно покласти їй руку на плече, на спину, взяти за руку, обійняти, не перебиваючи дати їй можливість плакати та говорити, не ставити запитань, не давати поради, а використовувати засоби активного слухання: співчувати, повторювати фрагменти фраз, у яких дитина висловлює свої почуття.

Неадекватні бажання дитини в істеричному стані слід ігнорувати. По можливості перейти разом із дитиною у спокійне місце, де немає сторонніх людей, розмовляючи із нею впевнено короткими фразами, запропонувати випити води, вмити обличчя.

Рухове збудження у дитини зазвичай триває недовго і може перейти в інші стани: нервне тремтіння, плач чи агресивну поведінку. Але треба пам'ятати, що в такому стані дитина може зашкодити собі та оточуючим. Розмовляти про почуття, які дитина відчуває в цьому стані, потрібно спокійно, уникаючи фраз з частинкою «не» (наприклад: «Не біжи», а «Ходи повільно»).

Можна використовувати техніку «захоплювання»: перебуваючи позаду, притиснути дитину до себе і трохи підняти.

Агресію у дитини можна нівелювати ситуацією з кумедними коментарями чи діями, при цьому бути доброзичливим, не звинувачувати дитину, дати їй можливість заспокоїтися, збільшивши фізичне навантаження та зменшивши кількість оточуючих.

Дитині у стані панічної атаки запропонуйте випити води, теплого напою або потримайте її руки під струєю теплої води. Також допоможуть дихальні вправи: рахувати та здійснювати вдих через ніс на рахунок 4, видих через рот на – 8 та заспокійливі техніки: назви 5 промов, які бачиш; 4 речі, до яких можеш доторкнутися; 3 речі, які можеш почувати.

Взаємодія фахівців з дітьми та допомога їм має будуватися на повазі до їх чуття, безумовного прийняття та цінування особистості дитини, позитивного та догідного ставлення до неї. Необхідно надавати дитині можливість висловлювати свої почуття та емоції, вислуховувати думки та ідеї, підтримувати та допомагати у реалізації, відзначати невеликі успіхи та позитивні зміни, залучати дитину до допомоги іншим.

Дитину з порушенням зору важливо ознайомити з навколишнім середовищем (надати описову характеристику, можливість хоча б мінімально обстежити приміщення); залучайте до щоденних цікавих справ (грайтеся, читайте, обговорюйте), підтримуйте тактильний контакт із дитиною, обіймайте її, коли їй страшно, сумно.

В умовах воєнного стану необхідно враховувати психологічний стан дітей з порушенням слуху, створити зону комфорту, яка асоціювалася б з мирною життям, відволікала від тривожних новин, не перевантажувала їх, відволікала їх на конструктивну діяльність, емоційно підтримувала.

Позитивним є наявність варіантів організації освітнього процесу: уроки проводити у спрощеній формі, не навантажувати завданнями, не створювати стресових ситуацій, робити записи уроків та зайняти з можливістю їх перегляду в зручний час, передбачити менше нового матеріалу, більше звернути увагу на повторення, використання творчих завдань, що сприяють нормалізації емоційного стану інсценувати казки, використовувати елементи кукольного театру про природу, тварин із позитивним сюжетом.

Діти з порушеннями інтелектуального розвитку є особливо уразливими до надзвичайних ситуацій. Вони здригаються від вибухів, виявляють істерики під час повітряної тривоги, відчувають постійний страх, повільно знайомляться із приміщенням у безпечному місці (укритті). Через це важливим є застосування необхідної підтримки та допомоги, враховуючи максимально їх інтелектуальні можливості.

З метою зменшення занепокоєння та підвищення впевненості у дітей на початку дистанційного навчання та онлайн спілкування можна використовувати вітання (враховуючи їх побажання), запитуйте про послідовність дій протягом дня: «Чим займалися вранці?», «Чим будуть займатися в обід?». Наголошуйте, що вони перебувають у безпечному місці. Заняття бажано проводити з увімкненою камерою на пристрої, для спостереження за станом дитини, розпізнавання різних емоцій та реакції дітей.

У перервах пропонуйте дітям виконати вправи, зокрема масажувати кінчики пальців, пучки вух, напружити та розслабити ноги, вдих носом та повільний видих ротом.

Під час спілкування з дітьми з особливими освітніми потребами варто формувати у них позитивне світосприйняття, запевняти, що ми повернемося до мирної життя.

Зважаючи на це, означимо певні правила поводження з дітьми, які мають особливі освітні потреби в екстремальній ситуації.

1.    Найчастіше хвалити дитину або давайте якусь, хоч маленьку нагороду, коли в геї щось добре виходити.

2.    Коли дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить, краще обійти це мовчанням або просто сказати, що вийде іншим разом.

3.    Більше розмовляйте із дитиною. Коментуйте все, що ви працюєте просто і дохідливо. Хоча навіть може здаватися. що дитина не розуміє чи не реагує.

4.    Допомагаючи дитині освоювати нові навички, спрямовуйте її рухи своїми руками.

5.    Побудуйте дитину до руху. намагаючись дістати те, що вона хоче.

Основні поради щодо надання психологічної підтримки.

-        Найкраща підтримка це та, яку людина потребує саме зараз. Тому спочатку потрібно просто запитати: як ти? Як я можу тобі зараз підтримати?

-        Потрібно бути готовим до відмови у різкій формі. Реагуємо спокійно та даємо людині видихнути.

-        Роздратування може бути маркером того, що людина вже не може толерувати емоції, що її переповнюють. Можна поділитися своїм досвідом вивільнення негативних емоцій та запропонувати спробувати.

-        На високому рівні стресу ми можемо забувати про їжу. Тому можна просто запитати, коли людина востаннє їла чи пила, коли спала.

-        У деяких ситуаціях надавати підтримку без потреби не варто. Можемо просто заважати. Іноді найкраща підтримка – це ваша власна безпека та здоров'я.

-        Добрі слова, слова любові, дяка, приємні спільні спогади – це також може підтримати у скрутну хвилину.

-        Ми живемо в сховищах, у постійному стрес такої інтенсивності, який неможливо послабити.

-        У звичайну годину, щоб змінювати свою життя, ми намагаємося звертатися до процесу усвідомлення ситуації, але сьогодні, коли ми ночуємо у підвалі, біжимо до себе додому із закінченням комендантської години, а потім повертаємось назад, така стратегія швидше згубна.

-        Мозок хоче захиститися і ці механізми захисту негайно підтримувати, але не пірнати у них.

-        Замість картинок вибухів із новин краще візуалізувати собі, як буде після того, як усе закінчиться.

-        Не хвилюватись про те, на що не можна вплинути.

-        Робити все, на що можна вплинути: мити голову, ходити в душ, пити чай і багато води, намагатися їсти, навіть якщо не хочеться, потроху робити щось звичне життя.

-        Також, по можливості, забезпечити собі безпеку: в укритті чи в квартирі створити максимально можливий затишок, хоч я розумію, що це в теперішній ситуації здається марним і безглуздим.

-        Стресс часто осідає затискачами в тілі, ми можемо цього не усвідомлювати, але відчувати, що нас б'є тремтіння, не можемо розслабитися та заснути. З цим можна впоратися, прийнявши гарячий душ, а ще краще – співати чи голосно говорити (вчора вночі у підвалі ми так знімали стреси), не стримувати емоцій, виливати все, що всередині.

-        Якщо хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться кричати – треба кричати, якщо хочеться рухатися – може допомогти спорт. Так тіло вихлюпне накопичене напруження і вам удасться поспати.

-        Я добре розумію, про що говорю. Тому що це саме ті, як я справляюся зі своїм стресовим станом, перебуваючи у Києві.

-        Дитяча психіка – найуразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни у поведінці своїх батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається.

-        Як правильно пояснити дитині про те, що зараз триває війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак йти до укриття, а головне – як заспокоїти?

-        У жодному разі не сховуйте правди, будьте відвертими, не вигадуйте свої варіанти подій, а головне – запевніть їх у тому, що зробите все, щоб їх захистити.

   Пам'ятайте, що найважливішим механізмом для пристосування до стресової ситуації є повсякденні заняття. Його вигадав японський нейробіолог Масатоші Танака. Він провів кілька експериментів, під час яких піддавав дії невеликого струму щурів. Це призводило до підвищення рівня стресу. Першій групі щурів дозволяли при цьому гризти палички. Було зафіксовано, що друга група, яка не могла гризти паличку, страждала через стрес. У цих щурів розвивалася виразка шлунку та інші супутні хвороби.

   Цей експеримент показує, наскільки важливо у стресовій ситуації робити щось, що допоможе контролювати емоції. Це, звичайно, не означає, що вам потрібно в прямому сенсі «гризти паличку». Просто знайдіть щось своє, щоби не переживати через ситуацію. Це може бути вивчення мов, прибирання в оселі, робота над важливим проектом. Головне – займатися цим щодня.

   Таким чином, надаючи підтримку дітям з особливими освітніми потребами слід намагатися виявляти позитивний настрій на спілкування. бажати бути поруч, надати допомогу, робити тільки те, що необхідне в даній ситуації, пам'ятаючи, що у кожної години свої неврози і кожної години вимагається своя психотерапія.

Список використаних джерел

1. Допомога дітям з ООП під час війни. Поради для батьків. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://nus.org.ua/articles/dopomogadityam-z-oop-pid-chas-vijny-porady-dlya-batkiv/

2. Психологічна підтримка дітей в умовах війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=VUQFJCcojOg

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 р. № 493 "Про внесення змін до Положення про інклюзивно-ресурсний центр" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/493-2022-%D0%BF#Text

4. Як працювати з дітьми з ООП та підтримувати їх під час війни [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube . com/watch?v=jSXDfVyb6_s&t=4s  

 

Консультація "Методі психологічного розвантаження педагогів: саморегуляція та аутотренінг"

Сучасне шкільне життя сповнене напруги і хвилювань, що є, мабуть, чи не найактуальнішою проблемою сьогодення. Уникати важких ситуацій у життя неможливо, адже вони трапляються майже щодня, але можна навчитися керувати станом підвищеної напруги.

Вчитель дуже часто перебуває у стресовій, напруженій ситуації: новий клас, складний матеріал, складний клас, важкі батьки тощо Тому першим у плані педагогічної техніки, що треба опанувати вчителю, це прийоми релаксації (розслаблення), аутотренінгу (психічна саморегуляція).

Мозковий штурм « Мій дієвий спосіб зняття емоційного напруження це…» (10хв)

Мета: визначити, який дієвий спосіб зняття емоційного напруження у кожного з учасників.

Хід роботи

Психолог запитує у учасників: «які методи зняття стресових ситуацій, втоми, турботи ви використовуєте у своїй житті?». Усі відповіді учасників промовляються або записуються в чаті, після чого психолог підсумовує відповіді.

 Звичайно у кожного з нас є свої дієві методи та технології зняття емоційної втоми, напруження, хвилювання, а зараз ми разом з вами познайомимося ще з деякими методами профілактики стресових ситуацій.

   Найчастіше емоційне перенавантаження може стати причиною професійного вигорання. І звідки воно береться?

Притча

У одного купця було 150 верблюдів, вони йшли по пустелі, нав'ючені товарами, а з ними ще 40 слухняних рабів і слуг. Одного вечора купець запросив у гості свого друга. Це був Сааді. Всю ніч він без утоми розповідав гостеві про свої справи і турботи, про те, яка складна його професія. «Про Сааді, — зітхав купець, — я здійсню ще одну подорож. А вже після цього я дозволю собі заслужений відпочинок, про який мрію так, як ні про що на світі. Я хочу відвезти перську сірку до Китаю, я чув, що за неї там керуватиме добру ціну. Звідти я повезу китайські вази до Риму. Потім мій корабель повезе римські тканини до Індії, а звідти я повезу індійський метал до Халабу. З Халаба я експортуватиму зеркала і вироби зі скла до Ємену, а з Ємену вивезу бархат у Персію». З мрійливим виразом на обличчі він розповідав усе це скептичному Сааді. «А вже після всього цього моя життя буде присвячена відпочинку та роздумам — найвищій меті моїх мрій!»

   Чи не нагадує вам ця казка педагога?

   Після кількох років роботи в закладі багато педагогів відчувають своєрідне психологічне явище — емоційне вигоряння.

Аутогенне тренування - метод психічної саморегуляції, самонавіювання, самонастроювання психіки, заснований на використанні процесу релаксації. Допомагає керувати емоціями, відновлювати сили та працездатність, знімати напругу.

Для оволодіння цим методом потрібно навчитися самонавіянню: утримувати свою увагу на обраному об'єкті (свій власний організм і його окремі частини); розвивати здатність максимально яскраво візуально представляти собі зміст формул самонавіювання (мої руки повністю розслаблені та теплі); вміння гранично розслабляти під впливом самонавіювання м'язи обличчя, рук, ніг та тулуба. Чим більше розслабляються скелетні м'язи, тим нижчий рівень неспання головного мозку, тим краще заспокоюється нервна система, тим менша емоційна напруженість.

Навчитися впливати на самого себе потрібними словесними формулами в момент настання у клітинах головного мозку зниженого рівня неспання. Можна знайти багато керівництв з аутотренінгу, за допомогою яких можна виробити в собі ці вміння. У багатьох школах оформлені кабінети психологічного розвантаження, у яких вчитель (вихователь) може провести сеанс аутотренінгу, зняти напруження, стан сильного роздратування, аффекту та заспокоєним повернутися до дітей.

До способів саморегуляції належать також: виховання в собі доброзичливості та оптимізму; розрядка у діяльності (трудотерапія, музикотерапія, бібліотерапія, імітаційна гра і т.п.).

Головним елементом АТ є засвоєння та оперування вербальними формулюваннями (формулами самонавіювання) у вигляді самонаказів - так званими "формулами мети", що задають потрібну орієнтацію подальшого розвитку стану.

Методика АТ з І.Г.Шульца. Необхідне загальне розслаблення при навчанні на першому ступені аутогенного тренування за І.Г.Шульцем досягається за допомогою шести основних мнимих вправ, кожне з яких спрямоване на певну область чи систему організму: 1) м'язи; 2) кровеносні судини; 3) серце; 4) дихання; 5) черевні органи; 6) голову. Сенс шкірного з управ складається в концентрації уваги на певній частині тіла або на певному органі: фіксації пережитих внутрішніх відчуттів; подання бажаного переживання (почуття тепла, тяжкості, розслабленості та ін) - на тлі повторення відповідної формули самонавіювання. Засвоєння кожної вправи проводитися поетапно, протягом кількох днів регулярних тренувань щодо викликання конкретного відчуття. Існують добре відомі рекомендації за формою організації зайняти АТ та особливостями їх проведення. Головними принципами при цьому є: бажання освоїти відповідні навички; систематичність тренувань; послідовність та повнота освоення шкірного етапу; контроль за ходом зайняти з боку лікаря чи психолога.

До переліку класичних вправ АТ належать такі:

1. Вправи для розслаблення окремих ділянок і всього тіла шляхом розумового зосередження та локалізації відчуттів приємної тяжкості: "Моя права (ліва) рука важка", "Обидві руки дуже важкі", "Моя права (ліва) нога важка", "Обидві ноги дуже важкі".

2. Вправи для розширення кров'яних судин шляхом навіювання відчуттів тепла в різних частинах тіла: "Моя права (ліва) рука тепла", "Обидві руки зовсім теплі", "Моя права (ліва) нога абсолютна тепла, "Обидві ноги зовсім теплі", "Руки й ноги зовсім теплі" (

3. Управа для регуляції діяльності серця: "Моє серце б'ється рівно і спокійно".

4. Управа для контролю за диханням: "Я дихаю рівно і спокійно", "Мені дихається легко".

5. Управа для регуляції діяльності внутрішніх органів черевної порожнини: "моє сонячне сплетіння випромінює приємне, внутрішнє тепло".

6. Управа для голови та зняття розумового напруження "Мій лоб приємно прохолодний".

   Додаванням до цього списку можуть служити рекомендовані І.Г.Шульцем формули активного виходу зі стану аутогенного ураження:

"Руки напружені!"

"Глибоко зітхнути!"

"Відкрити очі!"

   Передбачається, що в міру автоматизації відповідних навичок довільної регуляції текстове оформлення формул самонавіювання пов'язується воєдино і потім істотно редукується. Так, кілька місяців регулярних зайнять буває достатньо, лише потрібно повторити про себе послідовність слів: "спокій, тяжкість, тепло, серце і дихання спокійні, живіт теплий, лоб прохолодний (голова ясна)", щоб досягти швидкого скидання напруги та активізації стану.

   Управа «Ритмічне дихання»

   Помітивши, що ви починаєте хвилюватися, напружуватися, обурюватися, починайте дихати за таким принципом: вдихаючи, рахуйте до трьох, видихаючи, також рахуйте до трьох. Потім спробуйте зробити видих ще довшим: видихаючи, рахуйте до п'яти, до семи тощо.

Вправи для психоемоційного розвантаження організму

Управа «Самомасаж»

     Мета: вчити використовувати при онімінні м'язів тіла.

Навіть протягом напруженого дня завжди можна знайти годину для маленького відпочинку та розслабитись. Помасажуйте певні точки тіла. Натискайте не сильно, закривши очі. Ось деякі з цих точок: міжбрівна ділянка - потріть це місце повільними круговими рухами; задня частина шиї - м'яко стиснути кілька разів однією рукою; челюсть - потріти з обох боків місце, де закінчуються задні зуби; плечі – помастить верхню частину плечей п'ятьма пальцями; ступні ніг - якщо ви багато ходите, відпочиньте трохи і потріть ниючі ступні перед тим, як йти далі.

Звукошумові вправи

У таких упражненнях використовують звук у сполученні зі співом і вібраційним.

впливом на певні органи. Звук «й» вібрує ковтку й горло, звук «і» викликає

вібрацію головного мозку, звуки «а» та «о» - ділянку грудей, «е» та «оу» - легенів, серця, печінки, шлунка. Вибрація звуку впливає на всі органи, особливо на серцево-судинну систему, підсилює захисно-адаптаційні реакції організму.

Для зняття психічного напруження, негативних емоційних станів

наспівувати звукосполучення «м-пом-пеєї»: «м-пом» – коротко, «пеє» – розтягнуто.

Антистресова релаксація

(рекомендована Всесвітньою організацією

охорони здоров'я)

Це вправу рекомендується виконувати 2-3 рази на тиждень. Спочатку вона

займає близько четвертої години, але при достатньому оволодінні нею релаксація

досягається швидше.

1. Ляжте (у крайньому випадку - сядьте) зручніше в тихому, слабко

освітленому приміщенні; одяг не повинен тамувати ваших рухів.

2. Заплющивши очі, дихайте повільно та глибоко. Зробіть вдих і приблизно на 10 секунд затримайте дихання. Видихайте не кваплячись, стежте за розслабленням і думкою кажіть собі: «Вдих і видих, як приплив і відлив». Повторіть цю процедуру 5-6 разів. Потім відпочиньте близько 20 секунд.

3. Вольовим зусиллям скорочуйте окремі м'язи чи їх групи. Скорочення

утримуйте до 10 секунд, потім розслабте м'язи. Таким чином пройдіться по

всьому тілу.

Повторіть цю процедуру тричі, розслабтеся, ізбавтеся від усього, ні про що не

думайте.

4. Спробуйте якомога конкретніше уявити собі відчуття розслабленості, що

пронизує вас від пальців ног, через ікри, стегна, тулуб до голови. Повторюйте про себе: «Я заспокоююсь, мені приємно, мене ніщо не турбувати».

5. Уявіть собі, що відчуття розслабленості проникає у всі ділянки вашого тіла. Ви відчуваєте, як напруга залишає вас. Відчуйте, що ваші плечі, шия, лицеві м'язи розслаблені (рот при цьому може бути відкритий). Лежіть спокійно, як кукла з ганчірки. Насолоджуйтесь відчуттям близько 30 секунд.

6. Порахуйте до десяти, подумки кажучи собі, що з кожною наступною цифрою

ваші м'язи дедалі більше розслаблюються. Тепер ваша єдина турбота – насолодитися станом розслабленості.

7. Настає пробудження. Порахуйте до двадцяти. Кажіть собі: «Якщо я

Дорахую до двадцяти, мої очі відчиняться, я відчуватимусь бодьоро. Неприємна напруга в кінцівках зникне».

    Є безліч комплексів фізичних упражнень, які не тільки можуть розвантажити організм після стресів, а й оздоровити все тіло в цілому.

    Управа «Я – вдома, я – на роботі»

   Мета: допомогти учасникам подивитись на власні стосунки з професією з боку, визначити своє відношення до ситуації, що склалася.

Розділити лист навпіл. Скласти два списки визначень (найбільше) «Я — вдома», «Я — на роботі».

Обговорення. Схожі рисі; протилежні рисі; однакові якості, що виявляються у різних модальностях; відсутність спільних рис; який список було легше складати, який вийшов об'ємнішим; яке ваше ставлення до того, що в характеристиках є помітні відмінності і т.д.

Рекомендації педагогам

  1. Визначте собі головні життєві цілі і зосередьте зусилля на їх досягненні.

  2. Думайте про щось добре, відкидайте погані думки. Позитивне мислення та оптимізм – це запорука здоров'я та благополуччя. Щоранку, піднімаючись з ліжка, думайте про щось добре, посміхніться, нагадайте собі, що все буде добре, а ви чарівні та прекрасні, у вас чудовий настрій.

  3. Плануйте не тільки свою робочу годину, а й свій відпочинок. Встановлюйте пріоритети.

  4. Особливе місце відводите відпочинку та сну. Сон повинен бути спокійним, щонайменше 7-8 годин. Перед сном можна приготувати заспокійливу ванну з аромомаслами.

  5. Використовуйте протягом дня короткі паузі (минуты очікування, вимушеної бездіяльності) для розслаблення.

  6. Не згущуються хмари! Не робіть з мухи слона! Керуйте своїми емоціями! Закрийте очі. Уявіть берег моря. Руки підніміть угору і розведіть убік. Відчуйте силу енергії. Складіть руки на животі.

  7. Не ігноруйте спілкуванням! Обговорюйте із близькими вам людьми свої проблеми. Відпочивайте разом із сім'єю, близькими друзями, колегами.

  8. Знайдіть місце для гумору та сміху у вашій житті. Коли у вас поганий настрій, подивіться кінокомедію, відвідайте цирк, почитайте анекдоти. Посміхайтеся! Навіть якщо не хочеться (1-1,5 хв.).

  9. Не забувайте хвалити собі! Стати ентузіастом власного життя!

  10. Знайдіть годину для себе: прийміть розслаблюючу ванну, почитайте улюблену книгу, зробіть косметичні процедури тощо! Влаштовуйте для себе невеликі свята!

  11. Докладатимете кроки для усунення причин напруги. Проблеми не потрібно переживати, їх потрібно вирішувати!

  12. Вмійте відмовляти вічливо, але впевнено!

  13. Якщо негативні емоції захопили вас під час спілкування, то зробіть паузу, помовчіть кілька хвилин, посчитайте до 10, вийдіть з приміщення, займіться іншим видом діяльності: переберіть папери на столі, поговоріть зі своїми колегами на нейтральні теми, підійдіть до вікна і подивіться в нього, розгляньте вул.

  14. Робіть дні "інформаційного відпочинку" від ТБ та комп'ютера. Почитайте щось. Повідайте музеї, виставки, театр, концерти.

  15. Найкращим засобом для зняття нервного напруги є фізичні навантаження - фізична культура і фізична праця. Дуже корисним є також розслаблюючий масаж. Чудовим засобом досягнення внутрішньої рівноваги є йога, дихальна гімнастика, релаксація.

  16. Музика – це теж психотерапія.

  17. Подбайте про психотерапевтичний вплив середовища, що вас оточує (колірна гама). Добре заспокоюють нервну систему зелений, жовто-зелений та зелено-блакитний кольори. Добре, коли вдома стіни пофарбовані в ці кольори, або ж досить просто подивитись на будь-яку річ, якогось із цих квітів, - і нервове напруження поступово зменшиться.

  18. Відпочивайте на природі, адже такий відпочинок чудово заспокоює нервну систему і робить людину добрішою. Позитивне вплив на нервну систему та настрій, що має спілкування з тваринами.

  19. Зняти напругу також допоможе зміна діяльності, коли позитивні емоції від приємного заняття витісняють смуток.

  20. Приділяйте належну увагу власному здоров'ю!

Управа «Внутрішній промінь»   (10 хв)

Мета: Зняття втоми, здобуття внутрішнього спокою.

   Уявіть, що в середині вашої голови, у верхній її частині виникає світлий промінь, який поволі і послідовно рухається згори вниз і освітлює зсередини всі деталі обличчя, шиї, плечей, рук теплим і рівним, розслаблюючим світлом. За мірою руху лучу, розгладжуються зморшки, зникає напруга в області затилиці, розгладжується складка на лобі, «охолоджуються» очі, опускаються плечі, звільняються шия та груди. Внутрішній промінь як би формує нову зовнішність людини, спокійної та задоволеної собою, своєю життям, професією та клієнтами.

Підсумки заняття

Мандрівник побачивши трьох робітників, які штовхали важко навантажені тачки, і запитавши кожного, що він робить.

Перший відповів: "Штовхаю цю важку тачку, будь вона проклята".

Інший сказавши: "Заробляю на хліб для своєї батьківщини".

А третій гордо промовив: "Я будую прекрасний храм".

Троє робітників робили одне і те ж, але відчували себе по-різному. Для першого робота була каторгою, і він був дуже нещасним. Інший відчував себе опорою та годувальником сім'ї. У його відповіді – спокійна гідність. Третій служив чудовій меті. Він був гордий і щасливий.

Щастя і успішність педагога багато в чому залежить від того, який сенс він вкладає у свою роботу, як багато він працює над собою, своїм зростанням, своєю незамінністю. 

Дякую вам за співпрацю!  

Консультація "Стресостійкість, один із аспектів психологічного здоров'я педагогів"

  Управа «Чашка чаю»

   Мета: зняти напругу, покращити настрій, підвищити активність.

    А зараз година піклування про себе, приготуйте собі свій улюблений напій: чай, кофе. Насолодитися неповторним ароматом зробленого вами напою. Розгляньте його, зосередьтеся на ньому. Обійміть чашку обома руками та нагрійте їх. А тепер обійміть собі, ось так, за обличчя, обгорнувши собі приємним теплом та наповнивши спокоєм. А тепер спробуйте на смак, спочатку невеликими ковтками, щоб відчути неповторний смак, а потім більшими, щоби тепло і приємність наповнили вас зсередини.

   Крістофер Гермер дуже удачно підмітив: «Самосвідомість — це така ж доброта до себе, з якою Ви ставитеся до оточуючих». Будьте до себе добрими. Ви це заслужили, а Ваші близькі заслуговують, щоби поруч із ними була найкраща версія Вас.

   Внаслідок російської агресії всі ми відчуваємо вплив війни та різних травматичних подій, багато хто пережив чи продовжує переживати стресс, пов'язаний із загрозою втрати життя – свого та близьких, і це є ризиком розвитку посттравматичного стрессового розладу (ПТСР). Отже нам потрібний захист, чим ми можемо протистояти стресові.

ЩО ТАКЕ СТРЕСОСТІЙКІСТЬ

   Стресостійкість – це комплекс рис характеру, які дозволяють людині залишатися здоровим та ефективним навіть при великих навантаженнях. Під стресостійкістю на роботі зазвичай мається на увазі вміння спокійно реагувати на конфліктні чи неоднозначні ситуації, вміння за необхідності працювати наднормово.

   Стресостійкість відноситься до soft skills і має величезне значення для успішної та ефективної роботи, адже вона не тільки дозволяє не звертати уваги на багато факторів, що підвищує продуктивність, але і є бар'єром, який захищає від професійного вигорання.

   Рівень стресостійкості демонструє здатність протистояти виникають на шляху труднощів, показує можливості особистості подолати емоційний фактор і діяти згідно з логікою.

Рівні стресостійкості:

високий – мало піддається стресові

середній – деякі стресові події можуть порушити рівновагу

низький – дуже гостро реагує на стрес.

   Фундаментом вашої стресостійкості є спосіб життя. Ми свідомі того, що наразі кожен українець знаходиться у різній ситуації, яка по своєму є складною для вибудови доброго способу життя. Також ми усвідомлюємо те, що, чим більш несприятливі умови, тим більше людина потребує простих та дієвих способів для стресостійкості. Тому спосіб життя є найкориснішим для стійкості до впливу стресу.

  Фундамент – це опора. Давайте виконаємо вправу на заземлення, щоб відчути опору – перекотити стопами, наче у човеннику. Почуйте, у ваших стоп є 9 точок опори – це п'ять пальців, п'ятка, три подушечки. Відчуйте, коли ваші стопи стоятиму на підлозі: у вас є 5 пальчиків, три подушечки та п'ятка. Повторити 3 рази.

    Нам обов'язково потрібно повпливати на ті частини тіла, які пов'язані з надлишком кортизолу. Кортизол - нейрогормон стресу. Яким чином, за допомогою тілесних технік. Техніка «Тепло наших ладонь»  розтираємо руки і кладемо їх на ребра – робимо рух униз, трохи продавлюємо. Так впливаємо на можливий діафрагмальний блок. Коли людина відчуває стреси, часто можна почувати: «У мене блок у животі. У мене холод у животі. Я не можу вдихнути». Це наслідки дії кортизолу. Далі ми знову розтираємо руки і кладемо їх на почки, трохи масажуємо. Тепер знову розтираємо руки. Це універсальне вправо. Коли ми розтираємо руки, ми впливаємо на роботу мозолевого тіла та вмикаємо у роботу праву та ліву півкулі одночасно.

   Далі – простукуємо зону на животі трохи нижче за пуп. Ця зона пов'язана з надлишком адреналіну та кортизолу. Даже таке маленьке простукування 10-15 секунд може вгамувати напад паніки та зняти панічну атаку.

   Тепер можна розтирати вуха та простукати зону за вушками. Так ми впливаємо на аудіальний канал сприйняття інформації, який зараз перевозбужен (і якщо діти перестають вас слухати (це зазвичай 5-7 хвилина), то можна попросити, щоб вони зробили собі масаж вушок).

Чим важливо наповнити свій спосіб життя?

-         Добрий сон. Під час сну наше тіло та психіка дуже добре відновлюється. Й втрата доброго сну призводить до того, що стресу стає більше, тому потрібно максимізувати його якість.

-         Збалансоване харчування. У міру, збалансовано, осознано, з режимом та відповідно до функцій харчування (їсти потрібно для відновлення енергії, а не для перегляду відео чи зняття стресу, для цього, нижче будуть техніки).

-         Фізична активність. Мінімум 30-40 хв. низької інтенсивності (напр., прогулянки) або 10-20 середньої та високої інтенсивності.

-         Ресурсна діяльність. Все, що приносить вам задоволення, досягнення та відповідає вашим цінностям.

-         Ресурсні емоційні стани. Слухати музыку, дивитись стендапи, насолоджуватися краєвидом та все, що наповнює вас приємними та ресурсними емоціями.

-         Планування та розпорядок дня. Це допомагає мати більше визначеності, упорядкованості та системності, яких наразі бракує. А також допоможе не перевантажувати собі.

-         Спілкування з важливими та близькими людьми. Дуже важливо розділяти ваші переживання, турботи та радість з іншими. Ділення неприємностями полегшує їх, радощами – посилює їх. Також важливою частиною є можливість підтримати та допомогти іншим, коли на це є ресурси. Розмовляйте, обіймайтеся, проводьте разом годину.

   Пропоную зараз виконати техніку «Фортеця», коли ви наповнені стресом, тривогою, страхом та не маєте можливості змінити ситуацію, щоб відновити спокій (для прикладу, перебуваєте у бомбосховищі). Цю техніку можна виконувати з дітьми.

   Для її виконання необхідно мати де малювати (папір, телефон тощо) та чим малювати (олівці, фарби, мел тощо). Якщо цього немає, то вистачить вашої уяви.

Шаги техніки:

1. Займіть якнайзручніше положення. Таке, щоб вас відволікало якнайменше чинників.

2. По можливості закрийте очі або ж виберіть точку, на якій ви могли б зосередити своє увагу та активізувати воображення.

3. Як тільки будете відчувати, що ваше воображення готове до роботи, спробуйте переміститися в місце, де знаходиться фортеця, яка оберігає вас від усіх опасностей. Це може бути реальне місце або створене вами. Перемістіть собі туди, ніби ви тілом та душею знаходитесь у цьому місці.

4. Відчуйте всіма органами чуття це місце.

Що ви бачите? Яка ця фортеця? Опишіть її у деталях. Завдяки чому чи кому вона вас захищає? Де ви знаходитесь у цій фортеці?

Які там запахи?

Спробуйте відчути це місце. Відчуйте підлогу, доторкніться руками до якоїсь поверхні.

Що ви там чуєте?

Яка там температура?

5. Проаналізуйте, що з вами відбувається, коли ви знаходитесь у своїй фортеці. Які у вас емоції? Про що думаєте? Які відчуття у тілі? Наскільки вам безпечно у ній (від 0 до 10, 0 – зовсім не відчуваю безпеку, 10 – найбільша безпека, повний спокій).

 6. Якщо ви не відчуваєте безпеку у цій фортеці, спробуйте додати щось, що допоможе її відчути. Пам'ятайте, що у вашій уяві можна все. Можливо там не вистачає Капітана Америки, який стоять на варті. Або ж рви з акулами. Гарматі, стіни, чарівна паличка… Додайте все, що дозволить відчути безпеку.

7. Заміряйте знову відчуття безпеки, коли ви знаходитесь у цій фортеці (від 0 до 10). Коли ж відчуваєте достатньо безпеки, спробуйте відчути її у тілі. Де вона знаходиться? Як ви її відчуваєте? Якщо вам не вдається відчути безпеку в цій фортеці, повторіть крок 6, або спробуйте інші техніки (напр., дихальні техніки чи релаксацію)

8. Перенесіть вашу фортецю з уяви на лист паперу чи у ваш девайс. Намалюйте її у всіх можливих деталях.

9. Щоразу, як ви будете зустрічатися зі страхом, тривогою та відчуттям опасности, на які у вас немає можливості впливати, переміщайтесь у вашу фортецю та відновіть безпеку та спокій. Зображення фортеці можете мати завжди під рукою, воно буде допомагати вам поринати в безпеку.

Чому ця техніка працює?

   Наш мозок не відрізняє що реальне, а що мниме. Тому, коли ви бачите сновидіння або ж уявляєте, якусь подію, то реакція вашого організму майже така сама, як ніби ви знаходитесь безпосередньо в тій ситуації. Й переміщення собі в уяві у фортецю, дозволяє відчути спокій та безпеку або ж зменшити неспокій та відчуття небезпеки. А сам процес малювання залучає відділи мозку, які відповідають за структурованість та упорядкованість і дозволяють відволіктися від думок, емоцій та самої ситуації.

   Техніка «Година для переживань»

   Ситуація, яка захопила нашу країну, продукує дуже багато переживань про майбутнє, які викликають стреси та тривогу. Тому дуже важливо виділяти обмежену кількість годин для самих переживань та більше діяти для вирішення реальних викликів та проблем. Сам процес переживання не вирішує того, що відбувається в реальності, лише забирає дорогоцінні ресурси та енергію. Для того щоб взяти під контроль ваші тривожні переживання, Катерина Катеринчук рекомендує наступні кроки:

   Визначте конкретну годину в кожному дні, коли ви вільні та можете приділити 15-30 хвилин своїм тривожним переживанням. У цей час ви маєте приділити всю увагу та ресурси винятково переживанням.

 Наприклад: 15 хв, коли їду в транспорті (не за кермом), або вдома на дивані з 21:00 до 21:15

   Відтермінувати переживання. Щоразу, коли ви помічаєте, що переживання приходять до вас, скажіть собі: «Стоп, це просто думки, я зараз не включатимусь у це, я матиму можливість попереживати у призначений для цього час». Й можете записувати ті, про що турбуєтеся, щоби не забути.

Переключіть увагу на ту діяльність, яка є для вас корисною (робоче завдання, прогулянка, розмова, перегляд фільму тощо). Якщо ви не будете перемикати увагу, то думки будуть продовжувати атакувати вас.

Якщо вони повертаються знову, повторіть попередні 2 кроки.

   У зазначених годин ви можете дозволити собі переживати про те, що відклали, протягом виділеної години.

Важливо! Якщо ви забули переживати у годину, переносьте «годину для переживань» на наступний день.

   Техніка “5 елементів” , допомагає повернути собі в «тут і тепер», укріпити зв'язок з реальністю під час стресу, виринути з під впливом емоцій та переживань:

Потрібно задати собі 5 послідовних груп питань і дати на них відповідь/

-         Яка «картинка» перед очима? Що я зараз бачу? У цьому випадку необхідно описати реальний візуальний образ. Якщо такого немає, закцентували свою увагу на деталі, щоби відновити повноту картинки.

-         Які емоції я зараз відчуваю?

-         Які тілесні відчуття? Де вони в тілі? Як вони виявляються?

-         Які думки зараз у мене в голові? Про що я гадаю? Може бути, що думки важко побачити, це також нормально.

-         Що для мене зараз є корисним та важливим? Що корисного та важливого для себе я зараз можу зробити?

Цикл питань можна повторювати кілька разів, до тих пір, доки відчуєте полегшення.

   Щиро вдячна за ваше увагу, сподіваюся, що ці техніки принесуть користь для саморегуляції вашого стану та допоможуть легше справлятися зі стресовими ситуаціями.

Консультація "Баланс роботи та особистого життя"

   БАЛАНС — не є РІВНОВАГА. Балансувати — це постійні мікро- та макрорухи. Десь більше, десь менше, трохи вперед, трохи назад. Бути в рівновазі й ідеально розподіляти увагу, годину, сили, енергію між усіма сферами життя неможливо. Бажання зафіксувати рівновагу та постійно її контролювати призводить до лишнього напруження. А через напругу балансу не досягти.

   Стан балансу — це, швидше, поінформоване управління своїм увагою. Балансувати — значить розуміти, де зараз більше вашої уваги, чому ви сьогодні робите такий вибір, як і коли ви будете заповнювати інші сфери.

   Простий приклад для людей, які працюють — у кожного бувають важливі проекти, сезонні піки навантаження, які вимагають приділити більше годині роботі, ніж зазвичай. І нам потрібно працювати не 6–8 годин на день, а всі 10! Буває, правда?

   За цих обставин важливо не звинувачувати собі в руйнуванні ідеальної картинки балансу. Хай ми зараз ми не приділяємо достатньо уваги, наприклад, своїй сім'ї чи спорту, чи читанню. Але якщо ми розуміємо, що це тимчасово, то із сім'єю можна домовитись, а спорт та відпочинок — запланувати для себе, як винагороду за результат на роботі.

   Основа здорового балансу — розуміти, з чого складається ваша життя, куди зараз спрямована ваша енергія, і вміти приділяти увагу всім життєвим сферам. Хай це буде не водночас, головне — щоб усвідомлено.

Модель балансу або ромб Пезешкіан (слайді)

   Ми розподіляємо свою енергію між чотирма сферами, шкірна з яких є водночас і джерелом для нас. Тобто для активної діяльності нам потрібна енергія здорового тіла. А щоб якісно і цікаво наповнювати сферу відносин і відчувати позитивні емоції, нам потрібно розуміти себе, дозволяти собі мріяти і внутрішньо наповнюватися. Загалом, щоб відчувати всю повноту життя, бути щасливим, варто приділяти увагу всім чотирьом сферам.

Інструкція:

   Розділити 100% свого часу і енергії по чотирьох сферах моделі. Яким ви відчуваєте цей розподіл на поточній неділі або цього місяця, наприклад? Куди ви зараз інвестуєте більше години й уваги? В якій сфері є дефіцит ресурсу і як ви можете його заповнити?

   Акцентую на тому, що до рівномірного розподілу енергії — по 25% у шкірну сферу — звісно можна, але це практично недосяжно. Не варто щодо цього засмучуватися. Кристал, як і колесо, — динамічна модель, і колівання у кожній сфері від 15 до 50% є абсолютно нормальним.

   Важливо, щоб низькі показники в одній зі сфер не були постійним станом. Усі в наших руках, адже ми не тільки спостерігаємо за цими коліваннями, але й за потребою регулюємо їх активними діями.

   Перевіряйте собі за цією моделлю періодично – раз на місяць, раз на квартал – і вчасно коригуйте.

   Зрозумійте, куди ви витрачаєте свою енергію? Проаналізуйте.

   Порушення балансу "давати - брати" часто призводить до емоційного вигорання. Якщо людина віддає багато часу, сил, енергії на якусь сферу, наприклад, роботу, то їй важливо отримувати щось на заміну — увагу, адекватну зворотну зв'язок, вдячність, оцінку тощо. Якщо цього взаємообміну не відбувається, то енергія рано чи пізно закінчується.

  Те саме, до речі, відбувається і в зворотному напрямку. Якщо є надлишок споживацької позиції — ми вимагаємо багато уваги, зусиль, результату, а натомість не віддаємо навіть дяки — то теж перегораємо.

Як користуватися

   Подумайте, у якої своєї соціальної ролі — співробітник, ученик, батько, підлеглий, керівник — ви більше віддаєте, ніж отримуєте? У якій ролі, можливо, займаєте споживацьку позицію і нічого не віддаєте натомість? Як ви могли б урівноважити стан промов? Пропишіть зони уваги та заходи, які можете вжити.

   Втім, як і в інших підходах, тут оцінка буде суто суб'єктивна. І так само важко перебувати у постійній рівновазі. У такому випадку важлива, як мінімум, усвідомленість — де ви віддаєте, а де черпаєте енергію.

   Іноді простої дяки буває достатньо, щоб поповнити запаси.

   Баланс «Потреба – хочу»

   Задумайтесь про те, яка енергія в слові НУЖНА. Що відчуваєте, коли чуєте мене треба зробити?

  А тепер прислухайтеся до енергії слова ХОЧУ. Які почуття виникають, коли кажете «я хочу зробити»?

   Погодьтеся, що відчуття різні. І часто в нашій насиченій роботі життя дуже багато НУЖНО: зробити, досягти, здати, побудувати, створити, скласти, виконати, продати тощо. Тут багато повинності, напруги, того, що нам кажуть робити інші.

   У «треба» багато автоматизму і мало вибору. Ми навіть не замислюємося, скільки всього робимо за інерцією.

   А коли ми щось робимо, бо ХОЧЕМО — тут багато енергії, любові, задоволення, позитивного настрою та нашого особистого вибору.

Як користуватися

   Напишіть список справ, які заплановані у вас на день або на тиждень, і розділіть їх на дві колонки.

Мені НУЖНО зробити / Я ХОЧУ зробити

   До якого списку хочете додати пунктів? З якого хотіли б викреслити рядки? Справи з якої категорії вам даються легше? Що ви відчуваєте, коли зазвичай займаєтеся завданнями «треба» та завданнями «хочу»?

   Водночас не варто обманюватися ідеєю, що корисно робити тільки те, що хочеться. Це не так. У справах «потрібна» багато дисципліни й цілеспрямованості. І це чудово балансує зі свободою та творчістю справ «хочу». У будь-якій, навіть найулюбленішій справі є частина обов'язкової, не завжди приємної рутини, яку просто треба робити.

   Запорукою належного балансу між роботою та особистим життям є можливість займатися особистим та сімейним життям. Це не означає, що можна нехтувати своєю професійною життям, але слід пам'ятати, що робота і життя поза нею однаково важливі. Ваші колеги — це не просто люди, які сидять за комп'ютером по вісім годин на день. Це люди, які мають чисельні важливі зобов'язання поза роботою. Коли всі усвідомлюватимуть це, ви побачите, що разом можете досягти справді якісного балансу між роботою та особистим життям.

   Як же допомогти собі?

1.     Будьте чесними із собою. Визнайте реальність, візьміть на собі відповідальність за власну життя. Пам'ятайте, ніхто замість вас цього не вирішить. Це ваше власне життя, і відповідаєте за нього ви. Це ваша відповідальність.

2.     Відповідальність. Плануйте свою життя власноруч. Ні на кого не перекладайте відповідальність, за це планування. Самостійно встановлюйте кордони та дотримуйтесь їх.

3.     Реалістичність. Створіть свій «ідеально збалансований» день. Проаналізуйте. Не говоріть собі, відпочинку на пенсії, тоді буде більше години: діти виростуть, працювати не буду, день довший. Ні. Визначте собі золоту середину, вже зараз, і дотримуйтесь цього балансу.

4.     Різносторонній підхід. Підходьте до проблеми – поважно, не поспішайте. Досягти балансу можна – надавши достатньо уваги кожній області нашої життя. Тільки так.

Приклад, історія про день проведення з дитиною. Адже я нічого такого не робила, ми просто провели годину разом, звичайно. Чому ж так?

   Бо дрібниці важливі, з них складається життя. А досягнення рівноваги в нашій житті зовсім не пов'язане з радикальними змінами.

   Отже, як ви уявляєте добре прожите життя для себе. Уявіть. Працюйте у цьому напрямку.

Зроби щось для себе

    Коли востаннє ви робили щось для себе?

    Намагайтесь викроїти на цю годину як мінімум раз на тиждень. Це має бути те, що вам дійсно подобається і чого ви будете чекати з нетерпінням. Що б це не було – вирушити на пробіжку з одним, поговорити про свої рослини на форумі, почитати роман у ванній чи просто переглянути улюблене телешоу – вимкніть мобільний телефон, не перевіряйте електронну пошту, ігноруйте соціальні мережі та насолоджуйтесь цим часом. Ви цього заслуговуєте!

   Давайте собі відпочити хоч зрідка, і тоді ви досягнете балансу між роботою та особистим життям без особливих зусиль.

Онлайн-консультація "Апатія, депресія під час війни" в рамках проекту "Психологічний копінг: долання скланих життєвих ситуацій, викликаних наслідками воєнних дій"

   «Ніхто не може відпочити від війни. Війна – постійно, щодня. Ми відчуваємо напруження, навіть коли не волають бузки». Нестачу сил так чи інакше відчувають більшість. Найбільше населення потерпає від утоми, яку відчувають 66%, та нестачі повноцінного сну – на неї скаржитися 53%, згідно з опитуванням рейтингу. Це нормальні реакції, але вони виснажують – тим більше що через постійні новини про руйнування, смерті та блекаути напруження лише зростає.

     Депресія – це захворювання, що характеризується постійним пригніченим станом та втратою цікавості до будь-якої діяльності, що зазвичай приносить задоволення, а також нездатністю виконувати повсякденні справи протягом як мінімум двох тижнів.

    Які основні симптоми депресії?

− пригнічений настрій (або роздратованість);

− помітне зниження інтересу до життя або незадоволеність ним;

− значне зниження або збільшення маси тіла, не викликані зміною дієти;

− безсоння або сонливість;

− втома або втрата енергійності;

− почуття нікчемності, надлишкової чи неадекватної провини;

− зниження здатності мислити, зосередитися, нерішучість, загальмованість;

− повторні думки про смерть, повторні суїцидальні спроби.

    Один з найрозповсюдженіших симптомів депресії під час війни:

-         завмирання та відкладання життя на потім, “після победи”, “після повернення додому”;

-         апатія;

-         зниження цікавості або повна втрата сенсу до будь-яких видів діяльності.

Люди перестають планувати, робити важливі чи приємні для них дії.

Наприклад, зменшують спілкування з іншими або не дозволяють собі необхідні чи приємні покупки. Відчувають, що не мають собі такого дозволяти під час війни. Також яскравим проявом депресії можуть бути безнадійні, негативні думки про себе, інших людей чи світ загалом: “Я ні на що не здатна(ий), і не впораюсь”, “Кожен сам за себе і я нікому не потрібна(є)”, “Це ніколи не закінчиться”.

   Іноді такі думки можуть виникати у кожного людини, але в стані депресії вони стають нав'язливими та неконтрольованими — людина ніби тоне в них і живе в цьому стані.

⚠ Суїцидальні думки чи особливо наміри — це привід терміново звернутися до спеціаліста: психіатра чи психотерапевта.

 Існують кроки її подолання:

   Визначити власні цінності — що для мене є важливим, як виглядає моя життя, яку варто прожити. Можна сісти та скласти перелік таких важливих цінностей у різних сферах вашої життя. Важливо, щоб це були речі, які вас надихають і є для вас ґрунтовними. Подумати над питаннями: "Яким людиною мені важливо бути, навіть якщо у світі коїться катастрофа?", "Що має для мене сенс, якими тяжкими не були обставини?".

Приклад: для мене є важливими моє здоров'я і тому потрібно піклуватися про нього. Хочу бути гарним другом — тому я оберігатиму ці стосунки.

   Після визначення цінностей необхідно звернутися до техніки поведінкової активації. Це виглядає як планування розкладу, включаючи відповідні активності кожного дня.

Недостатньо просто знати свої цінності, потрібно їх втілювати у життя щодня

  «Самодопомога» при депресії воєнної години

   Звичайно, немає жодного сумніву в тому, що лікуванням депресії, пов'язаної з бойовими діями (а цей тип депресії зазвичай має досить важкий перебіг, особливо у дорослих), повинен займатися кваліфікований лікар. Проте, і сам хворий після встановлення діагнозу та призначення основного лікування здатний зробити багато чого для покращення свого самопочуття (такі дії обов'язково попередньо повинні бути погоджені з лікарем).

   Варто зазначити, що депресія може змусити людину почуватися виснаженою, нікчемною, безпорадною, безнадійною та сумною. Ці відчуття можуть змусити хворого почуватися так, ніби йому ніколи не стане краще. Він навіть може подумати, що варто просто здатися на милість долі. Крім цього, деякі симптоми депресії, такі як втома або апатія, відсутність бажання щось робити, також можуть завадити хворому звернутися за медичною допомогою.

   Проте, дуже важливо розуміти, що ці негативні думки та почуття є частиною депресії. Якщо людина думає, що у неї депресія, їй слід звернутися до лікаря, незважаючи на ці відчуття. Потрібно усвідомити і очікувати, що негативні відчуття змінюватимуться, коли почне діяти лікування.

А тим часом, в очікуванні покращення, варто вдатися до деяких спеціальних прийомів, щоб покращити свій настрій:

-         перш за все, треба відверто обговорити всі проблеми з лікарем;

-         у багатьох випадках полегшення може настати після відвертої бесіди з батьківщиною та друзями;

-         варто проводити більше години з іншими людьми та отримувати від них підтримку, не слід замикатися у собі, фіксуватися на власних думках та емоціях;

-         треба брати участь у заходах, які можуть покращити самопочуття. Слід знову почати робити те, що людині подобалося до того, як вона почала відчувати депресію (спорт, танці, співи, прогулянки на природі, хобі тощо). Навіть якщо спочатку зовсім не хочеться щось робити з попередніх захоплень, все одно варто почати. Швидше за все, після цього хворому стане краще;

-         неоцінення значення при депресії мають регулярні фізичні навантаження;

-         треба навчитися ставити перед собою реалістичну мету;

-         корисно розбивати великі/значні цілі та завдання на менші, які легше піддаються контролю.

     "Апатія – це стан, коли людина начебто нічого не відчуває, коли немає ні інтересу до чогось, ні сил, ні мотивації. На жаль, під час війни цей стан розповсюджений, і він є нормою у нашій ненормальній реальності".

    Головна причина апатії – розчарування. Коли людина покладала на щось очікування і цього не відбулося. Також вона може виникати внаслідок постійних стресів. Ось чому зараз це актуально для багатьох.

   Щоб розпізнати в собі апатію, варто звернути увагу на наступні критерії:

- постійне відчуття втоми, немає сил вже утром;

- відсутня концентрація, дуже важко робити звичайні справи;

- починають виникати проблеми із запам'ятовуванням;

- можуть виникати проблеми зі сном та харчуванням;

- замкнутість, небажання спілкуватися з іншими.

   "Оскільки часто апатія виникає через стресс, то перш за все потрібно позбавити собі хоча б на деяку годину від цього стресу. Для цього варто обов'язково робити інформаційний детокс. Помимо того, дуже важливо мріяти.

   Можна спробувати вести щоденник, це допомагає самостійно та екологічно людині звільнитися від негативу, який знаходиться всередині. Також варто дозволити собі ті, що приносити задоволення. Згадати про звички, які радували раніше: спілкування, смачна кава, відвідування улюблених місць, будь-що, що раніше давало відчуття радості.

лід пам'ятати, що етап апатії та депресії короткотривалий, а отже скоро мене. Більшість із нас зараз перебуває саме в цій фазі, і наша психіка потребує допомоги, а саме:

-         дійте! Саме зараз важливо діяти попри зневіру. Не дозволяйте собі нічого не робити, сховавшись біля кутка;

-         виконуйте повсякденні справи: готуйте їжу, прибирайте, саджайте квіти тощо;

-         продовжуйте підтримувати близьких. Зараз майже всі знаходяться на фазі апатії, тому підтримка та спілкування дуже важливі;

-         не продивляйтесь новини постійно. Найактуальніші новини – у вас за вікном. Налаштуйте автоматичне сповіщення про повітряну тривогу на телефоні. Решту новин перевіряйте не частіше ніж по 5-10 хвилин на годину;

-         висипайтеся, повноцінний сон надасть вам сил для боротьби з апатією;

-         не забувайте про хобі чи заняття для душі.

Пам'ятайте про гігієну сну: засинати та прокидатися треба за одну годину, не користуватися гаджетами перед сном, не їсти за 2 години до сну тощо.

Дія, рух та допомога іншим – кращі ліки від апатії та розчарування.

   Отже, щоб позбутися апатії та депресії, слід щодня задовольняти три сфери життя: соціальну, фізичну та когнітивну. Це забезпечується спілкуванням з близькими людьми, фізичною активністю, навчанням, хобі тощо. У жодному разі не дозволяйте собі весь день лежати в постелі та занурюватися у власні думки. Дія, рух та допомога іншим – кращі ліки від апатії та розчарування.

ВАЖЛИВО! Якщо ви відчуваєте, що не справляєтесь – не зволікайте, звертайтесь за підтримкою до кризових психологів. Вони допоможуть вам упоратися з негативним емоційним станом.

   Одним з головних елементів боротьби з кризою, втомою, апатією, депресією буде вбити в собі критика та подолати почуття провини. Повідомити, що ми маємо право переживати будь-який стан – ми маємо право на безкінечну втому, на екзистенційний кризу, на депресію. Потрібно подолати критика і сказати собі: я ні в чому не винний і не винна, той стан, у якому я зараз перебуваю, – це нормально, треба намагатися шукати вихід.

    Одна з причин, чому саме настають утома і апатія, які переходять у депресію, – це те, що ми не дозволяємо собі емоцій. Там, де ми можемо висловлювати емоції, розділяти переживання, нам легшає.

   Ще один важливий момент, який може допомогти побороти екзистенційний кризу, апатію, депресію – робити щось для перемоги у цій війні. Я думаю, що це одне з найважливіших завдань, коли триває війна, робити для победы щось, що вам до снаги. Знову ж таки, не відчуйте зараз у цьому критика: «Ти нічого не робиш для перемоги? Ну ти й нікчема». Це не про те. Але якщо я можу щось зробити, то це точно те, що розпружує.

Поради психолога: як впоратися з апатією під час війни

   Намагайтесь щодня займатися фізичними управами. Вони мають включати кардіонавантаження, розтяжки та релаксацію.

   Проводьте більше години з друзями та близькими людьми.

   Спробуйте зав'язати нові знайомства, стосунки чи заведіть домашнього улюбленця.

   Дозвольте собі відпочивати. Щоб повернутися до життя, треба достатньо спати та налагодити циркадні ритми сну, тобто спати вночі, а бути активними вдень.

   Згадайте аромат, який асоціюється у вас із найщасливішими моментами минулого. Що це: кориця, кава, цитруси? Парфуми? Заповніть простір навколо себе цим запахом.

   Знайдіть для себе творче заняття, яке приноситиме задоволення. Це може бути кулінарія, малювання чи ліплення, рукоділля чи музика.

   Спробуйте фототерапію: озирніться навколо та сфотографуйте все, що вважаєте красивим, передивитись щасливі світлини з архіву, зробіть нову фотосесію.

   Ігри надають смак нашій життю, тому грайте в настільні ігри з близькими, дитячі ігри з дітьми, побігайте з власним собакою чи пограйтеся з котами. Все це сприяє задоволенню!

Онлайн-консультація "Прийми та засоби збереження психічного здоров'я дітей в умовах війни"

   Життя дивна та непередбачувана річ… Іноді буває так, що в ньому трапляються події, на які важко вплинути та зрозуміти до кінця. Народження дитини з вадами – це подія, яка стається не з чиєїсь провини, а просто стається. І від ставлення до неї залежить, наскільки ця дитина має шанс на те, щоб просто бути, щоб отримати розуміння та підтримку світу і знайти в ньому своє місце.

   Щодня на землі чиєсь життя народжується, а чиєсь згасає. І так вже є, що кожного дня на цей світ народжуються діти, яких ми називаємо дітьми з особливими потребами, які є особливими в тому, що через свою ту чи іншу проблему у фізичному чи психічному розвитку потребують нашої особливої ​​турботи.

Мотиваційна притча

«Закриті двері»

   Якось один мудрець вирішив знайти собі учня для того, щоб передати йому перед смертю свої знання.

   Учень мав бути талановитим і здібним, а також повинен володіти певними знаннями та вміннями. Мудрець вирішивши вчинити так: зібрати всіх учнів і обрати

з них гідного.

   Зібралися сотні учнів. І мудрець сказав:

– Дорогі мої учні, я зібрав вас усіх для того, щоб дізнатися, хто допоможе мені вирішити одну проблему. Позаду мене ви побачите стіну, в якій розташовані найбільші та найважчі двері з тих, що є у нашому місті. Чи знайдеться серед

вас, мої учні, тій, хто відчинить ці двері без сторонньої допомоги?

   Практично відразу деякі учні відмовилися від участі у змаганні, пояснюючи це тим, що таке завдання не для них. Інші ж вирішили обміркувати з чого складаються двері, як працює їхній механізм і дійшли висновку, що не зможуть виконати це завдання.

   І лише один ученик попрямував до дверей і максимально ретельно оглянув їх: простукавши дверну поверхню, за допомогою чого определив приблизну толщину дверей і наскільки щільний матеріал, з якого вони виготовлені, не забув він відзначити і наскільки надійно змащені дверні петлі. Практично всі ділянки, сантиметр за сантиметром були вивчені ним з особливою ретельністю та увагою.

   Учень зібрався з думками, глибоко вдихнув і легенько штовхнув двері. На велике подив оточуючих вони дуже плавно і легко відкрилися. Адже завдяки бездоганній конструкції ці двері відчинялися від несильного поштовху.

Мораль: для досягнення мети потрібно ретельно вивчити питання зі всіх сторін, тоді рішення знайдеться швидко та легко.

   Кожна людина має потреби, які прагне задовольнити. А саме:

-        потреби фізіологічні (тобто, їжа, відпочинок, здоров'я);

-        потреби безпеки (тобто, фізичної, психологічної та економічної);

-        соціальні (тобто, потреба у взаємозв'язку з іншими, і, як наслідок

-        потреба інформованості, приналежності до спільноти-громаді,

-        потреба бути коханим, почутим, потрібним та визнаним);

-        потребу свободи (тобто, можливості самостійно приймати рішення та впливати на свою життя);

-        потребу самореалізації – тобто здійснення людської особи, віднаходження змісту життя, закорінення у вірі.

   Дуже часто людина може сама задовольнити ці потреби, або принаймні зробити все, що від неї залежить. Але є ті, які не можуть задовольнити

свої базові потреби без нашого позитивного ставлення, допомоги, сприяння.

А що таке, психічне здоров'я дитини? Це стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана із відчуттям захищеності свого «Я».

Ребенку потрібно:

- щоб її любили, розуміли, поважали, признавали;

- щоб вона була комусь потрібна і близька;

- щоб вона була успішною у своїх справах;

- щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності та поважати собі. Відомо, що незадоволення значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руйнівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я в цілому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого в період дошкільного детства, значною мірою залежить, чи буде дитина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичайні труднощі життя, протистояти перешкодам, соблазнам тощо.

   Створення толерантної середовища в навчальному закладі є підґрунтям для ефективного виховання молодого покоління. Основними завданнями цього напряму є:

• мінімізація негативних емоційних проявів;

• зняття напруги у групі дітей;

• навчання способів саморегуляції;

• підтримка емоційної чутливості;

• розвиток емпатії та адекватного емоційного реагування

(емоційна стабільність);

• розвиток вольової сфери;

• актуалізація бажання спілкуватися з людьми; виховання позитивного ставлення до людей;

• включення ідей толерантності в гру, інші продуктивні

види діяльності та обговорення реальних подій життя.

   У процесі створення толерантної середовища важливо спиратися на позитивний досвід взаємодії дитини зі світом. Це дає змогу усвідомити дитину цілісність зв'язку правил толерантності з реальною життям.

   Виховуючи в учнів навички толерантного ставлення важливим є пам'ятати про необхідність власного позитивного прикладу. Тому незалежно від позиції дитини та її світогляду, уваження до її особистості є необхідним принципом виховного процесу. Поважаючи і приймаючи (не обов'язково погоджуючись) позицію та думку дитини, але за необхідності коригуючи її, вчитель демонструє їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.

   У процесі формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами необхідно створювати умови для рефлексії учням тих змін, які відбулися з ними, та аналізу відносин у колективі, батьківщині, соціумі. Рефлексія є цінною для проживання нового досвіду та усвідомлення його значущості

у реальному житті. Вона дозволяє прослідкувати емоційні реакції на ситуації та пропрацювати їх. Обговорення почуттів та вражень спонукає учнів до осмислення власних дій, прийомів, способів діяльності.

   Однією з характерних діяльностей, яка безпосередньо впливає на формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами є залучення до волонтерської діяльності.

   7 прийомів, які допоможуть вчителю та ассистенту інклюзивного класу

1. Командна робота - на всіх рівнях

   Адаптація у класі дитини з особливими освітніми потребами – турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту буде займатися ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, ассистент учителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників – батьки такого ученика. Втім, працювати важливо ще з татами та мамами однокласників. До приходу дитини потрібно підготувати клас – і це не лише про обладнання приміщення. Ідеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу краще з батьківщини. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров'я, які є у нового ученика. Спільною має бути робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх школах. Таке навчання називається інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен ученик має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б'є по м'ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім шанувати. А той, хто гарно володіє м'ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма

   Діагнози, як правило, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров'я, а 60% – виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно та доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появлення дитини з ОВП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього є вади зору, можна всім зав'язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, яка має проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дикуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони

   Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий ученик сприймався як пацієнт лікарні – через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мали говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін. Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у того, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім ученикам, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається? Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи на неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти

   Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл. Починається паспорт вітанням: «Я – Боря, мені 7 років, усім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюся», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов'язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу). Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг

   Скаффолдинг - створення умів для підвищення успішності шкіряного ученика. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху. Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв'язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки. Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Весь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жерсті, вказівки, рухи тіла – велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час зайнятися з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється. Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось із учнем разом «рука в руці». Моделювання - демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письменна мова. Маніпуляція символами — розташування об'єктів у певному порядку. А від чого не можна робити в жодному разі, то це виконувати завдання замість ученика.

6. Продумувати різнорівневі завдання

   Заварити разом чай та випити зі смаколиками - всім дітям приємно. Після цього одним ученикам до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

   Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати здобутий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого ученика, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограм).

7. Креативити та візуалізувати

   Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавченою. А нині такий ученик може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал. Втім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м'язи. А у разі розладів аутистичного спектру діти шукають нові способи комунікації. Для немовленнєвих дітей зображення це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важливою є опора на зоровому сприйнятті, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, столова, бібліотека тощо. Образи допомагають дітям з різними діагнозами.

   Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей із вадами слуху. У разі інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття в процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

   Візуалізація - це ті, що нині "показано" майже всім. Які б методи не використовувавши педагог, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий внесок у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини. Бо інклюзія — це коли важливий кожний.

   І головне, на що варто звернути увагу. Це турбота про себе.

1.    Не ігноруйте власні негативні емоції, хочеться плакати поплачте, хочеться цілий день пролежати під одеялом, зробіть це. За теперішніх обставин – це нормально.

2.    Підтримуйте собі: говоріть компліменти, гарні добрі слова.

3.    Ведіть щоденник позитиву: записуйте в нього всі позитивні моменти за прожитий день, від новин до «маленьких приємностей».

4.    Спілкуйтеся з іншими людьми, бажано позитивними.

5.    Будуйте плани на майбутнє (самі, з друзями, рідними).

6.    ГОВОРІТИ з тим, кому довіряєте.

Дихайте – це ефективний спосіб зменшення тревоги та стресу («Шаль»).

Дбайте про тіло, простір, розум. І будьте здорові.

Онлайн-консультація "Психологічна безпека дошкільників"

    Психологічна безпека характеризується через поняття збереження психічного здоров'я дитини та відсутності психологічної загрози. При цьому психологічна безпека розглядається як такий стан дитини, коли відбувається її оптимальне психічне та фізичне розвиток і усуваються внутрішні та зовнішні загрози психічному здоров'ю. Передбачити виникнення небезпеки досить важко.

    Психоемоційний стан дітей багато в чому залежить від ритму життя, який задається режимом дня, де чітко визначається час і тривалість сну, година на прийом їжі, прогулянки, заняття. Тому для охорони психічного здоров'я дітей треба підтримувати протягом дня баланс різних видів їхньої активності.

    Безперечно, на дитяче здоров'я пливають: стиль спілкування педагога, сімейне виховання, соціальні умови, індивідуальні особливості характеру дитини.

   А зараз усі ми перебуваємо в абсолютно нових умовах життя, і природно, відчуваємо страх та паніку, особливо діти. І тому надзвичайно важливо підтримувати одне одного, вміти заспокоїти тих, хто знаходяться поруч, насамперед дітей.

Як же діти різного віку реагують на стресу та сприймають кризову ситуацію

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть виявляти надокучливе чи агресивне поведення та боятися незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в собі та не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки у безпеці.

   Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально, і в цій ситуації дорослим не треба лякатися такої поведінки дітей.

   Насамперед потрібно забезпечити «завдання виживання» – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернутись трохи згодом.

Що робити, щоб заспокоїти і підтримати дитину

1. Говоріть із дитиною, залишайтеся спокійним під час розмови. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не нашкодити дитині. Управа «Безпечне місце» (з педагогами),

2. Демонструйте надійність. Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від опасности, і що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини дошкільного віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами.

3. Обговорюйте з дитиною правила «цивільної оборони». Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших.

(Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами чи іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв'язок. Тут у нагоді стане вивчена напам'ять адреси, ПІБ батьків, телефони батьків).

4. Грайте ігри, виконуйте з дитиною заспокійливі вправи. Дитяча психологіня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи «регресивними», тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні куски папір, «видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні та ін . Управа «Скриня ресурсів» (для педагогів, історія про індіанське плем'я та його традиції).

5. Виконуйте вправи при панічній атаці.

Ви з дітьми можете робити такі вправи:

-        покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче за сонячне сплетіння та постукати по цьому місцю;

-         потерти кінчик носа;

-        натиснути не сильно на очні яблука з двох боків;

-        якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді;

-        змащувати губи, полоскати рот водою;

-        витягувати якомога далі мови – ніби намагаючись торкнутися грудної клітки;

-        розтерти тіло;

-        розтерти крапку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки;

-        покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються;

-        розтерти руки, прикласти до нірок;

-        ходьба на місці, швидка ходьба на місці, ходьба з рухами рук;

-        вправа «Обійми бабочку» та ін.

6. «Займіть» чимось аудіальний канал дитини. Під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось «зайняти». Для цього можна співати хором, горланити кричалки, промовляти скоромовки, слухати аудіоказки та музыку, взяти з собою музичні інструменти та влаштувати для всіх концерт . Управа «Моя музыка» (для педагогів, прослухати пару хвилин через навушники улюблену мелодію чи пісню).

7. Ще кілька речей, як можна відвернути увагу дитини:

- обіймайте дитину, шутайте з нею;

- поїти дитину теплими напитками, пригостити її чимось смачненьким;

- виконуйте разом із дитиною рутинні справи;

- включайте мультики, серіалі, розповідайте казки, історії, читайте дітям уголос.

8. Пояснюйте дитині про важливість бути зібраними та допомагати одне одному. Необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. Довірте дитині посильне для неї відповідальне завдання. Покладіть на дитину відповідальність, яка їй спроможна – наприклад, слідкувати за іграшкою, скласти книжки чи іграшки, витерти пилок та ін.. Можна доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити собі журналістом та провести репортаж із події тощо.

До речі цей прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати і для саморегуляції дорослих.

10. Дозволяйте дитині вивільняти ненависть та злість. Зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим треба лаятися, кричати – це здорова реакція. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру «Злий бобер» (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може собі вести ця тваринка. Потім перетворитися на доброго тваринку. Потім – на людину) або кричати в «мішечок для криків» або стаканчик.

Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.

Сльози та плач – теж нормально у цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися! Після емоційного вивільнення дитині буде легше!

   Тему психологічної безпеки можна обговорювати знову та знову. Суспільство, що розвивається, стикається з новими потенційними та реальними опасностями. На допомогу стають нові методи та технології захисту. Але в основі цього процесу завжди буде лежати щира любов до дітей, взаємна довіра та професійна компетентність педагога.

Онлайн-консультація "Як пережити втрату"

   Смерть найближчих, особливо раптова і передчасна, — стає шоком, від якого отямитися дуже складно. Як навчитися жити з втратою та як правильно підтримати близьких у скаргі.

   Є ситуація гострого горя – це раптова смерть близької людини. У таких випадках люди можуть потребувати психотерапевтичної допомоги, можливо, навіть медикаментозної допомоги. Але це не найважливіший етап. Найважче у психологічному сенсі на людину чекає пізніше, коли приходити усвідомлення.

   Головне завдання – щоб гостре горе стало інтегрованим. Тут не стоїть питання, що життя має стати таким, як до трагедії. Воно таким не стане. Але воно має стати іншою життям, у якій ця втрата інтегрована.

   Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце у пам'яті. З нею можна розмовляти, її можна пам'ятати, є право на емоції, але потрібно усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини.

   Наступний етап – це ускладнене горе. У таких випадках обов'язково потрібна спеціальна терапія.

   У кожного свій рівень особистісного ресурсу, у кожного свій темперамент, свій досвід, свій рівень зв'язку з померлим. У нормі в перші півроку після втрати повинні з'явитися перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина має пройти протягом місяця. Жінкам легше переживати горе, бо у нашій культурі жінки виявляють емоції. Чоловіки, напротив, повинні бути мужніми і тримати все у собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки. Жінки здатні поділитися горем і прийняти підтримку іншого. А це якраз треба виплакати та вимовити. Тому потрібний психотерапевт, психолог. Потрібні близькі люди. Про це треба говорити, це з себе треба витягати та віддавати, плакати.

   Правила та ритуалі також існують не просто так. Це і поховання, і траур, і роковини. Ритуал дозволяє нам прийняти втрату.

   Похорон – це дуже важка ситуація, але вона також терапевтична. Людину, яка померла, треба поховати спочатку фізично, щоб потім психологічно знайти їй місце у своїй пам'яті.

   При чому горе – це процес. Він може бути циклічним, може бути хаотичним. Буває, що людина начебто прийняла факт втрати, але потім стається якась подія – свято, ювілей, річниця шлюбу – і криза розгортається знову.

Найкращий лікар – це година. Це банальність, але так і є. З часом відчуття притупляються, але вони нікуди не подінуться. Цих емоцій позбутися неможливо, але можливо заново створити собі нове майбутнє.

Часто люди, які переживають горе, не дають собі відчувати позитивних емоцій, їм за них стыдно. Це дуже шкідливо і не дає перейти на наступний етап.

Важлива роль близьких у такий момент. Спочатку в період гострого горя ви не можете зробити нічого особливого. Можете лише бути поряд і забезпечити безпечний простір для горювання. Щоб людина нічого собі не заподіяла в афективному стані.

   Це може тривати одну-дві тижні, місяць. Потім бажано відволікати, але з розумінням ставитися до будь-яких проявів емоцій. Козати: "Та ну! Скільки можна?" – це не підтримка. Не підтримка також, коли людині постійно нагадують про втрату чи вимагають, щоб вона постійно журилася.

   Тіна Берадзе, лікар, психіатр, психотерапевт, клінічний психолог, ментор:

«Все залежить, наскільки смерть несподівана. Якщо відомо, що близька людина хворіє, то психіка до цього готується. Це не означає, що ми не переживаємо, але в мозку є захисна реакція, яка готує людську психіку до цієї втрати. Якщо людина загинула раптово, несподівано – це гостре переживання горя.»

Адекватне горювання - це шок, потім заперечення, агресія, депресія, а потім поворотна точка - прийняття і формування нової ідентичності. І це нормальний процес, якщо людина не пройшла ці процеси, значить вона не прожила це горе.

Цікаво, що кожна культура має свій підхід до переживання смерті, це накопичувалося сторіччями.

Перша стадія шоку триває десь 7-9 днів.

Усі процеси аж до прийняття закінчуються приблизно за рік.

Весь цей час людина може стикатися зі зміною сну, апетиту, нападами страху, плачу, різкими змінами настрою, недостатньою мотивацією. Виникає сильне бажання усамітнитися. Все це – ознаки клінічної депресії. Але в цій ситуації це нормальне проживання горя. І це треба прожити.

   Є і патологічне переживання горя, коли людина не проходитиме всі етапи. І там можуть бути величезні проблеми, коли без спеціаліста просто не обійтися.

Тоді людина не приймає втрату, у неї можуть з'являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, міняються стосунки з людьми, які переростають у соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей.

У нашому суспільстві, якщо вдова за місяць після смерті чоловіка не носити жалоби, не переживає і починає зустрічатися з іншими, суспільство це осуджує, але це також може бути виявом патологічного горя, коли психіка просто не впоралася.

Коли стається таке горе, люди часто не знають, як поводитися, що і як сказати. Але навіть коли людина реагує на вас агресивно, не хоче спілкуватися, не варто думати, що краще відійти убік і почекати, дуже важливо бути поряд.

Якщо людина переходити до стадії патологічного горя, обов'язково треба шукати допомоги спеціалістів.

   Найголовніше - бути поряд із тими, хто зазнав потерь, до двох тижнів. Не потрібно чогось особливого говорити, головне бути поряд і давати підтримку.

У такій шоковій ситуації людина може не до кінця сприймати реальність. І через мозок достукатися до неї дуже важко, тож найкраще в цей момент – тактильні прикмети: обійняти, взяти за руки. Через тіло можна повернути людину до відчуття реальності тут і зараз.

   Не треба зупиняти людину, коли вона вимовляється. Під час проговорювання відбувається переживання горя, його треба переживати, прогорювати. І чоловікам, і жінкам важливо поплакати, проговорити якісь деталі. Стадії можуть змінюватися, людина може заспокоїтися, а потім знову впасти у відчай та гострі переживання. Бути поряд – найголовніше.

   Шок нормальний до двох нед. Якщо стан не покращується довше двох тижнів, треба звертатися до фахівців, щоб якнайшвидше вивести людину з цього стану. Тривожні ознаки – це апатія, воскова гнучкість, коли людина зависає у неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона.

Загалом жалоба у конкретної людини може тривати і рік, і два, і три.

   Американський психотерапевт Ірвін Ялом у своїй книжці "Ліки від кохання" писав, що втрата батьків, як правило, сприймається менш важко, ніж втрата дитини або чоловіка/дружини.

"Коли ми втрачаємо батьків, ми прощаємося зі своїм минулим, а коли помирають діти чи хтось із подружжя, у людини руйнується майбутнє", - наголошує Ялом.

Пережити раптову смерть рідних – надскладне випробування. Часто люди починають картати собі, що вчасно не сказали потрібні слова, щось не зробили чи не приїхали у гості.

Ніколи не можна точно сказати, яку пораду дати людині, як підтримати її і що взагалі робити у подібних ситуаціях.

Якщо вам хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться сміятися – треба сміятися.

Чому виникає почуття провини та що з ним робити

   Іноді у людей на стадії заперечення виникають думки на кшталт, а що якби:

"Якби батьки поїхали на автобусі…"

Якби я зателефонував їм за кілька хвилин до цього…

Якби я змогла приїхати в гості, як вони просили.

Якби я частіше казав, що люблю їх…"

Людина починає вигадувати ці моменти заперечення і плутає реальність із емоціями.

"Це "якби" несе за собою емоційне переживання.

Насамперед тут потрібно зрозуміти, яку емоцію людина переживає, найімовірніше це буде шкода, скорбота. Відповідно, з такою емоцією треба далі працювати", – розповідає психолог.

У цьому випадку важливо допомагати переживати цю смуту – бути поряд, сумувати разом чи витримувати той емоційний стан, в якому перебуває людина. Тобто, коли людина каже, що могла б якимось чином вплинути на ситуацію, якби раніше щось зробила, варто погодитися з нею, сказавши: "Так, ти могла б/мить, але тоді були б інші наслідки. Ми ніколи не дізнаємося, як склалася б частка".

Як впоратися самому

   Ви ніколи не помічали, як ми знайомимося з іншими людьми? Розпитуємо їх, де вони живуть, чим займаються, яка в них освіта, тощо. І це – не просто цікавість. Ми випитуємо те, що нам дійсно потрібно для того, щоб створити у своєму уяві завершений образ цього людини. Таку собі її діючу міні-модель – щоб знати, як вона думає і чим цікавитись, щоб якось передбачати її поведінку в тій чи іншій ситуації.

Тож нам легше контактувати з іншими людьми. Бо думаємо – "ось я зроблю так, а він відповідатиме тим-то". А тому легше можемо спрогнозувати нашу взаємодію – навіть тоді, коли йдеться про звичайне спілкування. Але роблячи так, ми наділяємо цей образ наших уявлень про когось власною життєвою енергією.

Аж поки цей, штучно створений нами образ, не починає жити у наших думках – мріяти, будувати свої плани і ледь не дихати – зовсім як у реальній житті. І навіть починає нам снитися – тоді коли це потрібно нам. Але не тоді, коли той сам того хоче.

І якщо так стається з незнайомими нам раніше людьми, то що вже говорити про тих, кого ми знаємо іноді навіть краще за себе – про наших рідних та близьких? Тож коли вони вмирають, без перебільшення, вмирає доля нас самих. Це все одно, що втратити руку чи ногу.

Тож не дивно, що в разі такої втрати – особливо тоді, коли вона приходити несподівано, ми часто не можемо свідомо прийняти те, що сталося. Заперечуємо, потрапляємо у стан шоку, навіть можемо втрачати свідомість. Так, це все-одно що втратити якусь частину тіла без наркозу! Тому що біль тоді – цілком реальний. І добре, коли в той момент хоча б хтось є поряд.

   Щоб допомогти людині зробити хоча б саме елементарне – нагадайте їй, що треба їсти та спати, чистити зуби та одягатися за погодою. Але буває тек, що нікого з близьких чи друзів поруч немає – тоді важливо самим потурбуватися про себе. Хоч би випити гарячого чаю, тепліше одягнутися чи сісти відпочити.

Якщо немає сил – не потрібно собі примушувати. Наша психіка часто сама найкраще знає, що нам потрібно. Тож просто прислухайтеся до себе та бережіть собі. І ще одне – відкладіть поки що важливі рішення на потім. Прийде година – і Вам стане трохи легше! Тоді до них і обернетесь.

 Як допомогти іншим

   Може бути так, що горе спіткало не безпосередньо Вас, а когось із Ваших близьких – дружину, сестру, сусіда тощо. Що робити тоді? Ну по-перше, якщо не дай Боже, Вам випала складна місія принести погану новину – ніколи не говоріть одразу! Ті, на чому наголошують у дешевих серіалах, що людину якось попередньо треба підготувати до поганої звістки – правда!

Дайте їй хоча б хвилину-дві для того, щоби підготуватися до звістки. І добре, якщо поруч із Вами на той момент будуть якісь заспокійливі засоби або хоча б просто склянка води (сам акт ковтання рефлекторно знімає спазм і тому щось допомагає). Далі, якщо можете, просто спонукайте з цим чоловіком ще хвильку – дайте йому змогу хоча б трохи прийти до себе, притримайте, допоможіть сісти на стільчик чи зібратися з думками. Можливо їй треба буде кудись зателефонувати або вона буде такою шокованою, що не зможе самостійно знайти ключ від власної квартири. Може треба буде допомогти їй одягнутися чи перевірити, чи все в будинку вимкнено. Може треба буде замість неї зателефонувати її рідним чи дітям.

   Ну, а далі? У перші години і дні після втрати людина зазвичай перебуває в стані глибокого шоку, вона нерідко не усвідомлює, що діється навколо – особливо тоді, коли з життя йде хтось молодий, як це так часто, на жаль, трапляється зараз. Згодом у неї з пам'яті можуть випадати окремі події, цілі епізоди, дні чи навіть тижні.

Після цього зазвичай стає трохи легше, хоча тупий біль може триматися довго – місяці і навіть роки. Особливо тоді, коли батьки ховають своїх дітей, коли втрачають разом із дитиною всі ті надії, які на неї покладали, а тому перестають бачити сам сенс свого подальшого існування.

Чого не треба робити?

 — шукати в смерті близького свою провину, бо дуже часто ми неадекватно сприймаємо ситуацію і перебільшуємо ступінь своєї причетності до смерті

 — оплакувати без зупинки втрату близької людини

 - закриватися в собі

 - сприймати смерть близької людини як покарання

 — шукати порятунок в алкоголі та наркотичних засобах

 — шукати спілкування з духом померлого людини

 — забути про власну життя.

Що можна зробити за таких обставин?

   Немає однозначного рецепту і однакових для всіх відповідей, адже кожна людина особлива. Тим більше – у кризовому стані. Але в будь-якому разі варто знати таке:

1. Ніколи не кажіть цим людям, що розумієте їх. Або – що можете їм допомогти! Бо якщо тільки Ви самі не переживали такого горя, то, відповідно, зрозуміти всю глибину їхнього страждання теж не зможете. І, тим більше, нічим не зможете зарадити в даній ситуації – Ви ж не Бог, щоб воскрешати мертвих. Єдине, на що Ви здатні – то хіба що побути поруч із ними, спробувати якось розділити їхнє горе. Але, повірте, це теж чимало.

2. Горюючи, людина постійно згадує того, кого втратила. І переосмислює весь свій життєвий шлях. Тож якщо Вам це справді цікаво, можете запитати про того, кого вона втратила – яким він (чи вона) були, що любили. І про те, якою була життя самої людини. Але тільки тоді, коли сама хоче про це говорити. Тому, якщо у Вас немає вроджених чи професійних якостей психолога, щоб зрозуміти чи це так – не спішіть нав'язувати комусь свою розмову тільки тому, що Вам так порадили. Адже хтось може перебувати вже на тій стадії переживання горя, коли не хочеться лишній раз усе ворушити. Коли наоборот – хочеться чимшвидше все забути.

3. Якщо Ви прагнете якось підтримати людину, яка переживає горе і не знаєте, про що з нею можна розмовляти – говоріть про те, що бачите навколо (навіть про погоду) та про те, що потрібно завжди (звичайні життєві турботи). Так роблять у селах – говорять про врожай, про дітей, про худобу, про щось повсякденне, але потрібне. Тоді, якщо вона захоче поговорити про щось важливіше – вона сама дасть Вам про це знати.

4. Допоможіть людині знайти нові сенси свого подальшого існування. Якщо можете, звичайно. Ну, можливо Вам у чомусь потрібна її порада чи допомога, якийсь її життєвий досвід – дайте їй шанс проявити свою увагу до Вас. Це буде корисно Вам та допоможе їй.

І саме головне – не забувайте, що часто людина стає одинокою не тільки з того, що втрачає близького чоловіка, а й з того, що після того від неї відвертаються друзі. Адже ми інстинктивно уникаємо тих, кому погано – боїмося заразитися від них поганим настроєм, не знаємо, як собі з ними вести. Бо вважаємо, що їхнє невезіння (або прокляття) може перекинутися і на нас.

Тому навіть якщо Ви просто зупинитесь, запитаєте людину, як вона відчувається і про що думає, якось покажете їй, що Ви її не уникаєте – це вже буде чимало. Хоча краще, звичайно, якби ніхто не вмирав і всі жили вічно. Щоб ніколи не хворіли і завжди були юними та гарними! ))

    Немає правильного шляху, як упоратися з горем. Але, можливо, ці стратегії допоможуть почати проживати його:

2 слайд-1. Прийміть своє лихо. Прийміть з готовністю тілесні та емоційні наслідки смерті коханого людини. Скорбота є ціною, яку ви платите за кохання. На ухвалення може піти багато годин, але будьте наполегливі у намаганнях.

3 слайд-2. Виявляйте свої почуття. Не сховуйте відчаю. Плачте, якщо хочеться; смійтеся, якщо можете. Не ігноруйте своїх емоційних потреб.

4 слайд-3. Слідкуйте за своїм здоров'ям. По можливості добре харчуйтесь, бо ваше тіло після виснажливого переживання потребує підкріплення. Депресія може зменшитися при відповідній рухливості.

5 слайд-4. Врівноважте роботу та відпочинок. Пройдіть медичне обстеження і розкажіть лікареві про пережиту втрату. Ви і так досить постраждали. Не заподіяйте ще більшої шкоди собі та оточуючим, нехтуючи здоров'ям.

6 слайд-5. Проявіть собі терпіння. Вашому розуму, тілу і душі потрібна година і зусилля для відновлення після перенесеної трагедії.

7 слайд-6. Поділитись болем втрати з друзями. Замикаючись у мовчанні, ви відмовляєте друзям у можливості вислухати вас і розділити ваші почуття та прирікаєте собі на ще більшу ізоляцію та самотність.

8 слайд-7. Завітайте до людей, що знаходяться в горі. Знання про схожі переживання інших можуть призвести до нового розуміння власних почуттів, а також дати вам їх підтримку та дружбу.

9 слайд-8. Можна шукати розради в релігії. Навіть якщо ви питаєте з докором: «Як Бог міг допустити це?» - Скорбота є духовним пошуком. Релігія може стати вам опорою у переживанні горя.

10 слайд-9. Допомагайте іншим. Направляючи зусилля на допомогу іншим людям, ви вчитеся краще ставитися до них, повертаючись обличчям до реальності, стаєте більш незалежними і, живучи в теперішньому, відходите від минулого.

11 слайд-10. Робіть сьогодні те, що потрібно, але відкладіть важливі рішення. Почніть з малого – справляйтеся з повсякденними домашніми справами. Це допоможе вам відновити почуття впевненості, проте утримайтеся від негайних рішень продати будинок чи поміняти роботу.

12 слайд-11. Прийміть рішення знову розпочати життя. Відновлення не настає протягом однієї ночі. Тримайтеся за надію та продовжуйте адаптуватися знову.

 Практична частина

 1.Управа «Повернення тут і зараз»

 Як тільки піднявся страх, дивуймося навколо себе і усвідомлюємо, що фактичної загрози нашій життю немає.

 Знаходимо п'ять кольорів, які нас оточують. Це може бути будь-що - потолок, підлога, машини, дерева, чашка. Нам потрібно чітко знайти колір та назвати його вголос.

Наступним кроком виділяємо п'ять звуків та їхній джерело. Це може бути будь-що — звук машини, годинника, води в трубі, спів пташки, шарудіння одеяла. Слухаємо поважно, розпізнаємо та називаємо вголос.

Потім прислухаємося до відчуття власного тіла (руки — які вони: теплі або холодні; шия, спина, живіт, ноги тощо). Відчуваємо частини свого тіла шанобливо, повільно.

Відчуваємо ледь відчутні запахи, роблячи це повільно та поважно.

 2. «Робота з листами».

Хороший результат при терапії реакції втрати дає робота з листками.

Листки складають не для того, щоб відправляти їх поштою.

Вони є засобом пошуку рішень у важких ситуаціях, засобом вираження і завершення «роботи горя». Такі листи є ефективним методом психологічної роботи. Вони допомагають людям зрозуміти та висловити значущі думки та почуття. Те, що на перший погляд здається незрозумілим, немислимим і неможливим, ставши написаним, стає більш зрозумілим і менш угрожливим.

Листя здатне поглинати страх перед сильними відчуттями і неприпустимими думками і часто стають своєрідними «пробними діями». Нерідко вони виявляються першим дієвим кроком до прояснення власної позиції, зниження напруженості і подолання «вини вижив».

Завдяки своїй специфічній формі листи дають багатьом людям необхідне почуття безпеки і не викликають опору.

Перший лист

Робота починається з того, що ви пишете людині лист, в якому досить детально викладаєте всі свої переживання, події та їх вплив на вашу життя. Ви також можете поставити запитання цьому людині.

Інший лист

Ви складаєте відповідь від особи цієї людини, яку ви боялися б почувати.

Третій і наступні листи

Ці листи найважливіші, тому що вони приносять вам звільнення. Для цього вам потрібно уявити, що ви і цей чоловік однаково каєтесь. Ви розповідаєте цій людині про свої позитивні наміри, і від її особини пишете четвертий лист у якому ця людина з найкращими намірами відповідає на ваші запитання. Ви ведете з нею діалог доти, доки не домовитеся між собою.

Ви прощаєтесь один одного і прощаєтеся на цьому.

 Варто прочитати

 Сесілія Ахерн. «PS Я кохаю тобі»

 Пол Каланіті. «Коли подих стає повітрям»

 Єлізабет Кюблер-Рос. «Про смерть і вмирання»

 Ерленд Лу. «Мулей»

 Шарлотте Парді, Ґленн Рінгтвед. «Серце, плач»

 Кетрін Раян-Гайд. «Візьми мене з собою»

 Ірвін Ялом. «Дивляючись у сонці. Життя без страху смерті»

 Варто подивитись

Куди приводять мрії / What Dreams May Come, реж. Вінсент Ворд, 1998 рік

 "Не йди" / "Non ti muovere", реж. Серджіо Кастеллітто, 2004 рік

 «Грейс з нами більше немає»/«Grace Is Gone», реж. Джеймс К. Стросс, 2007 рік

 "Зимою буде рік" / "Im Winter ein Jahr", реж. Кароліна Лінк, 2008 рік

 "Озеро Тахо" / "Lake Tahoe", реж. Фернандо Еймбке, 2008 рік

 "Самотній чоловік" / "A Single Man", реж. Том Форд, 2009 рік

 "Кроляча нора" / "Rabbit Hole", реж. Джон Камерон Мітчелл, 2010 рік

 Джерела:

1.     Асшоєр Крістоф. Як працювати з групами самодопомоги для тих, хто пережив психотравматичні події. URL: http://uzv.org.ua/yak-pratsyuvati-z-grupami-samodopomogidlya-tih-hto-perezhiv-psihotravmatichni-podiyi/

2.     Волкан Ст., Зінтл Еге. Життя після втрати. Психологія горіння. Москва: Когіто-Центр,2014.

3.     Горбунова В.В., Карачевський О.Б., Клімчук В.О., Нетлюх Г.С., Романчук О.І. Соціально-психологічна підтримка адаптації ветеранів АТО: посібник для провідних груп. Львів :Інститут психічного здоров'я Українського Католицького Університету, 2016. 96 с

4.     Острая реакція на стрес // Бібліотека «Здоров'я в Україні». URL: http://www.dovidnyk.org/dir/25/136/1432.html .

5.     Керівництво МПК з психічного здоров'я та психосоціальної підтримки в умовах надзвичайної ситуації. Київ : Унів. вид-во Пульсарі, 2017. 216 с.

Онлайн-консультація з елементами тренінгу "Напруга та втома, як діяти?"

   Сучасний світ ставить перед людиною велику кількість завдань та цілей, які в сукупності є стресогенними факторами та провокують стан емоційної напруги. Він відбиває психофізіологічну готовність організму шукати внутрішні ресурси для реалізації намічених планів. Подібне навантаження занадто сильне, тому призводить до виникнення почуття хронічної втоми. Втома – це природне почуття, яке відчуває кожна людина, незалежно від віку та статті. Адже енергетичні запаси нашого організму не безмежні, їх потрібно постійно поповнювати, щоб домагатися жити та радіти життю.

 Ознаки хронічної втоми

   Вона тісно пов'язана саме зі способом життя людини.

Втрата уваги та концентрації. Якщо ви щодня відчуваєте, що робота не рухається з місця, вам важко розпочати день, приймати виважені рішення. Ошибки та недоліки часто виявляються у вашій роботі. Головний біль і напруга не залишають вас, то, швидше за все, ви перепрацювали.

Дратівливість, агресивність також вірні спутники хронічної втоми. Будь-яка дрібниця та банальна ситуація може вивести з себе.

Сонливість і нездужання в основному є результатом неадекватного режиму дня. Звідси занепад сил і постійна втома. Як швидко зняти втому. У здорових людей утома виникає внаслідок фізичного та (або) психічного навантаження. У цьому випадку взагалі ніякої особливої ​​проблеми немає — втома лікується відпочинком!

   Важливо помітити моменти втоми і давати собі добрий відпочинок, змінювати діяльність. Прагніть раціонально розподіляти годину роботи та відпочинку: організуйте нетривалі, бажано активні перерви, в обідню перерву плануйте вийти на свіжий повітря та пройтись пішки хвилин 20–30. Якщо ви займалися фізичним та важким трудом — у перервах на відпочинок перемикайтеся на розумову діяльність.

 А емоційне напруження відчути самостійно досить легко. Виникає почуття загостреного дискомфорту, коли людина може бути цілком здоровою фізично, але свій душевний стан характеризувати як задовільний і відчувати потребу швидше позбутися від почуття емоційного гніту.

Що робити?

   Перше, на що варто звернути увагу - це на сон . Взрослим віком 18-60 років потрібно спати не менше ніж 7 годин або більше. Тривалість сну у дітей 6–12 років має становити 9–12 годин на день, 13–18 років — 8–10 годин. Перед сном намагайтеся обмежити перегляд емоційно насичених телевізійних передач та соціальних мереж. Не перевіряйте електронну пошту та месенджери перед сном, відпочиньте від листувань. Приємне спілкування чи читання улюбленої книги допоможуть вам краще розслабитись та виспатися.

   Правильно організовуйте режим харчування відповідно до вікових потреб та енерговитрат. Здоров'я, працездатність, активне розумове та фізичне довголіття значно залежить від правильного та повноцінного харчування.

   Ведіть здоровий спосіб життя . Відмовтеся від шкідливих звичок та бережіть своє здоров'я.

   Водні процедури . Розслабитися, зняти напругу в м'язах, морально відпочити та відчути собі трохи бодьоріше, допоможе тепла ванна. Не полинуйтесь і наберіть воду, додайте туди кілька крапель ефірної олії лаванди та горсть морської солі. Через 15-20 хвилин таких домашніх спа-процедур ви, відчуватимете собі чудово. Можна зробити кілька холодних обливань. Таким чином, ви не тільки знімете втому, а й підбадьоритесь, покращите кровообіг.

   Фізичні навантаження . Зняти втому та розслабитися допоможе невелике тренування. Дуже добре допоможе прийти до тями біг або йога. У поєднанні з дихальною гімнастикою ви досягнете припливу енергії, якої вистачить ще на кілька годин. Іноді допомагає проста зарядка. Для цього встаньте прямо, ноги на ширині плечей. Почніть розминатися зверху. Покрутіть головою, розімніть плечі, руки, спину та пояс. Зробіть кілька поворотів корпусу вліво-вправо, назад-вперед. Ритмічно піднімайте ноги, робіть присідання. Щоб зняти наростаючу психоемоційну напругу, слід виконати ряд простих дій:

- Провести однією рукою над головою та злегка доторкнутися пальцями протилежного вуха.

- До кінчика носа піднести середній та вказівний пальці іншої руки.

- Змінити розташування рук: права рука піднімається до носа, а ліва рука до вуха.

    Самомасаж . Один з найбільш ефективних способів швидко зняти втому та напругу – масаж. Краще, звичайно, якщо вам його робитиме близька людина. Тоді можна буде повністю розслабитися. Але якщо такої можливості немає, то доведеться постаратися і самостійно вжити заходів. Масаж голови відмінно позбавляє від головного болю. Для цього подушечками пальців із невеликою силою проводьте по голові, трохи натискаючи. Але в жодному разі не допускайте больових відчуттів.

   Заняття улюбленою справою . Для того, щоб відволіктися від навколишньої метушні, забути про роботу та проблеми потрібно переключити свою увагу. Улюблене заняття, яке приносить вам задоволення – відмінний спосіб розслабитись. Хороший фільм, улюблене хобі, прогулянка у парку, розмова з подругами, шопінг – виберіть те заняття, яке приноситиме вам задоволення. Втома і напруга таким чином піде, і ви відчуєте значне полегшення. Головне, робити те, що хочеться.

    Особливої ​​уваги заслуговує тактильний контакт із тваринами . Доведено, що біополе свійських тварин сприятливо впливає на боротьбу зі станом апатії, викликаним хронічною втомою. Це швидкий спосіб відновлення сил і виникнення позитивного сприйняття навколишнього простору. Домашні тварини допомагають зняти напругу.

   Гумор . Сміх, посмішка, гумор – значно покращити ваш настрій, знімуть напругу та втому. Розміркуй про добре, приємне, наповнювати вас теплом та світом, значно покращуючи ваш психічний стан.

Практичні вправи:

1.    Прийом боротьби з нервним напруженням у вигляді м'язового розтягування:

- Встати на ноги та випрямити спину.

- зробити глибокий вдих, на видиху піднятися на шкарпетки.

- На вдиху підняти обидві руки, при видиху опустити і сильно напружити м'язи.

- Здійснити нахил уперед, подумки позбавляючись напруги.

- Зберігати це положення близько хвилини і намагатися триматись у ньому, але максимально розслабитися.

- Різко повернутись на вихідне положення, здійснювати рухи, які часто виконують тварини після купання, тобто струшувати з себе «невидимі краплі».

Цей прийом рекомендується здійснювати кілька разів у повільному темпі, доки в тілі не з'явиться відчуття приємної свободи від накопиченої напруженості. Цей спосіб відновлення рекомендується застосовувати як релаксацію.

2.    Дихання.

Дихання грає у нашій психічній житті не останню роль. Освоення свого дихання, його механізмів - один із шляхів, що дозволяють упоратися з психологічними проблемами та неврозом. Свідомий контроль дихання є одним із найдавніших способів боротьби зі стресом та іншими психологічними навантаженнями.

- Згадайте ваше дихання коли ви схвильовані та знервовані. Яке воно? Опишіть?

- Як ви дихали коли дізналися про приємну новину? Опишіть його.

- Збережіть малюнок спокійного дихання, трохи збільшіть його глибину та його інтенсивність. Продихайте.

Так само, змінюючи ритміку дихання, можна з розслабленого спокійного стану перейти на більш активний, бодрий. Тобто, змінюючи малюнок дихання, ми можемо перевести собі в будь-який емоційний стан.

3.    Розслаблення.

 1.Стисніть ліву руку в кулак так сильно, як тільки можете. Якщо ви добре стиснули руку, то можете побачити, що кісточки пальців побіліли. Якщо тепер ви повільно розтиснете кулак, то добре відчуєте, як м'язи розслабляються. Це потрібно зробити і з іншими групами м'язів.

2. Зігніть ліву руку в лікті і напружте лівий біцепс, щоб він став якомога округлішим. Потім повністю розслабте м'язи. Нехай рука вільно звисає вздовж тіла.

3. Розслабте так само праву руку.

4. Випростайтеся всім тілом, потягніться вгору, скорочуючи м'язи сідниць. Потім розслабте м'язи.

5. Розправте плечі та відведіть їх якнайдалі назад, потім швидко зведіть їх уперед. Нарешті, підніміть їх якомога вище. Намагайтесь тримати голову нерухомо і спробуйте дістати плечима вуха. Скоріше за все, ви не зможете цього зробити, але хоча б спробуйте. Потім розслабтеся та опустіть плечі.

6. Підніміть брови догори, потім опустіть їх. Виконайте це кілька разів, переконавшись, що відчуваєте, як лицьові м'язи щоразу при цьому напружуються. Потім розслабте ці м'язи.

7. Замружте очі якомога сильніше. Уявіть, що хтось намагається змусити вас розтиснути повік та розплющити очі. Потримайте їх міцно. Потім, не відкриваючи повік, розслабте м'язи обличчя.

     4. "Внутрішній промінь".    Ця вправа спрямована на зняття стомленості, здобуття внутрішнього спокою.

- Сядьте зручно, заплющити очі. Уявіть, що в середині вашої голови, у верхній її частині виникає світлий промінь, який поволі і послідовно рухається згори вниз і освітлює з середини всі деталі: обличчя, шиї, плечей, рук теплим і рівним, розслаблюючим світлом. За мірою руху лучу, розгладжуються зморшки, зникає напруга в області затилиці, розгладжується складка на лобі, «охолоджуються» очі, опускаються плечі, звільняються шия та груди. Внутрішній промінь формує вашу нову зовнішність. Ви спокійні та задоволені собою, своєю життям, професією.

     5.   "Витвір мистецтва" (елементи нейрографіки).

     - Візьміть листок паперу і простий олівець. Пам'ятайте – ви художники, ви є автором своєї життя. І ви є автором ваших ліній. Покладіть лист так, як вам зручно. Візьміть олівець і починаючи з лівого нижнього угла не поспішаючи проведіть не тиснувши на олівець лінію: вона може бути хвилястою, прямою, заокругленою, такою як веде вас ваш олівець. Тепер з того ж кутка намалюйте ще одну лінію, і ще одну (1хвилина). Подивитись на ваш малюнок, достатньо ліній? Знову промалюйте всі ваші лінії, заокругліть усі куті, пом'якшіть їх. На вашому малюнку почали промальовуватися різні фігури. Промалюйте їх, згладьте всі куті. А зараз ті фігури, які у вас є, зафарбуйте різними кольорами. Кольори оберіть ті, які на вашу думку краще підійдуть до тієї чи іншої фігури (3хвилин-показ зразка). Якщо не всі фігури були замальовані, у вас буде ще година, після нашої консультації, закінчити своє творіння. Отримайте задоволення від вашої праці, відчуйте полегшення та звільнення від накопиченого негативу.

   Пестить собі маленькими радощами. Навіть звичайні лазневі процедури можна перетворити на незабутнє проведення часу. Дозвольте собі більше позитивних емоцій - і ваш стан покращиться. Робіть те, що приносите вам радість. У міру поліпшення самопочуття починайте поступово наповнювати свою життя тим, що доставляє вам радість. І перестаньте робити те, що вас емоційно спустошує. Слідуйте за своїм щастям. Бережіть собі.

 

Джерела:

1.    Загальна психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закладів/С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко, В. О. Соловієнко // за

заг. ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. - 543 с.

2.    М'ясоїд П. А. Загальна психологія: навч. посібник. - К.: Вища школа,

2000. - 479 с.

   3. Безверхня Л. Синдром хронічної втоми: як розпізнати

і відпустити / Л. Безверхня // Здоров'я і довголіття. – 2011. – № 21. –

С. 17-24.

    4. Синдром хронічної втоми: діагностика, профілактика та лікування / укл. Н. М. Калька, І. Я. Середницька, О. І. Шіян. – Львів:

ЛОІППО, 2008. - 36 с

    5. Сохер Р. Людина втомлена: як перемогти хронічну втому і повернути собі сили, енергію та радість життя / Р. Сохер. -М.: Альпіна Паблішер, 2015. - 280 с.

    6. Тумак І. Синдром хронічної втоми: сучасний погляд і досягнення/І. Тумак// Медицина світу: матеріали симпозіуму. - 1998. -

Липень. – С. 22–28.

    7. Шіян О. І. Валеопрактикум: методичний посібник /О. І. Шіян. – Львів, 2004. – 34 с

Онлайн-консультація з елементами тренігу "Стійкість для стійких"

Консультація з елементами тренінгу «Стійкість для стійких»

        Сучасне життя з його численними труднощами вимагає від людини активізації всіх сил. Педагогічні працівники опинилися у найбільш складній ситуації, оскільки відчувають підвійні навантаження. Професія педагога належить до найстресогенніших і потребує великих резервів володіння собою та навичками саморегуляції. У педагогічній діяльності постійно спостерігають стан емоційної напруженості. Особливо зараз, у цю непросту для всіх нас годину, частіше відчувається пригнічення, виснаженість, тривожність, бажання розслабитись. Емоційний перевтома переходити у фізичну. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Що ж робити, щоб стійко переносити всі негаразди життя? Як вистояти? Де брати на всі сили?

    Пропоную перейти до практичної частини.

Психосоматичні експрес-техніки:

Вранці. Управа «Заземлення». Завжди робиться вранці, потребує 1-3 хвилини години.

Потрібно стати спиною до стіни, шафи, бо на перших етапах можливе покачування. Ноги стоятиму на ширині плечей, руки доволі вдоль тіла. ВАЖЛИВО! Не відривати пальці ніг, але перенести свій вагу на п'яти.

 Вдень. Управа «Кулька». Управа на дихання, яка дозволяє боротися з наслідками стресу та повертати врівноважений стан. 

Потрібно представити на рівні сонячного сплетіння пластикову кульку як для пінг-понгу (із заплющеними або розплющеними очима) на відстані 15-20 см від тіла. Вдих і вона піднімається до підборіддя. Видих і опускається на місце. Повторити рух кульки за диханням, а потім загальмувати кульку. Подихати в розслабленому режимі хвилину.

 Управа «Схліпування». Також робота з диханням. Більш помітна для оточення, ніж кулька. Потрібно зробити два короткі вдихи та один довгий видих. Повторити 3-5 разів.

 Увечері. Управа «Самомасаж». Руки покласти на плечі (можна схрестити для підсилення тиску). Можна «місити» м'язи наче тісто або робити кругові рухи, продавлювати по сантиметру плечі та зону коміра. Від 3 до 5 хвилин.

 Управа «Тряска». Добре знімає надлишковий стрес та втому. Потрясіть пальцями рук, ніби прибираєте з них воду. Лежачи можна повторити вправу для пальців ніг. Час виконання значення не має.

 Управа «Масаж голови через крапку на руці». Між великим та вказівним пальцями існує точка, яка знижує головний біль та напругу. Просто робіть масажні рухи у певному місці за годинниковою стрілкою приблизно 1 хвилину.

Інформація «Стріс»

  2 слайд - У сучасному суспільстві слово «стрес» стало невід'ємною частиною повсякденної лексики. Люди все частіше і частіше вживають вирази «стресова ситуація» або «я в стані стресу». Створюється відчуття, що весь світ перебуває у стресовому стані.

 3 слайд - Що ж таке стрес і чи є можливість уникнути його?

    Стресс полягає у відсутності внутрішньої гармонії, у душевній нерівновазі. «Стріс – це реакція на зміни, породжені страхом, що постійно відбуваються у житті зміни» (Луїза Хей). Страх виникає через брак довіри в нас до інших людей і до життя в цілому. Люди постійно чогось бояться: війни, втрат, хвороб, невдач, розчарувань тощо. Страх породжує гнів, спрямований всередину себе, пригнічення почуття гніву обертається депресією, яка часто набуває форми хронічної хвороби.

  4 слайд - Щоб стресс не переріс у депресію, необхідний викид накопичених емоцій. У життя це не завжди буває можливо, тому люди стримують і гнітюють свої почуття, що веде їх до тупикового стану. Отже, утворюється ланцюг: ПРОБЛЕМА – СТРАХ – СТРЕСС – ДЕПРЕСІЯ.

  5 слайд -   Стадії стресу та загальний адаптаційний синдром

   Стресс може бути викликаний будь-яким стимулом (реальним чи мнимим), який ми сприймаємо як загрозу. У відповідь на стимул (подразник) відразу ж піде відповідна реакція організму у вигляді «загального адаптаційного синдрому» який ділиться на три стадії.

6 слайд - Фізичні стадії стресу:

• Тривога – наш мозок збурень, ми стаємо прискіпливими, зосередженими;

• Адаптація (Опір) – організм намагається придушити стресс, доти поки подразник нас знову не потурбує;

• Виснаження – організм потребує відпочинку, намагається всіляко відновити сили.

На стадії «тривоги» ми усвідомлюємо стреси, стадія «адаптації» спонукає нас діяти, а стадія «виснаження» – це те, що ми відчуваємо після, тобто виснаження наших фізичних та розумових ресурсів.

 7 слайд -  Симптоми стресу:

• Прискорене дихання

• Підвищення артеріального тиску

• Прискорене серцебиття

• Підвищена питливість та взагалі робота видільної системи

• Підвищена робота надниркових залоз, зростання рівня адреналіну або норадреналіну та кортізолу

• Почервоніння чи блідість обличчя

• Неясність мислення      

   8 слайд - Баланс стресу та розслаблення

   Стресс може бути дуже корисним у малих і «токсичних» при великих дозах. Тому дуже важливо зберігати рівновагу між стресом і розслабленням протягом усього дня, щоб тримати своє тіло і розум у тонусі. Для цього досить робити невеликі, але часті перерви на роботі (якщо це необхідно).

   9 слайд - Увага! Наш мозок може повністю зосередитися на роботі протягом 45-90 хвилин. Після нашої уваги стає розсіяною, мислення притуплюється. Тобто ні про яку продуктивну діяльність не може бути мови.

І коли ви помітите подібне – відкладіть роботу на 5-10 хвилин, випийте чай, подихайте свіжим повітрям, поспілкуйтеся з позитивним, доброзичливим людиною. Зробіть все можливе, щоб відвернути тіло і розум від роботи.

   Пропоную Вам переглянути мультфільм «Може стресс убити людину» (https://www.youtube.com/watch?v=dr6x5L0F264)

   Практики подолання стресу

   Техніка «Перебільшення»

Мета: позбавлення від негативних думок.

Інструкція: Як тільки ви виявили в собі негативну думку, ви повинні перебільшити її до абсурдного. Тут є ключовим моментом, зробити її смішною. Ви повинні зловити собі на негативній думці, ви знаєте, що свідомість – великий обманщик. Ви знаєте, що кожен день вона намагається зіграти з вами якусь шутку. Ви ж наглядливі. Ви помітили його. І ви вирішуєте вдатися до техніки перебільшення. Ви повинні сказати дійсно, я не можу нічого зробити, ви можете сказати собі, ну що залишається робити, може бути я подзвоню, або прийду до цієї людини і відчиню двері, і раптом звідти з'явиться механічний кулак, і який-небудь робот вийде і трісни мене з усієї сили, а потім прибіжить і товп людей з. І потім мені буде боляче, я буду весь мокрий і побитий... потім вони нацькує на мене вівчарок... і ось я весь мокрий, весь покусаний..., але мало того, я повернуся до свого офісу, а всі співробітники вивісять вивіски зі словами: Ти ідіот, навіщо ти повернувся??? Це абсурдно, але саме це допомагає позбавити негативну думку сили, Тому що негативні думки мають над вами владу тільки якщо ви на них реагуєте.

   Управа «Чотири стихії»

Мета: подолання наслідків стресу.

Інструкція: Зробіть глибокий вдих і з видихом відчуєте своє тіло. Нехай думки залишаються у вашій голові, але йдуть без вашої участі. Десь на попелиці.

Уявіть, що ви перебуваєте у приємному, гарному та безпечному місці на природі.

Може в горах чи на узбережжі, а може в лісі чи біля річки. Нехай це буде те, що вам комфортно і до душі

Чудова погода, і сонце світить так, як вам подобається.

Ви відчуваєте тепло і підтримку від землі, а може бути піску або лежите на галявинці, покритій травою. Ви відчуваєте себе впевнено та спокійно, ваші стопи наповнюються відчуттям надійності та стабільності

Де б ви не були, поруч знаходиться водойма. Може бути річка чи море, озеро чи океан, а може водоспад. Ви чуєте заспокійливий шум води, який ніби знімає напругу і втому і дарує вам відчуття оновлення, чистоти та умиротворення. Приємний шум або плеск хвиль, а може бути і м'який шум водоспаду приносять спокій і гармонію, змиваючи всі стреси

Десь неподалік є і джерело тепла. Будь то сонце в небі, яке може бути в самому зеніті або показуватися з-за хмаринок, а може бути у вашому затишному місці вечір-густо потріскує костриця. Здається, що у цьому вогні чи лучах сонця можна спалити, розчинити всі негативні емоції, злість чи роздратування. Кілька миттєвостей і вони пропадуть без залишку.

Ви все більше відчуваєте умиротворення та гармонію, надійну підтримку землі та очищення від турбот і проблем, а все навколо наповнює повітря. Чи буде це легке подих вітерця або вам подобається, щоб порив вітру розвівав волосся, але ви відчуваєте з шкірним вдихом як свобода, щастя, енергія наповнює ваше тіло розслабляється і наповнюється ресурсом.

Побудьте трохи в цьому стані, подихайте на повні груди, і коли будете готові, з видихом відкривайте очі.

   Управа «Шкідливі поради»

Мета: усвідомлення власних стереотипних деструктивних способів провокації стресових ситуацій.

Інструкція: Учасники діляться на дві команди і спільно готують «поради» команди суперників на тему: «Подолання стресу наоборот».

Аналіз

• Які із запропонованих «порад» ви переживали у своїй житті?

• Які були наслідки?

Приклади «порад»

1. Жити лише роботою. Заздріти коневі, що він може спати стоячи. Спити стоячи – значить, голова весь час працює.

2. Ні на мить не розслаблятися. Робити все з граничним напруженням. Це дозволить швидше дійти до межі.

3. Відганяти будь-яку думку про щось приємне. Все, що приносити задоволення, намагатися закінчити якнайшвидше. Вираз обличчя має бути постійно сумним, скорботним чи похмурим, якомога рідше піднімати голову; напрям погляду - тільки в землю.

 Література:

 1. Аландаренко Ю. Психологічна безпека – вчителю//Психолог. - №4 (244) 2007.

2. Вачков І.В. Групові методи роботи шкільного психолога: навчально-методичний посібник - М.: Вісь-89, 2009.

3. Водоп'янова Н. Синдром вигоряння. / Н. Водоп'янова, Є. Старченкова.-Изд.: Пітер-2009.

4. Вчимося вирішувати проблеми / Азарова Т.В., Барчук О.І., Біглова Т.В., Бітянова М.Р., Корольова О.Г., П'яткова О.М.; під аг. ред.. Бітянової М.Р. -К.: Главник, 2007.-144 с.

5. Емоційне вигорання. - Упоряд.: В. Дудяк - К.: Главник, 2007. - С.128. (Серія "Психол. Інструментарій").

 

Онлайн-консультація "Як жити коли навколо війна?"

   Вже два місяці йде війна на Україні. На жаль, поки що ніхто не може сказати нам точну дату, коли це закінчиться. Але тим, хто зараз перебуває у відносній безпеці, потрібно схаменутися і намагатися жити звичайним життям, наскільки це можливо.

  Чому це потрібно зробити

  До війни складно звикнути, але це ті реалії, в які ми з вами мусимо потрапили і з якими поки що доведеться миритися. Після двох місяців тривоги, нервних колінь, стресу та істерик організм кожного людини виснажується. Тому треба максимально відновитися, щоб не мати фізичних чи психологічних хвороб через нервове перенавантаження.

   Здоров'я нам ще знадобиться після перемоги. Захищатимемо країну, слідкуючи за собою.

"Люди, яких не взяли до армії через шлюб військового досвіду: у них відбувається романтизація війни. Вони представляють бойові дії, як картинки з фільмів: окоп, з якого вибігає солдат із автоматом розстрілює десяток ворогів і перемагає".

   Проте війна у 2022 році – це не картинка з кінострічки про події 1945 року. Це лагоджена робота в тилу та на полі бою. І там, і там потрібні професіонали, які займаються своєю справою і роблять це майстерно.

"Ніхто не говорив, що існує лише один спосіб захистити країну – піти на фронт. У сучасному світі є безліч способів зробити внесок у победу: волонтерство, поширення достовірної інформації в мережі, виконання своїх робочих обов'язків, сплачування податків та ін".

   Проте на все це потрібні сили. А де їх взяти, якщо людина буде обмежувати собі в їжі, прогулянках, активності, задоволенні та елементарній турботі про себе?

   Запитайте собі: "Що мені заважає піти до спортзалу чи купити кофе?". Ймовірна відповідь – почуття провини: "Деякі українці не мають навіть хліба, а я тут собі і пиво дозволяю, і каву смачну".

   Ви знаєте, військові не будуть краще воювати, якщо ви нічого не будете їсти. Ваше відчуття провини відірване від реальності. У ситуації у країні винні не ви. В агресії винний лише агресор. Не шукайте інших винних.

   Сьогодні одне з ваших головних завдань – потурбуватися про себе та захистити своє здоров'я. Це також внесок у майбутнє України. Адже після війни буде відбудова, яка потребуватиме сил.

   Непотрібно нехтувати базовими потребами – теплою та смачною їжею, водою, сном, рухом. Якщо цього не буде ваш мозок перейде в режим виживання. Це значно ускладнить розв'язання робочих завдань. Як ви зможете займатися волонтерством, якщо погано спите? Потрібно слідкувати за своїми ресурсами та постійно їх поповнювати.

   Уявіть, що ваш організм це автомобіль. Від перенапруження та стресу ваш мотор закипає. Доведеться витратити купу грошей на капітальний ремонт та ще й перейти майже в неробочий стан. Чому це відбувається? Одна з причин – відсутність своєчасного догляду.

 Чомусь люди, які складаються з кісточок та плоті, вважають себе витривалішими за машини із заліза, де можна замінити майже будь-яку деталь. Проте спільне ми все ж таки маємо – і автомобіль, і людина потребують регулярного технічного огляду. Щоправда, для людини - це може бути горнятко кофе, прогулянка у гарному місці чи тренування. Без цього ризик вигорання – високий.

   Тож турбота про себе – це наш обов'язок. Ми потрібні своїй країні здорові, сильні та енергійні. Тому відкладаємо відчуття провини і займаємося собою.

Як же відновити сили

  2 слайд- Травмувальний досвід виснажує. Психіка використовує всі сили для опрацювання подій, що відбуваються. Тому якщо вам здається, що ви не маєте мотивації рухатися далі, то подумайте: чи не бракує вам сил на наступний крок?

3 слайд - Уявіть, ваша психіка – велетенський архів, де безліч стелажів та коробочок. У кожній зберігаються ваші хороші та погані спогади. Психіка добре працює, коли шкірна коробочка упорядкована та щільно закрита. Однак якщо хоча б в одній з них безлад, то ви будете перечіпатися через неї і неодмінно падати. Потрібно повернутись до цієї коробочки, обережно все скласти, щільно закрити і поставити на місце.

4 слайд - Під час війни ваша психіка містить безліч нескладених коробочок. Щодня їх кількість збільшується після перегляду новин та отримання інформації. Якщо людина перебуває в апатії без сил та енергії, то її мозок займається складанням цих коробочок із травмуючим досвідом. Нам потрібно перш за все подбати про себе, щоб цей процес завершився швидше і з гарним результатом.

 5 слайд - Покрокова інструкція відновлення сил:

6 слайд – 1. Дайте собі можливість відгорювати, поплакати, побути зі своїми почуттями. Це допоможе інтегрувати цей досвід у психіку.

7 слайд – 2.Робіть маленькі кроки вперед. Після горювання у вас залишитись мало сил. Цей процес виснажує. Тому не напружуйте організм інтенсивними тренуваннями чи великим обсягом роботи. Виникло бажання порухатись – зробіть зарядку вдома. Не обов'язково йти до спортзалу. Коли матимете більше сил, збільште тривалість чи обсяг тренування.

   Чому нам потрібно рухатися?

   Еволюція підготувала наше тіло та мозок до постійного руху, щоби ми охотилися, бігли за здобиччю чи від загрози, переносили важкі речі, працювали на землі тощо. Проте життя сучасного людини малорухливе. Щоб компенсувати еволюційні потреби, сучасній людині доводиться спеціально організовувати фізактивність. Це може бути не тільки тренування у спортивній залі, а й побутова активність – користування сходами, а не ліфтом, відмова від громадського транспорту на користь прогулянок.

   Після 25-30 років починається активне старіння організму. Тобто процеси розпаду різних клітин та тканин починають переважати над процесами їхнього утворення. Такий собі принцип "use it or lose it" - "користуйся або втратиш". Тож щоб не втратити остаточно своє здоров'я та сили, треба рухатись.

8 слайд – 3. Занижуйте кінцеву мету. Не просіть прочитати пів книги, а лише 1-2 сторінки. Велика вірогідність, що ви прочитаєте більше, але це тільки дасть приємне і таке необхідне відчуття: "Який я молодець!".

9 слайд – 4. Не забороняйте шкідливе, а додавайте корисне. Помітили, що їсте забагато сладкого? Не відмовляйтесь від конфет, а збільште споживання овочів. Так для сладкого залишитись менше місця.

10 слайд - 5. Беріть на собі рівно стільки, скільки можете переварити. Читання новин важливо, адже потрібно залишатися в курсі подій у країні. Проте концентрація новин – це яд, який потрібно споживати дозовано. Виділяйте годину для цього: 30 хв уранці та 1 рік увечері і читайте лише перевірені джерела.

11 слайд – 6. Не уникайте людей. "В одному з африканських племен є традиція. Жінка, яка втрачає чоловіка, місяць ділити свою годину між: оплакуванням чоловіка на його могилі, власними справами та спілкуванням з жінками, які вже пережили подібну втрату. оточенні близьких людей. Останнє допомагає напрацювати новий життєвий досвід

12 слайд – 7. Спіть щонайменше 8 рік і не читайте новини перед сном. Якісний сон – запорука продуктивної роботи вдень.

8. Подумайте про цінності. У критичних ситуаціях це наша опора. Якщо є можливість, пропишіть їх та оцініть за рівнем важливості цієї миті. Вони дають відповіді на запитання: "Навіщо я все це роблю? Що для мене насправді є у житті важливим?".

9. Не відмовляйте собі у задоволенні. Їжте, спіть, гарно одягайтеся.

10. Не судіть інших. Війна навчила кожного з нас, що зараз немає неправильних рішень. Кожен чинити так, як може. Тому слідкуйте за собою і не засуджуйте тих, хто вчинив по-іншому.

   Практичні вправи:

1.     Управа «Слухаємо та обираємо».

Мета: вчитися визначати свій емоційний стан.

Психолог включає уривки музичних творів 3-5, учасники мають обрати свій після прослуховування всіх і прописати в чаті номер мелодії. Обговорення:

-Чому ви вибрали саме цю?

-Яку взагалі музику ви любите?

-Чи змінилася ваша улюблена музика під час війни?

     2. Управа «Фототерапія».

          Мета: розвивати вміння справлятися з життєвими негараздами.

         Кожна фотографія є «зеркалом пам'яті», оберіть одну-дві ваших улюблених фото та поважно розгляньте їх: згадайте з ким ви, коли це було, де було зроблено це фото, який настрій був у вас. Пориньте у ваші реальні спогади за допомогою фотознімка. Зупинитися біля мемуарів, посмакуйте їх. А тепер намалюйте продовження у вашій уяві, що буде після. З ким ви будете де, який настрій у вас буде. Зупинитись і «сфотографуйте» це нове фото. Оце і буде ваш резерв для подальшої повноцінної життя.

    3.Управа «Дій»

    Мета: сформулювати плани на майбутнє.

    Візьміть кожен із вас лист паперу та ручку. Розділіть лист на три столбики: перший «завтра», другий «три місця», третій «півроку». І у вас є п'ять хвилин, запишіть ваші плани у ці три столбики, враховуючи терміни.

   Обговорення.

    Отже, у вас вже є плани на майбутнє, а це говорити про те, що ви повинні жити довго та щасливо, щоб їх реалізувати. А для цього потрібні сили, отже бережіть собі, піклуйтесь про себе, відновлюйте свої ресурси.

   Війна закінчиться, а після її закінчення додому повернуться сотні військових та «невійськових», яких спустошила війна. Їх потрібно буде наповнювати та допомогти жити далі. Проте якщо ми будемо порожніми, спустошеними, змученими чи зможемо ми їм допомогти? Чи заради цього вони, там «стояли». Упевнена, ні. Давайте зробимо все можливе, щоб відновити свої внутрішні ресурси. Щоб коли вони повернуться, то їх чекали і могли підтримати та допомогти.

Джерела:

1.     Стюарт Й. Основи ТА: Транзакційний аналіз / Й. Стюарт, В. Джойнс; [Пер. з англ. В. Данченка]. - К.: ФАДА, ЛТД, 2002. - 393 с.

2.     Бондарєв, Г. В. Основи військової психології: навч. посіб. / Г. В. Бондарєв, П. П. Круть; Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 272 с. - ISBN 978-966-610-054-5.

3.     Карнегі Д. Як набувати друзів та впливати на людей. - К., 1989.

4.     Ягупов В. Військова психологія, 2004р., Київ.

Онлайн-консультація з елементами тренінгу "Турбота про себе. Мистецтво спокою".

   В енергетичному полі вчителя перебувають багато дюдей: дітей та дорослих, тому від його наповненості залежить співпраця всіх учасників освітнього процесу. Роботу педагога супроводжує постійний стрес, а особливо зараз, коли на нашій землі війна, тож уміння керувати своїми емоціями та ресурсністю – надважливе.  

   Напруження ритм роботи, перевантаження, конфліктні ситуації та взаємодія з різними людьми щодня — все це виснажує внутрішні ресурси педагога.

Робота педагога складна та суперечлива. Адже він постійно завантажений: навчає здобувачів освіти та організовує їх дозвілля, займається паперовою роботою, взаємодіє з батьками вихованців, виконує прохання колег та вимоги адміністрації. У цій шаленій круговерті справ педагогу зазвичай бракує і часу, і сил, щоб потурбуватися про власне здоров'я і психічне рівновагу. Як же зберегти якість свого життя особливо зараз, у цей непростий для всіх нас час?

   Важливо мати можливість повноцінно харчуватися, отримувати витамини, не забувати про рухову активність і якісний сон, а також – про відпочинок, коли є час на те, аби абстрагуватися від того, що відбувається навколо, отримати задоволення від того, що подобається і що дійсно хочеться робити у певний момент

   Педагогу потрібно переорієнтуватися з «думаю про всіх» на «передусім думаю про себе». Якщо педагог не підбає про себе і не поставить власне здоров'я та емоційний стан у пріоритет, замість нього цього ніхто не зробить.

   Педагогу важливо вміти тримати в полі уваги самого себе, власні інтереси та бажання. Якщо він навчиться дбати про себе, у нього буде енергія та ресурси для роботи, та для допомоги іншим.

“Цьому сприяють різноманітні вправи, які залучають різні органи чуття – зір, слух, доторки, смаки тощо”.

АРТ-ТЕРАПІЯ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУГИ

Арт-терапія не має ні обмежень, ні протипоказань – це найбезпечніший метод зняття напруги. Всі наші невисловлені думки блокуються в тілі, а це призводить до фізичних та невротичних розладів. Виплескуючи емоції та почуття на полотно чи папір, людина допомагає собі звільнитися від непотрібних блоків і бути живим та активним.

  Творчість – це шлях до себе, можливість успішно будувати свою життя.

У кожної людини є потреба виразити собі і, створюючи щось, вона відчуває себе задоволеною, знаходити гармонію в собі.

Доктор Вікторія Назаревич радить прості способи знайти гармонію за допомогою олівця і паперу:

 1. Якщо ви втомилися – малюйте квіти.

 2. Якщо ви злі – малюйте лінії.

 3. Якщо вам боляче – займіться ліпленням.

 4. Якщо сумно – малюйте веселку.

 5. Якщо страшно – плетіть макраме або робіть аплікації з тканин.

 6. Відчуваєте занепокоєння – складайте орігамі.

 7. Хочете розслабитися - малюйте візерунки.

 8. Хочете щось згадати – малюйте лабіринті.

 9. Відчуваєте відчай – малюйте дороги.

 10. Треба щось зрозуміти – намалюйте мандалі.

 11. Треба швидко відновити сили – малюйте пейзажі.

 12. Хочете зрозуміти свої почуття – малюйте автопортрет.

 13. Якщо треба систематизувати думки – малюйте соти чи квадрати.

 14. Хочете розібратися в собі та своїх бажаннях – зробіть колаж.

 15. Важливо сконцентруватися на думках – малюйте крапками.

 16. Для пошуку оптимального виходу із ситуації малюйте хвилі та коли.

 17. Відчуваєте, що ви застрягли і треба рухатися далі – малюйте спіралі.

 18. Хочете сконцентруватися на меті – малюйте сітки та мішені.

 Один із найпоширеніших стереотипів — уявлення про те, що найкращий спосіб відпочити та відновити сили — захоплення чи хобі. Однак більшість таких зайнять потребує особливих умів, часу чи стану самого людини. Та існує чимало інших можливостей відновити свої сили за допомогою ресурсів своєї психіки. Наприклад, вправи для розвитку саморегуляції та командних навичок, релаксаційні та рефлексивні вправи.

 Антистресові правила життя та поведінки для вчителя

   Не всі вони можуть підійти саме вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

Правило 1

   Визначте негативні фактори, що призводять до виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

Правило 2

   Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров'ї, освіті, праці, сім'ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

Правило 3

   Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стресс викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресові. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне та психічне здоров'я.

Правило 4

   Зробіть паузу.

Слід пам'ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно і вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте до «зони» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, зробити паузу. На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

-зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

-порахувати до 10;

-вийти з приміщення;

-переміститися в іншу, віддалену частину приміщення

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, то ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чимось іншим що дасть можливість зняти напруження:

-перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;

-вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) та поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);

-підійти до вікна і подивитись на небо та дерева, порадити сонцю, дощові чи снігові;

-звернути увагу на людей, що йдуть вулицею. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

-зайти до туалетної кімнати і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки собі» стала звичкою.

Правило 5

   Навчіться планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам'ятності та почуття, що незакінчені проекти висять над головою, як дамоклів меч.

Приділіть планам якусь годину, попрацюйте над ними.

Запишіть завдання, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших зайнять. Такий пробний список «запустити механізм» та полегшити подальше планування.

Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їх пріоритети.

Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає в впевненості, що ви всі повинні робити самі. Це дозволить вам не тільки уникнути стресу, а й активізувати навчання.

Закінчіть одне завдання, перш ніж прийняти інше. Чи не відкладайте справи на завтра.

Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу години уміння говорити «ні» – найкращий.

Резервуйте годину на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб виконати свій план.

Правило 6

   Визнайте та прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставив собі надмірні та недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі. Послабте стандарти.

Уникайте непотрібної конкуренції.

У життя дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання в багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

Правило 7

   Будьте «позитивною» особистістю.

Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів, колег та ін. Вчитеся хвалити інших за ті речі, які вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Розрахуйте ваші удачі!

На шкірну сьогоднішню невдачу, ймовірно, знайдеться десять чи більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову щось відбудеться не так, як ви хотіли б.

Щодня хвалити собі по кілька разів.

Будь-яка робота, велика чи маленька, виконана вами чи іншим, заслуговує на благодарності. Не чекайте подвигів. Повідомте в коханні найдорожчому для вас людині, крім себе. Хоча б щодня говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви скоро зрозумієте, що це приносити подвійну користь: вам і близькій людині.

Вчитися терпіти та прощати.

Прощайте та забувайте. Чи не жалійтеся, не відчувайте недовольства іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все так добре, наскільки може.

Зробіть що-небудь для покращення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви виглядатимете краще, це заставить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм може підвищити ваш життєвий тонус. Ставтеся до себе добре.

Якщо ви відчуваєте, що знаходитеся у сильному напруженні, а силі на межі, відкладіть важкі справи.

Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте їх у чергу та готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

Правило 8     

   Заставте стресу працювати на вас, а не проти вас.

Запануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

Оскільки стресс пов'язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічною, уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємна бездіяльна життя?

   Засновник теорії стресу Г. Сел'є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стресс несе у собі аромат і смак життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стресс тільки в тому випадку, якщо здатна віднестись до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне – майстерність контролювати стрес.

Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід і автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості і робить нашу життя більш результативною та повноцінною. Така поведінка змусить вас відчути, що так само можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

Правило 9               

  Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи. Подаруйте тілу свято, якщо є можливість: відвідайте баню, зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується.

Управа проти стресу «Перехресні кроки».

Звичайна ходьба на місці у швидкому темпі. Щоразу, коли ваше ліве коліно піднімається, торкайтеся до нього правою рукою. І навпаки. Рухи повинні бути настільки енергійними, щоб помах рук був вищий за голову в той момент, коли коліно тільки опускається. Повторіть управу кілька разів, міняючи руку та ногу. Вправу можна робити стоячи, сидячи (для зміцнення преса та зняття напруги зі спини) і лежачи. Таке тренування не тільки активізує роботу головного мозку, але й знімає шкідливі наслідки стресорних впливів.

Правило 10

   Щодня знаходьте привід для посмішки.

Почитайте, подивитесь, послухайте, розповідайте про щось смішне. Вмійте посміятися з себе. Сміх є дієвим засобом боротьби зі стресом. За твердженням Анрі Рубінштейна, автора книги «Психосоматика сміху», одна хвилина сміху еквівалентна сорока п'яти хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені у Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м'язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання та сон. При цьому в кров попадає більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

 Практичні вправи:

1.    Управа «Ресурсі»

Мета: розвивати позитивне мислення.

Складіть перелік особистих ресурсів: людей, які вас оточують, місця де б ви хотіли побувати, промов, які б хотіли мати та ін.. Потім складіть перелік того, що ви отримуєте від роботи. Що приносити вам радість. Перечитуйте свій список постійно, кожного дня.

2.    Гімнастика Гермеса Учасники роблять глибокий вдих і затримують дихання на чотири секунди — у цей час усі м'язи їхнього тіла напружуються. Під час видиху учасники також затримують дихання на чотири секунди і намагаються відчути, як енергія наповнює всі частини тіла і настає повне розслаблення. Після кожної фази дихання учасники роблять чотирисекундну перерву, поступово збільшуючи її тривалість до шести секунд. Управу виконують протягом 5 хвилин.

3.    Управа "Намалюй коло".

"Це вправу рекомендується виконувати щодня самостійно, бажано під вечір, коли робочі справи вже завершено, а домашні ще не розпочаті. Вона допомагає переключити увагу, підняти настрій та трохи відпочити".

Візьміть листок паперу і накресліть на ньому великий коло. Далі – просто малюйте. Малювати можна будь-що, що спадає на думку. Або наоборот – те, що малюється без залучення свідомості. Використовувати для малювання можна будь-які матеріали – олівці, фарби, ручки тощо. Колір також не має значення. Рекомендується виконувати це вправу протягом хоча б 10 хвилин. Ви можете поставити собі будильник, щоб не відволікатися на споглядання годинника.

Ця вправа допомагає відпочити нашим розумом та психіці, заспокоїтися та переключитися, а також (за регулярного виконання) зменшує відчуття тривожності.

4.    Управа на розслаблення «Посмішка».

Знайдіть протягом дня годину і посидьте кілька хвилин із закритими очима, намагаючись ні про що не думати. При цьому на вашому обличчі обов'язково має бути посмішка. Якщо вам вдасться утримати її 10-15 хвилин, ви одразу відчуєте, що заспокоїлися, а ваш настрій покращився. Під час посмішки м'язи обличчя створюють імпульси, що благотворно впливають на нервову систему. Навіть, якщо ви здатні тільки на вимучену посмішку, вам від неї все одно стане легше. Посміхаючись, ми видозмінюємо тонус м'язів всього обличчя, а це в свою чергу змінює хід думок та емоцій, спрямовуючи їх у потрібне русло.

5.    Вправа-демонстрація «Вплив слова на психологічний стан людини» (психолог демонструє дослід як наочний приклад впливу поганих, необдуманих слів на людину)

 Візьмемо склянку з водою. Уявімо,що це людська душа - чиста, прозрачна, здатна вбирати в собі і добре, і погане. Сіль - грубі, солоні слова; перець -гіркі, пекучі; грудка землі – неуважність, байдужість; цукор - теплі та добрі слова. Коли ми все це перемішуємо (перемішуємо паличкою до утворення каламутного розчину), то умовно отримаємо емоційний стан людини. Скільки хвилині доки все це осяде, забудеться? А варто потім лише легенько бовтати- і все це знову підніметься на поверхню. Все це – наші переживання, стреси, неврози. Коли ми кажемо людині щось неприємне, обидливе, ми залишаємо у її душі такі сліди. І не важливо скільки разів потім попросимо вибачення – негативні наслідки все одно залишатимуться. Тому свою терпимість ми повинні виявляти по-різному: спокійно, без критики, без образ, доброзичливо тобто ТОЛЕРАНТНО.

Джерела:

1.    Загальна психологія: навч. посібник 3–14 / О. В. Скрипченко,

Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: А.Г.Н., 2002

          2. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій: навч. посібник. -

              Луцьк: Волинський держ. ун-т, ім. Л. Українки, 1997.

          3. Накутник Л. Б. Роль професійного стресу в культурі управління

            освіті // збірник наукових статей за матеріалами науково-практичного семінару кафедри педагогіки та соціальної роботи факультету психології

        ЛьвівДУВС: 22 лютого 2013 р. // Упоряд. М. П. Козирєв. – Львів: Ліга-Прес,

        2013. - 90

        4. Накутник Л. Б. Психологічні особливості індивідуальних відмінностей у реагуванні на стрес // Збірник наукових робіт учасників міжнародної науково-практичної конференції: «Актуальні питання сучасних педагогічних та психологічних наук» (21 – 22 березня 2014 р., м. Одеса). -

Одеса: ГО «Південна фундація педагогіки», 2014. – 108 с. – С. 27–30.

        5. Накутник Л. Б. Психологія стресу: курс лекцій / Л. Б Накутник. -

Львів: Ліга-Прес, 2013. – 130 с.

       6.  Психологічне забезпечення психічного та фізичного здоров'я: навч.

посібник / М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк, О. Ф. Косенко, Т. І. Кочергіна / заг. ред. М. С. Корольчука. - К.: Фірма "ІНКОС", 2002. - 272 с.

Онлайн-консультація "Як допомогти дітям, що пережили психотравмуючі події війни"

«Як допомогти дітям, що пережили психотравмуючі події війни?»

   Події, що відбуваються в нашій країні, певною мірою торкаються всіх її громадян. Учасники бойових дій, вимушені переселенці, волонтери, соціальні працівники, усі, хто заглиблений у переживання, пов'язані з минулими чи теперішніми трагічними подіями, отримали психологічні травми та потребують зцілення.

   Не менш болючі переживають кризові ситуації діти. Як допомогти їм пережити ці ситуації? Як в умовах навчального закладу забезпечити психологічне поновлення?

   Остра стадія стресу блокує цілеспрямовану діяльність людини. Дитя не має у своєму життєвому досвіді засобів для подолання цього стану. Вона стає дуже сприйнятливою до мінімальної допомоги. Ефективною у такому разі є будь-яка підтримка дорослих.

   Але не всі діти, які перебувають у кризовому стані, потребують першої психологічної допомоги. У деяких із них достатньо ресурсів для самостійного виходу із кризового стану, вони мають адаптивний досвід, що дає їм змогу утримати емоційне рівновагу. Основне для дитини, яка перебуває в такому стані, — наявність поряд урівноважених дорослих (батьків, педагогів тощо).

   Повідомити потребу в психологічній допомозі здатна не кожна дитина. Нав'язування їй такої допомоги може спричинити роздратування та агресію з її боку. Тому фахівці, які перебувають поруч (практичні психологи, соціальні педагоги, учителі), мають бути чутливими до потреб дитини: не наполягати на допомозі, однак бути готовими надати її. Якщо допомога потрібна, важливо, щоб практичний психолог критично оцінив свої можливості, а за необхідності делегував роботу відповідним фахівцям. Емоційну підтримку може надати кожний, хто є поруч, навіть нефахівець. Однак іноді дитина потребує спеціалізованої медичної, психіатричної та соціальної допомоги. Тож наше завдання — надати необхідні контакти батькам, направити їх до відповідних фахівців.

   Відсутність допомоги згубно впливає на життя дитини вдома та в школі. Занепокоєння, полохливість, нічні жахіття, емоційне відчуження, постійний плач, дратівливість та труднощі із зосередженням можуть виникати на ґрунті посттравматичного стресу. Тому дуже важливо надати дітям допомогу якнайшвидше, щоб уникнути тривалого перебування у стані стресу та прискорити відновлення.

 На тлі поточних подій у дитини можуть виникнути такі проблеми:

• страх повторення події
• руйнування ілюзії справедливості світу
• відчуття безпорадності
• страх власних неконтрольованих емоцій
• почуття провини
• у малюка може зафіксуватися у пам'яті картина події. Він буде знову і знову представляти найстрашніші моменти того, що сталося (наприклад, понівечених, поранених людей чи людини, яка напала на нього).

Допомагаємо дитині подолати посттравматичний стрес

Рекомендації для педагогів

·        Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині можливість відчути, що вона в безпеці. Вона має розуміти, що навчальний заклад є безпечним місцем для неї. Будьте спокійними та виваженими, заспокоюйте дитину уникайте додаткового тиску на неї.

·        Надавайте дитині можливість вибору. Здебільшого травмуючі події призводять до втрати контролю, хаосу, тому можливість вибору або контролювання (за умови, що це можливо) дадуть дитині змогу відчуватися в безпеці.

·        Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися у разі потреби.

·        Зберіть максимум інформації щодо систем переадресації для дітей, які потребують спеціалізованої допомоги фахівців. Якщо дитина має серйозні проблеми, що не зникають із плином години, її потрібно направити до відповідного фахівця.

·        Не слід замовчувати травмуючу ситуацію. Дитині складно «просто забути про все». Тому варто вислухати її, обговорити почуття та міркування, що виникають у неї з приводу того, що відбувається.

·        Будьте готовими до непростих запитань: «Чому відбулася та чи та подія?» (продемонструйте своє ставлення до ситуації), «Чи все буде добре?» (не давайте неправдивих обещанок і марних надій, однак розкажіть, що рятувальні організації, волонтери, міністерства та відомства, військові та міліції роблять все можливе для відновлення миру та порядку).

·        Оголосіть хвилину мовчання. Поясніть дітям, що таким чином ушановують загиблих.

·        Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і навчатися разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї.

·        Будьте готові до діалогу з дитиною. Вона має знати, що ви готові її вислухати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про травмуючі ситуації.

·        Подбайте про безпечне місце, в якому дитина зможе розповісти про те, що сталося з нею. Відведіть певну годину для бесіди, щоб допомогти їй зрозуміти, що обговорювати те, що сталося, — нормально.

·        Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до її попереднього досвіду щодо стресу.

·        Будьте пильні до явищ довкілля, що можуть спричиняти певну реакцію у дитини, яка переживає посттравматичний стрес (погіршення погоди, гучні звуки тощо). Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку у ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючі події. Допомагайте дитині підготуватися до цього кризи. Попереджайте дітей, якщо збираєтесь, наприклад, увімкнути світло, різко підвищити голос тощо.

·        Чиніть опір намаганням дитини залучити вас до негативного переживання травми. Іноді діти провокують педагогів на повторення образливих ситуацій, адже вони долають стресс шляхом реконструювання травми за допомогою гри чи взаємодії з іншими.

·        Звертайте увагу на реакцію однолітків на дитину, яка переживає посттравматичний стрес, та інформацію, якою вони обмінюються. Убережіть дитину від цікавості однокласників та захистіть однокласників від деталей та подробиць травмуючої ситуації, які можуть їх налякати, засмутити тощо.

·        Встановіть чіткі межі неадекватної поведінки, розробте логічні (проте не каральні) наслідки. Пам'ятайте, проблеми з поведінкою можуть бути часовими, пов'язаними із психотравмою, а найбільш деструктивне поведення може бути спричинене хвилюваннями, що також пов'язані з психотравмою.

·        Бережіть власне емоційне та фізичне здоров'я. Дитині, яка побачить поруч упевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше вдається нормалізувати свій стан.

 Хочу запропонувати вам для використання в роботі, короткі анімаційні відео для дітей та дорослих із демонстрацією дуже простих упражнень, що допоможуть заспокоїтися та психологічно собі підтримати. «Стійкість для стійких, короткі відео із практиками для дітей та дорослих» (НУШ, Смарт освіта). Посилання я розташувала на моєму блогу, який називається «Коли потрібна психологічна допомога».

https://nus.org.ua/articles/stijkist-dlya-stijkyh-20-korotkyh-video-iz-praktykamy-dlya-ditej-i-doroslyh/?fbclid=IwAR2tDpBzPtUIa52yEf23uUybg3k5WGEq3N

 9 фраз, які не можна говорити дітям про війну

   Зброя для дитини зі здоровою психікою - не спосіб вбивати, на знак героїв. Таті та мами зараз частіше ламають голову не над тим, як говорити з дитиною "про війну".

    Психотерапевти радять відповідати на всі запитання. Але важливо не сказати лишнього! Так що не варто репетувати, як говорити - краще вивчити назубок, чого дитині не можна чути, в якому настрої ви не були б.

"Ти ще малий про таке думати. Не твоєму розуму праворуч"

    Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності.

"Тата можуть убити на війні. Твій тато там, де небезпечно"

   Хоч би як ви самі хвилювалися, дитина повинна відчувати впевненість, що для її сім'ї все завершиться благополучно. Інакше в ній зникне відчуття безпеки світу, а у віку до 10 років такі переживання болючі і закладають на майбутнє такі риси характеру, як недовіра до оточуючих, песимізм.

"Виростеш - теж воюватимеш"

   Хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, дитину треба готувати до мирної життя, а не до битв. Це питання навіть не моралі, а душевного здоров'я. "Захищати людей у ​​майбутньому" - формулювання, яке допомагає дитині рости сильним та сміливим. "Воювати, мстити" і т. п. - плани, які руйнівно діють на незміцнілу психіку.

 "Ми повинні боротися, щоб перемогти всіх ворогів"

    Війну не можна представляти дитині способом вирішення конфлікту. Не варто будувати фрази так, щоб дитина думала, що її близькі підтримують війну.

 "Тобі я ніколи не пущу на війну!"

   Протилежна помилка: дитина, яка заявляє, що піде боротися, як тато, або всіх звільнити "від поганих", не повинна стикатися із засудженням, глузуванням, заборонами. Інакше він, особливо хлопчик, переживатиме, що "стане дезертиром, трусом, бо мама надто боїться за нього". Найкраще підтримати його намір стати захисником. А потім пояснити, що до такої ролі треба готуватися: наприклад, робити зарядку та бігати, щоб стати сильнішим. Рятувати, але поки що пташенят, кошенят, щенят, а не людей. Важливо також наголосити, що воєнні дії скоро закінчаться, але він може застосовувати свої вміння у мирній житті.

"Наш враг - така країна, люди такої національності"

    Не можна прищеплювати страх, підозрілість чи ненависть до цілої країни, народу. Знову ж таки, крім моральної сторони питання, це може викликати розщеплення у свідомості у дитини, яка має друзів різних національностей, родичів, улюблених акторів чи музикантів.

 "Ти злякався вибуху, побаченого по телевізору? А солдати не боятися, трус"

   Стимитися за прояв тривоги не можна. Так ви не допоможете позбутися дитині страху, а лише заженете переживання вглиб, привчивши в майбутньому ховати свої почуття. Страхи, які малюк намагається самотужки придушити, можуть обернутися фізичними нездужаннями, такими як нервні тики, заїкуватість, енурез, розлади сну та апетиту.

 "Люди зварилися, билися, ось як ти з однокласниками, а потім почали боротися один з одним. Ось що буває, якщо не вмієш миритись"

   Добрі виховні наміри в разі недоречні. Для дитини небезпечно думати, що звичайні бійки можуть перерости у вбивства. Або малюк почне уникати будь-яких з'ясування стосунків, щоб не стати жертвою, через що інші діти можуть вважати його слабаком або робити "цапом-відбувайлом". Або дитина стане боятися сама собі, спалахів гніву - і такі переживання у дорослі роки чреваті депресіями, схильністю до лишньої самокритики.

 "Викинь свій пістолет. Зараз я розповім тобі, що таке справжнє поранення..."

   У жодному разі не можна описувати поранення, наслідки застосування зброї. Результатом може бути нервний зрив, після чого доведеться довго лікуватися.

Дитина – за природою оптиміст

Психотерапевт Офра Аялон.

 Умовчати про страшні події набагато небезпечніше, ніж відверто поговорити, вважає психотерапевт Офра Аялон.

Практичні вправи

Управа «Релаксація»

Мета: надати можливість контролювати тілесні реакції на тривогу/стрес.

Якщо дитина перебуває в стані острого стресу, найлегше відновити її емоційне рівновагу за допомогою релаксації, що передбачає два види дій: напруження та розслаблення м'язів. Водночас важливо правильно дихати. Вдих — напруження м'язів, видих — розслаблення. Наприклад: повільно напружити пальці ног, одночасно роблячи глибокий повільний вдих, потім повільно розслабити їх.

Отже можна доповнити це вправу візуалізацією: позитивні образи, повільне дихання та розслаблення м'язів.

Гра «Відштовхни мене»

Мета: відпрацювати навички утримування рівноваги.

Двоє гравців стають обличчям один до одного на відстані близько 1 м. Витягнувши руки перед собою — ладони вперед, пальці спрямовані вгору, — гравці торкаються ладонь один одного.

Під час гри можна нахилятися вперед чи назад, але не можна зрушувати з місця. Якщо хтось із гравців втратити рівновагу, тобто зробити крок убік чи вперед/назад, то він програє. Якщо доторкнеться до будь-якої іншої частини тіла партнера, крім ладони — також програє. Можна відштовхувати ладони партнера з будь-якою силою, відводити свої ладони убік, припиняючи контакт.

Гра полягає в тому, що перемоги досягають не за рахунок враження партнера, а шляхом утримання власної рівноваги. Перемогти може один із партнерів, обидва або ні ті, ні ті. Оптимального результату гри буде досягнуто, якщо рівновагу утримають обидва партнери.

Гра «Термометр страху»

Мета: навчити дитину спостерігати за своїм рівнем тривожності, страху.

Діти показують картку із зображенням термометра, який має шкалу від 0 до 10. За допомогою шкали дитина має визначити свій рівень страху: 0 — відсутність страху, 10 — сильний страх.

Дитина розповідає про травмуючу подію, а фахівець просить її оцінити свій рівень страху у той чи той момент. Таким чином фахівець визначає найболючішу проблему у ситуації.

Також гру можна провести таким чином: дитина називає ситуації, що викликають у неї занепокоєння, і оцінює їх за шкалою термометра. Відповідно, фахівець визначає найбільш проблемну ситуацію.

Гра «Гаряче крісло»

Мета: підвищити здатність дитини спостерігати за собою та своїми думками; визначити, що стає перепоною на шляху до відновлення.

Дитина сідає на стілець, озвучує негативну думку про себе чи ситуацію (можна щоб інші діти висловлювали негативні думки про неї: «Ти — невдаха», «Ти не зможеш...»). У цій ситуації дитина має сказати позитивну думку. Основне — не перетворити негативні думки на позитивні, а трансформувати нереалістичний негатив на реалістичний позитив.

 Джерела:

1.     Аркуш МОН №1/3737-22 від 29.03.2022р. «Про забезпечення психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану в Україні» https://mon.gov.ua/storage/app/media/pozashkilna/2022/Vykhovna.robota/30.03.22/Lyst.MON-1.3737-22.vid.29.03.2022-Pro.zabezp.psykholoh.suprovodupdf.

2.     Байєр О. ​​О. Життєві кризи особистості: навч. посібник /

О. О. Байєр. - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2010. - 244 с.

               3. Католик Г., Корнієнко І. Техногенні катастрофи: психологічна допомога очевидцям та потерпілим. - Львів:

                Червона Калина, 2003. - 124 с

4. Корнієнко І. Психологічна допомога дітям, які зазнали травм через катастрофу / І. Корнієнко, Г. Католик // Психолог. - 2004. - Грудень (№ 46). - С. 8-16.

5.Світлана Олексенко Психологічна допомога дітям у кризових ситуаціях// Практичний психолог: школа № 10.2014.

                  

Онлайн-консультація "Психологія війни: як зменшити негативні наслідки"

  Наш консультпункт продовжує свою роботу. Тема другої консультації «Психологія війни: як зменшити негативні наслідки». Тема зараз дуже актуальна, бо війна проходитиме не лише по лінії фронту, а й у середині шкірного з нас. Тому боротьба зараз відбувається на різних фронтах: зовнішньому та внутрішньому.

  Хочу запропонувати вам, виконати право «Звільнень».

Мета : через уявлення екстремальної ситуації побачити нові цілі, які могли бути покриті маревом умовностей та застарілих ілюзій.

Інструкція: «Зараз ми переживаємо щось подібне до шоку, і це, обов'язково,

допоможе нам подивитися на свою життя по-новому. Адже кожного з нас є багато бажань і цілей. Деякі з них ми усвідомлюємо. Про інші ми здогадуємось, але тримаємо їх у таємниці. Є ще частина наших бажань, яка ховається, в найпотаємніших куточках нашого несвідомого. Що буде, якщо ми станемо чіткіше і ясно розуміти наші бажання і цілі?

Заплющити очі, уявіть собі, що ви проковтнули чарівну пігулку, яка на деяку годину знімає всі правила, всі обмеження. Ви звільняєтеся від нерішучості, тривожності, внутрішньої цензури та будь-якого зовнішнього тиску. Дія чарівної пігулки продовжується протягом тижня. Дайте зараз собі відповіді на такі запитання:

-Що ви робитимете весь цей час?

 -Що говоритимете?

- Як виглядатимете?

-Як буде виглядати ваше життя?

-Як будете собі відчувати?

- А тепер подумайте, що ви зробили б з того, що бачили, без чарівної пігулки?

- До якої мети ви зможете дійти без неї? Запам'ятайте свої думки.

  

Запрошую переглянути презентацію.

 2слайд -   Війна проходитиме не лише по лінії фронту. Війна вже всередині шкірного: на лінії фронту вона фізична, поза нею - вона психологічна.

Настрій людей на війні не менш важливий, ніж справне зброя та техніка.

  3слайд - Як зрозуміти задум та попередити інформаційно-психологічні операції ворога?

Що відбувається з нами, як змінюються наш настрій під час війни?

Як це може вплинути на кожного з нас?

Як зменшити негативні наслідки?

   Усі ці запитання ми постійно задаємо собі.

 

  4слайд - Коли відбувається щось страшне і неочікуване, люди спочатку відчувають шок, потім починають діяти автоматично, за програмою виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоби якось підготуватися до нього - і не може цього зробити. Планування обмежене до кількох годин.

Що ж згодом?

  5слайд - Потім повертаються базові емоції, і після шоку можуть прийти, відчай, страх, заперечення і т.д. Це дуже добре, це показує силу нашого психічного ресурсу.

  6слайд - Але ейфорія не може триматися цілу годину - це не економно для ресурсу психіки. Коливання настрою – це НОРМАЛЬНО. Адже найстрашніше – не знати, що з тобою твориться і думати, що почуття, скажімо, страху буде тепер із тобою назавжди. Повірте, дуже довго боятися чи турбуватися не вигідно нашому організму, і він знайде, як упоратися і з цими відчуттями.

   Під час ейфорії всі відчули єднання, кожен став іншому близьким родичом – так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили у людей мобілізуються. Але треба знати, що так само може синхронізуватися якась інша емоція, навіть негативна.

   7слайд – Отже, психологічна війна - це атака на ідентичність шкірного, на базові питання: "хто я?", "яка моя функція?", "яке моє місце у всьому, що коїться?", "що я маю робити?". У військових з цим проблем переважно немає, а від у цивільних ідентичність – під сильним ударом.

   Саме ця неможливість кудись приткнутися, вина, яку зараз відчувають багато людей, які знаходяться далеко від бойових дій, і є атакою на ідентичність. Вину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. У психології це можна описати такою собі прямою, на одному кінці якої – вина, на протилежному – страх.

   8слайд – На фронті страшно, і там немає місця провини, а в тилу, якщо, звичайно, над вами не літають снаряди, – деморалізує провина. І ті, й інші почуття вважаються нормальними в якихось межах. Але якщо воно «затоплює» – психіка не справляється. Якщо затоплює страх, то боєць заклякає на місці. Якщо в тилу затоплює відчуття провини, то людина перестає нормально працювати.

   Важливо не дозволяти провини заморозити собі у бездіяльності. Так, не всі зараз у лавах героїчних ЗСУ, але ми й ЗСУ – це одне-єдине. Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд, незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше враг досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю опору.

    9слайд – 24-го лютого почалася війна, ніби все мало втратити свій сенс. Але це не про нас, ми вдруге прокинулися і почули, що ми одне ціле. І психологічно – це правда. Кожен має вплив на шкірного: посмішка у Рівному, гарний настрій у Кропивницькому та якісно виконана робота в Одесі передатися через сотні рук і врятує життя солдату у Харкові. Це є єдність духу. Наразі немає неважливої ​​роботи, немає неважливих людей. Кожен може доповісти по крихті.

  10слайд - Допомагати одне одному онлайн, розповсюджувати інформацію - теж дуже важливо. Тримати зв'язок, м'яко переконувати, підбадьорювати, жартувати – теж важливо. Бережі собі та турбуватися про своє виживання – неймовірно важливо. Варити каву клієнтам кав'ярні, дякувати, малювати мемі – все. Усі зараз дуже важливо. Потрібно чітко знати свої сильні сторони та визначити свій сектор оборони, як у стрільця у ЗСУ – це 40 градусів або 120 – у пулеметника. Не намагайтеся братися за все одночасно, визначте свої завдання, робіть хоч щось і робіть це добре.

   Уявіть, що ЗСУ - це білі кров'яні тільця, що вбивають хворобу, коли тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть добре справлятися зі своїми завданнями. Кожен зараз є важливою клітиною в тілі. Кожен має чітко знати та виконувати свої функції.

   11слайд - Навіть якщо почнуть вичерпуватися фізичні і психічні сили, і прокинутися відчай і страх. Це нормально, просто продовжуйте тримати свій сектор оборони. Допоможіть собі.

  12слайд - А коли виникають розчарування та відчай? Правильно, коли є очікування, що війна скоро закінчиться. Рецепт простий: хай краще перемога стане для нас несподіванкою, ніж доведуть до відчаю пусті очікування.

   Знаєте багато хто порівняє нашу ситуацію з Ізраїлем. Так от, краще звикнути, що це тепер триватиме тижні, місяці та навіть роки – як в Ізраїлі. Вони програли б, якби чекали швидкого закінчення. Ми теж віримо у победу, але маємо не чекати її, а працювати й жити у всьому цьому.

   Тому що супротивник чекає, що ми скотимося у відчай від очікування і капітулюємо. Він тягне, як може, закидаючи нас щодня тисячами своїх орків – там такого багато, їм їх не шкода.

   Краще підготуватися до втрат уже сьогодні, прийняти те, що може статися щонайгірше, ніж бути шокованим у майбутньому

   13слайд - А подолавши надмірні очікування, можна починати жити.

-Заведіть собі якісь рутинні заняття і традиції.

-Виділіть три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня.

-ЗСУ впоратися без нашого перегляду новин, а ось без нашої роботи їм буде важче.

-Тим, хто у підвалах, в облозі, ваша робота – вижити. Україні потрібні українці.

  14слайд -  І головне – сенс життя. Без сенсу людина не може жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, це вони його не мають, тому й програють.

   Хочу запропонувати вам цікаві вправи, для зменшення напруження, зняття стресу.

Практичні вправи:

1. Управа «Позитивне мислення»

Інструкція: Тобі під силу розірвати ланцюг самопідтримки стресу, змінивши

негативні думки на позитивні. Позитивне (оптимістичне) мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення та діяти відповідно до обставин.

Вам потрібно змінити негативні думки на позитивні.

Наприклад:

 «У мене нічого не вийде».

 (Позитивні, які допомагають зберегти самоконтроль:

"Я зроблю все, що в моїх силах, а якщо не вийде, я це переживу").

 Негативні: Все пропало (позитивні: Це не кінець світу)

 «Я програв» («Я просто помилився», «Я – успішна людина!»)

 «Мені обов'язково треба мати це» («Мені б хотілося мати це, але я не обов'язково матиму те, що хочу»).

 «Я повинен бути першим» («Мені б хотілося стати першим»)

 «Вони зобов'язані це зробити» («Сподіваюся, вони це зроблять»)

 Це безнадійно (Ще не все втрачено)

 «Не варто й починати» («Надо хоч спробувати»)

 «Я не зможу» («Я не нервуватимуся, якщо не все вийде»)

 «Я безнадійна людина» («Я дивуюсь на світ із оптимізмом)

 «Все втрачено» («Варто спробувати ще раз»).

Отже, формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми зробимо для цього все можливе. Та якщо, незважаючи на наші зусилля, бажання не здійснюється, ми відчуваємось трохи розчарованими, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо собі чи інших людей».

 2. «Притча про чуму»

Зустрівся якось перехожий із Чумою. «Куди йдеш, Чумо?» - Запитавши він. «Йду в

Багдад, – відповіла Чума. – Хочу заморити п'ять тисяч душ».

За якусь годину зустрілися вони знову. «Ті збрехала мені. Говорила, що замориш п'ять тисяч душ, а загинуло п'ятдесят тисяч», – дорікнув Чумі чоловік.

«Ні, ти помиляєшся. Я загубила лише п'ять тисяч, а інші померли від страху».

Обговорення:

  -Чому була така відповідь?

– Що таке страх?

-Що робить із нами страх?

Обговорення.

 3. «Методі саморегуляції»

Будемо формувати практичні вміння саморегуляції. Які не займуть багато години, але вони справді допомагають. Запам'ятовуємо і використовуємо їх.

- «Продихай стрес»

Мета: навчитися керувати диханням

Хід вправи:

На рахунок 1,2,3,4 повільно вдихати впевненість. На рахунок 5,6,7,8

повільно видихати тривогу. Повторювати 7-8 разів. Практикувати щодня на самоті протягом 2–3 нед.

Вказівним пальцем правої руки промалювати по долоні лівої руки мнимий

квадрат і зробити повільний вдих на рахунок 1,2,3,4. Промалювати в зворотному напрямку, видихнути повільно на рахунок 5,6,7,8. Те саме зробити на правій руці. Повторювати 7-8 разів. Практикувати на самоті протягом 2–3 нед.

-        «Проговори стресс»

Мета: вчитися звільнятися від негативних думок та емоцій

Хід вправи:

Сісти зручно та розслабити тіло. Закрити очі. Повільному вдихнути повітря,

на видиху починати "гудіти". Повторювати 7-8 разів. Практикувати на самоті

протягом 2-3 тижнів.

Вислів "так-так-так" промовляти з різною інтонацією. Повторювати 7–8

разів. Практикувати на самоті протягом 2–3 нед.

-        «Посміхнися стресові»

Мета: формувати вміння виробляти позитивний внутрішній спокій

Хід вправи:

Сісти зручно. Заплющити очі. Сконцентрувати увагу на своєму обличчі.

Лицо розслаблене. Кутки губ розтягуються у повільній посмішці. Тіло

заповнюється внутрішнім спокоєм та блаженством. Минуту посидiти спокійно, медленно дихаючи. Повернутись до кімнати.

   Найголовніші теми нашого сьогодення – це молитва, найважливіше запитання до себе, у кожного воно своє, але прагнемо ми всі зараз одного. І послідовність днів, коли забуваєш якийсь день тижня, яке число, але пам'ятаєш скільки це вже триває.

   Одного дня настане день, і це буде день нашої Перемоги. Назавжди закарбований у календарі. Це буде наше українське свято. Тому бережемо собі, своїх рідних, близьких і всіх, хто поруч. Тому, щоб відсвяткувати победу нам потрібні всі українці, щоб відбудуватися нам потрібні всі українці, щоб разом творити історію, нам потрібні всі українці.

 Джерела:

1.     Стюарт Й. Основи ТА: Транзакційний аналіз / Й. Стюарт, В. Джойнс; [Пер. з англ. В. Данченка]. - К.: ФАДА, ЛТД, 2002. - 393 с.

2.    Підручник для військових психологів «ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ВОЇНА» Автор: Зоран Комар Київ-2017

3.    Шпаргалка. Програмні питання з дисципліни «Військова психологія» за спеціальністю «Психологія» – 2012 р.

4.    І. Ю. Лепешинський, В. В. Глєбов, В. Б. Листков, В. Ф. Терехов. Основи військової педагогіки та психології – 2011 р.

5.    Кириленко Т. С. Психологія: Емоційна сфера особистості: навч.посібн. / Т. С.Кириленко. - К.: Лібідь, 2007. - 256 с.

6.     Мусій О. С. Інноваційні підходи до організації психологічної допомоги при стресовому розладі / О. С. Мусій, І. Я. Пінчук // Методичні рекомендації /Український вісник психоневрології. – Київ, 2014. – с.12-17

7.    Накутник Л. Б. Психологія стресу: підручник / Л. Б. Накутник. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2015. – 324 с.

Онлайн-консультація "Психологічний копінг: долання складних життєвих ситуацій"

       Доброго дня, шановні педагоги! Ми щиро раді зустрічі з вами. Бережи вас Господь.

       Такі слова хочеться говорити частіше, особливо у світлі останніх подій. На жаль, тепер і ми з вами знаємо, що таке війна і що вона із собою приносити. І всі раптом опинилися у складних життєвих обставинах. І вже пережили 1 стадію – шоку: початок війни, бузки, вибухи. Пережили і 2 стадію – ейфорії, яка підкріплювалася злістю на ворога та гордістю за ЗСУ, змогли об'єднатися заради єдиної мети, згуртуватися, але перестали добре спати, їсти, функціонувати нормально. Тому наш організм змушений був самостійно увімкнути для себе функцію захисту, тим самим перейти до 3 стадії. Саме тому багато хто з нас, хто почав відчувати себе стомленими, виснаженими, перебувати у постійній тривозі. Взагалі ці стадії мають пройти, щоб ми швидше повернулися до режиму «готовності», режиму дії.

     Знаєте, а враг знає про ці стадії, він знань. Тому нам, не можна засиджуватися на 3 стадії, треба рухатися до перемоги над своїми слабкостями, до перемоги над врагом. Бо кожен із нас – важливий і тільки зараз ми переможемо.

    А допоможе нам у цьому – Копінг (від англ. to соре – переборювати, долати, справлятися). За визначенням Р. Лазаруса, копінг – це зусилля індивіда, спрямовані на вирішення проблем, або “подолання стресу”.

   Тому головне завдання копінгу – забезпечення та підтримка благополуччя людини, її фізичного та психічного здоров'я та досягнення задоволеності соціальними відносинами

Поняття “копінгу” тісно переплітається із категорією “емоційний інтелект”. Джон Маєр виділяє три групи людей, відповідно до сценаріїв їхньої поведінки, коли мова заходить про емоції:

 1. Самосвідомі. Це люди, які чітко контролюють та розуміють власні емоції, мають відмінне психологічне здоров'я; оптимісти, які швидко позбавляються поганого настрою.

2. Поглинені емоціями. Це емоційно нестійкі люди, які не завжди усвідомлюють власні почуття, не намагаються подолати поганий настрій, оскільки почуття завжди беруть гору над розсудливістю.

3. Смиренні. Це, як правило, категорія депресивно налаштованих людей, які хоч і розуміють зміст та природу власних настроїв, надають перевагу примиренню з таким станом мов як із чимось неминучим. Серед смиренних особистостей рідше трапляються і люди із хорошим настроєм, які не мають підстав щось змінювати.

   Отже, ресурси особистості – це її знання, вміння, навички, емоційний та соціальний інтелект, які у сукупності формують її стресостійкість, звичку вибирати ті чи інші копінг-стратегії для подолання важких життєвих ситуацій.

    Що ж потрібно робити, щоб краще функціонувати:

1. Спати обов'язково, навіть за допомогою невеликої дози снодійного чи заспокійливого.

2. Пити воду, зневоднення організм не має сил на боротьбу. Тож п'ємо чисту воду, не чай, не каву.

3. Знижуємо інформаційний потік вдвічі, читаємо лише інформацію з офіційних джерел.

4. Відключаємо жалість щодо всього матеріального. Постійну суму за минулою життям, за втраченими цінностями ще більше підживлює тривогу. Ось чому саме враг знищує інфраструктуру.

5. Частіше телефонуємо рідним та близьким, ділимося з ними гарними та гарними новинами за день, планами на майбутнє. Найчастіше говоримо їм, що кохаємо, за можливості частіше обіймаємо.

6. Граємо з дітьми, вони такі безпосередні. Вони можуть перемикати на приємне: малюйте з ними, грайте, будуйте. Не забуваємо про домашніх улюбленців: граємо з ними, гуляємо.

7. Жартуємо, гумор – це надійний щит для мозку, зменшує рівень кортизолу.

8. І ВІРИМО. Віримо у краще.

 Існує безліч способів, щоб упоратися з тяжкими життєвими ситуаціями. Важливо пам'ятати, що з будь-якої ситуації можна знайти вихід. Для цього слід знайти те, що допоможе упоратися з проблемою, це може бути підтримка від батьківщини чи друзів чи якісь матеріальні цінності. Важливо розуміти, що у будь-якій ситуації не потрібно піддаватися негативним думкам чи почуттям.

Практичні вправи:

1.    Управа «Дискусія»

Учасники дискутують про те, як кожен долає складні життєві труднощі. Учасників просять пригадати основні проблеми, які виникали в них протягом шести місяців і про те, як вони поводилися у цих ситуаціях і як подолали ці труднощі.

(відповіді учасників та обговорення).

      2.   Управа «Особистісні ресурси виходу з проблемних ситуацій» (техніка на

усвідомлення).

Мета вправи: актуалізація ресурсних ситуацій та енергетичного потенціалу

особистості; розвиток здатності до конструктивного подолання складних життєвих ситуацій

Інструкція: сядьте зручно, закрийте очі, дихайте повільно та глибоко,

відчуйте у своєму тілі розслаблення та комфорт, пригадайте ситуацію власного

успіху подолання складної життєвої ситуації, вгадайте, як саме це відбувалося, як ви відчували собі тоді, що ви чули про себе від інших і т.д. Переживши знову цю ситуацію, детально згадайте всі зорові, слухові та тілесні відчуття якомога чіткіше. Відчуйте цей стан кілька хвилин, почуйте цю ситуацію. Відкрийте очі.

Висновок: «Кожен із Вас є успішним людиною. Згадана вами

ситуація власного успіху, може мотивувати вас, додати енергії та ресурсів для подальшої життя. Найчастіше згадуйте про Ваші перемоги».

      3.Притча «Вирішення проблем»

Професор узяв у руки склянку з водою, витягнувши її вперед і запитавши своїх

учнів: Як ви думаєте, скільки важити ця склянка? В аудиторії жваво зашепотіли.

-Приблизно 200 грамів! Ні, грамів 300, мабуть! А може і всі 500,— лунали

відповіді.

- Я справді не знаю точно, доки не зважу її. Але зараз це не потрібно. Моє

питання ось яке: що трапитися, якщо я так триматиму склянку протягом

кількох хвилин?

-Нічого!

-Справді, нічого страшного не трапиться, – відповів професор.

А що буде, якщо я триматиму цю склянку на витягнутій руці, наприклад, дві

годин?

-Ваша рука почне боліти.

- А якщо цілий день?

-Ваша рука оніміє, у вас буде сильне м'язове напруження. Можливо,

навіть доведеться їхати до лікарні, – сказав один зі студентів.

- Як, на вашу думку, вага склянки зміниться від того, що я її цілий день буду

тримати?

- Ні! – розгублено відповіли студенти.

- А що треба робити, щоби все це виправити?

– Просто поставте склянку на стіл, – весело сказавши один студент.

- Звичайно! – радісно відповів професор. – Так ми і робимо зі всіма життєвими

труднощами. Подумайте про якусь проблему кілька хвилин, і вона

опинитися поруч із вами. Подумайте про неї кілька годин, і вона почне вас

засмоктувати, як трясовина. Якщо думатимете цілий день, вона вас паралізує.

Можна думати про проблему, але, як правило, це ні до чого не веде. Її вага не зменшиться. Упоратися з проблемою дозволяє лише дія. Вирішуй її або

відклади у бік. Немає сенсу носити на душі важкі каміння.

Висновки: Чи понравилася їм притча, чи згодні вони з професором та що роблять вони з проблемними ситуаціями, які виникають у житті: тримають її весь час і роблять свою життя складною, чи відпускають та не переймаються, чи можливо відразу вирішують?

І наше сьогодення: «Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд, незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше враг досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю опору.

    24 лютого ми почули, що ми одне тіло. І психологічно – це правда. Кожен має вплив на шкірного: посмішка у Рівному, гарний настрій у Кропивницькому та якісно виконана робота в Одесі передатися через сотні рук і врятує життя солдату у Харкові. Це є єдність духу.

  ПОМ'ЯТАЙТЕ! Зараз немає неважливої ​​роботи, немає неважливих людей.

 

Література:

1. Шебанова В. І. Теоретичний аналіз копінг-поведінки у сучасних наукових дослідженнях / В. І. Шебанова, С. Г. Шебанова // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології: Зб. наукових праць ХНТУ/ред. кільк. В. Г. Бутенка, І. П. Лопушинський. - Херсон: ХНТУ, 2010. - Віп. 2(3). - С. 262-268. 

2. Шебанова В. І. Механізми психологічної захисту та копінгу (співволодіння) особистості: навч.-метод. посіб. / В. І. Шебанова, С. Г. Шебанова. - Херсон: ХДУ, 2012. - 224 с.

3. Герасіна С. В. (2016). Методи підтримки працездатності та стресостійкості ділової людини. Наука та освіта, № 2–3, С. 115–119.

4. Гоулман Д. (2018). Емоційний інтелект: пер англ. С.-Л. Гуменецькій. Харків: Віват, 512 с.

5. Зелінська Я. Ц. (2014). Ресурсний підхід до аналізу стратегій подолання стресу. Ринок праці та зайнятість населення, № 4. Available at: http://ipk.edu.ua/journal/2011-4.pdf#page=38.

6. Злівков В. Л., Лукомська С. О., Федан О. В. (2016). Психодіагностика особистості в кризових життєвих ситуаціях Київ: Педагогічна думка, 219 с.

 

Онлайн-консультація "Комп'ютерна тривожність"

    Комп'ютерна тривожність (технофобія, технострес) – стійкий стан емоційно-психічного дискомфорту, що відчувається користувачем під час роботи з комп'ютером. Встановлено, що висока комп'ютерна тривожність негативно позначається на успішності навчання роботі на комп'ютері, хоча дослідження факторів, що впливають на комп'ютерну тривожність, мають досить суперечливий характер, а методики, призначені для її вимірювання, дозволяють оцінити лише окремі аспекти цього явища.

   Дослідження станів людини при роботі на комп'ютері дозволили визначити, що комп'ютерна боязнь має індивідуальні особливості, пов'язані з характером людини, освітою. Їх якісний аналіз показав, що суб'єктивно розрізняються наступні види комп'ютерної тривожності:

-         боязнь зіпсувати, зламати що-небудь;

-          відчуття незнання, невміння;

-         страх техніки, математики;

-          страх за своє здоров'я;

-         страх нового, незнайомого;

-         відчуття загрози інтелектуальної самооцінки;

-          відчуття дефіциту години.

   Найчастіше зустрічаються мотивування, пов'язані з відчуттям незнання, невміння. Близьким до цього типу комп'ютерної тривожності і наступним за частотою згадування є страх зробити щось не так, зламати, зіпсувати. Причому більш детальний розбір подібних ситуацій показав, що причини виникнення подібного страху різні: дорожнеча обладнання, страх нашкодити іншим людям, потрапити в халепу, знищити певну інформацію – працю багатьох людей тощо.

   Наступний тип комп'ютерної тривожності суб'єктивно пов'язується з інноваційними труднощами. Комп'ютер, як і все нове дається важко, лякає незнайома термінологія, кількість нової інформації, складність пов'язування здобутих знань з попереднім досвідом і т.д.

   Інший вид комп'ютерної тривожності – відчуття дефіциту години, коли здається, що за дану годину неможливо все зрозуміти та запам'ятати, вирішити поставлене завдання.

   Ті користувачі, які раніше не були пов'язані з технікою та математикою, у яких був досвід неудач в освоенні точних наук, часто відзначали, що в їхній свідомості комп'ютер з'єднався зі страхом перед математичними дисциплінами, виглядає складним і навіть недоступним технічним пристроєм.

   Інтелектуальний бар'єр пов'язаний із специфічним статусом комп'ютера виникає не у всіх користувачів. Даний вид комп'ютерної тривожності виявляється у бажанні сліпо довіритися комп'ютеру або, навпаки, чинити опір незрозумілому. Людині здається, що ЕОМ настільки пригнічує його інтелектуально, що навіть можна розучитися мислити самостійно.

   Ще один вид комп'ютерної тривоги пов'язаний з тим, що робота на комп'ютері може стати причиною погіршення здоров'я. Особливо часто даний тип комп'ютерної тривожності виявляється як би опосредковано – власний страх пригнічує та переноситься на інших.

   Таким чином, аналіз причин виникнення комп'ютерної тривожності та її видів дозволяє виділити певні моменти, які необхідно враховувати при організації взаємодії з комп'ютером, особливо на ранніх етапах освоення. Необхідна попередня підготовка користувача до спілкування з комп'ютером, певний «адаптаційний період».

   У ході «адаптаційного періоду» суб'єкт повинен сам побудувати адекватну задачам навчання суб'єктивну ситуацію взаємодії з ЕОМ. Створення адекватної завданням навчання ситуації сприяє усвідомленню юзером місця комп'ютера в його власній життєдіяльності, вироблення уявлення про комп'ютер як засобу діяльності, нововведення не тільки в технічному, а й у психологічному плані.

   Подолання КТ має стати важливим пріоритетом гармонійного розвитку особистості. Важливо відзначити, що проблемою подолання КТ потрібно займатися з раннього детства, щоб у більш зрілому віку особа мала досвід боротьби з цим явищем. Оскільки люди, які відчувають КТ, можуть мати різні вікові соціально-культурні групи, важко розробити рекомендації загальні для них усіх. Зосередимо увагу на освіті та її учасниках. Перш за все перед використанням комп'ютера або цифрових засобів навчання потрібно разом зі здобувачами освіти провести цілеспрямований та зрозумілий інструктаж з прикладами та практичними управами. Потім потрібно встановити, якими базовими навичками та концепціями у галузі комп'ютерної техніки володіють здобувачі освіти. Далі потрібно зосередити увагу на подоланні основних сумнівів та страхів користувачів. Деякі люди мають сумніви у використанні комп'ютерів через страх помилитися. Вони думають, що можуть зламати машину, якщо не правильно її експлуатувати. Наприклад, якщо користувач комп'ютера натисне не ту кнопку, пролунає звуковий сигнал або повідомлення про помилку.

   Дієвим засобом подолання КТ може стати демонстрація цілеспрямованої помилки, де здобувачі освіти побачитимуть, що станеться, якщо вони це зроблять самі. Таким чином, настає розуміння, що цим вони не зламають машини. Тієї самої години як учні відчувають помилки, вчителі можуть показати їм, що не

варто нервувати так сильно, як вони думали.

   Вчитель повинен уникнути використання складних термінів або жаргону. Постарайтеся говорити їхньою мовою якнайбільше. Якщо комп'ютерів достатньо, вчителі можуть дозволити учащимся знайти «найдоброзичливіший комп'ютер». Попросіть їх використовувати той комп'ютер, з яким вони будуть почувати себе найбільш комфортно. Дайте ученикам зрозуміти, що вони можуть керувати комп'ютером, а не наоборот машина керуватиме ними.

   Серед негативних наслідків тривалого застосування інформаційних

технологій виділяють аутизацію, синдром залежності, звужування кола інтересів, скорочення участі у значних видах діяльності, психомоторне занепокоєння. Один із психологічних механізмів, що лежить в основі адикції, – «досвід потоку» як стан поглинання діяльністю, при якому очікуваний результат відходить у свідомості людини на задній план і сама дія займає всю увагу. Він супроводжується позитивними емоціями, зацикленням на процесі.

взаємодії з комп'ютером, втікаючи від дійсності. Проблеми взаємодії здобувача з автоматизованою системою ще далекі від повного вирішення.

Для профілактики тривожних розладів необхідно дотримуватися певних правил:

-        -  уникати стресових ситуацій та негативних емоцій;

-        -  на протязі дня приділяти достатньо часу відпочинку, розслабленню, своєму хобі, уникати авралів на роботі та дедлайтів;

-        -  вести активний спосіб життя, приділяти увагу регулярним фізичним навантаженням;

-        -  відмовитися чи максимально зменшити вживання алкогольних напоїв, міцного чаю, кави, цукру.

Якщо відчуття тривоги є постійним і людина за своєю природою неспокійна, целесообразно щоденно вести щоденник тривожності. У щоденнику фіксуються всі ситуації, що викликають переживання та різкі негативні реакції. Це допоможе відстежити розвиток небезпечного стану та звернутися за професійною допомогою.

Як дати собі раду?

   У когнітивно-поведінкової терапії увага приділяється когнітивним, поведінковим та соматичним, або фізичним, аспектам тривоги. Таким чином, зусилля із боротьби з тривогою повинні бути спрямовані конкретно на а) страшні переконання, б) уникнення поведінки та в) напругу в організмі.

 

   Почнемо з найпростішого механізму, який протягом кількох хвилин допоможе позбутися відчуття тривожності – практика дихання діафрагмою.

1.   Радію усамітнитись, подалі від зовнішніх подразників.

2.   Сядьте зручно, розслабте плечі, покладіть одну руку на груди, іншу – на живіт.

3.   Медленно вдихніть через ніс. Груди повинні залишатися нерухомими, а живіт – розширюватися. Затамуйте дихання на кілька секунд.

4.   Легко натисніть на живіт і видихніть повітря. Повторіть кілька разів.

Але якщо дихання діафрагмою не допоможе, вам розширений список корисних технік подолання тривожності.

 

1.    Розслабте плечі та зробіть кілька кругових рухів головою.

Сформулюйте емоції словами. Наприклад: "Я відчуваю злість і занепокоєння". Промовте це вголос, щоб дистанціюватися від емоції та подивитись на неї зі сторони.

2.   Влаштуйте прибирання: якщо навести лад удома або на робочому місці, це допоможе навести лад і в голові.

3.    Запитайте собі: "Що найгірше може статися?" Потім: "Як би я впорався з цим?" Дайте відповідь.

4.   Прийміть ванну, хай ваше тіло і м'язи відпочивають у теплій воді.

5.    Пробачте за те, що не передбачили або не уникнути проблеми. Вам і так важко, не варто тиснути собі почуттям провини.

6.    Влаштуйте діджитал-детокс. Відпочиньте від новин та серфінгу соціальними мережами.

7.    Якщо вас турбує якась помилка, напишіть план дій із трьох пунктів, як не допустити її повторення у майбутньому.

8.   Спитайте собі, наскільки важкою є ваша ситуація. Може, все не так катастрофічно і ви надміру драматизуєте – переживання властиві людині, але вам напевно важко буде впиватися ними надто довго.

9.   Припиніть порівнювати собі виключно з успішними людьми – надмірне захоплення такими думками може негативно вплинути на самооцінку та відчуття спокою.

10.   Попросіть когось розповісти вам про те, через що вони нервували у минулому, вислухайте чужі проблеми.

11.   Дозвольте собі занятися чимось, що не викликає у вас відчуття стресу, а приносити задоволення. Відпочиньте в цій бухті спокою, а тоді повертайтесь до ладу!

12.  Прогуляйтеся – провітрити голову ніколи не завадити.

13.                      Уявіть, що ситуація, з якою ви зіткнулися, сталася давним-давно. Чи будете ви переживати так само через півроку?

14.                      Якщо ви акцентуєте увагу на негативі, спробуйте уявити найбільш сприятливий вихід із ситуації.

15.                      Запишіть у блокноті три речі, про які ви турбувалися в минулому і які не справдилися.

16.                      Повторюйте про себе тривожну думку, доки не стане нудно. Може знадобитися 20 хвилин, але це "лікування нудьгою" вбиває занепокоєння.

17.                      Не дозволяйте турбувати вам жити. Багато приводів для нього виявляються не вартими уваги, а наслідки – недосипання, тахікардія, відчуття сорому – незначні незручності, якщо розібратися. Що ви в змозі робити, якщо відчуваєте тривогу? Що завгодно!

 Література:

1.    Проблема комп'ютерної тривожності в контексті соціального благополуччя педагога Наливайко О.О., Харківський національний університет, факультет психології, кафедра педагогіки.

2.    Психологія та лікування залежної поведінки / За ред. С. Даулінга; Пров. з англ. Р. Р. Муртазіна. - М.: Незалежна фірма «Клас», 2000. - 240 с.

3.    Жічкіна A. Соціально-психологічні аспекти спілкування в Інтернеті;  http://www.flogiston.df.ru/projects/articles/refinf.shtml

4.    Астапов В.М. Тривожні розлади у дитячому та підлітковому віці. Теорія та практика: Монографія / В.М. Астапов, Є.Є. Малків. - М.: МПСІ, 2011. - 368с.

Онлайн-дискусія "Поради з кібербезпеки для педагогів"

"Наші діти зовсім не такі, як наше покоління. Фраза "вимкни інтернет" для них рівноцінна вийти з життя, оскільки вони нескінченно в онлайні. Заборона користуватися Інтернетом чи грати в ігри не допоможе. 

            (Пані Бугрімова, режиссер документального фільму "Dragnet")

Міні-лекція "Про обізнаність педагогів з питань суїцидальної поведінки та самоушкоджень підлітків"

 Тема суїциду, у тому числі й дитячого, досить довгу годину була предметом табу. Існувала, а в окремих випадках і до цього часу існує, думка, що розмова про самогубство може заохочувати людину до такого чину. Однак, якщо не говорити на цю тему, то немає жодної можливості дізнатися, чи є опасність суїциду реальною.  Крім того, такий розмова буває першим кроком до запобігання самогубства. Актуальність обговорення цієї проблеми обумовлена ​​тим, що суїцид залишається однією з провідних причин смерті у молодому віці. Статистичні дані свідчать, що найбільше самогубств припадає на вік від 15 до 21 року. За останні роки різко збільшилась кількість самогубств серед дітей 5-14 років (2% самогубств серед усіх вікових груп). При цьому у дітей досить часто зустрічається довготривала і пильна підготовка самогубства. Більшість випадків самогубств припадає на групу підлітків чи молоді у перехідному віці, тобто пубертатні суїциди. При цьому у молодшому пубертатному віці (12-13 років) суїциди частіше скоюють хлопці, а в середньому (14-16 років) та старшому пубертатному – дівчата.   

Останнім часом спостерігається тенденція поширення вчинень дітьми навмисних самоушкоджень, суїциду, дитячого травматизму. Фахівці зазначають, що серед причин такого становища – погіршення соціально-економічних умов, низький рівень життя, депресивний стан соціуму, поширення негативних тенденцій та антисоціальних проявів у суспільстві, жорстокість, байдужість або гіперопіка у сім'ї, конструктивно вирішувати особистісні проблеми, відсутність стійких інтересів, цікавого організованого дозвілля, неможливість самовираження, самореалізації тощо. Важливим є те, що травма (у тому числі – психологічна) та її наслідки у свою чергу загрожують здоров'ю та життю дитини, позначаються на сімейних та міжособистісних відносинах, погіршують самосприйняття дитини тощо. Поширення спроб самоушкоджень, самогубств серед дітей та підлітків вимагають від педагогічних працівників більш відповідальної та чіткої роботи.

   У цьому контексті перед сучасною школою постають наступні завдання:

- відстежувати емоційний стан дітей;

- запобігати будь-яким проявам жорстокості та насильства;

 - формувати у школярів навички стресостійкості, конструктивного спілкування, безпечної поведінки, ціннісні ставлення до особистої життя та здоров'я, життя та здоров'я оточуючих, бажання вести здоровий спосіб життя;

- сприяти осознанню того, що правильні відповідальні дії кожної особи є запорукою збереження власної життя та здоров'я та здоров'я оточуючих;

- інформувати учнів про служби, до яких можна звернутися за певних обставин.

   Велике значення у профілактиці суїцидальної поведінки має злагоджена робота спеціалістів психологічної служби та вчителів. Ефективність профілактичної роботи безпосередньо залежить від рівня освіченості педагогічних працівників із зазначеної проблеми , компетентності щодо виконання необхідних дій.

    Важливо! Роль вчителя полягає у: - здійсненні первинної профілактики суїцидальної поведінки; - наданні допомоги у своєчасному виявленні дітей, схильних до суїцидальної поведінки.

1.     Здійснення первинної профілактики суїцидальної поведінки. Профілактика суїцидальної поведінки є складовою превентивної виховної діяльності у загальноосвітньому навчальному закладі. У профілактичній роботі варто враховувати, що школярі відрізняються певними психо-віковими особливостями, які часто є додатковими факторами ризикованої поведінки, травматизму. Такими віковими особливостями дітей 1-4 класів можна вважати: недостатній розвиток довільної уваги, незначний соціальний та моральний досвід, орієнтацію на зовнішній контроль із боку дорослих, підвищену рухову активність, емоційність, імпульсивність та безпосередність поведінки, бажання постійно розширювати коло спілкування, наслідувати поведінку старших.

 Діти середнього шкільного віку характеризуються відсутністю розвинених вольових якостей одночасно із потребою в самоповазі, у самоствердженні, у визнанні товаришів, позитивному ставленні зі сторони друзів. Саме тому вони часто прагнуть «виявити дорослість», експериментують. Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної та залежної соціальної поведінки.

Старшокласники відрізняються більшою самостійністю, упевненістю у своїх силах, можливостях, безкомпромісністю, бажанням та прагненням «долати труднощі», «пізнавати» собі, свої можливості, робити відкриття, доводити та відстоювати власні теорії, позиції, уподобання, прихильності. Здійснення первинної профілактики суїцидальної поведінки передбачає постійну увагу щодо: - соціальної захисту кожної дитини, вивчення її особливостей, сприяння розвитку особистості дитини, її здібностей та талантів; - формування та розвитку класного колективу на засадах толерантності, визнання цінності шкірного вихованця; - організації цікавого та корисного дозвілля з урахуванням потреб і бажань учнів, за участю батьківської громадськості, з можливістю самореалізації кожного дитини; - формування у школярів навичок безпечної поведінки, позитивної самореалізації, конструктивного спілкування, ціннісних ставлень до особистої життя та здоров'я, життя та здоров'я оточуючих, бажання вести здоровий спосіб життя.

    Ключовим елементом виховної діяльності з питань запобігання суїциду в умовах навчального закладу є формування стійких навичок здорового способу життя та усвідомленої безпечної поведінки учнівської молоді. При цьому потрібно враховувати: - вік та характерні для певного віку особливості психофізичного розвитку учнів (специфіку сприймання, мислення, уваги, емоційно-вольової та потребовомотиваційної сфер особистості; типові для конкретного віку способи міжособистісної взаємодії тощо); - особливості соціального оточення та життєвий досвід вихованців; - рівень сформованості навичок безпечної поведінки.

Організація превентивного виховання має важливі особливості:

1. Інформація має бути достовірною, науковою, корисною для вихованців, не розширювати межі небезпечних знань (дотримуватися принципу «Не зашкоди»).

 2. Формування мотивації на здобуття знань: учні мають чітко усвідомлювати їх важливість для подальшої життя та здоров'я, захисту собі та інших людей.

3. Практичне спрямування заходів: їх результатом має бути формування навичок безпечної поведінки, усвідомлення шкірним дитиною важливості власних якостей (уважності, обережності,відповідальності тощо) та навичок для захисту собі та оточуючих.

4. Інформацію слід надавати виключно у позитивній формі. Міфі, страхи, неприйняття, осуд заважають усвідомленню вірних шляхів вирішення проблеми.

5. Робота з профілактики – це, в першу чергу, попередження, недопущення ситуації безвиході. Кожна дитина має отримати те, чого їй особливо бракує – любов, турботу, інтерес, схвалення, допомогу, підтримку, бажання зробити життя іншого людини кращим.

6. Не можна: детально розглядати будь-які конкретні випадки здійснення самоушкоджень, суїциду, оскільки це має ефект реклами.

   Ефективними у профілактичній діяльності є форми превентивної виховної роботи, які відповідають інтересам та потребам учнів, сприяють формуванню особистої позиції щодо проблеми, а саме: - для учнів 1-4 класів: рольові та ситуативні ігри, вікторини, гра станціями «Я обираю здоровий спосіб життя», конкурси малюнків - для учнів 5-8 класів: вікторини, зустрічі з фахівцями (медиками, співробітниками МНС, ДАЇ, правоохоронних, рятувальних, служб та ін.), перегляд тематичних фільмів з обов'язковим наступним обговоренням, тренінги, проектна діяльність, акції, квести; - у превентивній роботі зі старшокласниками слід приділити особливу увагу активному способу пізнання (засідання «круглих столів» із залученням фахівців, проектна діяльність, акції «Життя та безпека», дискусії, розробка пам'ятки для молодших школярів, батьків). Ці форми спонукають молодь приймати відповідальність за власну осознаність, власний вибір. Підлітку чи молодому людині легше розібратися, коли є можливість висловити свої думки та погляди, отримати відповіді на питання. Групова робота сприяє обміну ідеями та взаємному збагаченню досвідом.

Робота з батьками. Превентивна робота з питань запобігання травмуванню має спрямовуватися також на підвищення розуміння батьківської громади (батьківський лекторій «Безпека заради життя та здоров'я», індивідуальні зустрічі з фахівцями, консультації тощо).

    Батьки мають знати, що антисуїцидальними факторами (ресурсами, що запобігають спробам самогубства) є: – розвинуті навички спілкування у сім'ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма членами батьківщини; – розуміння потреб та особливостей розвитку, підтримка неповнолітніх у всіх сферах з боку батьків; – прихильність сім'ї здоровому способу життя, оздоровчим практикам, спорту; – уміння спілкуватися з однолітками та дорослими; – наявність сенсу життя, життєвої мети, життєвого плану, життєвої перспективи; – упевненість у собі, своїх силах, цінності своєї особистості, упевненість у здатності до досягнення життєвих цілей; – відкритість нових знань, здатність до їх засвоювання; – розвиненість критичного мислення; – активна доля дитини в громадській діяльності (спортивні змагання та події, клуби, товариства тощо); – доброзичливі, врівноважені стосунки з однолітками (адаптованість) у навчальному закладі; – гарні стосунки з учителями та іншими дорослими; – відкритість до думок та досвіду інших людей; – уміння шукати і звертатися за допомогою при виникненні труднощів; – прагнення радитися з дорослими при прийнятті важливих рішень; – уміння концентруватися, шукати «ресурси» у кризових ситуаціях; – «інтелектуальний опір» смерті у всіх її видах, у тому числі – самогубству.

    Діяльність педагога щодо виявлення дітей, схильних до суїцидальної поведінки, педагогічна робота з ними. Важливим аспектом профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів є питання педагогічного відстеження емоційного стану учнів. Часто спілкуючись із дитиною, учитель може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, депресію, аутоагресивну поведінку тощо. Саме тому професійно важливими якостями педагога є спостережливість, вміння аналізувати, чуйність, емпатія. Обов'язковою умовою є організація дієвого патронажу сімей, в яких проживають діти «групи ризику», активна співпраця з батьками. За потреби педагог може звернути увагу шкільного лікаря, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину. Проте, робота з профілактики самогубств ускладнюється індивідуальністю їх вчинення, низьким рівнем знання працівників, які здійснюють відповідну профілактичну роботу з дітьми, щодо типової поведінки підлітків, схильних до самогубств. Як наслідок – це призводить до неможливості своєчасного виявлення та вживання відповідних заходів реагування зі сторони батьків, педагогів та інших дорослих осіб.

   Основними причинами скоєння навмисних самоушкоджень дітьми є: – умови сімейного виховання: відсутність батька у ранньому детстві, матріархальний стиль відносин у батьківщині, де були випадки самогубств; – алкоголізм батьків, батьківська жорстокість, насильство у сім'ї; – втрата довіри в стосунках із батьками; – конфлікти у батьківщині, з друзями чи однокласниками; – негаразди в особистій житті на ґрунті нерозділеного кохання чи розставання з коханим людиною; – ускладнена адаптація до нових умов навчання, проживання; – знущання з боку однокласників, товаришів, булінг, втрата соціального статусу в колективі, ізоляція від соціального оточення; – залучення та причетність до різних неформальних молодіжних течій, участь у комп'ютерних «групах смерті»; – страх перед відповідальністю за скоєний злочин; – азартна ігроманія (де практикуються грошові ставки або виконання чужих бажань); – психічні розлади, – смерть або втрата близької людини, особливо якщо це був суїцид; – вживання алкоголю, психоактивних речовин; – глибокі почуття депресії, безнадійності та безпомічності, безпорадності, відсутність перспектив та цілей у життя; – гостре прагнення «нового досвіду», «грі» за високого рівня азартності; - Низьке матеріальне забезпечення батьківщини; – маніпулятивні спроби, бажання привернути до себе увагу тощо; – невизначеність особистісних інтересів, нахилів, неорганізований дозвілля; – комп'ютерна залежність як довготривале перебування у вигаданій реальності; – відсутність страху смерті, неусвідомлення можливості власної смерті.

    Характерні риси осіб, які мають ризик до скоєння суїциду: – невпевненість у собі; – низький чи занижений рівень самооцінки; – нереалізована потреба у самореалізації; – висока потреба в розумінні та підтримці з боку оточуючих; – несамостійність та труднощі у подоланні перешкод при прийнятті рішень; – конформність – здатність до зміни власної моделі поведінки під впливом реального чи млявого тиску чи суджень інших людей; – зниження рівня оптимізму та активності у складних життєвих ситуаціях; – схильність до самообвинувачення, перебільшення своєї провини, надмірного почуття сорому.

    Суїцидальна поведінка включає усі прояви суїцидальної активності – думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби самогубства.

    Важливо звертати увагу на раптову зміну поведінки та висловлювання підлітків, схильних до кризових ситуацій та суїцидальних спроб. Поведінкові прояви, на основі яких можна вчасно виявити дітей з високим ризиком вчинення суїцидальних дій: – відкрите висловлювання про бажання покінчити з собою (товаришам по навчанню, знайомим): «Мені все набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!», «Наві мені живу?», «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»; – жалоби на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!», сні про смерть, що повторюються; – підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, потойбіччя, похоронних ритуалів, засобів самогубства; – наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особових промов, роздавання улюблених промов товаришам, залишкове з'ясування стосунків; – тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити у гості, грати, вести активний спосіб життя; – таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати; – непрямі «натяки» на можливість скоєння суїциду («репетиція» самогубства, а саме: прилюдна демонстрація петлі з ремня, верески, імітація самогубства тощо); – активна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити з собою та створення відповідних умів (накопичення ядовитих та лікарських препаратів).

Вплив Інтернету.

   Останнім часом все більше трапляється інформації про випадки підліткового травмування, суїциду, пов'язані з Інтернет мережею, а саме: у соціальних мережах поширюється низка ігор, що призводять до самогубств. Варто враховувати, що довга практика комп'ютерних ігор заклала у дітях несерйозні уявлення про смерть (в іграх діти постійно гинуть і знову воскрешаються, маючи кілька життя). Також комп'ютерні ігри розпалюють у дітях азарт і потребу в його задоволенні, що стає причиною ризикованого поведения, пошуку гострих почуттів, щоразу гостріші. Разом із цим формується емоційна нестабільність, яка призводить до так званих спонтанних суїцидів. У такому випадку оточуючі дорослі мають бути готовими до оперативних дій у наданні адекватної допомоги таким підліткам. Профілактична робота має будуватися спільно з батьками на послабленні ігрової та комп'ютерної залежності дітей як першопричини. Стресс також має негативну дію на дитину. У ситуації стресу свідомість починає працювати гірше/слабше. У цей час на думку можуть прийти ідеї, почуті раніше. Нагадуємо, що рівень критичного мислення у дітей невисокий, вони не здатні аналізувати інформацію, що надходити з екрану телевізора чи комп'ютера, бо швидкість її надходження значно швидше, ніж дитячий мозок здатний аналізувати. Тому така інформація проходить без фільтрів і сприймається як найкращий варіант.

Рекомендації.

1. Довірливі стосунки. Відносини педагогів із учнями мають ґрунтуватися на принципі «школа – безпечна среда». Для цього важливо пам'ятати, що базовими потребами дитини будь-якого віку є бажання бути потрібним комусь, бажання щоб тобі розуміли, поважали, вірили в тебе, не контролювали і не пригнічувати, любили. Аби з дітьми будувалися довірливі відносини з боку дорослих, останні мають бути щирими у повсякденній житті, спілкуватися без приниження, з повагою, розумінням, виявляти зацікавленість, готовність допомогти. Якщо дитина відчуває з боку класного керівника чи іншого педагога таке ставлення до себе, вона усвідомлює можливість звернутися до нього за допомогою в разі потреби, не маючи при цьому негативних наслідків. Якщо ж такої людини немає (або дитина не відчуває, що таке звернення не матиме травмуючих для себе наслідків) у її близькому оточенні, то в критичній ситуації (дорослі можуть не вважати цю ситуацію критичною) вона може ухвалити спонтанне хибне рішення.

2. Телефони довіри. У доступних місцях навчального закладу мають бути розміщені телефони гарячих ліній, куди вони можуть звертатися за допомогою цілодобово.

 3. Допомога з боку дорослих. При виявленні дитини у станах, які описані вище, слід: – у разі високого суїцидального ризику не залишати дитину одну; – негайно звернутися до спеціалістів (заступника директора з виховної роботи, практичного психолога, соціального педагога тощо). Взаємодія фахівців має бути спрямована на позитивну зміну мікросередовища дитини та надання системної соціально-психологічної підтримки; – спілкуючись із дитиною, не слід сперечатися, варто запитувати про його потреби, сподівання, мрії, приємні спогади, уникати травмуючих питань; – якщо дитина згодна спілкуватися – поважно вислухати її, не надаючи жодних рецептів вирішення проблем; – ненав'язливо спробувати зацікавити дитину справою, включити до позитивної діяльності з урахуванням її уподобань, нахилів, бажань; – поважно ставитися до найменших побед вихованця, надавати вербальну підтримку; – формувати позитивне налаштування, допомогти формувати позитивні життєві цілі, сприяти актуалізації наявних життєвих ресурсів, навичок захисту у складних життєвих обставинах, пропонувати конструктивні підходи, вселяти надію; – використовувати засоби підвищення цінності особистості дитини, її життя.

    При цьому слід неухильно дотримуватися педагогічної етики: сприймати суїцидента як особистість, ставитися до нього з повагою, запобігати широкої уваги до дитини, дотримуватися нерозголошення фактів суїцидальних випадків у шкільній среді, під час спілкування формулювати позитивно-конструктивні фрази:

Висловлювання дитини

Як діяти «Ненавиджу школу та ін.» ЗАПИТАЙТЕ: «Що відбувається у НАС, через що ти так почуваєшся?» НЕ кажіть: «Коли я був у твоєму віці… та ти просто нісенітниця!»

«Все здається таким безнадійним» СКАЖИТИ: «Іноді всі ми відчуваємо себе пригніченими. Давай подумаємо, які у НАС є проблеми та яку з них потрібно вирішити в першу чергу.» НЕ кажіть: «Подумай краще про тих, кому ще гірше, ніж тобі.»

«Усім було б краще без мене!» СКАЖИТИ: «Ти багато значиш для нас, і мене турбує твій настрій. Скажи, що відбувається? НЕ кажіть: «Не кажи дурниць. Давай поговоримо про щось інше.

«Ви не розумієте мене!» СКАЖИТИ: «Розкажи мені, як ти собі відчуваєш. Я дійсно хочу це знати. НЕ кажіть: «Хто ж може зрозуміти молодь у наші дні?»

«Я зробив страшний поступок.» СКАЖИТИ: «Давай поговоримо про це». НЕ кажіть: «Що посієш, то й пожнеш!» "А якщо у мене не вийде?" СКАЖИТИ: «Якщо не вийде, я знатиму, що ти зробив усе можливе.» НЕ кажіть: «Якщо не вийде, то недостатньо постарався!»

Головне – бути уважним до шкірного ученика, будувати довірливі стосунки, допомагати дитині у будь-яких ситуаціях не відчувати безнадійності.

ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

   Під час планування профілактичної роботи з попередження проявів суїцидальної поведінки слід пам'ятати про обставини, що виступають як антисуїцидальні фактори. Вони поділяються на культурні, соціально-демографічні, сімейні та особистісні. Серед культурних та соціально-демографічних факторів виділяють: - участь у громадській діяльності (спортивні змагання та події, клуби, товариства тощо); - доброзичливі, урівноважені стосунки з однолітками у навчальному закладі; - гарні стосунки з учителями та іншими дорослими; - Підтримка з боку близьких людей.

   Сприятливий клімат у сім'ї може виступати як антисуїцидальний фактор, коли: - розвинуті навички спілкування у сім'ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма членами сім'ї; - батьки розуміють потреби та особливості розвитку неповнолітніх; - є підтримка підлітків сім'єю у всіх сферах. Особистісні якості неповнолітніх також можуть виступати захисними факторами у підлітків та юнаків: - уміння спілкуватися з однолітками та дорослими; - впевненість у собі, своїх силах, упевненість у здатності до досягнення життєвих цілей; - уміння шукати і звертатися за допомогою у разі виникнення труднощів, наприклад, у навчальному закладі; - прагнення радитися із дорослими, приймаючи важливі рішення; - відкритість до думок та досвіду інших людей; - відкритість до всього нового, здатність засвоювати нові знання.

   До числа антисуїцидальних факторів належать усі фактори розвитку гармонійної, духовної особистості. Однак серед них слід виділити ті, що протистояти безпосередньо суїцидальним тенденціям, створюють особливий імунітет особистості. Ці фактори необхідно враховувати при проведенні профілактичної роботи з попередження самогубства серед неповнолітніх: - формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв'язків із близькими, сім'єю, громадськістю, природою, адаптованістю, інтегрованістю із людьми та громадськістю; - наявність таких рис особистості як щирість, доброзичливість, взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо; - підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях; - «інтелектуальний опір» смерті у всіх її видах, у тому числі й самогубству; - підвищення цінності людини як вершини неперервного еволюційногенетичного процесу й носія генетичного та культурного багатства людства та Всесвіту; - підвищення цінності особистості як уособлення історико-культурного процесу; - підвищення цінності життєвого шляху людини як невід'ємної складової історико-культурного процесу людства. У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком та дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий угол і може бути подолана. Якщо підліток не має довірливих стосунків з батьками, то в його оточенні має бути хоча б одна людина, з якою можна поділитися своїми переживаннями. Ще однією важливою умовою попередження суїциду є здатність дитини самостійно розв'язувати власні проблеми, а не обминати їх. Варто наголосити на тому, що основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна превенція – запобігання суїциду, яке полягає у здатності визначити опасність реалізації суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу. Для цього необхідні знання соціальних та психологічних принципів формування суїцидальних намірів та вміння використовувати їх в інтересах суїциденту. Превенція на початковому етапі за відсутності аутоагресивних проявів полягає у профілактичній, просвітницькій роботі, спрямованій на руйнування соціальних міфів та помилкових суджень про самогубство, якими мотивовано чимало суїцидів. Виявлення перших ознак аутоагресивних прагнень вказує на необхідність превентивного психокорекційного втручання. До ознак належать суїцидальні сигнали або суїцидальні комунікації – характерні прояви суїцидальних намірів людини у міжособистісному спілкуванні. Вони є сигналами про наявність аутоагресивних тенденцій та можливість вчинення суїцидальних дій. Найчастіше виявляються такі суїцидальні комунікації: 1) за формою – вербальна, зокрема письменна; 2) за характером – пряма (відкрита) чи непряма, побічна (замаскована); 3) за змістом – прояв афектів (почуття провини чи осуду), спроба пояснити свій поступок,доручення близьким чи прохання до людей; 4) за об'єктом – особа чи група; 5) за метою – крик про допомогу (благання про спасіння), вираження агресії (звинування інших, самозвинування). Суїцидальний ризик підвищується, якщо кризовому стану та актуальному суїцидогенному конфлікту передували спроби самогубства, а також за наявності в анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів, проявів безпорадності, безнадійності та соціальної ізоляції.

   Під час суїцидальної інтервенції, надання невідкладної суїцидологічної допомоги, до уваги беруться різноманітні аспекти аутоагресивних проявів, що є запорукою ефективності профілактичної роботи.

   До таких аспектів та особливостей належать:

1. Право на смерть. Суїцидент – насамперед особистість, здатна зважитися на самогубство та вчинити суїцидальні дії. Для нього саморуйнування є не етичною проблемою, а результатом нестерпного емоційного стресу.

 2. Внутрішня логіка суїцидальної поведінки. Прийняття рішення про самогубство навіть у найгостріший пресуїцидальний період, якому властиві імпульсивні суїцидальні дії, завжди відбувається за внутрішньою логікою суїцидогенезу, що має причинно-наслідковий розвиток. Ефективність суїцидальної інтервенції базується на розумінні соціальним педагогом, практичним психологом та усвідомленні суїцидентом логіки розвитку суїцидальної поведінки як варіанта дезадаптивного реагування в екстремальних умовах.

3. Оцінка ступеня ризику самогубства. Насамперед необхідно з'ясувати серйозність суїцидальних намірів. Від швидкоплинних, неоформлених думок про таку можливість до реалізації плану суїциду за актуального суїцидогенного конфлікту може пройти дуже мало години. Чим більший продуманий, підготовлений метод самогубства, тим вищий потенційний ризик летального фіналу.

4. Оцінка наявності та вираження психопатологічних розладів. Розпочинаючи роботу з суцидентом, важливо з'ясувати наявність і ступінь вираження психічних, насамперед афективних порушень (почуття безнадійності, безпорадності), особистісних розладів (ступеня дезорганізації поведінки), алкогольної, наркотичної залежності.

5. Емпатійний контакт. Особливо страждають суїциденти від сильного почуття відчуження, тому потребують поважного вислуховування, співчуття. Суїциденту потрібне обговорення його болю та фрустрації. Але він може не прийняти прямих порад (ситуативних вказівок) психолога (соціального педагога), оскільки у кризовому втручанні доречніша не раціональна оцінка неадекватності поведінки суїцидента, а підтримка. Соціальний педагог, практичний психолог мають під час суїцидальної інтервенції відстежувати невербальну інформацію, оскільки за збереження актуальності суїцидогенного конфлікту суїцидент може повторювати імпульсивні поступки. Хоча основні симптоми самогубства часто завуальовані, вони все ж таки можуть і повинні бути розпізнані.

6. Відверта розмова про бажання самогубства. Найкращим способом втрутитися в кризу є відверта розмова про суїцидальні прагнення і ступінь їх вираження. Коли людина, обмірковуючи свій суїцидальний намір, находити того, хто їй співчуває і згоден поговорити про її переживання, вона часто відчуває полегшення. Таке спілкування допомагає особі зрозуміти свої почуття, відреагувати (виразити) їх і досягти катарсису, тобто якісно зменшити актуальність суїцидальних намірів. Людину, яка переживає відчай, необхідно переконати, що вона може розповідати про почуття не стесняючись, навіть якщо йдеться про ненависть, гіркоту чи бажання помститися. Необхідно при цьому враховувати, що суїцидент часто боїться осуду, нерозуміння та нехтування іншими людьми. Відверте обговорення проблеми самогубства часто виводитиме на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту. Якщо кризова ситуація та емоції яскраво виражені, розв'язанню конфлікту може сприяти інформація про те, як людина вирішувала подібні проблеми у минулому. Підліткам необхідно допомогти ідентифікувати проблему і якнайточніше визначити фактори, які ускладнюють її. Принципово важливо переконати, що сенс життя не зникає, навіть якщо воно завдає душевного болю, кризові проблеми минущі, а рішення про самогубство не є необоротним.

7. Орієнтація на майбутнє. Допомогти підлітку відчути та усвідомити життєву перспективу. Емоційні проблеми, що призводять до самогубства, рідко бувають вирішені повністю. Тому не слід обіцяти підлітку цілковиту конфіденційність. У процесі роботи доцільно зосередитись насамперед на невербальній інформації, почуттях, уявленнях, раціональному описі проблем. Це зумовлено тим, що суїциденти не можуть самостійно адекватно взаємодіяти з реальністю та формувати конструктивну поведінку. Орієнтація на майбутнє, надія на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту допомагають дитині позбутися думок про самогубство. Підліток скоює суїцид, втративши надію на вихід із ситуації. Вселяючи надію на майбутнє, слід пам'ятати, що вона має бути зумовлена ​​реальністю.

   Велике значення у профілактиці суїцидальної поведінки має злагоджена робота як спеціалістів психологічної служби, так і вчителів. Роль вчителя – надати допомогу у своєчасному виявленні дітей, схильних до суїцидальної поведінки та первинної профілактики суїцидальної поведінки. Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо. Педагог може звернути увагу шкільного лікаря, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину. При проявах суїцидальної поведінки старшому підлітку варто запропонувати бесіду, у якої можна вказати на його стан і порадити звернутися до практичного психолога, психотерапевта чи інших спеціалістів. Доцільнім може бути і спільне звернення (педагога та учня) до відповідного спеціаліста, оскільки підліток самостійно може не звернутися до фахівця. Зазначена посередницька роль педагога має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані стресу, аутоагресивної поведінки тощо. До того ж підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися за допомогою. При цьому сама бесіда може містити елементи усвідомлення: чим є його страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які дії здійснюють люди у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому виявляється психологічна допомога тощо.

Психологічна просвіта учителів.

   Педагогічних працівників знайомити із поняттям «самогубство», зовнішніми ознаками суїциденту. Класичне уявлення, що дитина з суїцидальною поведінкою – це дитина з сумними очима, не завжди відповідає дійсності. Суцидентом може бути і той, хто вживає алкогольні речовини, палити. Важливим є ознайомлення педагогів із міфами, які існують навколо самогубств, ознаками суїцидальних намірів. Особливу увагу слід приділити формуванню психологічної готовності вчителя до профілактичної роботи у цьому напрямі, оскільки більшість педагогів відчуває незручність, говорячи про суїцид, що виявляється в запереченні чи уникненні цієї теми. Окремим напрямком у роботі має бути ознайомлення педагогів з конструктивними способами взаємодії з учнями. Адже окремі явища шкільної життя можуть спровокувати підлітковий суїцид. Це такі, як часті порушення професійної етики, такту, несприятливий морально-психологічний клімат у школі, прояви неповаги до людської гідності ученика, насильство у всіх його формах. Варто проводити психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради за участю батьків. Навіть тоді, коли причина самогубства, на перший погляд, полягає у шкільному конфлікті, вирішальна роль належить сім'ї, відносинам, які виникають усередині неї. Просвіта має поширюватися і на батьків: вчити батьків надавати допомогу дитині в гострій психотравмуючій ситуації, регуляції емоційних станів та ін. Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком є ​​покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоуваження дитини, а також заходи щодо покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини. Необхідно виступати на батьківських зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляти інформацію, отриману в результаті психолого-педагогічного дослідження, пропонувати рекомендації для покращення емоційного клімату в батьківщині, розглядати шляхи профілактики та корекції дитячих емоційних розладів, профілактики самогубства. Проводячи просвітницьку роботу з учителями, класними керівниками, вихователями, необхідно звертати увагу на такі фактори ризику виникнення суїцидальної поведінки неповнолітніх: - висока конфліктність у спілкуванні; - прагнення до домінування чи орієнтації на залежність; - ізоляція підлітка у класі чи групі; - несприятливе сімейне оточення; - спадковий фактор; - неадекватна самооцінка; - переживання конфлікту, психотравмуючої ситуації; - різка зміна у поведінці; - імпульсивність, неадекватність реакцій; - асоціальний спосіб життя; - Йогоцентризм; - вербальна та фізична агресія; -неблагополучне сімейне оточення, раннє дорослішання; - алкоголізм та наркоманія, асоціальний спосіб життя; - втрата членів сім'ї, погані стосунки з близькими. Деякі з цих ознак мають «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не лише про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті молодого людини. Але практичному психологу, педагогу, соціальному педагогу не слід забувати про можливі суїцидальні тенденції при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної загрози необхідно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – спостереження, опитувальники, тести. Форми профілактики підліткової суїцидальності у школі: - дотримання педагогічної етики; - засвоєння знань з вікової патопсихології; - виявлення підлітків, схильних до суїцидальної поведінки; - патронаж сімей, у яких проживають діти «групи ризику», використання прийомів сімейної психотерапії, надання консультативної допомоги батькам;  - нерозголошення фактів суїцидальних випадків у шкільній середовищі; - привернення уваги батьків до умов зберігання лікарських засобів; - формування в учнів таких зрозуміти, як «цінність людської життя», «мета та суть життя», а також індивідуальних прийомів психологічної захисту у складних життєвих обставинах. Таким чином, основним завданням первинної профілактики є поширення інформації щодо ознак та факторів підліткового самогубства. Умови профілактики самогубства в навчальному закладі: - організація психолого-педагогічної роботи, спрямованої на надання допомоги підліткам в усвідомленні ними життя як головної цінності та активізацію самопізнання учнів через психологічну просвіту; - взаємодія структур системи превенції спрямована на позитивну зміну зовнішньої середовища підлітків, що сприятиме внутрішнім змінам особистості (самостабілізація), а також надання їм систематичної соціальнопсихологічної підтримки; - організація роботи, спрямованої на збагачення спеціальної компетентності педагогів, батьків та спеціалістів соціально-психологічної служби. Багато тих, хто вдається до самогубства, зовсім не бажають помирати. Вони лише втратили здатність спілкуватися зі світом у звичний спосіб. Для них надто велика доза пігулок чи перерізані вені – спосіб повідомити всіх про глибину свого відчаю, спосіб отримання уваги, любові.

   Дії при потенційно небезпечних проявах 1. Серйозно сприймати всі висловлювання та загрози. 2. Дати можливість висловитися та встановити причину того, що відбувається. 3. Дати зрозуміти, що Вам не все одно. 4. Слухати з почуттям щирості та розуміння. 5. Намагатися зменшити емоційну напругу. 6. Мобілізувати вихованця на подолання складних обставин. 7. Підготувати дитину до можливих нових психотравмуючих подій у ході цієї кризи та до адекватної реакції на них. 8. Відстоювати точку зору, що самогубство – це неефективне вирішення проблем. Заключити угоду про нездійснення самогубства. 9. Необхідно підняти дитині із суїцидальною поведінкою самооцінку. 10. Спільно спланувати діяльність, необхідну для виходу з кризи. 11. Заохочувати до збереження зв'язку з близькими, друзями. Методи втручання у суїцидальну активність підлітка Превенція (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані на індивіда чи групу). Інтервенція (безпосереднє втручання у суїцидальну активність). Поственція (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).

Список використаних джерел

1. З досвіду роботи регіональних психологічних служб із формування здорового способу життя в учнівській молоді: [методичний посібник] / О.М. Сироватко, Л.І. Гриценок, Н.М. Городнова та ін.; за наук. ред. І.І. Цушко. - К.: Ніка-Центр, 2008. - 124 с

2. Виховання важкої дитини: Діти з девіантною поведінкою: [навч.-метод. посібн.] / Під ред. М.І. Рожкової. - М.: Гуманіт. вигляд. центр Владос, 2001. - 240 с

3. Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків: [методичні рекомендації] // Все для вчителя. - 2004. - № 10-11. - С. 53-64.

4. Психологія суїциду: [навчальний посібник] / За ред. В.П. Москальця. - Київ - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - 249 с.

5. Психологія суїциду: [посібник] / За ред. В.П. Москальця. - К.: Академвідів, 2004. - 288 с

6. Характерні особливості суїциду та суїцидальної поведінки: [навчально-методичний посібник] / В. Войтко. – Кропивницький: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2016. – 44 с.

Консультація   на тему: "Як навчати дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: психологічні поради та рекомендації".

 Як вчити дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: психологічні поради та рекомендації

  Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами – специфічні. Наприклад, учні з вадами зору допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров'я. Для шкірного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи тактильна алфавіт. Детальніше про них можна дізнатися з  семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти . Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

1.     Командна робота - на всіх рівнях

До приходу дитини потрібно підготувати клас – і це не лише про обладнання приміщення. Ідеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу краще з батьківщини. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров'я, які є у нового ученика.

Спільна має бути робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх школах. Таке навчання називається інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен ученик має стати важливим для команди незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б'є по м'ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м'ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2.                 Привчати учнів, що різноманіття — це норма

Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, очки зі спеціальними лінзами.

Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав'язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, яка має проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есемеску лівою рукою (правші).

Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дикуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3.                 Спиратися на сильні сторони

Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім ученикам, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

   Пам'ятаєте, хто був уже на моїх консультаціях, ми не говоримо про негатив, ми переводимо все у позитив.

 4.                  Робити комунікативні паспорти

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно спілкуватися, взаємодіяти. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, усім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов'язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті І типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.

5.                 Практикувати скаффолдинг

Скаффолдинг - створення умів для підвищення успішності шкіряного ученика. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися із завданням та досягти успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв'язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, що знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Весь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жерсті, вказівки, рухи тіла – велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час зайнятися з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось із учнем разом «рука в руці».

Моделювання - демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письменна мова.

Маніпуляція символами — розташування об'єктів у певному порядку.

А чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість ученика.

6.                 Продумувати різнорівневі завдання

Заварити разом чай та випити зі смаколиками - всім дітям приємно. Після цього одним ученикам під силу вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати здобутий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого ученика, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір ученику, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктогр.

7.                  Креативити та візуалізувати

Творчий підхід при розробці уроку – найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавченою. А нині такий ученик може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м'язи. А за розладів аутистичного спектру діти шукають нових способів комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорити, важливою є опора на зоровому сприйнятті, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, столова, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути іншою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч із чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А що ж решта школярів? Візуалізація - це ті, що нині "показано" майже всім.

Отже, які б методи не використовував учитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий внесок у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

Бо інклюзія — це коли важливий кожний.

Рекомендації щодо роботи

з дітьми з особливими потребами

1. Варто створити для роботи спокійну атмосферу:

– міміка та пантоміміка (жести) відіграють важливу

участь у встановленні контактів;

– жести мають носити відкритий доброзичливий

характер;

– не слід перехрещувати руки на грудях, ховати їх за

спину або у кармана.

 

2. Варто намагатися налагодити доброзичливий,

партнерський контакт:

- свою роботу треба починати з усмішки;

– ні в якому разі не можна настроюватися на почуття жалю чи зверхності, тим паче нехтувати дитиною – ваше обличчя і жести вас видають.

 

3. Дитина-інвалід має свою психологічну життя:

– потрібно корректно увійти у внутрішній світ дитини;

– треба м'яко зацікавити дитину у грі чи іграшці, завданні;

– варто використовувати дидактичні ігри, роздатковий матеріал, мозаїку, конструктор та інше;

– у процесі гри доцільно включати елементи корекції - порушень мовлення;

– дитина-інвалід піддається впливу страхів більше, ніж

здорова;

– варто постійно підбадьорювати дитину;

- слова "не вмієш", "злякався", "у тобі не вийде" потрібно виключити з розмови;

– варто постійно тримати дитину біля полі зору, стежити за її реакціями: напруженість, стереотипні рухи, незадоволені репліки мають бути поміченими;

– слід бути насторожі, якщо дитина голосно сміється, співає, залишаючись напруженою;

– іноді можуть виявлятися сексуальні нахили дитини.

Поради вчителям загальноосвітньої школи для

успішної роботи з дітьми, які мають особливості

психофізичного розвитку

Вчитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

– ознайомитись із анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

– вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;

– враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку ученика;

– бути добре знайомим з приладами, які використовують учні з порушенням зору та слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів.

– навчитися визначати, оцінювати та створювати навчальну среду для дітей з різними потребами;

– вивчити основні засади роботи в команді;

– навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час зайняти;

– закінчувати заняття, коли діти втомилися чи відволікаються;

– вміти складати плани індивідуальної роботи, оволодівати спеціальними методиками відповідно до специфічних потреб дітей;

– створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми;

– формувати у дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища;

– ставитися з повагою до дітей та їх батьків.

Загальні правила спілкування з дітьми з особливими освітніми потребами:

1.Якщо ви розмовляєте з дитиною з ООП, то звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, що її супроводжує.

2.При знайомстві цілком природно потиснути руку дитині з інвалідністю, навіть ті кому важко рухати рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку, праву чи ліву, що допустимо.

3.Якщо ви зустрічаєтеся з дитиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте собі і всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда, урок (заняття), не забувайте пояснити, до кого зараз ви звертаєтеся і назвіть собі.

         4.Пропонуючи допомогу, подождіть поки її приймуть, а потім живіть що і як потрібно робити. Якщо не зрозуміли, не стесняйтесь, переживіть.

         5. Звертайтеся до дітей з ооп на ім'я, а до підлітків – як до дорослих.

         6. Розмовляючи з дитиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її поважно. Будьте терплячі, подождите поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте та не домовляйте за неї. Не стесняйтесь перепитувати.

         7. Коли ви говорите з дитиною, яка користується інвалідною коляскою чи міліцями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не треба буде закидати голову.

         8. Щоб привернути увагу дитини, яка погано чує, помашіть їй рукою або доторкніться до плеча. Дивіться їй прямо в очі, і говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі діти з поганим слухом вміють читати по губах.

        9. Не турбуйтеся, якщо сказали: «Побачимося», чи «Ви чули таке…», тим, хто не бачить чи не чує.

А ще дуже важливо навчитися правильно говорити: замість фрази «Цей ученик не може ходити», краще сказати «Цей ученик користується ходунком та кріслом-візком».

Позитивна психологія: ми не говоримо про очевидні негативні факти, ми їх наповнюємо позитивом. Як краще сказати? «Склянка наполовину порожня? Чи краще. Склянка майже (чи наполовину) повна?».

Онлайн - дискусія щодо стилів педагогічного спілкування.

Стилі педагогічного спілкування

У педагогічній літературі та практиці досить часто для визначення вчителя як професіонала використовується така категорія, як «стиль педагогічного спілкування», яка багато в чому характеризується відносинами з учнями. Стиль спілкування, який вибрав для себе вчитель, відіграє велику роль у відносинах з учнями, адже вчитель відповідає за створення сприятливих умов для психологічного комфорту дитини. За спостереженням В. Сухомлинського, помилки у поведінці вчителів призводять до «відхилень» у поведінці учнів: «в одних вони мають характер напруженості, в інших – манію несправедливих образ та переслідувань, у третіх – озлобленість, у четвертих – безтурботність, у п'ятих –. Сьогодні існує велика варіативність стилів педагогічного спілкування (від підпорядкування до партнерства та відсутності направленого впливу), яка визначає складність і розмаїтість відносин учитель-учень, але зупинимося на найбільш розповсюджених.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, ліберальним та демократичним.

За  авторитарним стилем спілкування  вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату та опіки і у разі протидії школярів власному тиску вчителя веде до конфронтації.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування  характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, вчитель, що вибрав такий стиль, намагається самоусунутись від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуеться на байдужості та незацікавленості проблемами шкільного життя. Наслідки такої позиції вчителя – втрата уваження школярів та контролю за ними, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.

Демократичний стиль спілкування  передбачає зорієнтованість вчителя на розвиток активності учнів, залучення шкірного до розв'язання спільних завдань. В основі керівництва – опора на ініціативу класу. Демократичний стиль є найсприятливішим способом організації взаємодії педагога та школярів.

Впливає стиль спілкування педагога і на становлення особистості учнів, формування характеру пізнавальної активності, їх емоційне благополуччя та стан здоров'я. Результати наукових досліджень свідчать, що в класах з авторитарним, суворим, недоброзичливим педагогом потокова захворюваність утричі вища, а кількість неврологічних розладів у два рази більша, ніж у класах зі спокійним, урівноваженим, чуйним педагогом, якому притаманний демократичний стиль спілкування.

Стиль спілкування визначає проактивний, реактивний та надактивний типи вчителів.  Проактивний тип -  ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти із вихованцями. Його настанови змінюються відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розуміє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Реактивний тип - гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Чи не він особисто, а вихованці визначають характер його спілкування з класом. У нього нечіткі, розмиті цілі та пристосувальна поведінка.  Надактивний тип  - схильний до гіпертрофованого оцінювання своїх учнів та вибудовування нереальних моделей спілкування; вважає, якщо ученик активніший від інших, то він бунтар і хуліган, а коли пасивніший - нісенітниця і нероба. Такі оцінки змушують вчителя відповідно діяти: він час від часу вдається в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам поведінку учнів.

Залежно від продуктивності виховного впливу розрізняють такі стилі педагогічного спілкування (В. Кан-Калик):

• 1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Цей стиль ґрунтується на єдності високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів. Адже захоплення тим, що цікаве учням, - результат не лише комунікативної діяльності вчителя, а й значною мірою його ставлення до педагогічної діяльності загалом.
• 2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність є важливим регулятором спілкування загалом і педагогічного зокрема. Ще А. Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, має бути старшим товаришем та наставником, а з іншого – співучасником спільної діяльності.
• 3. Спілкування-дистанція. Суть такого спілкування полягає в тому, що в системі відносин педагога та учнів запобіжником є ​​дистанція. Однак і тут має бути міра. Гіпертрофована дистанція призводить до формалізації спілкування вчителя та учнів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати, але має випливати із загальної логіки стосунків учителя та учнів, а не диктуватися вчителем. Якщо дистанція стає домінантою педагогічного спілкування, то відразу різко знижується загальний творчий рівень спільної діяльності педагога та учнів. Це спричинює формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно позначається на результатах виховання.

До спілкування-дистанції нерідко вдаються вчителі-початківці, які бояться учнів і намагаються таким чином утвердитися. Однак цей стиль спілкування, як правило, не дає добрих результатів, оскільки дистанція не може бути основою формування педагогічного авторитету.

• 4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування зумовлень насамперед невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною діяльністю. Безперечно, таке спілкування сформувати нелегко, і молодий учитель нерідко йде шляхом найменшого опору, обираючи спілкування-залякування чи дистанцію у крайньому їх прояві. Щодо розвитку творчості чи здійснення саме виховного впливу на учнів, а не просто ситуативного керування їхньою поведінкою цей стиль спілкування є безперспективним.
• 5. Спілкування-загравання. Суть його полягає у завоюванні дешевого авторитету у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Цей стиль відображає, з одного боку, намагання молодого вчителя швидко налагодити контакт із дітьми, сподобатися класові, а з іншого - відсутність необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. Побоюючись спілкування з класом і одночасно бажаючи мати з учнями контакт, вчитель зосереджує увагу не так на змістовому аспекті взаємодії, як на проблемах взаємин, які набувають гіпертрофованого значення.

Характерним та показовим є спілкування педагога з учнями на уроках. Саме тут найпомітнішими стають усі його позитивні та негативні сторони. Російський педагог Віктор Кан-Калік (1946-1993) описав кілька типових моделей спілкування, які містять певні недоліки та помилки:

• а) "Монблан". Учні поважають вчителя за його знання, але він стоїть "над учнями" і "не опускається" до довірливого спілкування з ними. Це не тактика, а наслідок його характерологічних особливостей. Таку позицію, безперечно, може займати тільки добрий викладач. Це один із варіантів спілкування-дистанції;
• б) "Китайська стіна". Ця модель є типовим відображенням спілкування-дистанції. Вчитель навмисно відгороджується від учнів, демонструючи свою владу та переваги, що зумовлено такими якостями характеру, як підвищене самолюбство та гордість чи педантизм та емоційна холодність. Спілкування має переважно формальний характер, а поведінка педагога найчастіше є авторитарною;
• в) "локатор". Спілкування здійснюється вибірково, вчитель переважно взаємодіє з окремими учнями або частиною класу (сильними чи, наоборот, слабкими). Це є результатом недостатнього розвитку комунікативних якостей, зокрема розподілу уваги;
• г) "тетеря". Педагог не сприймає класу, переважно чує тільки самого себе, тобто спілкування практично відсутнє або одностороннє. Зумовлене воно неповноцінністю комунікативних якостей вчителя;

ґ) "робот". На уроці педагог не відступає від програми, не реагує на зміни. Існує слабкий зворотний зв'язок. Таке поведення характерне для людей з ознаками інертності вищої нервової діяльності;

• д) "я сам". Вчитель не дає дітям виявляти ініціативу, все робить сам. За такого ведення уроку спілкування має обмежений характер. Це зумовлене авторитарністю педагога;
• е) "Гамлет". Спостерігається невпевненість педагога у собі та результатах спілкування. Він часто сумнівається в тому, що його розуміють, сприймають позитивно, і це знижує ефект його педагогічного впливу;

є) "друг". Педагог намагається підтримувати з учнями дружні стосунки без належної дистанції, внаслідок чого втрачає владу над вихованцями. Таке трапляється у педагогів із сангвінічним темпераментом або у тих, хто легковажний, кому не вистачає твердості та вимогливості.

Позитивне, тобто повноцінне, спілкування може бути різним, проте важливо, щоб у ньому не було типових помилок та стереотипів каральної педагогіки. Якщо педагог позбавлений цих стереотипів, то навіть несприятливі риси характеру (якщо вони не сягають розмірів акцентуації) не завадять йому налагодити плідний контакт із вихованцями. Запорукою продуктивного стилю спілкування педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

У педагогічному спілкуванні надзвичайно важливою є установка вчителя.

Установка - стійка схильність людини, яка спонукає її орієнтувати свою діяльність у певному напрямку і діяти послідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, віддзеркалює стан особистості на основі взаємодії між потребами та їх задоволенням, забезпечує легкість, автоматичність та цілеспрямованість поведінки.

Установка може бути основним фактором, який опосередковує активну взаємодію людини та соціальної середовища. Завдяки багаторазовому повторенню настановних ситуацій поступово формуються фіксовані установки людини, які непомітно для неї самої впливають на її життєву позицію. Установки можуть бути як  позитивними  (поведінка школяра, заснована на його позитивному ставленні до вчителя), так і  негативними, упередженими  (ставлення вчителя до учнів, які не встигають, ще й порушують поведінку).

Роль встановлення у педагогічному спілкуванні було досліджено під час експерименту, який увійшов у історію педагогіки як "ефект Пігмаліона". Американські психологи Роберт Розенталь і Ленор Джекобсон після психологічного обстеження школярів, визначення рівня їх розумового розвитку повідомили вчителям, що в класах є ученики з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи та здібності. Через деяку годину психологи виявили помітні успіхи у розвитку тих дітей, які були названі серед найкращих, але мали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про здібності своїх вихованців, змінили встановлення щодо них. Навіть якщо рівень знань ученика був низьким, вчитель почав уважніше придивлятися до нього, а це змінювало його ставлення до ученика та характер стосунків загалом. Вчитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги і піклування у класі, доброзичливої ​​вимогливості та любові створював умови для ефективного розвитку дитини. А найголовніше - він дивився на дитину, як на талановиту, роблячи все для розвитку її таланту. Тому встановлення завжди має бути тільки позитивним, оптимістичним.

Практика свідчить, що нерідко один і той самий метод впливу, який використовують різні педагоги, дає неоднаковий ефект. І не тому, що не відповідає ситуації, а тому, що не властивий самій особистості педагога. Це спонукає до висновку, що кожен учитель має виробити свій стиль.

Індивідуальний стиль педагогічного спілкування - обумовлена ​​цілями педагогічної діяльності та особливостями індивідуальності педагога своєрідність притаманної йому стійкої системи засобів та способів комунікативної взаємодії з учнями.

Ураховуючи орієнтації педагогів на формальне або неформальне спілкування з учнями та вибір жорстких чи м'яких способів педагогічної взаємодії, виокремлюють такі загальні типи індивідуальних стилів педагогічного спілкування:

• - особистісно-м'який тип (вчителі налагоджують із дітьми емоційно-особистісні стосунки, а їх педагогічне спілкування відзначається м'якістю та делікатністю);
• - формально-жорсткий тип (учителі надають перевагу спілкуванню з учнями на формально-рольовому рівні та характеризуються жорсткістю та авторитарністю);
• - системно-цілісний тип ("гнучкі" вчителі однаково успішно використовують м'які та жорсткі операції на рівні емоційно-особистісного спілкування та на діловому рівні).

Як свідчить досвід, найефективнішим є системно-цілісний стиль. Вчителі, яким він притаманний, здатні до гнучкого переходу від одних способів спілкування до інших відповідно до цілей та умов педагогічної взаємодії з максимальним використанням позитивних якостей своєї індивідуальності та компенсацією негативних.

Стиль спілкування має відповідати сутності особистості. Тому не можна копіювати стилі спілкування найближчого соціального оточення, запозичувати запропоновані стереотипи педагогічних дій. Кожній людині слід мати достатньо знань про власне Я і зіставляти свої індивідуальні якості та можливості зі змістом та формами власної комунікативної поведінки.

Формуючи індивідуальний стиль педагогічного спілкування, педагог має з'ясувати для себе особливості власного психофізичного апарату як компонента творчої індивідуальності, через який здійснюється трансляція його особистості дітям. А відтак звернути увагу на відповідність (невідповідність) своїх комунікативних можливостей індивідуально-типологічним особливостям дітей. Правильно віднайдений індивідуальний стиль педагогічного спілкування сприяє розв'язанню комплексу завдань:

• - педагогічний вплив стає адекватним особистості педагога, а процес спілкування з аудиторією - приємним;
• - суттєво полегшується процедура налагодження взаємин із учнями;
• - зростає ефективність передачі інформації.

Часто трапляються випадки формування неіндивідуального стилю, а псевдостилю - системи прийомів, які забезпечують ситуаційний пристосувальний ефект і (з принципового погляду) не можуть бути прийнятими. Він виявляється у виробленні помилкових, хибних індивідуальних прийомів та способів роботи, що не гарантують високих результатів діяльності та затримують розвиток здібностей.

Псевдостиль може утворюватися по-різному: стихійно - на основі незнання справжніх прийомів та способів роботи, а також своїх індивідуальних особливостей; шляхом наслідування зразків поведінки товаришів, викладачів, учителів-наставників, які мають інші типологічні особливості. Виникнення псевдостилю небезпечне тим, що студент, сформувавши, закріплює його. А процес перебудови завжди складний та важкий. Псевдостиль та негативні риси особистості гальмують успішне навчання майбутнього вчителя, перешкоджають набуттю глибокої системи знань, формуванню индивидуального стилю, розвитку здібностей студентів.

Отже, педагогічне спілкування буде продуктивним лише тоді, коли ґрунтуватиметься на повазі до особистості учнів, розумінні їх потреб та інтересів, на вмінні правильно оцінювати ситуації та обирати потрібний тип спілкування.

Онлайн-консультація для учителів початкових класів ЗЗСО 

"Стріс - як його подолати?"

 Консультація: "Змішане (дистанційне) навчання для 

"цифрового" покоління"

                                          

Змішане навчання: що це і з чого складається?

   Термін “змішане навчання” (в англомовній літературі — blended або hybrid learning) має різні визначення у літературі. Загалом це – поєднання офлайн- (або особисто, “на місці”) та онлайн-навчання у різних пропорціях. Сама  концепція  з'явилася ще у 1990-х як протигал онлайн-навчанню, проте вивчати та впроваджувати її почали лише з 2000-х.

Якщо уявити спектр навчання між “на місці” та онлайн, змішане навчання буде посередині між ними.

Основні особливості системи змішаного навчання

   На перший погляд, основна відмінність змішаного навчання від звичайної системи – активне використання технологій, щоб знайти матеріал та отримати нові знання. Так, технології стають повноцінною частиною навчального процесу. Проте йдеться також і про поєднання різних підходів, способів подачі матеріалу, видів роботи. Наприклад, частина інформації розподіляється на групову роботу, частина – на самостійне вивчення. Це не залежить від того, чи відбувається це у класі чи дистанційно.

                                                   Основні компоненти  змішаного навчання:

1.   Живі події.  По суті, “живе спілкування” передбачає частину звичної роботи “в аудиторії” з учителями та іншими учнями. Залежно від системи змішаного навчання у конкретному випадку кількість та тип офлайн-активності будуть різними. Проте, вона потрібна як частина навчального процесу.

2.   Онлайн-контент (самостійне навчання).  Під час такого типу роботи учень(-ниця) самостійно опрацьовує матеріали в зручному для нього (неї) темпі та місці. Важливо, щоб учителя надавали повні та зрозумілі інструкції щодо тієї роботи, яку має самостійно зробити ученик.

3.   Співпраця.  Поєднує два ключові елементи: робота з однолітками і робота з учителями. Завдяки роботі з однолітками учні можуть знаходити нові рішення та ділитися здобутим досвідом та знаннями. Через особисту роботу з учителем(-кою) учень(-иця) може отримувати відповіді на індивідуальні запитання та уточнювати незрозумілі моменти. Така модель повинна бути створена для конкретного типу навчання та курсу.
Важливо, що подібна співпраця може відбуватися як у класі під час виконання групових завдань, так і через електронну пошту чи соціальні мережі.

4.   Оцінка.  Оцінка важлива як для учнів, так і для вчителів. Учні можуть стежити за своїм прогресом, а вчителі натомість — оцінювати їх знання та корегувати процес навчання через індивідуальне інструктування. Учні (-ниці) надають пояснення щодо проходження певного курсу. Така модель повинна бути створена для конкретного типу навчання та курсу. Щоб зрозуміти, як учні сприймають матеріал та як покращити цей процес, вчителі можуть використовувати і тестування. Про те, як побудувати ефективну систему оцінювання завдяки тестуванню, читайте у нашому блогу “Як створити якісні тести”.

5.   Додаткові матеріали  Додаткові матеріали можуть охоплювати роздруковані матеріали, схеми, корисні ресурси тощо.

                                       У чому переваги змішаного навчання?

Виділяють  три основні переваги  системи змішаного навчання: доступність, покращення навчального процесу та зменшення витрат.

                 

                

КОНСУЛЬТАЦІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРЕНІНГУ: «ОСОБЛИСТИСНЕ ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГУ».

    Давня мудрість говорити: «Ми довго вчимо інших того, чого маємо навчитися самі».

     Тому ми визнаємо відповідальність за навчання та виховання молодого покоління, отже будемо починати з себе: з самоаналізу, усвідомлення власної діяльності, власних бажань, цілей щодо професійної діяльності. Професійна успішна діяльність значною мірою залежить від того, як ви собі мотивуєте, наскільки ви усвідомлюєте професійні мотиви та актуалізуєте для себе найбільш ефективні.

     Отже, починаємо.

Управа-знайомство «Хто я?»

Мета: поглибити процес самопізнання, визначити загальний настрій, самопочуття учасників.

Інструкція: оберіть для себе одне слово і закінчіть його, напишіть його в чат, на це вам дається 5 хвилин.

Я наче пташка тому, що…

Я перетворююся на тигра, коли…

Я відчуваю, що я скеля…

Я ніби риба…

Я – цікава книжка.

Я ніби мурашок, коли…

Я – склянка води…

Інформаційне повідомлення: «Все починається з мотивації»

Давайте пригадаємо визначення зрозуміти: «мотив» та «мотивація».

Про мотивацію говорять багато, про неї і багато пишуть. Але працювати звикли за давньою звичкою, простіше робити щось звичне, ніж щось змінювати, напружуватися, шукати нове. Більшість педагогів зовсім не вміють собі мотивувати. Їхні відповіді на запитання «Чому я це роблю?», абсолютно безглузді: «винний», «потрібний», «необхідний».

Наслідки сумні:

* робота супроводжується сплеском негативних, зокрема депресивних емоцій, які знижують ефективність не лише праці, а й працездатність людини загалом на тривалу годину;

* розум під впливом негативних емоцій постійно шукає передумови для того, щоб цю роботу не робити, причому із завидною завзятістю;

* всі похідні від розуму, зокрема пам'ять, увага, концентрація не працюватимуть на повну потужність – навіть звичайне зосередження на роботі, забере дуже багато сил.

     Як результат, такі педагоги досягають не багато, живуть не так, як їм хотілося, трапляються часті стреси та депресії. Навіть, якщо у вас незламний характер, без мотивації дуже складно, тому що і їй потрібна мотивація, і розум без мотивації робитиме все, щоб знайти привід дати силі волі сигнал на «скасування». Мотивація ґрунтується на бажаннях. І тут дуже актуальною є здатність педагога до самої мотивації.

    Самомотивація – це важливий психічний процес, який відповідає за пропорційність і поступальність природного розвитку людини, а також за продуктивність її діяльності в цілому. Самомотивація – це прийняття людиною нових умов діяльності з відповідальністю за результат і з внутрішнім контролем зробити, потрібно відчути внутрішню свідому необхідність, внутрішню неминучість цього кроку. Вона виникає внаслідок уміння працювати з негативною інформацією, що існує в цій значній для вас ситуації. Самомотивація є почуттямвідповідальності, внутрішньою установкою на якісну, продуктивну працю, усвідомленим бажанням швидше досягти результату. Це завжди подолання собі, постійний вибір чи гармонізація свого «хочу» і «вину». Відомий психолог Володимир Леві стверджує, що успіх неможливий без переведення «треба» у «хочу». І інший компонент – майбутнє задоволення від досягнення цієї мети.

Управа «Баланс реальний та бажань»

Мета: сприяти усвідомленню педагогами значення та цінності своєї особистості та своїх професійних якостей.

На аркуші написати: три речі (це можуть бути обов'язки, знання, розваги тощо), які їм хотілося б робити частіше.

- І три речі, які їм хотілося б робити в тій мірі, в якій вони їх роблять, або ж зовсім не робити.

- Тепер поясніть, чому ви не робите достатньо першого і робите занадто багато іншого. Чи є внутрішні суперечності з цього приводу?

Десять простих порад до самої мотивації:

1.    Визначитись зі своїми бажаннями. Розумійте чітко, що вам потрібно, чого прагнути, а чого уникнути. Вашими девізами мають стати: «Ніколи не кажи ніколи, і, можливо, все».

2.    Не бойтесь виходити із зони комфорту. «Мені і так не погано» - саме такі думки гальмують розвиток особистості та досягнення успіху. Усі чудеса відбуваються за вашою зоною комфорту, намагайтеся постійно її розширювати.

3.    Не зосереджуйтесь на тому, що не працює. Звертайте увагу на те, що зроблено правильно, рухайтеся в цьому напрямку.

4.    Складіть список того, що може вас миттєво внутрішньо мотивувати (ваші прагнення, ідеали, мрії). Майте під рукою «педагогічну аптечку».

5.    Об'єктивно оцінюйте успіхи та помилки інших, використовуйте їх для саморозвитку. Вмійте радіти чужим победам. Спілкуйтеся з успішними освітянами. Цікавіться, як вони змогли досягти успіху, що для цього робили з чого починали. Отримайте корисну інформацію та скористайтеся нею на благо собі.

6.    Продовжуйте вчитися . Завжди знайдіть способи стати ще найкращим педагогом. Шукайте нові, ефективні шляхи досягнення цілей.

7.    Чи не здавайтеся. Стикаючись із труднощами, шукайте рішення, розробляйте план і долайте її.

8.    Не звинувачуйте учнів, колег, адміністрацію у своїх невдачах. Ви самі відповідаєте за свої дії та вибір. Ви берете на себе відповідальність за те, що з вами відбувається, ви вирішуєте діяти твердо і цілеспрямовано, лише ви приймаєте ключові рішення.

9.    Спілкуйтесь з надійними та позитивними людьми, готовими надати підтримку. Оточуйте собі мотиваторами та станьте мотиватором для ваших близьких. Самомотивація, мабуть, є найважливішим аспектом на шляху до успіху. Мотивовані люди мають величезний потенціал, вони готові йти всю годину вперед, незважаючи на перешкоди.

Управа «Ловець блага»

Мета: розвивати вміння позитивного ставлення до життєвих ситуацій.

- Щоб з вами не трапилося, у всьому намагайтеся знаходити позитив. Пропоную потренуватися. На слайді записані ситуації, оберіть собі одну і озвучте нам позитивні моменти з цієї ситуації. По одному прошу.

* Ви збираєтеся на роботу, а за вікном йде рясніший дощ.

* У вас не має грошей - щоб поїхати куди-небудь у відпустку.

* Вас не привітала зі святом подруга (друг).

* Ви спізнюєтеся на роботу, а маршрутка від'їжджає майже перед вами.

* Керівництво не оцінило ваших зусиль, але оцінило такі самі зусилля інших колег.

* Ваша дитина побилася у школі.

* Ви вклали багато сил в урок, але учні віднеслися до ваших ідей безуважно.

(учасникам, які змогли знайти позитивне у ситуаціях, аплодування)

Програма «Особистісного зростання»

     Мета: актуалізувати потребу позитивних змін особистості педагога.

Існує три умови сфери життєдіяльності педагога: духовна, фізична, емоційна. Вам потрібно скласти невелику програму особистісного зростання педагога за цими трьома сферами. Потрібно написати в чат по 1-2 слова до кожної сфери: 1-духовна, 2-фізична, 3-емоційна. У вас є 5 хвилин, потім обговоримо.

Трохи відпочинимо, кокологічний тест «Під небом блакитним»

    Мета: сприяти формуванню позитивного ставлення до себе, та до поглиблення процесу самопізнання.

     Інструкція: «Сядьте зручно, глибоко вдихніть, видих. Ще раз (3р). Уявіть собі чисте блакитне небо без жодної хмарини. Одна тільки думка про це здатна покращити вам настрій. Тепер огляньте навколишній ландшафт. Яка з перелічених картин найбільше заспокоює вас: біла засніжена рівнина, блакитний морський простір, вкриті травою зелені гори, цибулі із запашними жовтими квітами. Закрийте очі та думки намалюйте свою картину, яка найбільше вас заспокоює. Запам'ятайте її. Вдих-видих (2р). Відкривайте очі.».

Ключ: Картина, яку ви намалювали у своїй уяві, розкриває ваші таланти, що криються у глибинах вашої спокійної свідомості. Пам'ятайте талановита людина.

Управа «Я заслуговую на…»

   Мета: сформувати вміння знаходити в собі ті, за що можна похвалити собі.

   На щастя, рідко дається людині «великими обсягами». Протягом дня бувають моменти, які приносять позитив, але ми їх не помічаємо. Необхідно вчитися помічати їх. Це допомагає бачити позитивне не лише в собі, а й у оточенні.

    Зараз візьміть ручку і напишіть фразу: «Я заслуговую на…», згадайте все добре, що сталося з вами за цю тиждень і напишіть це. Згадайте не менше 5 подій. (обговорення)

Зворотній зв'язок

    Ми з вами добре попрацювали. На завершення роботи передбачаю уявити на одній долоні усмішку, а на іншій – радість. І щоб вони залишалися з вами, їх треба міцно поєднати у долонях.