Консультації

29.04.2024 року на базі КУ "МЦПРПП КМР" була проведена онлайн-дискусія з елементами тренінгу з теми "Резильєнтність, як здатність відновлюватись" для педагогічних працівників закладів освіти.

Техніки відновлення (перша лінія):

Складові індивідуальної формули відновлення людини — згадайте те, що вас заряджає, надихає, надає сил та енергію, допомагає залишатися в ресурсі. У кожного з вас це можуть бути різні речі. Можливо — це відпочинок на природі, фізичні вправи та заняття спортом. Комусь більше потрібне спілкування з друзями, перегляд улюблених фільмів. Варіантів багато — пропоную  скласти власний список. Головне — не забувати відрефлексовувати свій поточний стан, постійно повертатися до себе (як я почуваю себе тут і зараз). Можна оцінювати свій стан за шкалою від 0 до 10 та робити за потреби згадані вище профілактичні дії. 

2 слайд - Резильєнтність -  це процес та результат успішної адаптації до важких життєвих обставин шляхом:

• розумової, емоційної та поведінкової гнучкості;
• вміння пристосовуватися до зовнішніх та внутрішніх вимог середовища.

3 слайд -  Є кілька чинників, які впливають на здатність людини відновлюватися після складних подій. Це:

·        те, як людина сприймає світ та взаємодіє з ним;

·        наявність та якість соціальних ресурсів;

·        конкретні стратегії виживання.

4 слайд -  Резильєнтність під час війни через модель марафону. У відповідь на виснажливий сценарій війни нам треба напрацьовувати якість витривалості — «спроможність тривалий час попри усі виклики та випробування зберігати наші сили, наше психічне здоров’я, нашу єдність, нашу надію і відвагу, щоб врешті вистояти, перемогти і відродитися».

   Модель марафону передбачає режим «економної їзди», коли ти рухаєшся трошки повільніше, ніж міг би. Звісно, враховуючи обставини. Дуже важливо усвідомити: на фініші ти не маєш бути виснаженим, «впасти як мертвий», на фініші все тільки почнеться. Тому варто знайти той темп життя, який допоможе тобі берегти сили та мудро їх витрачати.

5 слайд – Марафон «Відновлення»

Тривалість: 2 тижня

1.    Щоденна фізична активність(гімнастика, фітнес, швидка ходьба, скандинавська ходьба тощо).

2.    Щоденне вживання чистої води – 1,5-2л (за схемою чи розкладом у телефоні).

3.    Ведення щоденника вдячності.

4.    Повноцінне та збалансоване харчування (без цукру).

5.    Відпочинок та повноцінний сон (7-8 год).

6.    Розвантажувальні дні 1раз/тиждень.

7.    Година для себе, щоденно.

8.    Медитація чи спілкування.

6 слайд - Менеджмент енергії включає такі складові:

1.    Регулярно поповнювати свої сили, як фізичні, так і психічні. «Опанувати мистецтво швидкого та якісного відновлення».

2.    Відстежувати свій стан та за потребою регулювати темп. Турбота про себе — це не егоїзм, а почуття провини на кшталт «як я можу відпочивати, коли інші за мене гинуть» веде до ще більшого спустошення. Цей пункт про скромне визнання меж своїх можливостей.

3.    Мінімізувати марні витрати сил та енергії. Не брати на себе нічого зайвого, «максимально спростити життя», займатися тільки тим, що важливо, і… не метушитися.

4.    Бути готовим до труднощів. Позбавити себе ілюзій, що війна скоро закінчиться. Як казав мер Львова, «викинути з голови пазл — цього не може бути», і налаштувати себе на випробування.

7 слайд – Знаєте, «бути стійким не означає, що людина не має труднощів чи страждань. Емоційний біль та смуток часто зустрічаються у людей, які пережили серйозні нещастя у своєму житті (наприклад, у лікарів). Насправді шлях до стійкості, швидше за все, буде пов'язаний зі значним емоційним стресом. Резильєнтність — це не та риса, яка або є у людей, або її немає. Вона включає поведінку, думки та дії, які можна вивчити та розвинути у будь-якій людині»                       (Американська Психологічна Асоціація)

Техніки – ритуали(друга лінія) Надзвичайно важливим для нашої пружності та спокою є нормальний розпорядок дня, можливість виспатися. На жаль, не завжди це вдається. Втім варто все одно планувати свій день, закладаючи час на відновлення. Створіть ритуали, які нормалізують ваш день та відхід до сну. До прикладу, ввечері це може бути трав’яний чай, тепла ванна, розмова з близькою людиною, читання книги, прогулянка на свіжому повітрі. Все, що допоможе розслабитися, надасть спокій, сприятиме засинанню.  

8 слайд - 10 способів підвищення стійкості:

1. Налагодити зв’язки з тими, хто турбується про тебе. «Прийняття допомоги та підтримки від тих, хто піклується про тебе і слухатиме тебе, зміцнює резильєнтність».

2. Сприймати кризи не як непереборні проблеми, а як виклики. «Спробуй заглянути за межі сьогодення та подивитися, як майбутні обставини можуть бути трохи кращими».

3. Прийняти той факт, що зміни є частиною життя. «Прийняття обставин, які не можна змінити, може допомогти тобі зосередитися на обставинах, які ти можеш змінити».

4. Ставити та рухатися до своїх цілей навіть під час війни. «Регулярно роби що-небудь, навіть якщо це здається невеликим досягненням, яке дозволить тобі рухатися до своїх цілей».

5. У несприятливих ситуаціях не завмирати, а діяти. «Замість того, щоб повністю уникати проблем і стресів, та бажати, щоб вони просто зникли, навпаки — в несприятливих ситуаціях дій ще активніше».

6. Шукати можливості для розвитку та досягнення внутрішньої зрілості. «Люди часто дізнаються щось про себе і можуть виявити, що в результаті своєї боротьби із втратою вони значно виросли».

7. Виховувати позитивне ставлення до себе. «Розвиток впевненості у своїй здатності розв'язувати проблеми та довіра своїм інстинктам допомагає підвищити резильєнтність».

8. Намагатися побачити ширший контекст. «Навіть зіткнувшись із дуже болючими подіями, постарайся розглядати стресову ситуацію в ширшому контексті та дивитися на неї у довгостроковій перспективі».

9. Зберігати надію. «Спробуй візуалізувати те, що ти хочеш, замість того, щоб турбуватися про те, чого ти боїшся».

10. Берегти себе. «Зверни увагу на свої власні потреби та почуття. Займайся тим, що тобі подобається, та знаходь час на відпочинок».

Звісно, доволі важко змінити своє мислення й прям тут і зараз почати практикувати все вищеописане. Але вартує повертатися до цих пунктів і час від часу нагадувати собі про модель марафону. Особливо, коли хочеться взяти на себе більше задач через почуття провини чи переоцінку власних можливостей.

9 слайд - Метафорично, резильєнтність ми можемо  уявити, як щит, який захищає наше ментальне здоров’я від зовнішніх стресогенних чинників.)

Ви мусите точно знати, що вас підтримує та наповнює. Деталізуйте! Це можуть бути прості речі — наприклад, прогулянка в парку, чашка улюбленого трав’яного чаю чи біг. Головне, пам’ятайте – РЕЦЕПТ ВІДНОВЛЕННЯ – у кожного свій, і тільки ви знаєте, його.

Бережіть себе!

Джерела:

1.      1. CREDO: https://credo.pro/2017/04/180131

2.     2.  Кейс-менеджмент внутрішньо переміщених осіб : метод. рек. / авт.-

упоряд. Гусак Н. Є. – Київ : [б. в.], 2015. – 62 с.

3.    3.  Шклярська О. Психологічна пружність – запорука виживання під час війни [Електронний ресурс]/ Оксана Шклярська. – Режим

доступу: http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id =3373

4.   4.  Гусак Н., Чернобровкіна В., Чернобровкін В., Максименко А., Богданов С., Бойко О. (2017) Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій: підхід резилієнс.

15.04.2024 року на базі КУ "МЦПРПП КМР" була проведена онлайн-консультація в рамках проєкту «Психологічний копінг: долання складних життєвих ситуацій викликаних наслідками воєнних дій»  з теми "Психологічний супровід осіб, які мають статус ВПО" для педагогічних працівників закладів освіти.

2 слайд   Внутрішньо переміщеною є особа, яка залишила або покинула своє місце проживання через негативні наслідки збройного конфлікту, тимчасової окупації, проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного або техногенного характеру. І таке переміщення відбувається в межах України. Тобто люди зі статусом ВПО — не біженці. 

   3 слайд  Питання соціального захисту громадян, які переміщуються із зони збройного конфлікту, регулює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно зі статтею 1 цього Закону, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув місце свого проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Стабілізаційна вправа «Антистресове дихання 4:8»

Спробуйте дихати повільно.

Вдих (рахуємо 1,2,3,4) – пауза ( затримуємо дихання на 1,2) – видих ( рахуємо 1,2,3,4,5,6,7,8).

Важливо, щоб видих був удвічі довшим. Робіть цю вправу не менше 10 разів.

 

  4 слайд  Внаслідок травматичного досвіду людина переживає стани, які спричиняють нестабільність і втрату контролю над ситуацією, власним життям:

·  Втрата автономності («Я не керую процесом. Мене кудись несе»).

·  Втрата суб’єктивності («Це не я приймаю рішення у своєму житті. Хтось зверху вирішує»).

·  Порушення ідентичності.

·  Розгубленість (на рівні думок не можуть зосередитися і виконувати розумові завдання, до яких звикли). Регрес.

·  Побоювання відторгнення (що їх будуть ідентифікувати з ворогами).

·  Відчуття незахищеності.

·  Стан жертви.

·  Злість та пошук «зовнішнього ворога» (хтось має за це заплатити).

·  Відсутність можливостей прогнозувати майбутнє.

·  Сором, низька самооцінка, почуття провини.

·  Функціональні симптоми, психосоматичні розлади, зловживання психоактивними речовинами (ПАР).

·  Реакції на тяжкий стрес і порушення адаптації, в тому числі посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

5 слайд Отже  головною метою психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях – є збереження фізичного та психічного здоров’я  учасників цих подій, і повернення людини до активного існування в реаліях сьогоднішнього дня, формування у неї позитивного ставлення до психологічної допомоги (І. Малкіна-Пих).

6 слайд Фізична стабілізація

1. Пустіть прохолодну або теплу воду собі на руки.

2. Можна поплескати себе по плечах, порухайте великими пальцями стоп.

3. Потягніться, покрутіть головою, стисніть і розтисніть кулаки, випряміть пальці. Втисніть п’яти в підлогу і зверніть увагу, як вони напружились.

4. Зверніть увагу на своє тіло (вага тіла на стільці, як тисне крісло на тіло тощо).

7 слайд  Які ж головні принципи надання допомоги:

1. Принцип нормалізації. Стан після психологічної травми вимагає виходу на звичний рівень життєдіяльності. Думки і почуття людини в посттравматичний період життя можуть бути дуже болісними і незрозумілими не тільки їй самій, а й її рідним. Для якнайшвидшого виходу зі стану стресу важливо прийняти свою поведінку як поведінку «нормальну». Якщо пояснити, що такі реакції це наслідок пережитого стресу, то особа зможе брати активну участь в процесі відновлення, розуміючи при цьому причини симптомів і їх динаміку.

2. Принцип партнерства і підвищення гідності особистості. Процес «одужання» в емоційному відношенні включає в себе повторні переживання, уникнення, підвищену чутливість і самозвинувачення. Тому, терапевтичні стосунки повинні будуватися на взаємній довірі, спільному виборі стратегії поведінки. Постійному діалозі, обговоренні.

3. Принцип індивідуальності. Безумовно, що кожна людина має свій шлях відновлення після перенесеного впливу екстремальної ситуації. Нам важливо розуміти індивідуальний спосіб посттравматичної регуляції. Слід пам’ятати, що принцип індивідуальності іноді суперечить принципу зняття унікальності переживання. Показуючи, що переживання не унікальні і знаходяться в рамках загальної симптоматики, ми мимоволі порівнюємо потерпілого з іншими.

8 слайд  Допомога дитям, які пережили екстремальну ситуацію, має свої особливості. Ставши свідком нанесення каліцтв іншим людям, вона зазнає такі самі сильні почуття, що і дорослий (страх повторення події, руйнування ілюзії справедливості світу, безпорадність). У деяких дітей такі переживання можуть виникнути відразу ж після події, у інших – через деякий час (Н. Тарабрина). Травмовані діти проявляють свої пережиті почуття через поведінку. Така відповідь на травму пов’язана з тим, що дітям бракує соціальної, фізіологічної та психологічної зрілості для достатнього розуміння того, що сталося з ними. Дорослі повинні розглядати поведінкові зміни як спосіб відреагувати пережитий жах. Наслідок надзвичайної ситуації для дитини може виявитися психологічно важким, нестерпним, що може проявлятись у мовчанні і заціпенінні (Н. Тарабрина). Більшість дітей збентежені раптовим руйнуванням звичних життєвих стереотипів, усталеного порядку життя. У дитини може зафіксуватися в пам’яті картина події, вона буде знову і знову уявляти найстрашніші моменти того, що сталося. Дитина втрачає віру в те, що дорослі можуть змінити ситуацію, не бачить життєвої перспективи (не знає, що буде через день, місяць, рік; втрачає інтерес до раніше привабливих для неї занять). Для дитини пережита подія може стати причиною зупинки особистісного розвитку. Кожна дитина може реагувати по-різному, навіть якщо це діти з однієї родини. Важливо знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми негативними почуттями, що виникли внаслідок екстремальних подій. Слід пам’ятати, що для дитини абсолютно нормально бути засмученим і проявляти почуття в такий спосіб. Після травми дуже важливо,  приділяти дитині якомога більше часу і робити все можливе для її заспокоєння.

   Зазвичай, як для дітей, так і для дорослих, найкраще якомога швидше повернутися до усталеного звичного повсякденного життя.

9 слайд Інтелектуальне заземлення

1. Докладно опишіть середовище навколо вас, використовуючи всі органи чуття («Стіни білі. П’ять рожевих стільців, біля стіни дерев’яна шафа…»)

2. Опишіть ваші буденні, щоденні заняття в деталях ( наприклад, покрокове приготування страви).

3. Скажіть твердження безпеки: «Мене звати… Я в безпеці, я тут і тепер, не в минулому».

4. Прорахуйте до 10, 100, зворотний рахунок.

10 слайд Як же можуть поводитися діти після катастрофи:

• засмучуватися відсутністю улюблених іграшок;

 • можуть злитися, битися, штовхати ногами предмети, кидати іграшки або в інший спосіб проявляти свій гнів. Спалахи дратівливості і впертості, некерована поведінка, перепади настрою зазвичай притаманні дітям, які пережили травму;

• боятися повторення травмуючи подій (можуть запитувати багато разів: «Коли це трапиться знову?»);

• непокоїтись, як вони зможуть вижити, що може трапитися з ними надалі;

• боятися залишатися на самоті, просити батьків спати з ними разом, можуть бути страшні сни;

• мати симптоми різних захворювань, нудоту, блювоту, головний біль, відсутність апетиту, температуру;

• бути тихими і мовчазними, не говорити про те, що сталося;

• легко засмучуватися і плакати;

• відчувати себе занедбаними батьками, які дуже зайняті і намагаються налагодити своє життя;

• відмовлятися ходити в школу або в дитячий садок;

• лякатися гучних голосів, дощу, грози;

• не виявляти ніяких зовнішніх ознак того, що вони засмучені;

• змінити звичне харчування;

• деякі діти сприймають те, що трапилося як свою провину і наслідок власної поведінки.

11слайд  Що ж робити?

    У роботі з дитиною важливо розібратися в суті її проблем. Планувати роботу варто разом з батьками. Адже батьки та найближче оточення дитини можуть стати для неї ресурсним середовищем – таким, що допоможе пережити травму й адаптуватися до нових умов. Також,

• дайте дитині зрозуміти: ви серйозно ставитеся до її переживань, і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким також таке трапилося»);

• створіть атмосферу безпеки;

• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

• зведіть розмови про подію з опису деталей на почуття;

• допоможіть дитині вибудувати найближчу життєву перспективу;

• повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів зовсім нормально;

• підвищуйте самооцінку дитини (частіше хваліть за хороші вчинки);

• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (це допомагає винести назовні переживання в вигляді образів);

• не дозволяйте дитині стати тираном, не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалості (Є. Черепанова).

  12 слайд  Найбільш прийнятні для самостійного застосування методи психотерапії,  можуть використовувати як психологи, так і неспеціалісти (С. Лібіх).

Стабілізаційна вправа «Безпечне місце»

Уявіть безпечне місце. Намалюйте  місце, де вам добре й безпечно, спробуйте відчути на дотик, де ви сидите, що бачите, який там запах, що приємного на смак ви відчуваєте, яка звучить музика.

Що ж відбувається?

   Всі методи базуються на трьох основних способах впливу на внутрішній стан організму (Т. Матафонов).

Перша і найбільш важлива властивість пов’язана з можливістю впливу тонусу скелетних м’язів і дихання на центральну нервову систему. Зв’язки між станом нервової системи і м’язами тіла дозволяють нам, свідомо змінюючи тонус м’язів, впливати на рівень своєї психічної активності. Бадьорий стан людини завжди пов’язаний з підтриманням досить високого м’язового тонусу. Чим напруженішою є діяльність, тим більше імпульсів надходить від м’язів в нервову систему, активізуючи її. І навпаки, повне розслаблення всіх м’язів знижує рівень активності нервової системи до мінімуму, веде до розвитку сонливості. Ця важлива фізіологічна закономірність лежить в основі будь-якої системи саморегуляції.

Другий шлях впливу на нервову систему пов’язаний з використанням активної ролі уявлень, чуттєвих образів (зорових, слухових тощо). Часто недооцінюється роль уявних образів в повсякденному житті. Негативні уявлення мають здатність накопичуватися і тому рано чи пізно підривають здоров’я.

Третій шлях впливу на психіку визначається можливостями й роллю слова, сказаного не тільки вголос, але і в думках. У розслабленому стані вплив словесного самонавіювання на фізіологічні функції значно зростає. Характер цього впливу залежить від сенсу словесних формулювань. Фази самонавіювання повинні бути гранично простими і короткими, а їх уявна вимова – повільною, в такт диханню (І. Шульц).

13 слайд Однією з найбільш результативних форм психологічної допомоги в кризових ситуаціях вважають арт-терапію. Цей метод дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні. Технології арт-терапії надають можливість людині знаходити власні шляхи розв’язання проблемних ситуацій, постійно підвищують компетентності, дають можливість перебування в стані тут-і-тепер; мотивують досягати результат, розширюють діапазон прийнятних для особистості способів вирішення проблемних ситуацій.              

   Вправа «Малюнок в кілька рук». Пропонують всім учасникам придумати який-небудь образ або предмет, не говорити, що придумано. Потім на аркуші паперу перший учасник групи зображує окремий елемент задуманого образу. Другий, обов’язково враховуючи наявний елемент та на цій основі трансформуючи свій задум, продовжує малюнок. Так само чинить третій, четвертий… Кінцевий результат найчастіше представляє щось абстрактне, оскільки жодна з форм не завершена, але все плавно переходить одне в одне. Малюнок обговорюється.       

   Вправа «Акварельна монотипія». На невеликій аркуш цупкого паперу (креслярській або картон) нанесемо великим пензлем (№ 8 – 10) акварель. І поки листок залишається вологим і фарби не встигли злитися в загальний колір, накладемо зверху такий же листок паперу і міцно притиснемо його долонею. Роз’єднаємо листочки. У нас в руках дві симетричних яскравих кольорових плями. З цим завданням, після нетривалого тренування, прекрасно справляється навіть дошкільник. Тепер найголовніше – треба спробувати побачити в цій кольоровій плямі основу реального зображення і, допрацювавши її, перетворити в сюжетний малюнок. Таким чином, можна зробити незліченну кількість «космічних пейзажів», різноманітних картин казкового лісу та інших цікавих зображень. Це завдання здається достатньо простим, однак тут потрібна робота фантазії в різних напрямках і, разом з тим, систематизація різних варіантів, їх відбір і оцінка.

   Вправа «Портрет мого страху». Дітям часто складно намалювати свій страх: дитині здається неможливим відобразити на папері жахи, не хоче його визнавати, тим більше афішувати. Такий опір дитини є прояв природних захисних механізмів психіки. Ламати їх теж не потрібно, просто постарайтеся створити для дитини атмосферу, безпечну для її самооцінки і самоповаги. Запропонуйте, наприклад, намалювати те, чого він боявся, коли був маленький. Або нехай зобразить то, чого зазвичай бояться всі діти. Якщо діти визнають свої страхи, але бояться їх зображати, то показуйте їй приклад. Малюйте свої власні страхи (що, до речі, дуже корисно), обговорюйте їх з дитиною. Поговоріть, що намальовано. Цікавтеся всім: чого хоче страх, як він може впливати на дитину, де він живе, хто його може перемогти, на кого злоститься страх, що йому не подобається, для чого він потрібен тощо. Завершити роботу над портретом страху можна наступним чином. Скажіть дитині по секрету, що знаєте, чого бояться всі страхи, – вони бояться стати посміховиськом! Вони ненавидять, коли люди сміються над ними. Після цього урочисто піддайте страх дитини (разом з нею!) до осміяння. Це можна здійснити кількома способами. Наприклад, домалювати образу страху смішні деталі – бантики, косички, безглузді капелюшки та ін. Можна перемалювати малюнок, зробивши новий сюжет, в якому той же страх потрапляє в безглузду ситуацію, наприклад, падає в калюжу, і дуже смішно виглядає. Примітка. Якщо, незважаючи на всі ваші зусилля, дитина не хоче сама намалювати свої страхи, то скористайтеся наступною грою. Вона підійде як дітям, що відчувають дуже сильний страх, так і дітям, які соромляться цієї емоції і намагаються з нею справлятися.

   Вправа «Якого кольору мій страх». Ця вправа спрямована на допомогу дітям в подоланні свого страху. Дорослий пропонує дітям позбутися свого страху. Він просить їх подумати і назвати якого кольору страх у кожного з них. Дорослий пропонує зафарбувати білий аркуш паперу тим кольором, який, на їхню думку, має страх. Після того як малюнки виконані, дітей просять взяти їх в руки і порвати на дрібні шматочки «Тепер вам нема чого боятися», – каже наприкінці дорослий.

   Вправа «Розірвання паперу». Ця гра сприяє зниженню напруги, дає дитині можливість виразити емоції і знизити стан тривоги. Для роботи необхідно мати старі газети або будь-який інший непотрібний папір. На початку гри дорослий може, не пояснюючи правил, просто запропонувати дитині рвати папір. Потім він сам бере газету і починає її рвати і кидати шматочки в центр кімнати, кажучи при цьому дитині, що розмір шматочків не важливий. Якщо дитина не підключається відразу до гри, її не можна змушувати. Можна встати спиною до дитини, роблячи вигляд, що не помічаєте її. Як правило, діти включаються в гру. Коли купа в центрі кімнати стає великою, дитині пропонують пограти з шматочками і починають енергійно підкидати їх вгору, розкидати по кімнаті. Можна також робити купки і стрибати на них, обсипати шматочками один одного або підкидати шматочки жменями вгору.

   Вправа «Веселка». Спрямована на знайомство з емоцією спокою. Вправа відбувається на фоні звуків природи. У процесі вправи діти повинні навчитися змішувати кольори. Психолог розповідає: «Одного разу в чарівному лісі був сильний дощ, гриміла гроза, виблискували блискавки, вода в озері бурлила під поривами вітру. Потім дощ стих, вмите озеро завмерло в очікуванні дива, стало тихо, тихо, потім тихенько заспівали птахи. Здавалося, час зупинився. І раптом з’явилася веселка. І ліс завмер від цього чуда». Після цього підліткам пропонується намалювати цю веселку.

    Вправа «Намалюй хмару». Вправа спрямована на розвиток здатності розпізнавати емоції, на розвиток уяви. Дітям пропонуються фарби, олівці, крейду, пензлі. Гру доречно робити кілька разів. В процесі прослуховування музики дітям пропонується намалювати хмару, кожному свою, з певним настроєм. Після виконання вправи проходить обговорення.

Приклади питань для обговорення:

• Чи сподобалася вам гра? • Чи хотіли б ви повторити цю гру?

• Які почуття ви відчули під час прослуховування музики?

• В яких ситуаціях у вас виникають ці почуття?

• Покажіть ці почуття.

   Вправа «Чарівний салют». Ця вправа спрямована на спонтанне вираження емоцій, на формування позитивного емоційного настрою. Необхідна музика, що передає урочистість, відчуття свята. Дітям пропонується прослухати музичний уривок, після чого обговорити, які почуття викликає ця музика, які ситуації в їх житті вона нагадує. Після цього на підлозі розстеляють газету, кладуть великий аркуш паперу. Потрібні рідкі фарби, вода, ганчірочки, пензлі або стара зубна щітка. Будь-яким способом пензлем або зубною щіткою бризкають на аркуш паперу, влаштовуючи «чарівний салют».

   Вправа «Самоцвіти». Ця вправа дає можливість вільно експериментувати з кольором, допомагає пережити емоцію радості. Перед початком вправи дорослий пропонує дітям уявити, що вони знаходяться в печері зі скарбами. Мокрий аркуш паперу – це скриня з дорогоцінним камінням. Всі вони мають свій неповторний колір. Дітям пропонується спробувати всі можливі поєднання трьох фарб, різну яскравість і насиченість кольорами сумішей так, щоб наповнити скриню різними  самоцвітами, просто ставлячи різнокольорові крапки.

   Вправа «Скульптура сміття». Ця вправа спрямована на формування позитивного ставлення до майбутнього, це своєрідний ритуал позбавлення від неприємностей, перешкод, негативних переживань, невдач, хвороб тощо. Навчає бачити в усьому позитивний сенс. Для вправи знадобляться: невелике побутове сміття (коробочки, пластикові упаковки, баночки з-під ліків, старі папери, щось непотрібне) – все це приносять учасники. Крім цього – скотч, пластилін, ножиці, клей, сміттєві пакети по кількості учасників, зірочки з клейкою основою або інші прикраси. Під час вправи включіть тиху музику. Вправа проводиться на підлозі. Тривалість вправи: 45-50 хв.

1. Візуалізація: «... Уяви собі, що минає рік. Що сталося в цьому році? Згадай події цього року – приємні, радісні, щасливі. Нехай вони пройдуть перед твоїм внутрішнім поглядом у вигляді яскравих спогадів. Подумки подякуй року, що минає за все добре, що він тобі приніс. А тепер згадай і уяви ті події, які принесли тобі біль і розчарування. Може в твоєму житті є щось, чого хочеш позбутися і більше ніколи не зустрічати: тяжкі для тебе стосунки, переживання, почуття, хвороби, невдачі. Може в році, що минає тобою були зроблені вчинки, про які ти шкодуєш? Може ти відчуваєш себе винуватим перед кимось? Подумки попроси пробачення у цих людей і скажи, що шкодуєш. А тепер подякуй за всі випробування і уроки, які він приніс. Сенс цих уроків тобою ще не зрозумілий, але це обов’язково станеться, коли пройдуть твої образи і біль. А тепер уяви, що ти робиш прибирання в своїй душі, подібно до того, як прибирають квартиру. Все потрібне і цінне ти розставляєш по місцях, а непотрібне і зайве прибираєш в сміттєвий пакет. Що б ти викинув в цей пакет? Що обтяжує тебе і засмічує душу? Ти проходиш по всім закутках своєї душі, ти відшукуєш все застаріле і непотрібне. Поступово твій пакет наповнюється, і ти відчуваєш, як вільніше і легше стало у тебе на душі ... »

2. Всім учасникам пропонується зробити свою сміттєву скульптуру. Кожен її елемент повинен символізувати щось від, чого хочеться позбутися. Скульптури робляться на підлозі, для скріплення використовується клей, пластилін, скотч. Під час роботи звучить музика і учасники не розмовляють.

3. Після того, як скульптури будуть готові, ведучий пропонує подивитися і подумати, який сенс, який урок прихований в кожному переживанні: «Подивися і подумай – навіщо мені це було дано? Що я отримав в результаті? Як я змінився? Куди мене веде життя? Чому я чиню опір?» Питання до вправи: • Що я викидаю і чому? • Що я зрозумів з цієї вправи? • Які почуття вона у мене викликала? Після загального обговорення всі скульптури упаковуються в сміттєві мішки і урочисто виносяться на смітник або спалюються.

14 слайд Техніка для нормалізації психологічного стану

Потрібно перебрати Ваші речі, що лежать на столі, у сумочці, в шафі, столі тощо. Можна просто їх торкатися, але потрібно згадати її появу, описати.

  15 слайд  Ефективним методом арт-терапії при консультативній та психотерапевтичній роботі з дітьми, які постраждали внаслідок екстремальних подій є робота з масками. Маска – це те, що дає можливість сховатися, не показати себе справжнього. Людина, зазвичай, носить багато соціальних масок, але психотерапевтична допомога стає необхідною в тих випадках, коли масок занадто мало або занадто багато (низька адаптивність), коли носять чужі маски (проблеми життєвого сценарію), плутають маску зі своїм власним обличчям (низька автентичність) та ін. (С. Дженнігс, А. Мінді).

Способи виготовлення масок: малювання на папері, картоні, пластику, використання готових масок, виготовлення з пап’є-маше, глини, гіпсу та ін. Варіанти завдань для масок:

 1. Я себе такого не знаю.

 2. Я себе такого боюся.

3. Моя улюблена маска.

4. Твоя улюблена маска.

 5. Я не хочу, щоб мене таким бачили.

6. Я хочу, щоб ви мене таким бачили.

7. Такого мене ніхто не знає.

8. Діалог масок.

9. Створення двох масок ( «Я вчорашній» і «Я завтрашній») з їх подальшим обговоренням.

10. Розширення репертуару (виготовлення набору масок під ролі, субособистості, стани).

11. Вибір амплуа під готову маску (етюд без слів).

  16 слайд  Головне вчитися самім і вчити дітей методам самодопомоги, які дозволять впоратися з конфліктами, проблемами і життєвими труднощами. В результаті  з’явиться почуття захищеності, відбудеться розкриття внутрішнього і зовнішнього світу, осмислення пережитого і моделювання майбутнього. 

 19.02.2024 року на базі КУ "МЦПРПП КМР" була проведена онлайн-консультація з теми "Підтримка дітей з ООП в умовах війни. Що необхідно врахувати?" для педагогічних працівників, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами.

  Лист МОН України №1/10258-22 від 06.09.2022  «Про організацію освітнього процесу дітей з особливими освітніми потребами у 2022/2023 навчальному році». 

 Оскільки основним пріоритетом в умовах військових дій залишається безпека всіх учасників освітнього процесу, Міністерством розроблено чотири моделі організації освітнього процесу в залежності від місця перебування здобувачів освіти:

- учні, які перебувають на безпечній території України, можуть здобувати освіту за очною, дистанційною, сімейною, екстернатною формами навчання, або у змішаному форматі, що передбачає поєднання очного навчання та навчання з використанням дистанційних технологій;

- учні, які є внутрішньо переміщеними особами, можуть здобувати освіту за очною (за новим місцем проживання), дистанційною (у закладах освіти за новим місцем проживання, або у закладі освіти, в якому навчалися раніше), сімейною (за попереднім або новим місцем проживання), екстернатною (за місцем фактичного перебування) формами навчання або у змішаному форматі, що передбачає поєднання очного навчання та навчання з використанням дистанційних технологій (за новим місцем проживання);

- учні, які перебувають за кордоном, мають можливість здобувати освіту за очною (у закладах освіти країни перебування або українських школах та класах з використанням технологій дистанційного навчання або екстернату (за дистанційно формою) з окремих предметів (українська мова та література, історія України, географія), дистанційною (у своєму закладі освіти або у будь-якій школі на безпечній території, екстернат у Міжнародній українській школі (МУШ) та навчання у недільній школі відповідного філіалу МУШ), сімейною (за рішенням батьків та отримання дозволу відповідного органу в країні, у якій перебуває дитина з обов'язковим прикріпленням до закладу освіти, який надає послуги екстернату або дистанційної приватної школи), екстернатною (у своїй школі, якщо заклад надає такі послуги, або у будь-якій школі на підконтрольній території України) формами;

- учні які знаходяться у зоні проведення активних бойових дій або на тимчасово окупованій території, можуть здобувати освіту за дистанційною формою (у закладах освіти на підконтрольній території), екстернатною (у будь-якому закладі на безпечній території), сімейною формою (у закладах, розташованих на підконтрольній Україні території).

Звертаємо увагу, що освітній процес в офлайн-режимі запроваджується в закладах загальної середньої освіти, які мають відповідно обладнані укриття для всіх учасників освітнього процесу, та за наявності паспорта безпеки. Кількість учасників освітнього процесу, які одночасно перебувають в закладі, повинна відповідати розрахунковій місткості споруд цивільного захисту.

При організації освітнього процесу в очному або змішаному режимі слід забезпечити безумовне переривання освітнього процесу, що здійснюється в приміщенні закладу освіти, у разі включення сигналу "Повітряна тривога" або інших сигналів оповіщення. Слід організувати переміщення учасників освітнього процесу до споруд цивільного захисту і забезпечити перебування в них до скасування тривоги, за можливості, продовжити освітній процес в укритті, а після відбою тривоги повернутися до приміщення закладу освіти, організувавши освітній процес з урахуванням необхідного коригування. При цьому звертаємо вашу увагу на потребу забезпечення комфортних умов перебування в укритті, у тому числі наявності питної води, речей першої необхідності для дітей, матеріалів, що можуть бути використані для психологічного розвантаження та розвитку дітей. Просимо звертати увагу на попередження вторинної психологічної травми у дітей, організацію комфортного, інклюзивного та розвиваючого освітнього середовища, забезпечення для дітей заходів, спрямованих на попередження психологічного травмування та розвиток.

   Під час війни діти з особливими потребами постійно перебувають у стані невизначеності. Звук повітряної тривоги та вибухів, дорога та незнайоме

середовище у випадку евакуації – усе це викликає страх, розгубленість і тривогу. Оскільки ці діти мають обмежені можливості швидко реагувати та обробляти інформацію з навколишнього простору, важливо вчасно запроваджувати кроки підтримки, які допоможуть зменшити наслідки психологічної травми.

Дитина, котра перебуває у ступорі, може чути та бачити, її необхідно вивести із цього стану розмовляючи чітко, тихо та повільно. Можна зігнути пальці на обох руках та притиснути до основи долоні, великі пальці мають бути виставлені назовні; кінчиками великого та вказівного пальця масажувати точки, що розташовані на лобі, над очима рівно посередині між лінією волосся та бровами.

Якщо у стані страху дитина говорить, треба вислухати її, проявляючи інтерес, розуміння, співчуття поклавши руку дитини на своє зап’ястя так, щоб вона відчувала ваш спокійний пульс, це буде сигналом, що вона не одна; дихання повинно бути глибоким і рівномірним, зробити легкий масаж напружених м’язів тіла, який заспокоїть дитину.

Дитину, яку лихоманить і яка перебуває у нервовому тремтінні, треба взяти за плечі та сильно струсити протягом 10-15 секунд чітко та спокійно розмовляючи. Виконати вправу: упертися ногами в підлогу та рівномірно дихати: довгий вдих, довгий видих, повторити кілька разів. Легко постукати по грудях – один раз за секунду, зі словами: «Я є», «Я стою», «Зі мною все гаразд». По можливості огорнути дитину пледом, ковдрою та зав’язати спереду – дати тілу міцний, теплий каркас.

Варто бути поруч з дитиною, яка плаче, щоб вчасно покласти їй руку на плече, на спину, взяти за руку, обійняти, не перебиваючи дати їй можливість плакати та говорити, не ставити запитань, не давати поради, а використовувати засоби «активного слухання»: співчувати, повторювати фрагменти фраз, в яких дитина висловлює свої почуття.

Неадекватні бажання дитини в істеричному стані слід ігнорувати. По можливості перейти разом з дитиною у спокійне місце, де немає сторонніх людей, розмовляючи із нею впевнено короткими фразами, запропонувати випити води, вмити обличчя.

Рухове збудження у дитини зазвичай триває недовго й може перейти в інші стани: нервове тремтіння, плач чи агресивну поведінку. Але потрібно пам’ятати, що у такому стані дитина може завдати шкоди собі та оточуючим. Розмовляти про почуття, які дитина відчуває в цьому стані потрібно спокійно, уникаючи фраз з часткою «не» (наприклад: «Не біжи», а «Ходи повільно»).

Можна використовувати техніку «захоплювання»: перебуваючи позаду, притиснути дитину до себе й злегка підняти.

Агресію у дитини можна нівелювати ситуацією з кумедними коментарями чи діями, при цьому бути доброзичливим, не звинувачувати дитину, дати їй можливість заспокоїтися, збільшивши фізичне навантаження та зменшивши кількість оточуючих.

Дитині у стані панічної атаки запропонуйте випити води, теплого напоюабо потримайте її руки під струменем теплої води. Також допоможуть дихальні вправи: рахувати та здійснювати вдих через ніс на рахунок 4, видих через рот на – 8 та заспокійливі техніки: назви 5 речей, які бачиш; 4 речі, до яких можеш доторкнутися; 3 речі, які можеш почути.

Взаємодія фахівців з дітьми та допомога їм має будуватися на повазі до їхніх почуттів, безумовному прийнятті та цінуванні особистості дитини, позитивному та гідному ставленні до неї. Необхідно надавати дитині можливість висловлювати свої почуття та емоції, вислуховувати думки та ідеї, підтримувати та допомагати у реалізації, відзначати невеликі успіхи та позитивні зміни, залучати дитину до допомоги іншим.

Дитину з порушенням зору важливо ознайомити з навколишнім середовищем (надати описову характеристику, можливість хоча б мінімально обстежити приміщення); залучайте до щоденних цікавих справ (грайтеся, читайте, обговорюйте), підтримуйте тактильний контакт із дитиною, обіймайте її, коли їй страшно, сумно.

В умовах воєнного стану необхідно враховувати психологічний стан дітей з порушенням слуху, створити зону комфорту, яка асоціювалася б з мирним життям, відволікала від тривожних новин, не перевантажувати їх, відволікати їх на конструктивну діяльність, емоційно підтримувати.

Позитивним є наявність варіантів організації освітнього процесу: уроки проводити у спрощеній формі, не навантажувати завданнями, не створювати стресових ситуацій, робити записи уроків та занять з можливістю їх перегляду у зручний час, передбачити менше нового матеріалу, більше звернути увагу на повторення, використання творчих завдань, що сприяють нормалізації емоційного стану, дитина відволікається, пропонувати дитячу літературу, розповідати та інсценувати казки, використовувати елементи лялькового театру про природу, тварин з позитивним сюжетом.

Діти з порушеннями інтелектуального розвитку є особливо вразливими до надзвичайних ситуацій. Вони здригаються від вибухів, виявляють істерики під час повітряної тривоги, відчувають постійний страх, повільно знайомляться із приміщенням у безпечному місці (укритті). Через це важливим є застосування необхідної підтримки та допомоги, враховуючи максимально їхні інтелектуальні можливості.

З метою зменшення занепокоєння та підвищення впевненості у дітей на початку дистанційного навчання та онлайн спілкування можна використовувати вітання (враховуючи їхні побажання), запитуйте про послідовність дій протягом дня: «Чим займалися вранці?», «Чим будуть займатися в обід?». Наголошуйте, що вони перебувають у безпечному місці. Заняття бажано проводити з увімкненою камерою на пристрої, задля спостереження за станом дитини, розпізнавання різних емоцій та реакції дітей.

У перервах пропонуйте дітям виконати вправи, зокрема масажувати кінчики пальців, пучки вух, напружити та розслабити ноги, вдих носом та повільний видих ротом.

Під час спілкування з дітьми з особливими освітніми потребами варто формувати у них позитивне світосприйняття, запевняти, що ми повернемося до мирного життя.

З огляду на це, визначимо певні правила поводження з дітьми, які мають особливі освітні потреби  в екстремальній ситуації.

1.    Частіше хваліть дитину або давайте якусь, хоч маленьку нагороду, коли в геї щось добре виходить.

2.    Коли дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить, краще обійти це мовчанням або просто сказати, що вийде іншим разом.

3.    Більше розмовляйте з дитиною. Коментуйте все, що ви роботе просто і дохідливо. Хоча, навіть, може здаватися. що дитина не розуміє або не реагує.

4.    Допомагаючи дитині освоювати нові навички, направляйте її рухи своїми руками.

5.    Спонукайте дитину до руху. намагаючись дістати те, що вона хоче.

Основні поради щодо надання психологічної підтримки.

-        Найкраща підтримка це та, якої людина потребує саме зараз. Тому спочатку потрібно просто запитати: як ти? Як я можу тебе зараз підтримати?

-        Потрібно бути готовим до відмови у різкій формі. Реагуємо спокійно та даємо людині видихнути.

-        Роздратування може бути маркером того, що людина вже не може толерувати емоції, що її переповнюють. Можна поділитися своїм досвідом вивільнення негативних емоцій та запропонувати спробувати.

-        На високому рівні стресу ми можемо забувати про їжу. Тому можна просто запитати, коли людина востаннє їла чи пила, коли спала.

-        У деяких ситуаціях надавати підтримку без потреби не варто. Можемо просто заважати. Іноді найкраща підтримка – це ваша власна безпека та здоров’я.

-        Добрі слова, слова любові, подяка, приємні спільні спогади – це також може підтримати у скрутну хвилину.

-        Ми живемо у сховищах, у постійному стресі такої інтенсивності, який неможливо послабити.

-        У звичайний час, щоб змінювати своє життя, ми намагаємося звертатися до процесу усвідомлення ситуації, але сьогодні, коли ми ночуємо в підвалі, біжимо до себе додому із закінченням комендантської години, а потім повертаємося назад, така стратегія швидше згубна.

-        Мозок хоче захиститися і ці механізми захисту непогано підтримувати, але не пірнати в них.

-        Замість картинок вибухів із новин краще візуалізувати собі, як буде після того, як усе закінчиться.

-        Не хвилюватись про те, на що не можна вплинути.

-        Робити все, на що можна вплинути: мити голову, ходити в душ, пити чай і багато води, намагатися їсти, навіть якщо не хочеться, потроху робити щось зі звичного життя.

-        Також, по можливості, забезпечити собі безпеку: в укритті чи в квартирі створити максимально можливий затишок, хоч я й розумію, що це в теперішній ситуації здається марним і безглуздим.

-        Стрес часто осідає затискачами в тілі, ми можемо цього не усвідомлювати, але відчувати, що нас б'є тремтіння, не можемо розслабитися і заснути. З цим можна впоратися, прийнявши гарячий душ, а ще краще – співати чи голосно говорити (вчора вночі у підвалі ми так знімали стрес), не стримувати емоцій, виливати все, що всередині.

-        Якщо хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться кричати – треба кричати, якщо хочеться рухатися – може допомогти спорт. Так тіло вихлюпне накопичене напруження і вам вдасться поспати.

-        Я добре розумію, про що говорю. Тому що це якраз те, як я справляюся зі своїм стресовим станом, перебуваючи в Києві.

-        Дитяча психіка – найвразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни у поведінці своїх батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається.

-        Як правильно пояснити дитині про те, що зараз триває війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак йти до укриття, а головне – як заспокоїти?

-        У жодному разі не приховуйте правди, будьте відвертими, не вигадуйте свої варіанти подій, а головне – запевніть їх у тому, що зробите все, щоб їх захистити.

   Пам’ятайте, що найважливіший механізм для пристосування до стресової ситуації є повсякденні заняття. Його придумав японський нейробіолог Масатоші Танака. Він провів кілька експериментів, під час яких піддавав дії невеликого струму щурів. Це призводило до підвищення рівня стресу. Першій групі щурів дозволяли при цьому гризти палички. Було зафіксовано, що друга група, яка не могла гризти паличку, страждала через стрес. В цих щурів розвивалася язва шлунку та інші супутні хвороби.

   Цей експеримент показує, наскільки важливо в стресовій ситуації робити щось, що допоможе контролювати емоції. Це, звичайно, не означає, що вам потрібно в прямому сенсі «гризти паличку». Просто знайдіть щось своє, щоб не переживати через ситуацію. Це може бути вивчання мов, прибирання в оселі, робота над важливим проєктом. Головне – займатися цим щодня.

   Таким чином, надаючи підтримку дітям з особливими освітніми потребами слід намагатися проявляти позитивний настрій на спілкування. бажати бути поруч, надати допомогу, робити тільки те, що необхідне у даній ситуації, пам’ятаючи, що у кожного часу  свої неврози і кожному часу вимагається своя психотерапія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Допомога дітям з ООП під час війни. Поради для батьків. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://nus.org.ua/articles/dopomogadityam-z-oop-pid-chas-vijny-porady-dlya-batkiv/

2. Психологічна підтримка дітей в умовах війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=VUQFJCcojOg

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 р. № 493 «Про внесення змін до Положення про інклюзивно-ресурсний центр» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/493-2022- %D0%BF#Text

4. Як працювати з дітьми з ООП та підтримувати їх під час війни [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube. com/watch?v=jSXDfVyb6_s&t=4s  

 

Консультація "Методи психологічного розвантаження педагогів: саморегуляція та аутотренінг"

Сучасне шкільне життя сповнене напруги і хвилювань, що є, мабуть, чи не найактуальнішою проблемою сьогодення. Уникати важких ситуацій у житті неможливо, адже вони трапляються майже щодня, але можна навчитися керувати станом підвищеної напруги.

Учитель дуже часто знаходиться в стресовій, напруженої ситуації: новий клас, складний матеріал, складний клас, важкі батьки тощо Тому перше в плані педагогічної техніки, що  треба опанувати вчителю, це прийоми релаксації (розслаблення), аутотренінгу (психічна саморегуляція).

Мозковий штурм « Мій дієвий спосіб зняття емоційного напруження це…» (10хв)

Мета: визначити, який дієвий спосіб зняття емоційного напруження у кожного з учасників.

Хід роботи

Психолог запитує в учасників: «які методи зняття стресових ситуацій, втоми, тривоги ви використовуєте у своєму житті?». Усі відповіді учасників проговорюються або записуються в чаті, після чого психолог підсумовує відповіді.

 Звичайно в кожного із нас є свої дієві методи та технології зняття емоційної втоми, напруження, хвилювання, а зараз ми разом з вами познайомимося ще з деякими методами профілактики стресових ситуацій.

   Часте емоційне перенавантаження  може стати  причиною професійного вигорання. І звідки воно береться?

Притча

В одного купця було 150 верблюдів, вони йшли пустелею, нав’ючені товарами, а з ними ще 40 слухняних рабів і слуг. Одного вечора купець запросив у гості свого друга. Це був Сааді. Усю ніч він без утоми розповідав гостеві про свої справи і турботи, про те, яка складна його професія. «О Сааді, — зітхав купець, — я здійсню ще одну подорож. А вже після цього я дозволю собі заслужений відпочинок, про який мрію так, як ні про що на світі. Я хочу відвезти перську сірку в Китай, я чув, що за неї там правлять добру ціну. Звідти я повезу китайські вази до Рима. Потім мій корабель повезе римські тканини в Індію, а звідти я повезу індійський метал до Халаба. Із Халаба я буду експортувати дзеркала і вироби зі скла в Ємен, а з Ємену вивезу оксамит у Персію». З мрійливим виразом на обличчі він розказував все це скептичному Сааді. «А вже після всього цього моє життя буде присвячене відпочинку та роздумам — найвищій меті моїх мрій!»

   Чи не нагадує вам ця притча педагога?

   Після декількох років роботи у закладі  багато педагогів відчувають своєрідне психологічне явище — емоційне вигоряння.

Аутогенне тренування - метод психічної саморегуляції, самонавіювання, самонастроювання психіки, заснований на використанні процесу релаксації. Допомагає керувати емоціями, відновлювати сили та працездатність, знімати напругу.

Для оволодіння цим методом потрібно  навчитися самонавіянню: утримувати свою увагу па обраному об'єкті (свій власний організм і його окремі частини); розвивати здатність максимально яскраво візуально уявляти собі зміст формул самонавіювання (мої руки повністю розслаблені і теплі); вміння гранично розслабляти під впливом самонавіювання м'язи обличчя, рук, ніг і тулуба. Чим більше розслабляються скелетні м'язи, тим нижче рівень неспання головного мозку, тим краще заспокоюється нервова система, тим менше емоційна напруженість.

Навчитися впливати на самого себе потрібними словесними формулами в момент настання в клітинах головного мозку зниженого рівня неспання. Можна знайти багато керівництв з аутотренінгу, за допомогою яких можна виробити в собі ці вміння. У багатьох школах оформлені кабінети психологічного розвантаження, у яких учитель (вихователь) може провести сеанс аутотренінгу, зняти напругу, стан сильного роздратування, афекту і заспокоєним повернутися до дітей.

До способам саморегуляції відносяться також: виховання в собі доброзичливості й оптимізму; розрядка в діяльності (трудотерапія, музикотерапія, бібліотерапія, імітаційна гра і т.п.).

Головним елементом АТ є засвоєння і оперування вербальними формулюваннями (формулами самонавіювання) у вигляді самонаказів  - так званими "формулами мети", що задають потрібну орієнтацію подальшому розвитку стану.

Методика АТ по І.Г.Шульцу. Необхідне загальне розслаблення при навчанні на першій ступені аутогенного тренування по І.Г.Шульцу досягається за допомогою шести основних уявних вправ, кожне з яких направлено на певну область чи систему організму: 1) м'язи; 2) кровоносні судини; 3) серце; 4) дихання; 5) черевні органи; 6) голову. Сенс кожного з вправ складається в концентрації уваги на певній частині тіла або на певному органі: фіксації пережитих внутрішніх відчуттів; поданні бажаного переживання (почуття тепла, тяжкості, розслабленості та ін) - на тлі повторення відповідної формули самонавіювання. Засвоєння кожної вправи проводиться поетапно, протягом декількох днів регулярних тренувань по викликанню конкретного відчуття.    Існують добре відомі рекомендації за формою організації занять АТ і особливостям їх проведення. Головними принципами при цьому є: бажання  освоїти відповідні навички; систематичність тренувань; послідовність і повнота освоєння кожного етапу; контроль за ходом занять з боку лікаря-або психолога.

До переліку класичних вправ АТ належать такі:

1. Вправи для розслаблення окремих ділянок і всього тіла шляхом розумового зосередження і локалізації відчуттів приємною тяжкості: "Моя права (ліва) рука важка", "Обидві руки зовсім важкі", "Моя права (ліва) нога важка" , "Обидві ноги зовсім важкі".

2. Вправи для розширення кровоносних судин шляхом навіювання відчуттів тепла в різних частинах тіла: "Моя права (ліва) рука тепла", "Обидві руки зовсім теплі", "Моя права (ліва) нога абсолютна тепла," Обидві ноги зовсім теплі "," Руки й ноги зовсім теплі "(лімфо дренажний масаж).

3. Вправа для регуляції діяльності серця:" Моє серце б'ється рівно і спокійно " .

4. Вправа для контролю за диханням: "Я дихаю рівно і спокійно", "Мені дихається легко".

5. Вправа для регуляції діяльності внутрішніх органів черевної порожнини: "моє сонячне сплетіння випромінює приємне, внутрішнє тепло".

6. Вправа для голови і зняття розумової напруги "Мій лоб приємно прохолодний".

   Додаванням до цього списку можуть служити рекомендовані І.Г.Шульцем формули активного виходу зі стану аутогенної поразки:

"Руки напружені!"

" Глибоко зітхнути! "

" Відкрити очі! "

   Передбачається, що в міру автоматизації відповідних навичок довільної регуляції текстове оформлення формул самонавіювання пов'язується воєдино і потім істотно редукується. Так, кілька місяців регулярних занять буває достатньо, лише потрібно повторити про себе послідовність слів: "спокій, тяжкість, тепло, серце і дихання спокійні, живіт теплий, лоб прохолодний (голова ясна)", щоб досягти швидкого скидання напруги та активізації стану.

   Вправа  «Ритмічне дихання»

   Помітивши, що ви починаєте хвилюватися, напружуватися, обурюватися, починайте дихати за таким принципом: вдихаючи, рахуйте до трьох, видихаючи, також рахуйте до трьох. Потім спробуйте зробити видих іще тривалішим:  видихаючи, рахуйте до п’яти, до семи тощо.

Вправи для психоемоційного розвантаження організму

Вправа «Самомасаж»

     Мета: вчити використовувати при  онімінні м'язів тіла.

Навіть протягом напруженого дня завжди можна знайти час для маленького відпочинку й розслабитись. Помасируйте певні точки тіла. Натискайте не сильно, закривши очі. Ось деякі з цих точок: міжбровна ділянка - потріть це місце повільними круговими рухами; задня частина шиї - м'яко стисніть кілька разів однією рукою; щелепа - потріть по обидва боки місце, де закінчуються задні зуби; плечі - помасуйте верхню частину плечей п'ятьма пальцями; ступні ніг - якщо ви багато ходите, відпочиньте трохи й потріть ниючі ступні перед тим, як іти далі.

Звукошумові вправи

У таких вправах використовується звук у сполученні зі співом і вібраційним

впливом на певні органи. Звук «й» вібрує ковтку й гортань, звук «и» викликає

вібрацію головного мозку, звуки «а» й «о» - ділянку грудей, «е» й «оу» - легенів, серця, печінки, шлунка. Вібрація звуку впливає на всі органи, особливо на серцевосудинну систему, підсилює захисно-адаптаційні реакції організму.

Для зняття психічної напруги, негативних емоційних станів рекомендується

наспівувати звукосполучення «м-пом-пеее»: «м-пом» - коротко, «пее» - розтягнуто.

Антистресова релаксація

(рекомендована Всесвітньою організацією

охорони здоров'я)

Цю вправу рекомендується виконувати 2-3 рази на тиждень. Спочатку вона

займає близько чверті години, але при достатньому оволодінні нею релаксація

досягається швидше.

1. Лягайте (у крайньому випадку - присядьте) зручніше в тихому, слабко

освітленому приміщенні; одяг не повинен тамувати ваших рухів.

2. Заплющивши очі, дихайте повільно та глибоко. Зробіть вдих і приблизно на 10 секунд затримайте дихання. Видихайте не кваплячись, стежте за розслабленням і подумки кажіть собі: «Вдих і видих, як приплив і відлив». Повторіть цю процедуру 5-6 разів. Потім відпочиньте близько 20-ти секунд.

3. Вольовим зусиллям скорочуйте окремі м'язи чи їхні групи. Скорочення

утримуйте до 10-ти секунд, потім розслабте м'язи. У такий спосіб пройдіться по

всьому тілу.

Повторіть дану процедуру тричі, розслабтесь, позбудьтесь усього, ні про що не

думайте.

4. Спробуйте якомога конкретніше уявити собі відчуття розслабленості, що

пронизує вас від пальців ніг, через ікри, стегна, тулуб до голови. Повторюйте про себе: «Я заспокоююсь, мені приємно, мене ніщо не тривожить».

5. Уявіть собі, що відчуття розслабленості проникає в усі ділянки вашого тіла. Ви відчуваєте, як напруга залишає вас. Відчувайте, що ваші плечі, шия, лицьові м'язи розслаблені (рот при цьому може бути відкритий). Лежіть спокійно, як лялька з ганчірки. Насолоджуйтесь відчуттям близько 30-ти секунд.

6. Порахуйте до десяти, подумки кажучи собі, що з кожною наступною цифрою

ваші м'язи все більше розслаблюються. Тепер ваша єдина турбота - насолодитися станом розслабленості.

7. Наступає «пробудження». Порахуйте до двадцяти. Кажіть собі: «Коли я

дорахую до двадцяти, мої очі відкриються, я буду почуватись бадьоро. Неприємна напруга в кінцівках зникне».

    Є безліч комплексів фізичних вправ, які не тільки можуть розвантажити організм після стресів, а й оздоровити все тіло в цілому.

    Вправа  « Я –– вдома, я –– на роботі»

   Мета: допомогти учасникам подивитись на власні стосунки з професією з боку, визначити своє відношення до ситуації, що склалася.

Розділити аркуш навпіл. Скласти два списки визначень (якомога більше) «Я — вдома», «Я — на роботі».

Обговорення. Схожі риси; протилежні риси; однакові якості, що проявляються в різних модальностях; відсутність спільних рис; який список було легше складати, який вийшов об’ємнішим; яке ваше ставлення до того, що в характеристи¬ках є помітні відмінності і т.д.

Рекомендації педагогам

  1. Визначте для себе головні життєві цілі і зосередьте зусилля на їх досягненні.

  2. Думайте про щось хороше, відкидайте погані думки. Позитивне мислення і оптимізм - це запорука здоров'я і благополуччя. Щоранку, піднімаючись з ліжка, думайте про щось хороше, посміхніться, нагадайте собі, що все буде добре, а ви чарівні і прекрасні, у вас чудовий настрій.

  3. Плануйте не тільки свій робочий час, а й свій відпочинок. Встановлюйте пріоритети.

  4. Особливе місце відводите відпочинку і сну. Сон повинен бути спокійним, не менше 7-8 годин. Перед сном можна приготувати заспокійливу ванну з аромомаслами.

  5. Використовуйте протягом дня короткі паузи (хвилини очікування, вимушеної бездіяльності) для розслаблення.

  6. Не згущуються хмари! Не робіть з мухи слона! Керуйте своїми емоціями! Закрийте очі. Уявіть берег моря. Руки підніміть вгору і розведіть в сторону. Відчуйте силу енергії. Складіть руки на животі.

  7. Не нехтуйте спілкуванням! Обговорюйте з близькими вам людьми свої проблеми. Відпочивайте разом з сім'єю, близькими друзями, колегами.

  8. Знайдіть місце для гумору і сміху у вашому житті. Коли у вас поганий настрій, подивіться кінокомедію, відвідайте цирк, почитайте анекдоти. Посміхайтеся! Навіть якщо не хочеться (1-1,5 хв.).

  9. Не забувайте хвалити себе! Станьте ентузіастом власного життя!

  10. Знаходьте час для себе: прийміть розслаблюючу ванну, почитайте улюблену книгу, зробіть косметичні процедури тощо! Влаштовуйте для себе невеликі свята!

  11. Докладатимете кроки для усунення причин напруги. Проблеми не потрібно переживати, їх потрібно вирішувати!

  12. Умійте відмовляти ввічливо, але переконливо!

  13. Якщо негативні емоції захопили вас під час спілкування, то зробіть паузу, помовчіть кілька хвилин, порахуйте до 10, вийдіть з приміщення, займіться іншим видом діяльності: переберіть папери на столі, поговоріть зі своїми колегами на нейтральні теми, підійдіть до вікна і подивіться в нього, розгляньте вуличний рух, небо, дерева, порадійте погоді, сонцю.

  14. Робіть дні "інформаційного відпочинку" від ТБ і комп'ютера. Почитайте щось.  Відвідайте музеї, виставки, театр, концерти.

  15. Найкращим засобом для зняття нервової напруги є фізичні навантаження - фізична культура і фізична праця. Дуже корисним також є розслаблюючий масаж. Чудовим засобом досягнення внутрішньої рівноваги є йога, дихальна гімнастика, релаксація.

  16. Музика - це теж психотерапія.

  17. Подбайте про психотерапевтичний вплив середовища, яка вас оточує (колірна гамма). Добре заспокоюють нервову систему зелений, жовто-зелений і зелено-блакитний кольори. Добре, коли вдома стіни пофарбовані в ці кольори, або ж достатньо просто подивитися на будь-яку річ, якогось із цих квітів, - і нервову напругу поступово зменшиться.

  18. Відпочивайте на природі, адже такий відпочинок чудово заспокоює нервову систему і робить людину добрішою.  Позитивний вплив на нервову систему і настрій, має  спілкування з тваринами.

  19. Зняти напругу також допоможе зміна діяльності, коли позитивні емоції від приємного заняття витісняють смуток.

  20. Приділяйте належну увагу власному здоров'ю!

Вправа «Внутрішній промінь»  (10 хв)

Мета: Зняття втоми, отримання внутрішнього спокою.

   Уявіть, що в середині вашої голови, у верхній її частині виникає світлий промінь, який поволі і послідовно рухається зверху вниз і освітлює зсередини всі деталі обличчя, шиї, плечей, рук теплим і рівним, розслаблюючим світлом. По мірі  руху променя, розгладжуються зморшки, зникає напруга в області потилиці, розгладжується складка на лобі, «охолоджуються» очі, опускаються плечі, звільняються шия і груди. Внутрішній промінь як би формує нову зовнішність людини, спокійної і задоволеної собою, своїм життям, професією і клієнтами.

Підсумки заняття

Мандрівник побачив трьох робітників, які штовхали важко навантажені тачки, і запитав кожного, що він робить.

Перший відповів: "Штовхаю цю важку тачку, будь вона проклята".

Другий сказав: "Заробляю на хліб для своєї родини".

А третій гордо вимовив: "Я будую прекрасний храм".

Троє робітників робили одне і те ж, але відчували себе по-різному. Для першого робота була каторгою, і він був дуже нещасний. Другий відчував себе опорою і годувальником сім'ї. В його відповіді - спокійна гідність. Третій служив прекрасній меті. Він був гордий і щасливий.

Щастя і успішність педагога багато в чому залежить від того, який сенс він вкладає у свою працю, як багато він працює над собою, своїм зростанням, своєю незамінністю. 

Дякую вам за співпрацю!  

Консультація "Стресостійкість, один із аспектів психологічного здоровя педагогів"

  Вправа «Чашка чая»

   Мета: зняти напругу, покращити настрій, підвищити активність.

    А зараз час турботи про себе, приготуйте собі свій улюблений напій: чай, каву. Насолодіться неповторним ароматом зробленого вами напою. Розгляньте його, зосередьтесь на ньому. Обійміть чашку обома руками і нагрійте їх. А тепер обійміть себе, ось так, за обличчя, огорнувши себе приємним теплом і наповнивши спокоєм. А тепер спробуйте на смак, спочатку невеликими ковтками, щоб відчути неповторний смак, а потім більшими, щоб тепло і приємність наповнили вас зсередини.

   Крістофер Гермер дуже вдало підмітив: «Самосвідомість — це така ж доброта до себе, з якою Ви ставитеся до оточуючих». Будьте до себе добрі. Ви це заслужили, а Ваші близькі заслуговують, щоб поруч з ними була найкраща версія Вас.

   Унаслідок російської агресії усі ми відчуваємо вплив війни та різних травматичних подій, багато хто пережив чи продовжує переживати стрес, пов’язаний із загрозою втрати життя – свого та близьких, і це є ризиком розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Отже нам потрібен захист, чим ми можемо протистояти стресу.

ЩО ТАКЕ СТРЕСОСТІЙКІСТЬ

   Стресостійкість – це комплекс рис характеру, які дозволяють людині залишатися здоровим і ефективним навіть при великих навантаженнях. Під стресостійкістю на роботі зазвичай мається на увазі вміння спокійно реагувати на конфліктні або неоднозначні ситуації, вміння при необхідності працювати понаднормово.

   Стресостійкість відноситься до soft skills і має величезне значення для успішної та ефективної роботи, адже вона не тільки дозволяє не звертати уваги на багато факторів, що підвищує продуктивність, але і є бар’єром, який захищає від професійного вигорання.

   Рівень стресостійкості демонструє здатність протистояти виникають на шляху труднощів, показує можливості особистості долати емоційний фактор і діяти згідно з логікою.

Рівні стресостійкості:

високий – мало піддається стресу

середній – деякі стресові події можуть порушити рівновагу

низький – дуже гостро реагує на стрес.

   Фундаментом вашої стресостійкості є спосіб життя. Ми свідомі того, що наразі кожен українець знаходиться у різній ситуації, яка по своєму є складною для вибудови доброго способу життя. Також ми є свідомими того, що, чим більш несприятливі умови, тим більше людина потребує простих та дієвих способів для стресостійкості. Тому спосіб життя є найбільш корисним для стійкості до впливу стресу.

  Фундамент – це опора. Давайте виконаємо вправу на заземлення, щоб відчути опору – перекати стопами, наче в човнику. Відчуйте, у ваших стоп є 9 точок опори – це п’ять пальців,  п’ятка, три подушечки. Відчуйте, коли ваші стопи стоять на підлозі: у вас є 5 пальчиків, три подушечки і п’ятка. Повторити 3 рази.

    Нам обов’язково потрібно  повпливати на ті частини тіла, які пов’язані з надлишком кортизолу. Кортизол – нейрогормон стресу. Яким чином, за допомогою тілесних технік. Техніка «Тепло наших долонь»  розтираємо руки і кладемо їх на ребра – робимо рух вниз, трохи продавлюємо. Так впливаємо на можливий діафрагмальний блок. Коли людина відчуває стрес, часто можна почути: «У мене блок в животі. У мене холод в животі. Я не можу вдихнути». Це наслідки дії кортизолу. Далі ми знову розтираємо руки і кладемо їх на нирки, трохи масажуємо. Тепер знову розтираємо руки. Це універсальна вправа. Коли ми розтираємо руки, ми впливаємо на роботу мозолевого тіла та вмикаємо в роботу праву і ліву півкулі одночасно.

   Далі – простукуємо зону на животі трохи нижче пупа. Ця зона пов’язана з надлишком адреналіну та кортизолу. Навіть таке маленьке простукування 10-15 секунд може вгамувати напад паніки і зняти панічну атаку.

   Тепер можна розтирати вуха і простукати зону за вушками. Так ми впливаємо на аудіальний канал сприйняття інформації, який зараз пере збуджений ( і якщо діти перестають вас слухати (це зазвичай 5-7 хвилина), то можна попросити, щоб вони зробили собі масаж вушок).

Чим важливо наповнити свій спосіб життя?

-         Добрий сон. Під час сну наше тіло та психіка дуже добре відновлюється. Й утрата доброго сну призводить до того, що стресу стає більше, тому потрібно максимізувати його якість.

-         Збалансоване харчування. В міру, збалансовано, усвідомлено, з режимом та відповідно до функцій харчування (їсти потрібно для відновлення енергії, а не для перегляду відео чи зняття стресу, для цього, нижче будуть техніки).

-         Фізична активність. Мінімум 30-40 хв. низької інтенсивності (напр., прогулянки) або 10-20 середньої та високої інтенсивності.

-         Ресурсна діяльність. Все що приносить вам задоволення, досягнення та відповідає вашим цінностям.

-         Ресурсні емоційні стани. Слухати музику, дивитися стендапи, насолоджуватися краєвидом і все, що наповнює вас приємними та ресурсними емоціями.

-         Планування та розпорядок дня. Це допомагає мати більше визначеності, впорядкованості та системності, яких наразі бракує. А також допоможе не перевантажувати себе.

-         Спілкування з важливими та близькими людьми. Дуже важливо розділяти ваші переживання, турботи та радість з іншими. Ділення неприємностями полегшує їх, радощами – посилює їх. Також важливою частиною є можливість підтримати та допомогти іншим, коли на це є ресурси. Розмовляйте, обіймайтеся, проводьте разом час.

   Пропоную зараз виконати техніку «Фортеця», коли ви наповнені стресом, тривогою, страхом та не маєте можливості змінити ситуацію, щоб відновити спокій (для прикладу, перебуваєте у бомбосховищі). Цю техніку можна виконувати й з дітьми.

   Для її виконання необхідно мати де малювати (папір, телефон тощо) та чим малювати (олівці, фарби, крейда тощо). Якщо цього немає, то вистачить вашої уяви.

Кроки техніки:

1. Займіть якомога зручніше положення. Таке, щоб вас відволікало якомога менше факторів.

2. По можливості закрийте очі або ж виберіть точку, на якій ви б могли зосередить свою увагу та активізувати уяву.

3. Як тільки будете відчувати, що ваша уява готова до роботи, спробуйте переміститися в місце, де знаходиться фортеця, яка оберігає вас від усіх небезпек. Це може бути реальне місце або ж створене вами. Перемістіть себе туди, ніби ви тілом та душею знаходитеся у цьому місці.

4. Відчуйте усіма органами чуття це місце.

Що ви бачите? Яка ця фортеця? Опишіть її в деталях. Завдяки чому чи кому вона вас захищає? Де ви знаходитеся у цій фортеці?

Які там запахи?

Спробуйте відчути це місце на дотик. Відчуйте підлогу, доторкніться руками до якоїсь поверхні.

Що ви там чуєте?

Яка там температура?

5. Проаналізуйте, що з вами відбувається, коли ви знаходитеся у своїй фортеці. Які у вас емоції? Про що думаєте? Які відчуття у тілі? Наскільки вам безпечно у ній (від 0 до 10, 0 – зовсім не відчуваю безпеку, 10 – найбільша безпека, повний спокій).

 6. Якщо ви не відчуваєте безпеку у цій фортеці, спробуйте додати щось, що допоможе її відчути. Пам’ятайте, що у вашій уяві можна все. Можливо там не вистачає Капітана Америки, який буде стояти на стражі. Або ж рви з акулами. Гармати, стіни, чарівна паличка… Додайте усе, що дозволить відчути безпеку.

7. Заміряйте знову відчуття безпеки, коли ви знаходитеся у цій фортеці (від 0 до 10). Коли ж відчуваєте достатньо безпеки, спробуйте відчути її у тілі. Де вона знаходиться? Як ви її відчуваєте? Якщо вам не вдається відчути безпеку у цій фортеці, повторіть крок 6, або ж спробуйте інші техніки (напр., дихальні техніки чи релаксацію)

8. Перенесіть вашу фортецю з уяви на аркуш паперу чи у ваш девайс. Намалюйте її в усіх можливих деталях.

9. Кожного разу, як ви будете зустрічатися зі страхом, тривогою та відчуттям небезпеки, на які у вас немає можливості впливати, переміщайтеся у вашу фортецю та відновіть безпеку та спокій. Зображення фортеці можете мати завжди під рукою, воно буде допомагати  вам поринати у безпеку.

Чому ця техніка працює?

   Наший мозок не відрізняє що реальне, а що  уявне. Тому, коли ви бачите сновидіння або ж уявляєте, якусь подію, то реакція вашого організму майже така сама, як ніби ви знаходитеся безпосередньо в тій ситуації. Й переміщення себе в уяві у фортецю, дозволяє відчути спокій та безпеку або ж знизити неспокій та відчуття небезпеки. А сам процес малювання залучає відділи мозку, які відповідають за структурованість та впорядкованість й дозволяє відволіктися від думок, емоцій та самої ситуації.

   Техніка «Час для переживань»

   Ситуація, яка захопила нашу країну, продукує дуже багато переживань про майбутнє, які викликають стрес та тривогу.. Якщо заповнити свій день цими переживаннями, то у нас не буде часу для спротиву викликам сьогодення. Тому дуже важливо виділяти обмежену кількість часу для самих переживань та більше діяти для вирішення реальних викликів та проблем. Сам процес переживання не вирішує того, що відбувається у реальності, лише забирає дорогоцінні ресурси та енергію. Для того, щоб взяти під контроль ваші тривожні переживання, Катерина Катеринчук рекомендує наступні кроки:

   Визначте конкретний час у кожному дні, коли ви вільні та можете приділити 15-30 хвилин своїм тривожним переживанням. У цей час ви маєте приділити усю увагу та ресурси винятково переживанням.

 Наприклад:15 хв, коли їду в транспорті (не за кермом), або вдома на дивані з 21:00 до 21:15

   Відтермінувати переживання. Щоразу, коли ви помічаєте, що переживання приходять до вас, скажіть собі: «Стоп, це просто думки, я зараз не буду включатися в це, я буду мати можливість попереживати у призначений для цього час». Й можете записувати те, про що турбуєтеся, щоб не забути.

Переключіть увагу на ту діяльність, яка є для вас корисною (робоча задача, прогулянка, розмова, перегляд фільму тощо). Якщо ви не будете переключати увагу, то думки будуть продовжувати атакувати вас.

Якщо вони повертаються знову, повторіть попередні 2 кроки.

   У вказаний час ви можете дозволити собі переживати про те, що відклали, протягом виділеного часу.

Важливо! Якщо ви забули попереживати у запланований час, переносьте «час для переживань» на наступний день.

   Техніка “5 елементів”,  допомагає повернути себе в «тут і тепер», укріпити зв’язок з реальністю під час стресу, виринути з під впливу емоцій та переживань:

Потрібно задати собі 5 послідовних груп питань й дати на них відповідь/

-         Яка «картинка» перед очима? Що я зараз бачу? У цьому випадку потрібно описати реальний візуальний образ. Якщо такого немає, закцентували свою увагу на деталі, щоб відновити  повноту картинки.

-         Які емоції я зараз відчуваю?

-         Які тілесні відчуття? Де вони в тілі? Як вони проявляються?

-         Які думки зараз у мене в голові? Про що я думаю? Може бути, що думки важко побачити, це теж нормально.

-         Що для мене зараз є корисним та важливим? Що корисного та важливого для себе я зараз можу зробити?

Цикл питань можна повторювати декілька разів, до тих пір, поки відчуєте полегшення.

   Щиро вдячна за вашу увагу, сподіваюся, що ці техніки принесуть користь для саморегуляції вашого стану та допоможуть  легше справлятися зі стресовими ситуаціями.

Консультація "Баланс роботи і особистого життя"

   БАЛАНС — не є РІВНОВАГА. Балансувати — це постійні мікро- й макрорухи. Десь більше, десь менше, трохи вперед, трохи назад. Бути в рівновазі й ідеально розподіляти увагу, час, сили, енергію між усіма сферами життя неможливо. Бажання зафіксувати рівновагу й постійно її контролювати призводить до зайвої напруги. А через напругу балансу не досягти.

   Стан балансу — це, скоріше, усвідомлене управління своєю увагою. Балансувати — значить розуміти, де зараз більше вашої уваги, чому ви сьогодні робите такий вибір, як і коли ви будете заповнювати інші сфери.

   Простий приклад для людей, які працюють — у кожного бувають важливі проєкти, сезонні піки навантаження, які вимагають приділити більше часу роботі, ніж зазвичай. І нам потрібно працювати не 6–8 годин на день, а всі 10! Буває, правда?

   За цих обставин важливо не звинувачувати себе у руйнуванні ідеальної картинки балансу. Нехай ми зараз ми не приділяємо достатньо уваги, наприклад, своїй сім’ї або спорту, або читанню. Але якщо ми розуміємо, що це тимчасово, то із сім’єю можна домовитися, а спорт і відпочинок — запланувати для себе, як винагороду за результат на роботі.

   Основа здорового балансу — розуміти, з чого складається ваше життя, куди зараз спрямована ваша енергія, і вміти приділяти увагу всім життєвим сферам. Нехай це буде не одночасно, головне — щоб усвідомлено.

Модель балансу або ромб Пезешкіан (слайди)

   Ми розподіляємо свою енергію між чотирма сферами, кожна з яких є одночасно і джерелом для нас. Тобто для активної діяльності нам потрібна енергія здорового тіла. А щоби якісно й цікаво наповнювати сферу відносин і відчувати позитивні емоції, нам потрібно розуміти себе, дозволяти собі мріяти і внутрішньо наповнюватися. Загалом, щоби відчувати всю повноту життя, бути щасливим, варто приділяти увагу всім чотирьом сферам.

Інструкція:

   Розподіліть 100% свого часу й енергії по чотирьох сферах моделі. Яким ви відчуваєте цей розподіл на поточному тижні або в цьому місяці, наприклад? Куди ви зараз інвестуєте більше часу й уваги? У якій сфері є дефіцит ресурсу і як ви можете його заповнити?

   Акцентую на тому, що прагнути до рівномірного розподілу енергії — по 25% в кожну сферу — звісно можна, але це практично недосяжно. Не варто щодо цього засмучуватися. Кристал, як і колесо, — динамічна модель, і коливання в кожній сфері від 15 до 50% є абсолютно нормальним.

   Важливо, щоби низькі показники в одній зі сфер не були постійним станом. Усе в наших руках, адже ми не тільки спостерігаємо за цими коливаннями, але й за необхідності регулюємо їх активними діями.

   Перевіряйте себе за цією моделлю періодично — раз на місяць, раз у квартал — і вчасно корегуйте.

   Усвідомте, куди ви витрачаєте свою енергію? Проаналізуйте.

   Порушення балансу «давати — брати» часто призводить до емоційного вигорання. Якщо людина віддає багато часу, сил, енергії якійсь сфері, наприклад, роботі, то їй важливо отримувати щось на заміну — увагу, адекватний зворотний зв’язок, вдячність, оцінку тощо. Якщо цього взаємообміну не відбувається, то енергія рано чи пізно закінчується.

  Те ж саме, до речі, відбувається й у зворотному напрямку. Якщо є надлишок споживацької позиції — ми вимагаємо багато уваги, зусиль, результату, а натомість не віддаємо навіть подяки — то теж «перегораємо».

Як користуватися

   Задумайтесь, у якій своїй соціальній ролі — співробітник, учень, батько, підлеглий, керівник — ви більше віддаєте, ніж отримуєте? У якій ролі, можливо, займаєте споживацьку позицію й нічого не віддаєте натомість? Як ви могли б урівноважити стан речей? Пропишіть зони уваги та заходи, яких можете вжити.

   Втім, як і в інших підходах, тут оцінка буде суто суб’єктивна. І так само важко перебувати в постійній рівновазі. У такому випадку важлива, як мінімум, усвідомленість — де ви віддаєте, а де черпаєте енергію.

   Іноді простої подяки буває досить, щоби поповнити запаси.

   Баланс «Треба — хочу»

   Задумайтеся про те, яка енергія в слові ТРЕБА. Що відчуваєте, коли чуєте «мені треба зробити»?

  А тепер прислухайтеся до енергії слова ХОЧУ. Які почуття виникають, коли говорите «я хочу зробити»?

   Погодьтеся, що відчуття різні. І часто в нашому насиченому роботою житті дуже багато ТРЕБА: зробити, досягти, здати, побудувати, створити, скласти, виконати, продати тощо. Тут багато повинності, напруги, того, що нам кажуть робити інші.

   У «треба» багато автоматизму й мало вибору. Ми навіть не замислюємося, скільки всього робимо за інерцією.

   А коли ми щось робимо, бо ХОЧЕМО — тут багато енергії, любові, задоволення, позитивного настрою й нашого особистого вибору.

Як користуватися

   Напишіть список справ, які заплановані у вас на день або на тиждень, і розділіть їх на два стовпчики.

Мені ТРЕБА зробити / Я ХОЧУ зробити

   В який список хочете додати пунктів? З якого хотіли б викреслити рядки? Справи з якої категорії вам даються легше? Що ви відчуваєте, коли зазвичай займаєтеся завданнями «треба» й завданнями «хочу»?

   Водночас не варто обманюватися ідеєю, що корисно робити тільки те, що хочеться. Це не так. У справах «треба» багато дисципліни й цілеспрямованості. І це чудово балансує зі свободою і творчістю справ «хочу». У будь-якій, навіть найулюбленішій справі є частина обов’язкової, не завжди приємної рутини, яку просто треба робити.

   Запорукою належного балансу між роботою та особистим життям є можливість займатися особистим і сімейним життям. Це не означає, що можна нехтувати своїм професійним життям, але слід пам'ятати, що робота і життя поза нею однаково важливі. Ваші колеги — це не просто люди, які сидять за комп'ютером по вісім годин на день. Це люди, які мають численні важливі зобов'язання поза роботою. Коли всі усвідомлюватимуть це, ви побачите, що разом можете досягти справді якісного балансу між роботою та особистим життям.

   Як же допомогти собі?

1.     Будьте чесними із собою. Визнайте реальність, візьміть на себе відповідальність за власне життя. Пам’ятайте, ніхто замість вас це не вирішить. Це ваше власне життя, і відповідаєте за нього ви. Це ваша відповідальність.

2.     Відповідальність. Плануйте своє життя власноруч. Ні на кого не перекладайте відповідальність, за це планування. Самостійно встановлюйте кордони і дотримуйтесь їх.

3.     Реалістичність. Створіть свій «ідеально сбалансований» день. Проаналізуйте. Не говоріть собі, відпочину на пенсії, тоді буде більше часу: діти виростуть, працювати не буду, день довший. Ні. Визначте для себе золоту середину, вже зараз, і дотримуйтесь цього балансу.

4.     Різносторонній підхід. Підходьте до проблеми – зважено, не поспішайте. Досягти балансу можна – приділивши достатньо увагу кожній області нашого життя. Лише так.

Приклад, історія про день проведений з дитиною. Адже я нічого такого не робила, ми просто провели час разом, звичайно.. Чому ж так?.

   Бо дрібниці важливі, з них складається життя.. А досягнення рівноваги в нашому житті, зовсім не пов’язане з радикальними змінами.

   Отже, як ви уявляєте добре прожите життя, для себе. Уявіть. Працюйте в цьому напрямку.

Зроби щось для себе

    Коли востаннє ви робили щось для себе?

    Намагайтеся викроїти на цей час як мінімум раз на тиждень. Це має бути те, що вам дійсно подобається і чого ви чекатимете з нетерпінням. Що б це не було - вирушити на пробіжку з другом, поговорити про свої рослини на форумі, почитати роман у ванній або просто переглянути улюблене телешоу - вимкніть мобільний телефон, не перевіряйте електронну пошту, ігноруйте соціальні мережі та насолоджуйтесь цим часом. Ви на це заслуговуєте!

   Давайте собі відпочити хоч зрідка, і тоді ви досягнете балансу між роботою та особистим життям без особливих зусиль.

Онлайн-консультація "Апатія, депресія під час війни" в рамках проєкту "Психологічний копінг: долання скланих життєвих ситуацій викликаних наслідками воєнних дій"

   «Ніхто не може відпочити від війни. Війна – постійно, щодня. Ми відчуваємо напруження, навіть коли не волають сирени». Нестачу сил так чи інакше відчувають більшість. Найбільше населення потерпає від втоми, яку відчувають 66%, та нестачі повноцінного сну – на неї скаржаться 53%, згідно з опитуванням рейтингу. Це нормальні реакції, але вони виснажують – тим більше, що через постійні новини про руйнування, смерті та блекаути напруження лише зростає.

     Депресія – це захворювання, що характеризується постійним пригніченим станом та втратою цікавості до будь-якої діяльності, що зазвичай приносить задоволення, а також нездатністю виконувати повсякденні справи протягом як мінімум двох тижнів.

    Які основні симптоми депресії?

− пригнічений настрій (або роздратованість);

− помітне зниження інтересу до життя або незадоволеність ним;

− значне зниження або збільшення маси тіла, не викликані зміною дієти;

− безсоння або сонливість;

− втома або втрата енергійності;

− почуття нікчемності, надлишкової або неадекватної провини;

− зниження здатності мислити, зосередитися, нерішучість, загальмованість;

− повторні думки про смерть, повторні суїцидальні спроби.

    Один з найрозповсюдженіших симптомів депресії під час війни:

-         завмирання та відкладання життя на потім, “після перемоги”, “після повернення додому”;

-         апатія;

-         зниження цікавості або повна втрата сенсу до будь-яких видів діяльності.

Люди перестають планувати, робити важливі або приємні для них дії.

Наприклад, зменшують спілкування з іншими або не дозволяють собі необхідні чи приємні покупки. Відчувають, що не мають собі таке дозволяти під час війни. Також яскравим проявом депресії можуть бути безнадійні, негативні думки про себе, інших людей або світ загалом: “Я ні на що не здатна(тен), і не впораюсь”, “Кожен сам за себе і я нікому не потрібна(ен)”, “Це ніколи не закінчиться” .

   Інколи такі думки можуть виникати у кожної людини, але в стані депресії вони стають нав’язливими та неконтрольованими — людина наче тоне в них і живе в цьому стані.

⚠ Суїцидальні думки чи особливо наміри — це привід терміново звернутися до спеціаліста: психіатра або психотерапевта.

 Існують кроки її подолання:

   Визначити власні цінності — що для мене є важливим, як виглядає моє життя, яке варто прожити. Можно сісти та скласти перелік таких важливих цінностей в різних сферах вашого життя. Важливо, щоб це були речі, які вас надихають і є для вас ґрунтовними. Подумати над питаннями: "Якою людиною мені важливо бути, навіть якщо в світі коїться катастрофа?", "Що має для мене сенс, якими важкими не були обставини?".

Приклад: для мене є важливими моє здоров'я і тому потрібно піклуватися про нього. Хочу бути гарним другом — тому я оберігатиму ці стосунки.

   Після визначення цінностей необхідно звернутися до техніки поведінкової активації. Це виглядає як планування розкладу, включаючи відповідні активності у кожен свій день.

Недостатньо просто знати свої цінності, потрібно їх втілювати у життя щодня

  «Самодопомога» при депресії воєнного часу

   Звичайно, немає жодного сумніву у тому, що лікуванням депресії, пов’язаної з бойовими діями (а цей тип депресії зазвичай має досить важкий перебіг, особливо у дорослих), повинен займатися кваліфікований лікар. Проте, і сам хворий після встановлення діагнозу і призначення основного лікування здатний зробити багато чого для покращення свого самопочуття (такі дії обов’язково попередньо повинні бути узгоджені з лікарем).

   Варто зазначити, що депресія може змусити людину почуватися виснаженою, нікчемною, безпорадною, безнадійною і сумною. Ці відчуття можуть змусити хворого почувати себе так, ніби йому ніколи не стане краще. Він навіть може подумати, що варто просто здатися «на милість долі». Крім цього, деякі симптоми депресії, такі як втома або апатія, відсутність бажання щось робити, також можуть завадити хворому звернутися по медичну допомогу.

   Однак, дуже важливо розуміти, що ці негативні думки та почуття є частиною депресії. Якщо людина думає, що у неї депресія, їй слід звернутися до лікаря, незважаючи на ці відчуття. Треба усвідомити і очікувати, що негативні відчуття зміняться, коли почне діяти лікування.

А тим часом, в очікуванні поліпшення, варто вдатися до деяких спеціальних прийомів, щоб покращити свій настрій:

-         перш за все, треба відверто обговорити всі проблеми з лікарем;

-         у багатьох випадках полегшення може настати після відвертої бесіди з родиною та друзями;

-         варто проводити більше часу з іншими людьми та отримувати від них підтримку, не слід замикатися у собі, фіксуватися на власних думках і емоціях;

-         треба брати участь у заходах, які можуть покращити самопочуття. Слід знову почати робити те, що людині подобалося до того, як вона почала відчувати депресію (спорт, танці, співи, прогулянки на природі, хобі тощо). Навіть якщо спершу зовсім не хочеться щось робити з попередніх захоплень, все одно варто почати. Швидше за все, після цього хворому стане краще;

-         неоціненне значення при депресії мають регулярні фізичні навантаження;

-         треба навчитися ставити перед собою реалістичну мету;

-         корисно розбивати великі/значні цілі та завдання на менші, які легше піддаються контролю.

     "Апатія – це стан, коли людина начебто нічого не відчуває, коли немає ні інтересу до чогось, ні сил, ні мотивації. На жаль, під час війни цей стан розповсюджений, і він є нормою в нашій ненормальній реальності".

    Головна причина апатії – розчарування. Коли людина покладала на щось очікування і цього не відбулося. Також вона може виникати в результаті постійних стресів. Ось чому зараз це актуально для багатьох.

   Щоб розпізнати в себе апатію, варто звернути увагу на наступні критерії:

- постійне відчуття втоми, немає сил вже зранку;

- відсутня концентрація, дуже важко робити звичайні справи;

- починають виникати проблеми із запам’ятовуванням;

- можуть виникати проблеми зі сном і харчуванням;

- замкнутість, небажання спілкуватися з іншими.

   "Оскільки часто апатія виникає через стрес, то перш за все потрібно позбавити себе хоча б на деякий час від цього стресу. Для цього варто обов’язково робити інформаційний детокс. Також дуже важливе фізичне здоров'я, і тому здоровий сон та прогулянки на свіжому повітрі, чи будь-який спорт, буде кроком для того, щоб позбутися цього стану. Організм має бути сильним, аби впоратися з тією психологічною напругою, яка відбувається. Думаю, сюди буде доречно додати й харчування. Крім того, дуже важливо мріяти. Знаходити нові сенси. Завдяки мріям можна знову почати радіти і мати мотивацію рухатись далі".

   Можна спробувати вести щоденник, це допомагає самостійно і екологічно людині звільнитися від негативу, який знаходиться всередині. Також варто дозволити собі те, що приносить задоволення. Згадати про звички, які радували раніше: спілкування, смачна кава, відвідування улюблених місць, будь-що, що раніше давало відчуття радості.

лід пам’ятати, що етап апатії та депресії короткотривалий, а отже скоро мене. Більшість із нас зараз перебуває саме в цій фазі, і наша психіка потребує допомоги, а саме:

-         дійте! Саме зараз важливо діяти попри зневіру. Не дозволяйте собі нічого не робити, сховавшись у куток;

-         виконуйте повсякденні справи: готуйте їжу, прибирайте, саджайте квіти тощо;

-         продовжуйте підтримувати близьких. Зараз майже всі знаходяться на фазі апатії, тому підтримка та спілкування дуже важливі;

-         не переглядайте новини постійно. Найактуальніші новини – у вас за вікном. Налаштуйте автоматичне сповіщення про повітряну тривогу на телефоні. Решту новин перевіряйте не частіше ніж по 5-10 хвилин на годину;

-         висипайтеся, повноцінний сон надасть вам сил для боротьби з апатією;

-         не забувайте про хобі або заняття для душі.

Пам’ятайте про гігієну сну: засинати та прокидатися треба в один час, не користуватися гаджетами перед сном, не їсти за 2 години до сну тощо.

Дія, рух та допомога іншим – кращі ліки від апатії та розчарування.

   Отже, щоб позбутися апатії та депресії, слід щодня задовольняти три сфери життя: соціальну, фізичну та когнітивну. Це забезпечується спілкуванням з близькими людьми, фізичною активністю, навчанням, хобі тощо. В жодному разі не дозволяйте собі весь день лежати в ліжку та занурюватися у власні думки. Дія, рух та допомога іншим – кращі ліки від апатії та розчарування.

ВАЖЛИВО! Якщо ви відчуваєте, що не справляєтеся – не зволікайте, звертайтеся за підтримкою до кризових психологів. Вони допоможуть вам упоратися з негативним емоційним станом.

   Одним з головних елементів боротьби з кризою, втомою, апатією, депресією буде вбити в собі критика й подолати почуття провини. Усвідомити, що ми маємо право переживати будь-який стан – ми маємо право на безкінечну втому, на екзистенційну кризу, на депресію. Треба подолати критика й сказати собі: я ні в чому не винний і не винна, той стан, у якому я зараз перебуваю, – це нормально, треба пробувати шукати вихід.

    Одна з причин, чому саме настають утома й апатія, які переходять у депресію, – це те, що ми не дозволяємо собі емоцій. Там, де ми можемо висловлювати емоції, розділяти переживання, нам стає легше.

   Ще один важливий момент, який може допомогти побороти екзистенційну кризу, апатію, депресію, – робити щось для перемоги в цій війні. Я думаю, що це одне з найважливіших завдань, коли триває війна, робити для перемоги щось, що вам до снаги. Знову-таки, не почуйте зараз у цьому критика: «Ти нічого не робиш для перемоги? Ну ти й нікчема». Це не про те. Але якщо я можу щось зробити, то це точно те, що розпружує.

Поради психолога: як впоратися з апатією під час війни

   Намагайтеся щодня займатися  фізичними вправами. Вони мають включати кардіонавантаження, розтяжки та релаксацію.

   Проводьте більше часу з друзями та близькими людьми.

   Спробуйте зав’язати нові знайомства, стосунки чи заведіть домашнього улюбленця.

   Дозвольте собі відпочивати. Щоб повернутися до життя, треба достатньо спати і налагодити циркадні ритми сну, тобто спати вночі, а бути активними вдень.

   Згадайте аромат, який асоціюється у вас із найщасливішими моментами минулого. Що це: кориця, кава, цитруси? Парфуми? Заповніть простір навколо себе цим запахом.

   Знайдіть для себе творче заняття, яке приносить задоволення. Це може бути кулінарія, малювання чи ліплення, рукоділля чи музика.

   Спробуйте фототерапію: озирніться навколо та сфотографуйте все, що вважаєте красивим, передивіться щасливі світлини з архіву, зробіть нову фотосесію.

   Ігри надають смак нашому життю, тому грайте в настільні ігри з близькими, дитячі ігри з дітьми, побігайте з власним собакою чи пограйтеся з котами. Все це сприяє задоволенню!

Онлайн-консультація "Прийоми та засоби збереження психічного здоровя дітей в умовах війни"

   Життя дивна та непередбачувана річ… Іноді буває так, що в ньому трапляються події, на які важко вплинути та зрозуміти до кінця. Народження дитини з вадами – це подія, яка стається не з чиєїсь провини, а просто стається. І від ставлення до неї залежить, наскільки ця дитина має шанс на те, щоб просто БУТИ, щоб отримати розуміння та підтримку світу й знайти в ньому своє місце.

   Кожного дня на землі чиєсь життя народжується, а чиєсь згасає. І так вже є, що кожного дня на цей світ народжуються діти, яких ми називаємо дітьми з особливими потребами, які є особливими в тому, що через свою ту чи іншу проблему у фізичному чи психічному розвитку потребують нашої особливої турботи.

Мотиваційна притча

«Закриті двері»

   Якось один мудрець вирішив знайти собі учня для того, щоб передати йому перед смертю свої знання.

   Учень мав бути талановитим і здібним, а також повинен володіти певними знаннями і вміннями. Мудрець вирішив вчинити так: зібрати всіх учнів і обрати

з них гідного.

   Зібрались сотні учнів. І мудрець сказав:

– Дорогі мої учні, я зібрав вас усіх для того, щоб дізнатися, хто допоможе мені вирішити одну проблему. Позаду мене ви побачите стіну, в якій розташовані найбільші й найважчі двері з тих, що є в нашому місті. Чи знайдеться серед

вас, мої учні, той, хто відкриє ці двері без сторонньої допомоги?

   Практично одразу ж деякі учні відмовилися від участі у змаганні, пояснюючи це тим, що таке завдання не для них. Інші ж вирішили обміркувати з чого складаються двері, як працює їх механізм і прийшли до висновку, що не зможуть виконати це завданням.

   І лише один учень попрямував до дверей і максимально ретельно оглянув їх: простукав дверну поверхню, за допомогою чого визначив приблизну товщину дверей і наскільки щільний матеріал, з якого вони виготовлені, не забув він відзначити й наскільки надійно змащені дверні петлі. Практично всі ділянки, сантиметр за сантиметром були вивчені ним з особливою ретельністю і увагою.

   Учень зібрався з думками, глибоко вдихнув і легенько штовхнув двері. На великий подив оточуючих вони дуже плавно і легко відкрилися. Адже завдяки бездоганній конструкції ці двері відкривалися від несильного поштовху.

Мораль: для досягнення мети потрібно ретельно вивчити питання з усіх сторін, тоді рішення знайдеться швидко і легко.

   Кожна людина має потреби, які прагне задовольнити. А саме:

-        потреби фізіологічні (тобто, їжа, відпочинок, здоров’я);

-        потреби безпеки (тобто, фізичної, психологічної та економічної);

-        соціальні (тобто, потреба в взаємозв’язку з іншими, і, як наслідок

-        потреба інформованості, приналежності до спільноти-громади,

-        потреба бути любленим, почутим, потрібним та визнаним);

-        потребу свободи (тобто, можливості самостійно приймати рішення і впливати на своє життя);

-        потребу самореалізації – тобто здійснення людської особи, віднаходження змісту життя, закорінення у вірі.

   Дуже часто людина може сама задовольнити ці потреби, або принаймні зробити все, що від неї залежить. Але є ті, які не можуть задовольнити

свої базові потреби без нашого позитивного ставлення, допомоги, сприяння.

А що таке, психічне здоров'я дитини? Це  стан душевного благополуччя, емоційного комфорту, впевненість у своєму майбутньому, пов'язана з відчуттям захищеності свого «Я».

Дитині потрібно:

-         щоб її любили, розуміли, поважали, визнавали;

-         щоб вона була комусь потрібною і близькою;

-         щоб вона була успішною у своїх справах;

-         щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.    Відомо, що незадоволення значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до «руйнівних» емоцій»: гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у цілому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у період дошкільного дитинства, значною мірою залежить, буде дитина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичайні труднощі життя, протистояти перешкодам, спокусам тощо.

   Створення толерантного середовища в навчальному закладі є підґрунтям для ефективного виховання молодого покоління. Основними завданнями цього напряму є:

• мінімізація негативних емоційних проявів;

• зняття напруги в групі дітей;

• навчання способів саморегуляції;

• підтримка емоційної чутливості;

• розвиток емпатії й адекватного емоційного реагування

(емоційна стабільність);

• розвиток вольової сфери;

• актуалізація бажання спілкуватися з людьми; виховання позитивного ставлення до людей;

• включення ідей толерантності в гру, інші продуктивні

види діяльності та обговорення реальних подій життя.

   В процесі створення толерантного середовища важливим є опиратися на позитивний досвід взаємодії дитини зі світом. Це дає можливість усвідомити дитині цілісність зв’язку правил толерантності з реальним життям.

   Виховуючи в учнів навички толерантного ставлення важливим є пам’ятати про необхідність власного позитивного прикладу. Тому незалежно від позиції дитини та її світогляду, повага до її особистості є необхідним принципом виховного процесу. Поважаючи і приймаючи (не обов’язково погоджуючись) позицію і думку дитини, але за необхідності коригуючи її, вчитель демонструє їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.

   У процесі формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами необхідно створювати умови для рефлексії учням тих змін, які відбулися з ними, і аналізу стосунків в колективі, родині, соціумі. Рефлексія є цінною для проживання нового досвіду та усвідомлення його значущості

у реальному житті. Вона дозволяє прослідкувати емоційні реакції на ситуації та пропрацювати їх. Обговорення почуттів та вражень спонукає учнів до осмислення власних дій, прийомів, способів діяльності.

   Однією з характерних  діяльностей, яка безпосередньо впливає на формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами є залучення до волонтерської діяльності.

   7 прийомів, які допоможуть вчителю та асистенту інклюзивного класу

1. Командна робота — на всіх рівнях

   Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників. До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня.    Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма

   Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого ВІЛ чи аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник.  Якщо в нього є вади зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони

   Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Давній радянський підхід допомогу дитині з ООП подавав як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати вади, а не на розвитку сильних сторін. Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається? Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти

   Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл. Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу). Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг

   Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху. Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки. Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється. Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці». Моделювання — демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова. Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку. А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

6. Продумувати різнорівневі завдання

   Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.

   Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).

7. Креативити і візуалізувати

   Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавченою. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал. Утім, діти із синдромом Дауна, маючи звичайний інтелект, у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: у них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А в разі розладів аутистичного спектра діти шукають нові способи комунікації. Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо. Образи допомагають дітям з різними діагнозами.

   Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з вадами слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

   Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім. Які б методи не використовував педагог, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини. Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

   І головне, на що варто звернути увагу. Це турбота про себе.

1.    Не ігноруйте власні негативні емоції, хочеться плакати поплачте, хочеться цілий день пролежати під ковдрою, зробіть це. При теперішніх обставинах – це нормально.

2.    Підтримуйте себе: говоріть компліменти, гарні хороші слова.

3.    Ведіть щоденник позитиву: записуйте в нього всі позитивні моменти за прожитий день, від новин до «маленьких приємностей».

4.    Спілкуйтеся з іншими людьми, бажано позитивними.

5.    Будуйте плани на майбутнє (самі, з друзями, рідними).

6.    ГОВОРІТЬ з тим, кому довіряєте.

Дихайте – це ефективний спосіб зменшення тривоги та стресу («Кулька»).

Дбайте про тіло, простір, розум. І будьте здорові.

Онлайн-консультація "Психологічна безпека дошкільників"

    Психологічна  безпека  характеризується  через  поняття  збереження психічного  здоров’я  дитини  і  відсутності  психологічної  загрози.  Причому психологічна безпека розглядається як такий стан дитини, коли відбувається її оптимальний психічний та  фізичний  розвиток  і  усуваються  внутрішні та зовнішні загрози психічному здоров’ю. Передбачити виникнення небезпеки досить важко.

    Психоемоційний стан дітей багато в чому залежить від ритму життя, який задається режимом  дня, де чітко визначається час і тривалість сну, час на приймання їжі, прогулянки, заняття. Тому для охорони психічного здоров’я дітей треба підтримувати протягом дня баланс різних видів їхньої активності.

    Безперечно, на дитяче здоров’я пливають: стиль спілкування педагога,  сімейне виховання,  соціальні умови,  індивідуальні особливості характеру дитини.

   А зараз усі ми перебуваємо в абсолютно нових умовах життя, і природно, відчуваємо страх та паніку, особливо діти. І тому надзвичайно важливо підтримувати одне одного, вміти заспокоїти тих, хто знаходяться поруч, насамперед дітей.

Як же діти різного віку реагують на стрес та сприймають кризову ситуацію

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

   Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально, й у цій ситуації дорослим не треба лякатися такої поведінки дітей.

   Перш за все  потрібно забезпечити «завдання виживання» – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернеться  трохи згодом.

Що робити, щоб заспокоїти і підтримати дитину

1. Говоріть із дитиною, залишайтеся спокійним під час розмови.  Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині. Вправа «Безпечне місце» ( з педагогами),

2. Демонструйте надійність. Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини дошкільного  віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами.

3. Обговорюйте з дитиною правила «цивільної оборони». Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших .

(Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок. Отут у нагоді стане вивчена напам’ять адреса, ПІБ батьків, телефони батьків).

4. Грайте ігри, виконуйте з дитиною заспокійливі вправи. Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи «регресивними», тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні та ін. Вправа «Скриня ресурсів» (для педагогів, історія про індіанське плем’я та його традиції).

5. Виконуйте вправи при панічній атаці.

Ви з  дітьми  можете робити такі вправи:

-        покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю;

-         потерти кінчик носу;

-        надавити не сильно на очні яблука з двох боків;

-        якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді;

-        змащувати губи, полоскати рот водою;

-        витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини;

-        розтерти тіло;

-        розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки;

-        покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються;

-        розтерти руки, прикласти до нирок;

-        ходьба на місці, швидка ходьба на місці, ходьба  з рухами рук;

-        вправа «Обійми метелика» та ін.

6. «Займіть» чимось аудіальний канал дитини. Під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось «зайняти». Для цього можна співати хором, горланити кричалки , промовляти скоромовки, слухати  аудіоказки та музику, взяти з собою  музичні інструменти та влаштувати для всіх концерт. Вправа «Моя музика» (для педагогів, прослухати пару хвилин через навушники улюблену мелодію чи пісню).

7. Ще кілька речей, як можна відвернути увагу дитини:

- обіймайте дитину, жартуйте з нею;

- поїть дитину теплими напоями, пригостіть  її чимось смачненьким;

- виконуйте разом із дитиною рутинні справи;

- вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. Пояснюйте дитині про важливість бути зібраними та допомагати одне одному. Необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. Довірте дитині посильне для неї відповідальне завдання. Покладіть на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад,  слідкувати за іграшкою, скласти книжки чи іграшки, витерти пил та ін.. Можна доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Доречи це й прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. Дозволяйте дитині вивільняти ненависть та злість. Зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно лаятися, кричати – це здорова реакція. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру «Злий бобер» (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в «мішечок для криків» або стаканчик.

Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися! Після емоційного вивільнення дитині буде легше!

   Тему психологічної безпеки можна обговорювати знову і знову. Суспільство, що розвивається, стикається з новими потенційними і реальними небезпеками. На допомогу стають нові методи і технології захисту. Але в основі цього процесу завжди лежатиме щира любов до дітей, взаємна довіра і професійна компетентність педагога.

Онлайн-консультація "Як пережити втрату"

   Смерть найближчих, особливо раптова і передчасна, — стає шоком, від якого отямитися дуже складно. Як навчитись жити з втратою та як правильно підтримати близьких в жалобі.

   Є ситуація гострого горя - це раптова смерть близької людини. В таких випадках люди можуть потребувати психотерапевтичної допомогти, можливо, навіть медикаментозної допомогти. Але це не найважчий етап. Найважче в психологічному сенсі на людину чекає пізніше, коли приходить усвідомлення.

   Головне завдання - щоб гостре горе стало інтегрованим. Тут не стоїть питання, що життя має стати таким, як до трагедії. Воно таким не стане. Але воно має стати іншим життям, в якому ця втрата інтегрована.

   Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце в пам'яті. З нею можна розмовляти, її можна пам'ятати, є право на емоції, але потрібно усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини.

   Наступний етап - це ускладнене горе. У таких випадках обов'язково потрібна спеціальна терапія.

   У кожного свій рівень особистісного ресурсу, у кожного свій темперамент, свій досвід, свій рівень зв'язку з померлим. У нормі в перші пів року після втрати повинні з'явитись перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина повинна пройти протягом місяця. Жінкам легше переживати горе, тому що в нашій культурі жінки проявляють емоції. Чоловіки, навпаки, повинні бути мужніми і тримати все в собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки. Жінки здатні поділитися горем і прийняти підтримку іншого. А це як раз треба виплакати і виговорити. Тому потрібен психотерапевт, психолог. Потрібні близькі люди. Про це треба говорити, це з себе треба витягати і віддавати, плакати.

   Правила і ритуали також існують не просто так. Це і поховання, і траур, і роковини. Ритуал дозволяє нам прийняти втрату.

   Похорон - це дуже важка ситуація, але вона також терапевтична. Людину, яка померла, треба поховати спершу фізично, щоб потім психологічно знайти їй місце у своїй пам'яті.

   При чому горе - це процес. Він може бути циклічним, може бути хаотичним. Буває, що людина начебто прийняла факт втрати, але потім стається якась подія - свято, ювілей, річниця шлюбу - і криза розгортається знову.

Найкращий лікар - це час. Це банальність, але так і є. З часом відчуття притупляються, але вони нікуди не подінуться. Цих емоцій позбутися неможливо, але можливо заново створити собі нове майбутнє.

Часто люди, які переживають горе, не дають собі відчувати позитивні емоції, їм за них соромно. Це дуже шкідливо і не дає перейти на наступний етап.

Важлива роль близьких в такий момент. Спочатку в період гострого горя ви не можете зробити нічого особливого. Можете лише бути поряд і забезпечити безпечний простір для горювання. Щоб людина нічого собі не заподіяла в афективному стані.

   Це може тривати один-два тижні, місяць. Потім бажано відволікати, але з розумінням ставитися до будь-яких проявів емоцій. Казати: "Та ну! Скільки можна?" - це не підтримка. Не підтримка також, коли людині постійно нагадують про втрату чи вимагають, щоб вона постійно горювала.

   Тіна Берадзе, лікар, психіатр, психотерапевт, клінічний психолог, ментор:

«Все залежить, наскільки смерть несподівана. Якщо відомо, що близька людина хворіє, психіка до цього готується. Це не значить, що ми не переживаємо, але в мозку є захисна реакція, він готує людську психіку до цієї втрати. Якщо людина загинула раптово, несподівано - це гостре переживання горя.»

Адекватне горювання - це шок, потім заперечення, агресія, депресія, а потім поворотна точка - прийняття і формування нової ідентичності. І це нормальний процес, якщо людина не пройшла ці процеси, значить вона не прожила це горе.

Цікаво, що у кожної культури є свій підхід до переживання смерті, це накопичувалося сторіччями.

Перша стадія шоку триває десь 7-9 днів.

Всі процеси аж до прийняття закінчуються приблизно через рік.

Весь цей час людина може стикатися зі зміною сну, апетиту, нападами страху, плачу, різкими змінами настрою, недостатньою мотивацією. Виникає сильне бажання усамітнитися. Все це - ознаки клінічної депресії. Але в цій ситуації це нормальне проживання горя. І це потрібно прожити.

   Є і патологічне переживання горя, коли людина не проходить всі етапи. І там можуть бути величезні проблеми, коли без спеціаліста просто не обійтися.

Тоді людина не приймає втрату, у неї можуть з'являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, міняються стосунки з людьми, які переростають в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей.

У нашому суспільстві, якщо вдова за місяць після смерті чоловіка не носить траур, не переживає і починає зустрічатись з іншими, суспільство це осуджує, але це також може бути виявом патологічного горя, коли психіка просто не справилась.

Коли стається таке горе, люди довкола часто не знають, як поводитись, що і як сказати. Але навіть, коли людина реагує на вас агресивно, не хоче спілкуватись, не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд.

Якщо людина переходить в стадію патологічного горя, обов'язково треба шукати допомоги спеціалістів.

   Найголовніше - бути поряд з тими, хто зазнав втрати, до двох тижнів. Не потрібно чогось особливого говорити, головне бути поряд і давати підтримку.

У такій шоковій ситуації людина може не до кінця сприймати реальність. І через мозок достукатись до неї дуже важко, тому найкраще в цей момент - тактильні дотики: обняти, взяти за руки. Через тіло можна повернути людину до відчуття реальності тут і зараз.

   Не треба зупиняти людину, коли вона виговорюється. Під час проговорювання відбувається переживання горя, його треба переживати, прогорювати. І чоловікам, і жінкам важливо поплакати, проговорити якісь деталі. Стадії можуть змінюватись, людина може заспокоїтись, а потім знову впасти у відчай і гострі переживання. Бути поряд - найголовніше.

   Шок нормальний до двох тижнів. Якщо стан не покращується довше двох тижнів, треба звертатися до фахівців, щоб якомога швидше вивести людину з цього стану. Тривожні ознаки - це апатія, воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона.

Загалом траур у конкретної людини може тривати і рік, і два, і три.

   Американський психотерапевт Ірвін Ялом у своїй книзі "Ліки від кохання" писав, що втрата батьків, зазвичай, сприймається менш важко, ніж втрата дитини або чоловіка/дружини.

"Коли ми втрачаємо батьків, ми прощаємось зі своїм минулим, а коли помирають діти чи хтось з подружжя, у людини руйнується майбутнє", — наголошує Ялом.

Пережити раптову смерть рідних – надскладне випробування. Часто люди починають картати себе, що вчасно не сказали потрібні слова, щось не зробили чи не приїхали у гості.

Ніколи не можна точно сказати, яку пораду дати людині, як підтримати її і що взагалі робити у подібних ситуаціях.

"Якщо вам хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться сміятися – треба сміятися.

Чому виникає почуття провини та що з ним робити

   Іноді у людей на стадії заперечення виникають думки на кшталт, а що якби:

"Якби батьки поїхали на автобусі…

Якби я подзвонив їм за кілька хвилин до цього…

Якби я змогла приїхати в гості, як вони просили…

Якби я частіше казав, що люблю їх…"

Людина починає вигадувати ці моменти заперечення і плутає реальність з емоціями.

"Це "якби" несе за собою емоційне переживання.

Насамперед тут потрібно зрозуміти, яку емоцію людина переживає, найімовірніше це буде жаль, скорбота. Відповідно, з такою емоцією треба далі працювати", – розповідає психолог.

У цьому випадку важливо допомагати переживати цей смуток – бути поряд, сумувати разом або витримувати той емоційний стан, у якому перебуває людина. Тобто, коли людина каже, що могла б якимось чином вплинути на ситуацію, якби раніше щось зробила, варто погодитись з нею, сказавши: "Так, ти могла б/міг, але тоді були б інші наслідки. Ми ніколи не дізнаємось, як склалася б доля".

Як справитися самому

   Ви ніколи не помічали, як ми знайомимося з іншими людьми? Розпитуємо їх, де вони живуть, чим займаються, яка в них освіта, тощо. І це – не просто цікавість. Ми випитуємо те, що нам дійсно потрібно для того, щоб створити в своїй уяві завершений образ цієї людини. Таку собі її діючу міні-модель – щоб знати, як вона думає і чим цікавиться, щоб якось передбачати її поведінку в тій чи іншій ситуації.

Так нам легше контактувати з іншими людьми. Бо думаємо – "ось я зроблю так-то, а він відповість тим-то". А тому легше можемо спрогнозувати нашу взаємодію – навіть тоді, коли мова йде про звичайне спілкування. Але роблячи так, ми наділяємо цей образ наших уявлень про когось власною життєвою енергією.

Аж поки цей, штучно створений нами образ, не починає жити у наших думках – мріяти, будувати свої плани і ледь чи не дихати  – зовсім як у реальному житті. І навіть починає нам снитися – тоді, коли це потрібно нам. Але не тоді, коли та людина сама того хоче.

І якщо так стається з незнайомими нам раніше людьми, то що вже говорити про тих, кого ми знаємо іноді навіть краще за себе – про наших рідних і близьких? Тож коли вони вмирають, без перебільшення, вмирає частка нас самих. Це – все-одно, що втратити руку чи ногу.

Тож не дивно, що у випадку такої втрати – особливо тоді, коли вона приходить несподівано, ми часто не можемо свідомо прийняти того, що сталося. Заперечуємо, потрапляємо в стан шоку, навіть можемо втрачати свідомість. Так, це все-одно що втратити якусь частину тіла без наркозу! Тому що біль тоді – цілком реальний. І добре, коли в той момент хоча б хтось є поряд.

   Щоб допомогти людині зробити хоча б саме елементарне – нагадайте їй, що треба їсти і спати, чистити зуби і одягатися по погоді. Але буває тек, що нікого з близьких чи друзів поряд  немає –  тоді важливо  самім  потурбуватися про себе. Хоча б випити гарячого чаю, тепліше одягнутися чи сісти перепочити.

Якщо немає сил – не потрібно себе примушувати. Наша психіка часто сама краще знає, що нам потрібно. Тож просто прислухайтеся до себе і бережіть себе. І ще одне – відкладіть поки що важливі рішення на потім. Прийде час – і Вам стане трохи легше! Тоді до них і повернетеся.

 Як допомогти іншим

   Може бути так, що горе спіткало не безпосередньо Вас, а когось з  Ваших близьких – дружину, сестру, сусіда, тощо. Що робити тоді? Ну по-перше, якщо не дай Бог, Вам випала складна місія принести погану новину – ніколи не говоріть відразу! Те, на чому наголошують в дешевих серіалах, що людину якось попередньо треба підготувати до поганої звістки – правда!

Дайте їй хоча б хвилину-дві для того, щоб підготуватися до звістки. І добре, якщо поруч з Вами на той момент будуть якісь заспокійливі засоби або хоча б просто стакан води (сам акт ковтання рефлекторно знімає спазм і тому дещо допомагає). Далі, якщо можете, просто побудьте з цією людиною ще хвильку – дайте їй змогу хоча б трохи прийти до себе, притримайте, допоможіть сісти на стільчик чи зібратися з думками. Можливо їй треба буде кудись подзвонити або вона буде настільки шокованою, що не зможе самостійно знайти ключ від власної квартири. Може треба буде допомогти їй одягнутися або перевірити, чи все в домі вимкнено. Може треба буде замість неї зателефонувати її рідним чи дітям.

   Ну а далі? В перші години і дні після втрати людина зазвичай перебуває в стані глибокого шоку, вона нерідко не усвідомлює, що діється навколо – особливо тоді, коли з життя йде хтось молодий, як це так часто, на жаль, трапляється зараз. Згодом в неї з пам’яті можуть випадати окремі події, цілі епізоди, дні чи навіть тижні.

Після цього, зазвичай, стає трохи легше, хоча тупий біль може триматися довго – місяці і навіть роки. Особливо тоді, коли батьки хоронять своїх дітей, коли втрачають разом з дитиною всі ті надії, які на неї покладали, а тому перестають бачити сам сенс свого подальшого існування.

Чого не потрібно робити?

 — шукати в смерті близького свою провину, тому що дуже часто ми неадекватно сприймаємо ситуацію і перебільшуємо ступінь своєї причетності до смерті

 — оплакувати без зупинки втрату близької людини

 — закриватися в собі

 — сприймати смерть близької людини як покарання

 — шукати порятунок в алкоголі та наркотичних засобах

 — шукати спілкування з духом померлої людини

 — забути про власне життя.

Що можна зробити за таких обставин?

   Немає однозначного рецепту і однакових для всіх відповідей, адже кожна людина особлива. Тим більше – в кризовому стані. Але в будь-якому разі варто знати таке:

1. Ніколи не кажіть цим людям, що розумієте їх. Або – що зможете їм допомогти! Бо якщо тільки Ви самі не переживали подібного горя, то, відповідно, зрозуміти всю глибину їхнього страждання теж не зможете. І, тим більше, нічим не зможете зарадити в даній ситуації – адже Ви не Бог, щоб воскрешати мертвих. Єдине, на що Ви здатні – так це хіба що побути поруч з ними, спробувати якось розділити їхнє горе. Але, повірте – це теж немало.

2. Горюючи, людина постійно згадує того, кого втратила. І переосмислює весь свій життєвий шлях. Тож якщо Вам це дійсно цікаво, можете запитати про того, кого вона втратила – яким він (чи вона) були, що любили. І про те, яким було життя самої людини. Але тільки тоді, коли та сама хоче про це говорити. Тому, якщо Ви не маєте вроджених чи професійних якостей психолога, щоб зрозуміти чи це так – не спішіть нав’язувати комусь свою розмову тільки тому, що Вам так порадили. Адже хтось може знаходиться вже на тій стадії переживання горя, коли не хочеться зайвий раз все ворушити. Коли навпаки – хочеться чимшвидше все забути.

3. Якщо Ви прагнете якось підтримати людину, яка переживає горе і не знаєте, про що з нею можна розмовляти – говоріть про те, що бачите навколо (навіть про погоду) і про те, що потрібно повсякчас (звичайні життєві турботи). Так роблять в селах – говорять про врожай, про дітей, про худобу, про щось повсякденне, але потрібне. Тоді, якщо вона захоче поговорити про щось важливіше – вона сама якось дасть Вам про це знати.

4. Допоможіть людині знайти нові сенси свого подальшого існування. Якщо зможете, звичайно. Ну, можливо, Вам в чомусь потрібна її порада чи допомога, якийсь її життєвий досвід – дайте їй шанс проявити свою увагу до Вас. Це буде корисно Вам і допоможе їй.

І саме головне – не забувайте, що часто людина стає самотньою не тільки тому, що втрачає близьку людину, але й тому, що після того від неї відвертаються друзі. Адже ми інстинктивно уникаємо тих, кому погано – боїмося заразитися від них поганим настроєм, не знаємо, як себе з ними вести. Бо вважаємо, що їхнє невезіння (або й прокляття) може перекинутися і на нас.

Тому навіть якщо Ви просто зупинитеся, запитаєте людину, як вона почувається і про що думає, якось покажете їй, що Ви її не уникаєте – це вже буде немало. Хоча краще, звичайно, якби ніхто не вмирав і всі жили вічно. Щоб ніколи не хворіли і завжди були юними та гарними! ))

    Немає правильного шляху, як впоратись з горем. Але, можливо, ці стратегії допоможуть почати проживати його:

2 слайд-1. Прийміть своє горе. Прийміть з готовністю тілесні і емоційні наслідки смерті коханої людини. Скорбота є ціною, яку ви платите за любов. На ухвалення може піти багато часу, але будьте наполегливі в намаганнях.

3 слайд -2. Проявляйте свої почуття. Не приховуйте відчаю. Плачте, якщо хочеться; смійтеся, якщо можете. Не ігноруйте своїх емоційних потреб.

4 слайд -3. Слідкуйте за своїм здоров'ям. По можливості добре харчуйтеся, бо ваше тіло після виснажливого переживання потребує підкріплення. Депресія може зменшитися при відповідній рухливості.

5 слайд -4. Врівноважте роботу і відпочинок. Пройдіть медичне обстеження і розкажіть лікарю про пережиту втрату. Ви і так достатньо постраждали. Не заподіюйте ще більшої шкоди собі та оточуючим, нехтуючи здоров'ям.

6 слайд -5. Проявіть до себе терпіння. Вашому розуму, тіла і душі потрібен час і зусилля для відновлення після перенесеної трагедії.

7 слайд -6. Поділіться болем втрати з друзями. Замикаючись у мовчанні, ви відмовляєте друзям у можливості вислухати вас і розділити ваші почуття і прирікаєте себе на ще більшу ізоляцію і самотність.

8 слайд -7. Відвідайте людей, що знаходяться в горі. Знання про схожі переживання інших можуть привести до нового розуміння власних почуттів, а також дати вам їх підтримку і дружбу.

9 слайд -8. Можна шукати розради в релігії. Навіть якщо ви питаєте з докором: «Як Бог міг допустити це?» - Скорбота є духовним пошуком. Релігія може стати вам опорою в переживанні горя.

10 слайд -9. Допомагайте іншим. Направляючи зусилля на допомогу іншим людям, ви вчитеся краще ставитися до них, повертаючись обличчям до реальності, стаєте більш незалежними і, живучи в теперішньому, відходите від минулого.

11 слайд -10. Робіть сьогодні те, що необхідно, але відкладіть важливі рішення. Почніть з малого - справляйтеся з повсякденними домашніми справами. Це допоможе вам відновити почуття впевненості, однак утримайтеся від негайних рішень продати будинок або поміняти роботу.

12 слайд -11. Прийміть рішення знову почати життя. Відновлення не настає протягом однієї ночі. Тримайтеся за надію і продовжуйте адаптуватися знову.

 Практична частина

 1.Вправа «Повернення тут і зараз»

 Як тільки піднявся страх, дивимося навколо себе і усвідомлюємо, що фактичної загрози нашому життю немає.

 Знаходимо п’ять кольорів, які нас оточують. Це може бути що завгодно — стеля, підлога, машини, дерева, чашка. Нам потрібно чітко знайти колір та назвати його вголос.

Наступним кроком виділяємо п’ять звуків і їхнє джерело. Це може бути будь-що — звук машини, годинника, води в трубі, спів пташки, шарудіння ковдри. Слухаємо уважно, розпізнаємо та називаємо вголос.

Потім прислухаємося до відчуття власного тіла (руки — які вони: теплі або холодні; шия, спина, живіт, ноги тощо). Відчуваємо частини свого тіла уважно, повільно.

Відчуваємо ледь відчутні запахи, роблячи це повільно та уважно.

 2. «Робота з листами».

Хороший результат при терапії реакції втрати дає робота з листами.

Листи складають не для того, щоб відправляти їх поштою.

Вони служать засобом пошуку рішень у важких ситуаціях, засобом вираження і завершення «роботи горя». Такі листи є ефективним методом психологічної роботи. Вони допомагають людям зрозуміти і висловити значущі думки і почуття. Те, що на перший погляд здається незрозумілим, немислимим і неможливим, ставши написаним, стає більш зрозумілим і менш загрозливим.

Листи здатні поглинати страх перед сильними відчуттями і неприпустимими думками і часто стають своєрідними «пробними діями». Нерідко вони виявляються першим дієвим кроком до прояснення власної позиції, зниженню напруженості і подоланню «провини вижив».

Завдяки своїй специфічній формі листи дають багатьом людям необхідне почуття безпеки і не викликають опору

Перший лист

Робота починається з того, що ви пишете людині лист, в якому досить докладно викладаєте всі свої переживання, події та їх вплив на ваше життя. Ви також можете задати питання цій людині.

Другий лист

Ви складаєте відповідь від особи цієї людини, яку ви боялися б почути.

Третій і наступні листи

Ці листи найважливіші, так як вони приносять вам звільнення. Для цього вам потрібно уявити, що ви і ця людина однаково каєтеся. Ви розповідаєте цій людині про свої позитивні наміри, і від її особи пишете четвертий лист в якому ця людина з кращими намірами відповідає на ваші запитання. Ви ведете з нею діалог до тих пір, поки не домовитеся між собою.

Ви прощаєте один одного і прощаєтеся на цьому.

 Варто прочитати

 Сесилія Ахерн. «P.S. Я кохаю тебе»

 Пол Каланіті. «Коли подих стає повітрям»

 Елізабет Кюблер-Росс. «Про смерть і вмирання»

 Ерленд Лу. «Мулей»

 Шарлотте Парді, Ґленн Рінґтвед. «Серце, плач»

 Кетрін Раян-Гайд. «Візьми мене з собою»

 Ірвін Ялом. «Вдивляючись в сонце. Життя без страху смерті»

 Варто подивитися

«Куди приводять мрії»/«What Dreams May Come», реж. Вінсент Ворд, 1998 рік

 «Не йди»/«Non ti muovere», реж. Серджіо Кастеллітто, 2004 рік

 «Грейс з нами більше немає»/«Grace Is Gone», реж Джеймс К. Строс, 2007 рік

 «Взимку буде рік»/«Im Winter ein Jahr», реж. Кароліна Лінк, 2008 рік

 «Озеро Тахо»/«Lake Tahoe», реж. Фернандо Еймбке, 2008 рік

 «Самотній чоловік»/«A Single Man», реж. Том Форд, 2009 рік

 «Кроляча нора»/«Rabbit Hole», реж. Джон Камерон Мітчелл, 2010 рік

 Джерела:

1.     Асшоер Крістоф. Як працювати з групами самодопомоги для тих, хто пережив психотравматичні події. URL: http://uzv.org.ua/yak-pratsyuvati-z-grupami-samodopomogidlya-tih-hto-perezhiv-psihotravmatichni-podiyi/

2.     Волкан В., Зинтл Э. Жизнь после утраты. Психология горевания. Москва : Когито-Центр,2014.

3.     Горбунова В. В., Карачевський А. Б., Климчук В. О., Нетлюх Г. С., Романчук О. І. Соціально-психологічна підтримка адаптації ветеранів АТО: посібник для ведучих груп. Львів :Інститут психічного здоров’я Українського Католицького Університету, 2016. 96 с

4.     Гостра реакція на стрес // Бібліотека «Здоров’я в Україні». URL: http://www.dovidnyk.org/dir/25/136/1432.html.

5.     Керівництво МПК з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в умовах надзвичайної ситуації. Київ : Унів. вид-во Пульсари, 2017. 216 с.

Онлайн-консультація з елементами тренінгу "Напруга та втома, як діяти?"

   Сучасний світ ставить перед людиною велику кількість завдань та цілей, які в сукупності є стресогенними факторами та провокують стан емоційної напруги. Він відбиває психофізіологічну готовність організму шукати внутрішні ресурси для реалізації намічених планів. Подібне навантаження занадто сильне, тому призводить до виникнення почуття хронічної втоми. Втома – це природне почуття, яке відчуває кожна людина, незалежно від віку і статі. Адже енергетичні запаси нашого організму не безмежні, їх потрібно постійно поповнювати, щоб встигати жити і радіти життю.

 Ознаки хронічної втоми

   Вона тісно пов’язана саме зі способом життя людини.

Втрата уваги і концентрації. Якщо ви день у день відчуваєте, що робота не рухається з місця, вам важко почати день, приймати виважені рішення. Помилки і недоліки часто виявляються у вашій роботі. Головний біль і напруга не залишають вас, то, швидше за все, ви перетрудилися.

Дратівливість, агресивність також вірні супутники хронічної втоми. Будь-яка дрібниця і банальна ситуація може вивести з себе.

Сонливість і нездужання в основному наслідок неадекватного режиму дня. Звідси занепад сил і постійна втома. Як швидко зняти втому. У здорових людей втома виникає внаслідок фізичного та (або) психічного навантаження. У цьому випадку взагалі ніякої особливої проблеми немає — втома лікується відпочинком!

   Важливо помітити моменти втоми й давати собі добрий перепочинок, змінювати діяльність. Намагайтесь раціонально розподіляти час роботи та відпочинку:організуйте нетривалі, бажано активні перерви, в обідню перерву плануйте вийти на свіже повітря та пройтися пішки хвилин 20–30. Якщо ви займалися фізичною та важкою працею — у перервах на відпочинок переключайтесь на розумову діяльність.

 А емоційну напругу відчути самостійно досить легко. Виникає почуття загостреного дискомфорту, коли людина може бути цілком здоровою фізично, але свій душевний стан характеризувати як задовільний і відчувати потребу швидше позбутися почуття емоційного гніту.

Що ж робити?

   Перше, на що варто звернути увагу — це на сон. Дорослим віком 18–60 років потрібно спати не менше 7 годин або більше. Тривалість сну в дітей 6–12 років повинна становити 9–12 годин на добу, 13–18 років — 8–10 годин. Перед сном намагайтесь обмежити перегляд емоційно насичених телевізійних передач і соціальних мереж. Не перевіряйте електронну пошту і месенджери перед сном, відпочиньте від листувань. Приємне спілкування або читання улюбленої книги допоможуть вам краще розслабитись і виспатися.

   Правильно організовуйте режим харчування відповідно до вікових потреб та енергозатрат. Здоров’я, працездатність, активне розумове та фізичне довголіття значно залежить від правильного та повноцінного харчування.

   Ведіть здоровий спосіб життя. Відмовтесь від шкідливих звичок та бережіть своє здоров’я.

   Водні процедури. Розслабитися, зняти напругу в м’язах, морально відпочити і відчути себе трохи бадьоріше, допоможе тепла ванна. Не полінуйтеся і наберіть воду, додайте туди кілька крапель ефірного масла лаванди і жменю морської солі. Через 15-20 хвилин таких домашніх спа-процедур ви, будете почувати себе пречудово. Можна зробити кілька прохолодних обливань. Таким чином, ви не тільки знімете втому, а й підбадьоритеся, поліпшите кровообіг.

   Фізичні навантаження. Зняти втому і розслабитися допоможе невелике тренування. Дуже добре допоможе прийти до тями біг або йога. У поєднанні з дихальною гімнастикою ви досягнете припливу енергії, якої вистачить ще на кілька годин. Іноді допомагає проста зарядка. Для цього встаньте прямо, ноги на ширині плечей. Почніть розминатися зверху. Покрутіть головою, розімніть плечі, руки, спину і пояс. Зробіть кілька поворотів корпусу вліво-вправо, назад-вперед. Ритмічно піднімайте ноги, робіть присідання. Щоб зняти наростаючу психоемоційну напругу, слід виконати ряд простих дій:

- Провести однією рукою над головою та злегка доторкнутися пальцями протилежного вуха.

- До кінчика носа піднести середній та вказівний пальці іншої руки.

- Змінити розташування рук: права рука піднімається до носа, а ліва рука до вуха.

    Самомасаж. Одне з найбільш ефективних способів швидко зняти втому та напругу – масаж. Краще, звичайно, якщо вам його буде робити близька людина. Тоді можна буде повною мірою розслабитися. Але якщо такої можливості немає, то доведеться постаратися і самостійно вжити заходів. Масаж голови відмінно позбавляє від головного болю. Для цього подушечками пальців з невеликою силою проводите по голові, трохи натискаючи. Але ні в якому разі не допускайте больових відчуттів.

   Заняття улюбленою справою. Для того, щоб відволіктися від навколишньої метушні, забути про роботу і проблеми потрібно переключити свою увагу. Улюблене заняття, яке приносить  вам задоволення – відмінний спосіб розслабитися. Хороший фільм, улюблене хобі, прогулянка в парку, розмова з подругами, шопінг – виберіть те заняття, яке приносить вам задоволення. Втома і напруга таким чином піде, і ви відчуєте значне полегшення. Головне, робити те, що хочеться.

    На особливу увагу заслуговує тактильний контакт з тваринами. Доведено, що біополе свійських тварин сприятливо впливає боротьбу зі станом апатії, викликаним хронічної втомою. Це швидкий спосіб відновлення сил і виникнення позитивного сприйняття навколишнього простору. Домашні тварини допомагають зняти напругу.

   Гумор. Сміх, посмішка, гумор – значно покращать ваш настрій, знімуть напругу та втому. Роздуми про хороше, приємне, наповнять вас теплом та миром, значно покращуючи ваш психічний стан.

Практичні вправи:

1.    Прийом боротьби з нервовою напругою у вигляді м'язового розтягування:

- Встати на ноги та випрямити спину.

- Зробити глибокий вдих, на видиху піднятися на носки.

- На вдиху підняти обидві руки, при видиху опустити і сильно напружити м'язи.

- Здійснити нахил уперед, подумки позбавляючись напруги.

- Зберігати це положення близько хвилини і намагатися триматись у ньому, але максимально розслабитися.

- Різко повернутись у вихідне положення, здійснювати рухи, які часто виконують тварини після купання, тобто струшувати з себе «невидимі краплі».

Цей прийом рекомендується здійснювати кілька разів у повільному темпі, доки в тілі  не з'явиться відчуття приємної свободи від накопиченої напруженості. Цей спосіб відновлення рекомендується застосовувати як релаксацію.

2.    Дихання.

Дихання грає у нашому психічному житті не останню роль. Освоєння свого дихання, його механізмів - один із шляхів, що дозволяють впоратися з психологічними проблемами та неврозом. Свідомий контроль дихання є одним із найдавніших способів боротьби зі стресом та іншими психологічними навантаженнями.

- Згадайте ваше дихання коли ви схвильовані та знервовані. Яке воно? Опишіть?

- Як ви дихали коли дізналися про приємну новину? Опишіть його.

- Збережіть малюнок спокійного дихання, трохи збільшить його глибину  та його інтенсивність. Продихайте.

Так само, змінюючи ритміку дихання, можна з розслабленого спокійного стану перейти в більш активний, бадьорий. Тобто, змінюючи малюнок дихання, ми можемо перевести себе в БУДЬ-ЯКИЙ емоційний стан.

3.    Розслаблення.

 1.Стисніть ліву руку в кулак так сильно, як тільки можете. Якщо ви добре стиснули руку, то зможете побачити, що кісточки пальців побіліли. Якщо тепер ви повільно розтиснете кулак, то добре відчуєте, як м'язи розслабляються. Це потрібно зробити і з іншими групами м'язів.

2. Зігніть ліву руку в лікті і напружте лівий біцепс, щоб він став якомога округлішим. Потім повністю розслабте м'язи. Нехай рука вільно звисає вздовж тіла.

3. Розслабте так само праву руку.

4. Випрямитеся всім тілом, потягніться вгору, скорочуючи м'язи сідниць. Потім розслабте м'язи.

5. Розправте плечі і відведіть їх якнайдалі назад, потім швидко зведіть їх вперед. Нарешті, підніміть їх якомога вище. Намагайтеся тримати голову нерухомо і спробуйте дістати плечима вуха. Швидше за все, ви не зможете цього зробити, але хоча б спробуйте. Потім розслабтеся та опустіть плечі.

6. Підніміть брови вгору, потім опустіть їх. Виконайте це кілька разів, переконавшись, що відчуваєте, як лицьові м'язи щоразу при цьому напружуються. Потім розслабте ці м'язи.

7. Замружте очі якомога сильніше. Уявіть, що хтось намагається змусити вас розтиснути повіки та розплющити очі. Потримайте їх щільно. Потім, не відкриваючи повік, розслабте м'язи обличчя.

     4. «Внутрішній   промінь».   Ця   вправа   спрямована   на зняття стомленості, отримання внутрішнього спокою.

- Сядьте зручно, заплющить очі. Уявіть,  що  в  середині  вашої  голови,  у  верхній  її  частині  виникає світлий  промінь,  який  поволі  і  послідовно  рухається  зверху  вниз  і  освітлює з середини    всі    деталі:    обличчя,    шиї,    плечей,    рук    теплим    і    рівним, розслаблюючим  світлом.  По мірі руху променя,  розгладжуються  зморшки, зникає   напруга   в   області   потилиці,   розгладжується   складка   на   лобі, «охолоджуються»   очі,   опускаються   плечі,   звільняються   шия   і   груди. Внутрішній  промінь  формує вашу  нову  зовнішність. Ви  спокійні  і задоволені собою, своїм життям, професією.

     5.  «Витвір мистецтва» (елементи нейрографіки).

     - Візьміть аркуш паперу і простий олівець. Пам’ятайте – ви художники, ви є автором свого життя. І ви є автором ваших ліній. Покладіть аркуш так, як вам зручно. Візьміть олівець і починаючи з лівого нижнього кута не поспішаючи проведіть не тиснувши на олівець лінію: вона може бути хвилястою, прямою, заокругленою, такою як веде вас ваш олівець.  Тепер з того ж кута намалюйте ще одну лінію, і ще одну (1хвилина). Подивіться на ваш малюнок, достатньо ліній? Знову промалюйте всі ваші лінії, заокругліть всі кути, пом’якшіть їх. На вашому малюнку почали промальовуватися різні фігури. Промалюйте їх, згладьте всі кути. А зараз ти фігури, які у вас є, зафарбуйте різними кольорами. Кольори обирайте ті, які на вашу думку краще підійдуть до тієї чи іншої фігури (3хвилини-показ зразка). Якщо не всі фігури були замальовані, у вас буде ще час, після нашої консультації, закінчити свій витвір. Отримайте задоволення від вашої праці, відчуйте полегшення і звільнення від накопиченого негативу.

   Балуйте себе маленькими радощами. Навіть звичайні лазневі процедури можна перетворити на незабутнє проведення часу. Дозвольте собі більше позитивних емоцій - і ваш стан покращиться. Робіть те, що приносить вам радість. У міру поліпшення самопочуття починайте поступово наповнювати своє життя тим, що доставляє вам радість. І припиніть робити те, що вас емоційно спустошує. Слідуйте за своїм щастям. Бережіть себе.

 

Джерела:

1.    Загальна психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закладів /С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко, В. О. Соловієнко // за

заг. ред. С. Д. Максименка. – К.: Форум, 2000. – 543 с.

2.    М’ясоїд П. А. Загальна психологія: навч. посібник. – К.: Вища школа,

2000. – 479 с.

   3. Безверхня Л. Синдром хронічної втоми: як розпізнати

і відпустити / Л. Безверхня // Здоров’я і довголіття. – 2011. – № 21. –

С. 17–24.

    4. Синдром хронічної втоми: діагностика, профілактика і лікування / укл. Н. М. Калька, І. Я. Середницька, О. І. Шиян. – Львів:

ЛОІППО, 2008. – 36 с

    5. Сохер Р. Человек уставший: как победить хроническую усталость и вернуть себе силы, энергию и радость жизни / Р. Сохер. –М.: Альпина Паблишер, 2015. – 280 с.

    6. Тумак І. Синдром хронічної втоми: сучасний погляд і досягнення / І. Тумак // Медицина світу: матеріали симпозіуму. – 1998. –

Липень. – С. 22–28.

    7. Шиян О. І. Валеопрактикум: методичний посібник /О. І. Шиян. – Львів, 2004. – 34 с

Онлайн-консультація з елементами тренігу "Стійкість для стійких"

Консультація з елементами тренінгу «Стійкість для стійких»

        Сучасне життя з його чисельними труднощами вимагає від людини активізації всіх сил. Педагогічні працівники опинилися в найбільш складній ситуації, оскільки відчувають подвійні навантаження. Професія педагога належить до найбільш стресогенних і вимагає великих резервів володіння собою та навичками саморегуляції. У педагогічній діяльності постійно спостерігають стан емоційної напруженості. Особливо зараз, в цей непростий для всіх нас час, частіше відчувається пригнічення, виснаженість, тривожність, бажання розслабитись. Емоційна перевтома переходить у фізичну. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Що ж робити, щоб стійко переносити всі негаразди життя? Як вистояти? Де брати на все сили?

    Пропоную перейти до практичної частини.

Психосоматичні експрес-техніки:

Вранці. Вправа «Заземлення». Завжди робиться вранці, потребує 1-3 хвилини часу.

Потрібно стати спиною до стіни, шафи, бо на перших етапах можливе покачування. Ноги стоять на ширині плечей, руки довільно вздовж тіла. ВАЖЛИВО! Не відривати пальці ніг, але перенести власну вагу на п’яти.

 Вдень. Вправа «Кулька». Вправа на дихання, яка дозволяє боротися з наслідками стресу та повертати врівноважений стан. 

Потрібно уявити на рівні сонячного сплетіння пластикову кульку ніби для пінг - понгу (із заплющеними або розплющеними очима) на відстані 15-20 см від тіла.  Вдих і вона піднімається до підборіддя. Видих і опускається на місце. Повторити рух кульки за диханням, а потім сповільнити кульку. Подихати в розслабленому режимі хвилинку.

 Вправа «Схлипування». Також робота з диханням. Більш помітна для оточення, ніж кулька. Потрібно зробити два коротких вдихи та один довгий видих. Повторити 3-5 разів.

 Ввечері. Вправа «Самомасаж». Руки покласти на плечі (можна схрестити для підсилення натиску). Можна «місити» м’язи наче тісто або робити кругові рухи, продавлювати по сантиметру плечі та зону коміра. Від 3 до 5 хвилин.

 Вправа «Тряска». Добре знімає надлишковий стрес та втому. Потрясіть пальцями рук, наче прибираєте з них воду. Лежачи можна повторити вправу для пальців ніг. Час виконання значення не має.

 Вправа «Масаж голови через точку на руці». Між великим та вказівним пальцями існує точка, яка знижує головний біль та напругу. Просто робіть масажні рухи в певному місці за годинниковою стрілкою приблизно 1хвилину.

Інформація «Стрес»

  2 слайд -  У сучасному суспільстві слово «стрес» стало невід'ємною частиною повсякденної лексики. Люди все частіше і частіше вживають вирази «стресова ситуація» або «я в стані стресу». Створюється відчуття, що весь світ перебуває в стресовому стані.

 3 слайд - Що ж таке стрес і чи є можливість уникнути його?

    Стрес полягає у відсутності внутрішньої гармонії, в душевній нерівновагі. «Стрес – це реакція на зміни, породжені страхом, що постійно відбуваються в житті зміни» (Луїза Хей). Страх виникає через нестачу довіри в нас до інших людей і до життя в цілому. Люди постійно чогось бояться: війни, втрат, хвороб, невдач, розчарувань і т.д. Страх породжує гнів, спрямований всередину себе, пригнічення почуття гніву обертається депресією, яка часто приймає форму хронічної хвороби.

  4 слайд -  Щоб стрес не переріс в депресію, необхідний викид накопичених емоцій. У житті це не завжди буває можливо, тому люди стримують і пригнічують свої почуття, що веде їх до тупикового стану. Отже, утворюється ланцюг: ПРОБЛЕМА – СТРАХ – СТРЕС – ДЕПРЕСІЯ.

  5 слайд -  Стадії стресу і загальний адаптаційний синдром

   Стрес може бути викликаний будь-яким стимулом (реальним або уявним), який ми сприймаємо як загрозу. У відповідь на стимул (подразник) відразу ж піде відповідна реакція організму у вигляді «загального адаптаційного синдрому» який ділиться на три стадії.

6 слайд - Фізичні стадії стресу:

• Тривога – наш мозок збуджений, ми стаємо пильними, зосередженими;

• Адаптація (Опір) – організм намагається придушити стрес, до тих пір поки подразник нас знову не потурбує;

• Виснаження – організм потребує відпочинку, намагається всіляко відновити сили.

На стадії «тривоги» ми усвідомлюємо стрес, стадія «адаптації» спонукає нас діяти, а стадія «виснаження» – це те, що ми відчуваємо після, тобто виснаження наших фізичних і розумових ресурсів.

 7 слайд -  Симптоми стресу:

•      Прискорене дихання

•      Підвищення артеріального тиску

•      Прискорене серцебиття

•      Підвищена пітливість та взагалі робота видільної системи

•      Підвищена робота надниркових залоз, ріст рівню адреналіну або норадреналіну та кортізолу

•      Почервоніння або блідість обличчя

•      Неясність мислення      

   8 слайд - Баланс стресу і розслаблення

   Стрес може бути вкрай корисним в малих і «токсичних» при великих дозах. Тому, вкрай важливо зберігати рівновагу між стресом і розслабленням протягом усього дня, щоб тримати своє тіло і розум в тонусі. Для цього, досить робити невеликі, але часті перерви на роботі (якщо це необхідно).

   9 слайд - Увага! Наш мозок може повністю зосередитися на роботі протягом 45-90 хвилин. Після наша увага стає розсіяною, мислення притупляється. Тобто ні про яку продуктивну діяльність не може бути й мови.

І коли ви помітите подібне – відкладіть роботу на 5-10 хвилин, випийте чай, подихайте свіжим повітрям, поспілкуйтеся з позитивною, доброзичливою людиною. Зробіть все можливе, щоб відвернути тіло і розум від роботи.

   Пропоную Вам переглянути мультфільм «Чи може стрес вбити людину» (https://www.youtube.com/watch?v=dr6x5L0F264)

   Практики  подолання стресу

   Техніка  «Перебільшення»

Мета: позбавлення від негативних думок.

Інструкція: Як тільки ви виявили у себе негативну думку, ви повинні перебільшити її, до абсурдного. Тут ключовим моментом, зробити її смішною. Ви повинні зловити себе на негативній думці, ви знаєте що свідомість – великий обманщик. Ви знаєте, що кожен день вона намагається зіграти з вами якийсь жарт. Ви ж спостережливі. Ви помітили його. І ви вирішуєте вдатися до техніки перебільшення. Ви повинні сказати дійсно, я не можу нічого зробити, ви можете сказати собі, ну що залишається робити, може бути я подзвоню, або прийду до цієї людини і відкрию двері, і раптом звідти з'явиться механічний кулак, і який-небудь робот вийде і трісни мене з усієї сили, а потім прибіжить натовп людей з водою і почнуть мене поливати. І потім мені буде боляче, я буду весь мокрий і побитий ... потім вони нацькує на мене вівчарок ... і ось я весь мокрий, весь покусаний ..., але мало того, я повернуся до свого офісу, а всі співробітники вивісять вивіски зі словами: «Ти ідіот, навіщо ти повернувся???» Це абсурдно, але саме це допомагає позбавити негативну думку сили, Тому що негативні думки мають над вами владу тільки якщо ви на них реагуєте.

   Вправа «Чотири стихії»

Мета: подолання наслідків стресу.

Інструкція: Зробіть глибокий вдих і з видихом відчуєте своє тіло. Нехай думки залишаються у вашій голові, але йдуть без вашої участі. Десь на тлі.

Уявіть, що ви перебуваєте в приємному, красивому і безпечному місці на природі.

Може в горах або на узбережжі, а може в лісі або біля річки. Нехай це буде те, що вам комфортно і по душі

Чудова погода, і сонце світить так, як подобається вам.

Ви відчуваєте тепло і підтримку від землі, а може бути піску або лежите на галявинці, покритої травою. Ви відчуваєте себе впевнено і спокійно, ваші стопи наповнюються відчуттям надійності і стабільності

Де б ви не були, поруч знаходиться водойма. Може бути річка або море, озеро або океан, а може водоспад. Ви чуєте заспокійливий шум води, який немов знімає напругу і втому і дарує вам відчуття оновлення, чистоти і умиротворення. Приємний шум або плескіт хвиль, а може бути і м'який  шум водоспаду приносять спокій і гармонію, змиваючи все стреси

Десь неподалік є і джерело тепла. Будь то сонце в небі, яке може бути в самому зеніті або показуватися з-за хмаринок, а може бути у вашому затишному місці вечір-густо потріскує багаття. Здається, що в цьому вогні або променях сонця можна спалити, розчинити всі негативні емоції, злість або роздратування. Кілька миттєвостей і вони зникнуть без залишку.

Ви все більше відчуваєте умиротворення і гармонію, надійну підтримку землі і очищення від турбот і проблем, а все навколо наповнює повітря. Чи буде це легкий подих вітерця або вам подобається, щоб порив вітру розвівав волосся, але ви відчуваєте з кожним вдихом як свобода, щастя, енергія наповнює ваше тіло розслабляється і наповнюється ресурсом.

Побудьте трохи в цьому стані, подихайте на повні груди, і, коли будете готові, з видихом відкривайте очі.

   Вправа «Шкідливі поради»

Мета: усвідомлення власних стереотипних деструктивних способів провокації стресових ситуацій.

Інструкція: Учасники діляться на дві команди і спільно готують «поради» команді суперників на тему: «Подолання стресу навпаки».

Аналіз

• Які із запропонованих «порад» ви переживали у своєму житті?

• Які були наслідки?

Приклади «порад»

1. Жити тільки роботою. Заздрити коню, що він може спати стоячи. Спить стоячи - значить, голова весь час працює.

2. Ні на хвилину не розслаблятися. Робити все з граничним напруженням. Це дозволить швидше дійти до межі.

3. Відганяти будь-яку думку про що-небудь приємне. Все, що приносить задоволення, намагатися закінчити якнайшвидше. Вираз обличчя має бути постійно сумним, скорботним або похмурим, як можна рідше піднімати голову; напрямок погляду - тільки в землю.

 Література:

 1. Аландаренко Ю. Психологічна безпека – вчителю//Психолог. - №4 (244) 2007.

2.     Вачков И.В. Групповые методы работы школьного психолога: учебно-методическое пособие. – М.: Ось-89, 2009.

3.     Водопьянова Н. Синдром выгорания./Н.Водопьянова, Е.Старченкова.-Изд.: Питер-2009.

4.     Вчимося вирішувати проблеми / Азарова Т.В., Барчук О.І., Беглова Т.В., Бітянова М.Р., Корольова Е.Г., Пяткова О.М.; під аг. ред.. Бітянової М.Р. –К.: Главник, 2007.–144 с.

5.     Емоційне вигорання. – Упоряд.: В. Дудяк – К.: Главник, 2007. – С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).

 

Онлайн-консультація "Як жити коли навколо війна?"

   Вже два місяці  йде війна на Україні. На жаль, поки що ніхто не може сказати нам точну дату, коли це закінчиться. Але тим, хто зараз знаходиться у відносній безпеці, потрібно отямитись і намагатись жити звичайним життям, наскільки це можливо.

  Чому це потрібно зробити

  До війни складно звикнути, але це ті реалії, у які ми з вами вимушено потрапили і з якими поки що доведеться миритися. Після двох місяців тривоги, нервових коливань, стресу та істерик організм кожної людини виснажується. Тож треба максимально відновитись, щоб не мати фізичних або психологічних хвороб через нервове перенавантаження.

   Здоров’я нам ще знадобиться після перемоги. Будемо захищати країну, слідкуючи за собою.

"Люди, яких не взяли в армію через брак військового досвіду: у них відбувається романтизація війни. Вони уявляють бойові дії, як картинки з  фільмів: окоп, з якого вибігає солдат з автоматом  розстрілює десяток ворогів і перемагає".

   Проте війна у 2022 році – це не картинка з кінострічки про події 1945 року. Це злагоджена робота в тилу та на полі бою. І там, і там потрібні професіонали, які займаються своєю справою і роблять це майстерно.

"Ніхто не говорив, що існує лише один спосіб захистити країну – піти на фронт. У сучасному світі є безліч способів зробити внесок у перемогу: волонтерство, поширення достовірної інформації в мережі, виконання своїх робочих обов’язків, сплачування податків та ін".

   Проте на все це потрібні сили. А де їх взяти, якщо людина буде обмежувати себе в їжі, прогулянках, активностях, задоволенні та елементарній турботі про себе?

   Запитайте себе: "Що мені заважає піти в спортзал чи купити каву?". Ймовірна відповідь – почуття провини: "Деякі українці не мають навіть хліба, а я тут собі і печиво дозволяю, і каву смачну".

   Ви знаєте, військові не будуть краще воювати, якщо ви нічого не будете їсти. Ваше відчуття провини відірване від реальності. У ситуації в країні винні не ви. В агресії винен лише агресор. Не шукайте інших винних.

   Сьогодні одне з ваших головних завдань – подбати про себе та захистити своє здоров’я. Це також внесок в майбутнє України. Адже після війни буде відбудова, яка потребуватиме  сил.

   Непотрібно нехтувати базовими потребами – теплою та смачною їжею, водою, сном, рухом. Якщо цього не буде ваш мозок перейде в режим виживання. Це значно ускладнить розв’язання робочих задач. Як ви зможете займатися волонтерством, якщо погано спите? Потрібно слідкувати за своїми ресурсами і постійно їх поповнювати.

   Уявіть, що ваш організм – це автомобіль. Від перенапруження та стресу ваш мотор закипає. Доведеться витратити купу грошей на капітальний ремонт та ще й перейти майже в неробочий стан. Чому це відбувається? Одна з причин – відсутність своєчасного догляду.

 Чомусь люди, які складаються з кісточок та плоті, вважають себе витривалішими за машини з заліза, де можна замінити майже будь-яку деталь. Проте спільне ми все ж таки маємо – і автомобіль, і людина потребують регулярного технічного огляду. Щоправда, для людини - це може бути горнятко кави, прогулянка в красивому місці чи тренування. Без цього ризик вигорання – високий.

   Тож турбота про себе – це  наш обов’язок. Ми потрібні своїй країні здорові, сильні та енергійні. Тому відкладаємо відчуття провини і займаємося собою.

Як же відновити сили

  2 слайд- Травмувальний досвід виснажує. Психіка використовує всі сили для опрацювання подій, які  відбуваються. Тому якщо вам здається, що ви не маєте мотивації рухатись далі, то подумайте: чи не бракує вам сил на наступний крок?.

3 слайд - Уявіть, ваша психіка – велетенський архів, де безліч стелажів та коробочок. В кожній зберігаються ваші хороші та погані спогади.тПсихіка добре працює, коли кожна коробочка впорядкована та щільно закрита. Проте якщо хоча б в одній з них безлад, то ви будете перечіпатися через неї і неодмінно падати. Потрібно повернутися до цієї коробочки, обережно все скласти, щільно закрити і поставити на місце.

4 слайд - Під час війни ваша психіка містить безліч нескладених коробочок. Щодня їхня кількість збільшується після перегляду новин та отримання інформації. Якщо людина перебуває в апатії без сил та енергії, то її мозок займається складанням цих коробочок  з травмуючим досвідом. Нам потрібно насамперед подбати про себе, щоб цей процес завершився швидше і з гарним результатом.

 5 слайд - Покрокова інструкція відновлення сил:

6 слайд – 1. Дайте собі можливість відгорювати, поплакати, побути зі своїми почуттями. Це допоможе інтегрувати цей досвід у психіку.

7 слайд – 2.Робіть маленькі кроки вперед. Після горювання у вас залишиться мало сил. Цей процес виснажує. Тому не напружуйте організм інтенсивними тренуваннями чи великим обсягом роботи. Виникло бажання порухатись – зробіть зарядку вдома. Не обов’язково йти в спортзал. Коли матимете більше сил, збільште тривалість чи об’єм тренування.

   Чому нам потрібно рухатись?

   Еволюція підготувала наше тіло та мозок до постійного руху, щоб ми полювали, бігли за здобиччю або від загрози, переносили важкі речі, працювали на землі тощо. Проте життя сучасної людини малорухливе. Щоб компенсувати еволюційні потреби, сучасній людині доводиться спеціально організовувати фізактивність. Це може бути не тільки тренування у спортивній залі, але й побутова активність – користування сходами, а не ліфтом, відмова від громадського транспорту на користь прогулянкам.

   Після 25-30 років починається активне старіння організму. Тобто процеси розпаду різних клітин та тканин починають переважати над процесами їхнього утворення. Такий собі принцип "use it or lose it" – "користуйся або втратиш". Тож щоб не втратити остаточно своє здоров’я та сили, потрібно рухатись.

8 слайд – 3. Занижуйте кінцеву мету. Не просіть себе прочитати пів книги, а лише 1-2 сторінки. Велика вірогідність, що ви прочитаєте більше, але це тільки дасть приємне і таке необхідне відчуття: "Який я молодець!".

9 слайд – 4. Не забороняйте шкідливе, а додавайте корисне. Помітили, що їсте забагато солодкого? Не відмовляйтесь від цукерок, а збільште споживання овочів. Так для солодкого залишиться менше місця.

10 слайд – 5.Беріть на себе рівно стільки, скільки можете переварити. Читання новин важливе, адже потрібно залишатися в курсі подій в країні. Проте концентрація новин – це отрута, яку потрібно споживати дозовано. Виділяйте час для цього: 30 хв зранку та 1 год ввечері і читайте лише перевірені джерела.

11 слайд – 6.Не уникайте людей. "В одному з африканських племен є традиція. Жінка, яка втрачає чоловіка, місяць ділить свій час між: оплакуванням чоловіка на його могилі, власними справами та спілкуванням з жінками, які вже пережили подібну втрату. Це соціальний синапс – підтримка оточення. Під час війни ви також можете оплакувати травмувальний досвід, складаючи коробочки в голові, а іншу частину часу – бути в оточенні близьких людей. Останнє допомагає напрацювати новий життєвий досвід".

12 слайд – 7. Спіть щонайменше 8 год і не читайте новини перед сном. Якісний сон – запорука продуктивної роботи вдень.

8.       Подумайте про цінності. У критичних ситуаціях це наша опора. Якщо є можливість, пропишіть їх та оцініть за рівнем важливості цієї миті. Вони дають відповіді на запитання: "Навіщо я все це роблю? Що для мене насправді є в житті важливим?".

9.       Не відмовляйте собі у задоволенні. Їжте, спіть, гарно одягайтесь.

10.     Не судіть інших. Війна навчила кожного з нас, що зараз немає неправильних рішень. Кожен чинить так, як може. Тому слідкуйте за собою і не засуджуйте тих, хто вчинив по-іншому.

   Практичні вправи:

1.     Вправа «Слухаємо і обираємо».

Мета: вчитися визначати свій емоційний стан.

Психолог вмикає уривки музичних творів 3-5, учасники мають обрати свій після прослуховування всіх і прописати в чаті номер мелодії. Обговорення:

-Чому ви обрали саме цю?

-Яку взагалі музику ви любите?

-Чи змінилася ваша улюблена музика під час війни?

     2. Вправа «Фототерапія».

          Мета: розвивати вміння справлятися з життєвими негараздами.

         Кожна фотографія є «дзеркалом пам’яті», оберіть одну-дві ваших улюблених фото та уважно розгляньте їх: згадайте з ким ви, коли це було, де було зроблено це фото, який настрій був у вас. Пориньте у ваші реальні спогади, за допомогою фотознімку. Зупиниться у спогадах, посмакуйте їх. А тепер намалюйте продовження в вашій уяві, що буде після. З ким ви будете, де, який настрій у вас буде. Зупиниться і «сфотографуйте» це нове фото. Оце і буде ваш резерв для подальшого повноцінного життя.

    3.Вправа «Дій»

    Мета: сформулювати плани на майбутнє.

    Візьміть кожен з вас аркуш паперу і ручку. Розділіть аркуш на три стовпчика: перший «завтра», другий «три місці», третій «півроку». І  у вас є п’ять хвилин, запишить ваші плани у ці три стовпчика, враховуючи терміни.

   Обговорення.

    Отже,  у вас уже є плани на майбутнє, а це говорить про те, що ви повинні  жити довго і щасливо, щоб їх реалізувати. А для цього потрібні сили, отже бережіть себе, піклуйтеся про себе, відновлюйте свої ресурси.

   Війна закінчиться, а після її закінчення додому повернуться сотні військових і «невійськових», яких спустошила війна. Їх потрібно буде наповнювати та допомогти жити далі.  Проте якщо ми будемо порожніми, спустошеними, виснаженими чи зможем ми їм допомогти? Чи заради цього вони, там «стояли». Впевнена, ні. Давайте зробимо  все можливе, щоб відновити свої внутрішні ресурси. Щоб коли вони повернуться, то  їх чекали і могли підтримати, і допомогти.

Джерела:

1.     Стюарт Й. Основи ТА: Транзакційний аналіз / Й. Стюарт, В. Джойнс; [Пер. з англ. В. Данченко]. – К.: ФАДА, ЛТД, 2002. – 393 с.

2.     Бондарев, Г. В. Основи військової психології : навч. посіб. / Г. В. Бондарев, П. П. Круть ; Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2020. – 272 с. – ISBN 978-966-610-054-5.

3.     Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. — К., 1989.

4.     Ягупов В.  Військова психологія, 2004р., Київ.

Онлайн-консультація з елементами тренінгу "Турбота про себе. Мистецтво спокою".

   У енергетичному полі вчителя перебувають багато дюдей: дітей, і дорослих, тому від його наповненості залежить співпраця всіх учасників освітнього процесу. Роботу педагога супроводжує постійний стрес, а особливо зараз, коли на нашій землі війна, тож уміння керувати своїми емоціями та ресурсністю – надважливе.  

   Напружений ритм роботи, перевантаження, конфліктні ситуації та взаємодія з різними людьми щодня — усе це виснажує внутрішні ресурси педагога.

Робота педагога складна і суперечлива. Адже він постійно завантажений: навчає здобувачів освіти та організовує їхнє дозвілля, займається паперовою роботою, взаємодіє з батьками вихованців, виконує прохання колег та вимоги адміністрації.  У цій шаленій круговерті справ педагогу зазвичай бракує і часу, і сил, аби потурбуватися про власне здоров’я і психічну рівновагу. Як же зберегти якість свого життя особливо зараз, в цей непростий для всіх нас час?

   Важливо мати можливість повноцінно харчуватися, отримувати вітаміни, не забувати про рухову активність і якісний сон, а також – про відпочинок, коли є час на те, аби абстрагуватися від того, що відбувається навколо, отримати задоволення від того, що подобається й що дійсно хочеться робити в певний момент

   Педагогу потрібно переорієнтуватися з «думаю про усіх» на «передусім думаю про себе». Якщо педагог не подбає про себе й не поставить власне здоров’я та емоційний стан в пріоритет, замість нього цього ніхто не зробить.

   Педагогу важливо вміти тримати в полі уваги самого себе, власні інтереси й бажання. Якщо він навчиться дбати про себе, у нього буде енергія та ресурси для роботи, та для допомоги іншим.

“Цьому сприяють різноманітні вправи, які залучають різні органи чуття – зір, слух, доторки, смаки тощо».

АРТ-ТЕРАПІЯ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУГИ

Арт-терапія не має ні обмежень, ні протипоказань – це найбезпечніший метод зняття напруги. Всі наші невисловлені думки блокуються в тілі, а це призводить до фізичних і невротичних розладів. Виплескуючи емоції і почуття на полотно або папір, людина допомагає собі звільнитися від непотрібних блоків і бути живим та активним.

  Творчість – це шлях до себе, можливість успішно будувати своє життя.

У кожної людини є потреба виразити себе і, створюючи щось, вона відчуває себе задоволеною, знаходить гармонію в собі.

Доктор Вікторія Назаревич радить прості способи знайти гармонію з допомогою олівця і паперу:

 1. Якщо ви втомилися – малюйте квіти.

 2. Якщо ви злі – малюйте лінії.

 3. Якщо вам боляче – займіться ліпленням.

 4. Якщо сумно – малюйте веселку.

 5. Якщо страшно – плетіть макраме або робіть аплікації з тканин.

 6. Відчуваєте занепокоєння – складайте орігамі.

 7. Хочете розслабитися – малюйте візерунки.

 8. Хочете щось згадати – малюйте лабіринти.

 9. Відчуваєте відчай – малюйте дороги.

 10. Треба щось зрозуміти – намалюйте мандали.

 11. Треба швидко відновити сили – малюйте пейзажі.

 12. Хочете зрозуміти свої почуття – малюйте автопортрет.

 13. Якщо треба систематизувати думки – малюйте стільники або квадрати.

 14. Хочете розібратися в собі і своїх бажаннях – зробіть колаж.

 15. Важливо сконцентруватися на думках – малюйте точками.

 16. Для пошуку оптимального виходу із ситуації малюйте хвилі і кола.

 17. Відчуваєте, що ви застрягли і треба рухатися далі, – малюйте спіралі.

 18. Хочете сконцентруватися на меті – малюйте сітки і мішені.

 Один із найпоширеніших стереотипів — уявлення про те, що найліпший спосіб відпочити та відновити сили — захоплення чи хобі. Однак більшість таких занять потребує особливих умов, часу чи стану самої людини. Та існує чимало інших можливостей відновити свої сили за допомогою ресурсів своєї психіки. Приміром, вправи для розвитку саморегуляції та командних навичок, релаксаційні та рефлексивні вправи.

 Антистресові  правила життя і поведінки для вчителя

   Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

Правило 1

   Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

Правило  2

   Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

Правило 3

   Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

Правило 4

   Зробіть паузу.

Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

-зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

-порахувати до 10;

-вийти з приміщення;

-переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

-перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;

-вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);

-підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;

-звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

-зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

Правило 5

   Навчайтеся планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою,  як дамоклів  меч.

Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.

Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети.

Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі.. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.

Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.

Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.

Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.

Правило 6

   Визнайте й прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки  добре  ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі. Послабте ваші стандарти.

Уникайте непотрібної конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

Правило 7

   Будьте «позитивною» особистістю.

Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів, колег та ін. Учіться хвалити інших за ті речі, які  вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Рахуйте ваші удачі!

На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

Щодня хваліть себе по декілька разів.

Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

Учіться терпіти й прощати.

Прощайте й забувайте. Не скаржтеся, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте  їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

Правило 8     

   Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічною,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя?

   Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак  життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне –  майстерність контролювати стрес.

Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

Правило 9               

  Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи. Подаруйте тілу свято, якщо є можливість: відвідайте лазню, зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується.

Вправа проти стресу «Перехресні кроки».

Звичайна ходьба на місці в швидкому темпі. На кожен раз, коли ваше ліве коліно піднімається, торкайтеся нього правою рукою. І навпаки. Рухи повинні бути настільки енергійними, щоб помах рук був вище голови в той момент, коли коліно тільки опускається. Повторіть вправу кілька разів, міняючи руку і ногу. Вправу можна робити стоячи, сидячи (для зміцнення преса і зняття напруги зі спини) і лежачи. Таке тренування не тільки активізує роботу головного мозку, але і знімає шкідливі наслідки стресорних впливів.

Правило 10

   Щодня знаходьте привід для посмішки.

Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою.  Сміх є  дієвим засобом боротьби зі стресом. За твердженням    Анрі    Рубінштейна,  автора  книги «Психосоматика сміху»,   одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

 Практичні вправи:

1.    Вправа «Ресурси»

Мета:  розвивати позитивне мислення.

Складіть перелік особистих ресурсів: людей, які вас оточують, місця де б ви хотіли побувати,  речей, які б хотіли мати та ін.. Потім складіть перелік того, що ви отримуєте від роботи. Що приносить вам радість. Перечитуйте  свій перелік  постійно, кожного дня.

2.    Гімнастика Гермеса. Учасники роблять глибокий вдих й затримують дихання на чотири секунди — у цей час усі м’язи їхнього тіла напружуються. Під час видиху учасники також затримують дихання на чотири секунди й намагаються відчути, як енергія наповнює всі частини тіла й настає повне розслаблення. Після кожної фази дихання учасники роблять чотирьохсекундну перерву, поступово збільшуючи її тривалість до шести секунд. Вправу виконують протягом 5 хвилин.

3.    Вправа “Намалюй коло”.

“Цю вправу рекомендується виконувати щодня самостійно, бажано під вечір, коли робочі справи вже завершено, а домашні ще не розпочаті. Вона допомагає переключити увагу, підняти настрій та трошки відпочити”.

Візьміть аркуш паперу й накресліть на ньому велике коло. Далі – просто малюйте. Малювати можна будь-що, що спадає на думку. Або навпаки – те, що малюється без залучення свідомості. Використовувати для малювання можна будь-які матеріали – олівці, фарби, ручки тощо. Колір також не має значення. Рекомендується виконувати цю вправу впродовж хоча би 10 хвилин. Ви можете поставити собі будильник, щоби не відволікатися на споглядання годинника.

Ця вправа допомагає відпочити нашим розуму та психіці, заспокоїтися та переключитися, а      також (за регулярного виконання) зменшує відчуття тривожності.

4.    Вправа на розслаблення «Посмішка».

Знайдіть протягом дня час і посидьте кілька хвилин із закритими очима, намагаючись ні про що не думати. При цьому на вашому обличчі обов’язково повинна бути посмішка. Якщо вам вдасться утримати її 10-15 хвилин, ви відразу відчуєте, що заспокоїлися, а ваш настрій покращився. Під час посмішки м’язи обличчя створюють імпульси, благотворно впливають на нервову систему. Навіть, якщо ви здатні тільки на вимучену посмішку, вам від неї все одно стане легше. Посміхаючись, ми видозмінюємо тонус м’язів всього обличчя, а це в свою чергу змінює хід думок і емоцій, направляючи їх у потрібне русло.

5.    Вправа-демонстрація «Вплив слова на психологічний стан людини» (психолог демонструє дослід як наочний приклад впливу поганих , необдуманих слів на людину)

 Візьмемо склянку з водою. Уявімо,що це людська душа - чиста, прозора, здатна вбирати в себе і хороше, і погане. Сіль - грубі, солоні слова; перець -гіркі, пекучі; грудка землі - неуважність, байдужість; цукор - теплі та добрі слова. Коли ми все це перемішаємо (перемішує паличкою до утворення мутного розчину), то умовно отримаємо емоційний стан людини. Скільки мине часу доки все це осяде, забудеться? А варто потім лише легенько збовтати- і все це знову підніметься на поверхню. Все це - наші переживання, стреси, неврози. Коли ми кажемо людині щось неприємне, образливе, ми залишаємо у її душі такі сліди. І не важливо скільки разів потім попросимо вибачення - негативні наслідки все одно залишаться. Тому свою терпимість ми повинні виявляти по різному: спокійно, без критики, без образ, доброзичливо тобто ТОЛЕРАНТНО.

Джерела:

1.    Загальна психологія: навч. посібник 3–14 / О. В. Скрипченко,

Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002

          2. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій: навч. посібник. –

              Луцьк: Волинський держ. ун-т, ім. Л. Українки, 1997.

          3. Наугольник Л. Б. Роль професійного стресу у культурі управління в

            освіті // збірник наукових статей за матеріалами науково-практичного                  семінару кафедри педагогіки і соціальної роботи факультету психології

        ЛьвДУВС: 22 лютого 2013 р. // упоряд. М. П. Козирєв. – Львів: Ліга-Прес,

        2013. – 90

        4. Наугольник Л. Б. Психологічні особливості індивідуальних відмінностей     в реагуванні на стрес // Збірник наукових робіт учасників міжнародної науково-практичної конференції: «Актуальні питання сучасних педагогічних та психологічних наук» (21 – 22 березня 2014 р., м. Одеса). –

Одеса: ГО «Південа фундація педагогіки», 2014. – 108 с. – С. 27–30.

        5. Наугольник Л. Б. Психологія стресу: курс лекцій / Л. Б Наугольник. –

Львів: Ліга-Прес, 2013. – 130 с.

       6.  Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я: навч.

посібник / М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк, А. Ф. Косенко, Т. І. Кочергіна / заг. ред. М. С. Корольчука. – К.: Фірма «ІНКОС», 2002. – 272 с.

Онлайн-консультація "Як допомогти дитям, що пережили психотравмуючі події війни"

«Як допомогти дітям, що пережили психотравмуючі події війни?»

   Події, що відбуваються в нашій країні, певною мірою торкаються всіх її громадян. Учасники бойових дій, вимушені переселенці, волонтери, соціальні працівники, усі, хто заглиблений у переживання, пов'язані з минулими чи теперішніми трагічними подіями, отримали психологічні травми і потребують зцілення.

   Не менш болісно переживають кризові ситуації діти. Як допомогти їм пережити ці ситуації? Як в умовах навчального закладу забезпечити психологічне відновлення?

   Гостра стадія стресу блокує цілеспрямовану діяльність людини. Дитина не має в своєму життєвому досвіді засобів для подолання цього стану. Вона стає дуже сприйнятливою до мінімальної допомоги. Ефективною в такому разі є будь-яка підтримка дорослих.

   Але не всі діти, які перебувають у кризовому стані,  потребують  першої психологічної допомоги. У деяких із них достатньо ресурсів для самостійного виходу із кризового стану, вони мають адаптивний досвід, що дає їм змогу втримати емоційну рівновагу. Основне для дитини, яка перебуває в такому стані, — наявність поряд урівноважених дорослих (батьків, педагогів тощо).

   Усвідомити потребу в психологічній допомозі здатна не кожна дитина. Нав'язування їй такої допомоги може спричинити роздратування й агресію з її боку. Тому фахівці, які перебувають поруч (практичні психологи, соціальні педагоги, учителі), мають бути чутливими до потреб дитини: не наполягати на допомозі, однак бути готовими надати її. Якщо допомога потрібна, важливо, щоб практичний психолог критично оцінив свої можливості, а за необхідності — делегував роботу відповідним фахівцям. Емоційну підтримку може надати кожний, хто є поруч, навіть нефахівець. Однак іноді дитина потребує спеціалізованої медичної, психіатричної та соціальної допомоги. Тож наше завдання  — надати необхідні контакти батькам, направити їх до відповідних фахівців.

   Відсутність допомоги згубно впливає на життя дитини вдома та у школі.  Занепокоєння, полохливість, нічні жахіття, емоційне відчуження, постійний плач, дратівливість та труднощі із зосередженням можуть виникати на ґрунті посттравматичного стресу. Тому дуже важливо надати дітям допомогу якнайшвидше, аби уникнути тривалого перебування у стані стресу та прискорити відновлення.

 На тлі поточних подій у дитини можуть виникнути такі проблеми:

• страх повторення події
• руйнування ілюзії справедливості світу
• відчуття безпорадності
• страх власних неконтрольованих емоцій
• почуття провини
• у малюка може зафіксуватися у пам'яті картина події. Він буде знову і знову представляти найстрашніші моменти того, що сталося (наприклад, понівечених, поранених людей або людини, яка напала на нього).

Допомагаємо дитині подолати посттравматичний стрес

Рекомендації для педагогів

·        Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині змогу відчути, що вона в безпеці. Вона має розуміти, що навчальний заклад — безпечне місце для неї. Будьте спокійними і виваженими, заспокоюйте дитину уникайте додаткового тиску на неї.

·        Надавайте дитині можливість вибору. Здебільшого травмуючі події призводять до втрати контролю, хаосу, тому можливість вибору або контролювання (за умови, що це можливо) дадуть дитині змогу почуватися в безпеці.

·        Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися в разі необхідності.

·        Зберіть максимум інформації щодо систем переадресації для дітей, які потребують спеціалізованої допомоги фахівців. Якщо дитина має серйозні проблеми, що не зникають із плином часу, її потрібно направити до відповідного фахівця.

·        Не слід замовчувати травмуюючу ситуацію. Дитині складно «просто забути про все». Тому варто вислухати її, обговорити почуття та міркування, які виникають у неї з приводу того, що відбувається.

·        Будьте готовими до непростих запитань: «Чому відбулася та чи та подія?» (продемонструйте своє ставлення до ситуації), «Чи все буде добре?» (не давайте неправдивих обіцянок і марних надій, однак розкажіть, що рятувальні організації, волонтери, міністерства та відомства, військові та міліція роблять усе можливе для відновлення миру та порядку).

·        Оголосіть хвилину мовчання. Поясніть дітям, що в такий спосіб ушановують загиблих.

·        Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і навчатися разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї.

·        Будьте готовими до діалогу з дитиною. Вона має знати, що ви готові її вислухати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про травмуючи ситуації.

·        Подбайте про безпечне місце, у якому дитина зможе розповісти про те, що з нею сталося. Відведіть певний час для бесіди, щоб допомогти їй зрозуміти, що обговорювати те, що сталося, — нормально.

·        Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до її попереднього досвіду долання стресу.

·        Будьте пильними до явищ навколишнього середовища, що можуть спричиняти певну реакцію в дитини, яка переживає посттравматичний стрес (погіршення погоди, гучні звуки тощо). Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку в ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючи події. Допомагайте дитині підготуватися до цієї кризи. Попереджайте дітей, якщо збираєтеся, наприклад, увімкнути світло, різко підвищити голос тощо.

·        Чиніть опір намаганням дитини залучити вас до негативного переживання травми. Іноді діти провокують педагогів на повторення образливих ситуацій, адже вони долають стрес шляхом реконструювання травми за допомогою гри або взаємодії з іншими.

·        Звертайте увагу на реакцію однолітків на дитину, яка переживає посттравматичний стрес, та інформацію, якою вони обмінюються. Убережіть дитину від цікавості однокласників та захистіть однокласників від деталей і подробиць травмуючої ситуації, які можуть їх налякати, засмутити тощо.

·        Установіть чіткі межі неадекватної поведінки, розробіть логічні (однак не каральні) наслідки. Пам'ятайте, проблеми з поведінкою можуть бути тимчасовими, пов'язаними із психотравмою, а найбільш деструктивна поведінка може бути спричинена хвилюваннями, що також пов'язані з психотравмою.

·        Бережіть власне емоційне та фізичне здоров'я. Дитині, яка бачить поруч упевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше вдається нормалізувати свій стан.

 Хочу запропонувати вам для використання в роботі, короткі анімаційні відео для дітей і дорослих із демонстрацією дуже простих вправ, що допоможуть заспокоїтися і психологічно себе підтримати. «Стійкість для стійких, короткі відео із практиками для дітей та дорослих» (НУШ, Смарт освіта). Посилання я розташувала на моєму блозі, який називається «Коли потрібна психологічна допомога».

https://nus.org.ua/articles/stijkist-dlya-stijkyh-20-korotkyh-video-iz-praktykamy-dlya-ditej-i-doroslyh/?fbclid=IwAR2tDpBzPtUIa52yEf23uUybg3k5WGEq3N9NRoesqCGpjIMn7pO9DMyBIFM

 9 фраз, які не можна говорити дітям про війну

   Зброя для дитини зі здоровою психікою - не спосіб вбивати, на знак героїв.  Тати та мами зараз частіше ламають голову не над тим, як говорити з дитиною "про війну".

    Психотерапевти радять відповідати на всі запитання. Але важливо не сказати зайвого! Так що не варто репетирувати, як говорити - краще вивчити назубок, чого дитині не можна чути, в якому настрої ви не були б.

"Ти ще малий про таке думати. Не твого розуму справа"

    Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності.

"Тата  можуть убити на війні. Твій тато там, де небезпечно"

   Хоч би як ви самі хвилювалися, дитина повинна відчувати впевненість, що для її сім'ї все завершиться благополучно. Інакше в неї зникне відчуття безпеки світу, а у віці до 10 років такі переживання болючі і закладають на майбутнє такі риси характеру, як недовіра до оточуючих, песимізм.

"Виростеш - теж воюватимеш"

   Хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, дитину треба готувати до мирного життя, а не до битв. Це питання навіть не моралі, а душевного здоров'я. "Захищати людей в ​​майбутньому" - формулювання, яке допомагає дитині рости сильним та сміливим. "Воювати, мстити" і т. п. - плани, які руйнівно діють на незміцнілу психіку.

 "Ми повинні боротися, щоб перемогти всіх ворогів"

    Війну не можна представляти дитині у спосіб вирішення конфлікту. Не варто будувати фрази так, щоб дитина думала, що її близькі підтримують війну.

 "Тебе я ніколи не пущу на війну!"

   Протилежна помилка: дитина, яка заявляє, що піде боротися, як тато, або всіх звільнить "від поганих", не повинна стикатися із засудженням, глузуванням, заборонами. Інакше він, особливо хлопчик, переживатиме, що "стане дезертиром, боягузом, бо мама надто боїться за нього".    Найкраще підтримати його намір стати захисником. А потім пояснити, що до такої ролі треба готуватися: наприклад, робити зарядку та бігати, щоб стати сильнішим. Рятувати, але поки що пташенят, кошенят, щенят, а не людей. Важливо також наголосити, що воєнні дії скоро закінчаться, але він може застосовувати свої вміння у мирному житті.

"Наш ворог - така країна, люди такої національності"

    Не можна прищеплювати страх, підозрілість чи ненависть до цілої країни, народу. Знову ж таки, крім моральної сторони питання, це може викликати розщеплення у свідомості у дитини, яка має друзів різних національностей, родичів, улюблених акторів або музикантів.

 "Ти злякався вибуху, побаченого по телевізору? А солдати не бояться, боягуз"

   Соромитись за прояв тривоги не можна. Так ви не допоможете позбутися дитині страху, а лише заженете переживання вглиб, привчивши  в майбутньому ховати свої почуття. Страхи, які малюк намагається самотужки придушити, можуть обернутися фізичними нездужаннями, такими як нервові тики, заїкуватість, енурез, розлади сну та апетиту.

 "Люди сварилися, билися, ось як ти з однокласниками, а потім почали боротися один з одним. Ось що буває, якщо не вмієш миритись"

   Добрі виховні наміри у разі недоречні. Для дитини небезпечно думати, що звичайні бійки можуть перерости у вбивства. Або малюк почне уникати будь-яких з'ясування стосунків, щоб не стати жертвою, через що інші діти можуть вважати його слабаком або робити "цапом-відбувайлом". Або дитина стане боятися сама себе, спалахів гніву - і такі переживання в дорослі роки чреваті депресіями, схильністю до зайвої самокритики.

 "Викинь свій пістолет. Зараз я розповім тобі, що таке справжнє поранення..."

   У жодному разі не можна описувати поранення, наслідки застосування зброї. Результатом може бути  нервовий зрив, після чого доведеться  довго  лікуватися.

Дитина – за природою оптиміст

Психотерапевт Офра Аялон.

 Умовчати про страшні події набагато небезпечніше, ніж відверто поговорити, вважає психотерапевт Офра Аялон.

Практичні вправи

Вправа «Релаксація»

Мета: надати можливість контролювати тілесні реакції на тривогу/стрес.

Якщо дитина перебуває у стані гострого стресу, найлегше відновити її емоційну рівновагу за допомогою релаксації, що передбачає два види дій: напруження і розслаблення м'язів. Водночас важливо правильно дихати. Вдих — напруження м'язів, видих — розслаблення. Наприклад: повільно напружити пальці ніг, одночасно роблячи глибокий повільний вдих, потім повільно розслабити їх.

Відтак можна доповнити цю вправу візуалізацією: позитивні образи, повільне дихання і розслаблення м'язів.

Гра «Відштовхни мене»

Мета: відпрацювати навички утримування рівноваги.

Двоє гравців стають обличчям один до одного на відстані близько 1 м. Витягнувши руки перед собою — долоні вперед, пальці спрямовані вгору, — гравці торкаються долонь один одного.

Під час гри можна нахилятися вперед або назад, але не можна зрушувати з місця. Якщо хтось із гравців утратить рівновагу, тобто зробить крок вбік чи вперед/назад, то він програє. Якщо доторкнеться до будь-якої іншої частини тіла партнера, окрім долоні, — також програє. Можна відштовхувати долоні партнера з будь-якою силою, відводити свої долоні убік, припиняючи контакт.

Гра полягає в тому, що перемоги досягають не за рахунок поразки партнера, а шляхом утримання власної рівноваги. Перемогти може один із партнерів, обидва або ж ні той, ні той. Оптимального результату гри буде досягнуто, якщо рівновагу втримають обидва партнери.

Гра «Термометр страху»

Мета: навчити дитину спостерігати за власним рівнем тривожності, страху.

Дитині показують картку із зображенням термометра, який має шкалу від 0 до 10. За допомогою шкали дитина має визначити свій рівень страху: 0 — відсутність страху, 10 — сильний страх.

Дитина розповідає про травмуючу подію, а фахівець просить її оцінити свій рівень страху в той чи той момент. У такий спосіб фахівець визначає найболючішу проблему в ситуації.

Також гру можна провести в такий спосіб: дитина називає ситуації, які викликають у неї занепокоєння, і оцінює їх за шкалою термометра. Відповідно, фахівець визначає найбільш проблемну ситуацію.

Гра «Гаряче крісло»

Мета:підвищити здатність дитини спостерігати за собою та своїми думками; визначити, що стає перепоною на шляху до відновлення.

Дитина сідає на стілець, озвучує негативну думку про себе чи ситуацію (можна, щоб інші діти висловлювали негативні думки про неї: «Ти — невдаха», «Ти не зможеш...»). У цій ситуації дитина має сказати позитивну думку. Основне — не перетворити негативні думки на позитивні, а трансформувати нереалістичний негатив на реалістичний позитив.

 Джерела:

1.     Лист МОН  №1/3737-22 від 29.03.2022р. «Про забезпечення психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану в Україні» https://mon.gov.ua/storage/app/media/pozashkilna/2022/Vykhovna.robota/30.03.22/Lyst.MON-1.3737-22.vid.29.03.2022-Pro.zabezp.psykholoh.suprovodu.uchasn.osv.protsesu.pdf

2.     Байєр О. О. Життєві кризи особистості: навч. посібник /

О. О. Байєр. — Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2010. — 244 с.

               3. Католик Г., Корнієнко І. Техногенні катастрофи: психологічна        допомога очевидцям та постраждалим. — Львів:

                Червона Калина, 2003. — 124 с

4. Корнієнко І. Психологічна допомога дітям, що зазнали травми внаслідок катастрофи / І. Корнієнко, Г. Католик // Психолог. — 2004. — Грудень (№ 46). — С. 8—16.

5.Світлана Олексенко  Психологічна допомога дітям у кризових ситуаціях// Практичний психолог: школа № 10.2014.

                  

Онлайн-консультація "Психологія війни: як зменшити негативні наслідки"

  Наш консультпункт продовжує свою роботу. Тема другої консультації «Психологія війни: як зменшити негативні наслідки».  Тема зараз дуже актуальна, бо війна проходить не лише по лінії фронту, а й в середині кожного з нас. Тому боротьба зараз відбувається на різних фронтах: зовнішньому  і внутрішньому.

  Хочу запропонувати вам, виконати вправу «Звільнений».

Мета: через уявлення екстремальної ситуації побачити нові цілі, які могли бути вкриті маревом умовностей і застарілих ілюзій.

Інструкція: «Зараз ми  переживаємо  щось подібне на шок, і це, обов’язково ,

допоможе нам подивитися на своє життя по –новому. Адже  кожного з нас є багато бажань і цілей. Деякі з них ми усвідомлюємо. Про інші ми здогадуємося, але тримаємо їх у таємниці. Є ще частина наших бажань, яка ховається, у найпотаємніших куточках нашого несвідомого. Що буде, якщо ми станемо більш чітко й ясно розуміти наші бажання й цілі?

Заплющить очі, уявіть собі, що ви проковтнули чарівну пігулку, яка на деякий час знімає всі правила, всі обмеження. Ви звільняєтесь від нерішучості, тривожності, внутрішньої цензури й будь–якого зовнішнього тиску. Дія чарівної пігулки продовжується протягом тижня. Дайте зараз собі відповіді на такі запитання:

-Що ви будете робити весь цей час?

 -Що будете говорити?

- Як будете виглядати?

-Як буде виглядати ваше життя?

-Як будете себе почувати?

- А тепер подумайте, що ви зробили б із того, що бачили, без чарівної пігулки?

- До якої мети ви зможете дійти без неї? Запам’ятайте свої думки.

  

Запрошую переглянути презентацію.

 2слайд -  Війна проходить не лише по лінії фронту. Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним - вона психологічна.

Настрій людей на війні не менш важливий, ніж справні зброя і техніка.

  3слайд - Як зрозуміти задум та попередити інформаційно-психологічні операції ворога?

Що відбувається з нами, як змінюються наш настрій під час війни?

Як це може вплинути на кожного з нас?

Як зменшити негативні наслідки?

   Всі ці запитання ми постійно задаємо собі.

 

  4слайд - Коли відбувається щось жахливе і неочікуване, люди спочатку відчувають шок, потім починають діяти автоматично, по програмі виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього - і не може цього зробити. Планування обмежене до декількох годин.

Що ж потім?

  5слайд - Потім повертаються базові емоції, і після шоку можуть прийти,  відчай, жах, заперечення і т. д. Українці ж масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли  перші години і дні й кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу нашого психічного ресурсу.

  6слайд - Але ейфорія не може триматися весь час - це не економно для ресурсу психіки. Коливання настрою - це НОРМАЛЬНО.  Адже найстрашніше – не знати, що з тобою коїться і думати, що почуття, скажімо, страху буде тепер з тобою назавжди. Повірте, дуже довго боятися чи тривожитись не вигідно нашому організму, і він знайде, як впоратися й з цими відчуттями.

   Під час ейфорії всі відчули єднання, кожен став іншому близьким родичем - так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили у людей мобілізуються. Але треба знати, що так само може синхронізуватися й якась інша емоція, навіть  негативна.

   7слайд – Отже, психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові питання: "хто я?", "яка моя функція?", "яке моє місце у всьому, що коїться?", "що я маю робити?". У військових з цим проблем переважно немає, а от у цивільних ідентичність - під сильним ударом.

   Саме ця неможливість кудись приткнутися, провина, яку зараз відчувають багато людей, які знаходяться далеко від бойових дій, і є атакою на ідентичність. Провину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. У психології це можна описати такою собі прямою, на одному кінці якої - провина, на протилежному – страх.

   8слайд - На фронті страшно, і там немає місця провині, а в тилу, якщо, звичайно, над вами не літають снаряди, - деморалізує провина. І те, й інше почуття вважаються нормальними в якихось межах. Але якщо воно «затоплює» - психіка не справляється. Якщо затоплює страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу затоплює відчуття провини, людина перестає нормально працювати.

   Важливо не дозволяти провині заморозити себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчних ЗСУ, але ми й ЗСУ - це одне-єдине. Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд  незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше ворог досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю спротиву.

    9слайд - 24-го лютого почалася війна, ніби  все мало втратити свій сенс. Але це не про нас,  ми раптом прокинулися і відчули, що ми одне ціле. І психологічно - це правда. Кожен має вплив на кожного: посмішка в Рівному, гарний настрій у Кропивницькому  й якісно виконана робота в Одесі  передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духу. Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті.

  10слайд  - Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію - теж дуже важливо. Тримати зв'язок, м'яко переконувати, підбадьорювати, жартувати - теж важливо. Берегти себе й турбуватися про своє виживання - неймовірно важливо. Варити каву клієнтам кав'ярні, дякувати, малювати меми - усе. Усе зараз дуже важливо. Потрібно чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони, як у стрільця в ЗСУ - це 40 градусів або 120 - у кулеметника. Не намагайтеся братися за все одночасно, визначте свої задачі, робіть хоч щось і робіть це добре.

   Уявіть, що ЗСУ - це білі кров'яні тільця, що вбивають хворобу, коли тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть добре справлятися зі своїми задачами. Кожен зараз є важливою клітиною в тілі. Кожен має чітко знати і виконувати свої функції.

   11слайд - Навіть, якщо почнуть вичерпуватися фізичні й психічні сили, і прокинуться відчай і страх. Це нормально, просто продовжуйте тримати свій сектор оборони. Допоможіть собі .

  12слайд  - А коли виникають розчарування і відчай? Правильно, коли є очікування, що війна скоро закінчиться. Рецепт простий: нехай краще перемога стане для нас несподіванкою, ніж доведуть до відчаю пусті очікування.

   Знаєте багато хто порівнює нашу ситуацію з Ізраїлем. Так от, краще звикнути, що це тепер триватиме тижні, місяці й навіть роки - як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого закінчення.  Ми теж віримо в перемогу, але маємо не чекати її, а працювати й жити в усьому цьому.

   Тому що супротивник чекає, що ми скотимося у відчай від очікування і капітулюємо. Він тягне, як може, закидаючи нас щодня тисячами своїх орків - там такого багато, їм їх не шкода.

   Краще підготуватись до втрат вже сьогодні, прийняти те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим у майбутньому

   13слайд - А подолавши надмірні очікування, можна починати жити.

-Заведіть собі якісь рутинні заняття й традиції.

-Виділіть три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня.

-ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а ось без нашої роботи  їм буде важче.

-Тим, хто в підвалах, в облозі, ваша робота - вижити. Україні потрібні українці.

  14слайд -  І головне – сенс життя. Без сенсу людина не може  жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, це вони його не мають, тому й програють.

   Хочу запропонувати  вам цікаві вправи, для зменшення напруги, зняття стресу.

Практичні вправи:

1.Вправа  «Позитивне мислення»

Інструкція: Тобі під силу розірвати ланцюг самопідтримки стресу, змінивши

негативні думки на позитивні. Позитивне (оптимістичне) мислення послаблює емоційне напруження, допомагає знайти ефективне рішення і діяти відповідно до обставин.

Вам потрібно змінити негативні думки на позитивні.

Наприклад:

 «У мене нічого не вийде».

 (Позитивні, які допомагають зберегти самоконтроль:

«Я зроблю все, що в моїх силах, а якщо не вийде, я це переживу»).

 Негативні: «Усе пропало»  (позитивні: «Це не кінець світу»)

 «Я програв»  («Я просто помилився», «Я – успішна людина!»)

 «Мені обов’язково треба мати це» («Мені б хотілося мати це, але я не обов’язково матиму те, що хочу»).

 «Я повинен бути першим»  («Мені б хотілося стати першим»)

 «Вони зобов’язані це зробити»  («Сподіваюся, вони це зроблять»)

 «Це безнадійно»  («Ще не все втрачено»)

 «Не варто й починати» («Треба хоч спробувати»)

 «Я не зможу»  («Я  не буду нервуватися, якщо не все вийде»)

 «Я безнадійна людина» («Я дивлюся на світ із оптимізмом)

 «Усе втрачено» («Варто спробувати ще раз»).

Отже, формула позитивного мислення звучить приблизно так: «Було б добре, якби ми завжди отримували те, що хочемо. Ми робимо для цього все можливе. Та якщо, попри наші зусилля, бажання не здійснюється, ми почуваємося трохи розчарованими, але не впадаємо у відчай, не панікуємо, не зневажаємо себе чи інших людей».

 2.«Притча про чуму»

Зустрівся якось перехожий з Чумою. « Куди йдеш, Чумо?»– спитав він. «Йду в

Багдад, – відповіла Чума. – Хочу заморити п’ять тисяч душ».

За деякий час зустрілися вони знову. « Ти збрехала мені. Казала, що замориш п’ять тисяч душ, а загинуло п’ятдесят тисяч», – дорікнув Чумі чоловік.

«Ні, ти помиляєшся. Я згубила лише п’ять тисяч, а інші померли від страху».

Обговорення:

  -Чому була така відповідь?

– Що таке страх?

-Що робить з нами страх?

Обговорення.

 3. «Методи саморегуляції»

Будемо формувати практичні вміння саморегуляції. Які не займуть багато часу, але вони дійсно допомагають. Запам’ятовуємо і використовуємо їх..

-  «Продихай стрес»

Мета: навчитися керувати диханням

Хід вправи:

На рахунок 1,2,3,4 повільно вдихати впевненість. На рахунок 5,6,7,8

повільно видихати тривогу. Повторювати 7–8 раз. Практикувати щодня на самоті протягом 2–3 тижнів.

Вказівним пальцем правої руки промалювати по долоні лівої руки уявний

квадрат і зробити повільний вдих на рахунок 1,2,3,4. Промалювати у зворотному напрямку ,видихнути повільно на рахунок 5,6,7,8.Те саме зробити на правій руці. Повторювати 7–8 раз. Практикувати на самоті протягом 2–3 тижнів.

-        «Проговори стрес»

Мета: вчитися звільнятися від негативних думок та емоцій

Хід вправи:

Сісти зручно та розслабити тіло. Закрити очі. Повільному вдихнути повітря,

на видиху починати «гудіти». Повторювати 7–8 раз. Практикувати на самоті

протягом 2–3 тижнів.

Вислів «так–так–так» промовляти з різною інтонацією. Повторювати 7–8

раз. Практикувати на самоті протягом 2–3 тижнів.

-        «Посміхнися стресу»

Мета: формувати вміння виробляти позитивний внутрішній спокій

Хід вправи:

Сісти зручно. Заплющити очі. Сконцентрувати увагу на своєму обличчі.

Обличчя розслаблене. Куточки губ розтягуються в повільній посмішці. Тіло

заповнюється внутрішнім спокоєм та блаженством. Хвилину посидіти спокійно, повільно дихаючи . Повернутися в кімнату.

   Найголовніші теми нашого сьогодення – це молитва, найважливіше запитання до себе, у кожного воно своє, але прагнемо ми всі зараз одного.   І послідовність днів, коли забуваєш який день тижня, яке число, але пам’ятаєш скільки це вже триває.

   Одного дня настане день і це буде день нашої Перемоги. Назавжди закарбований в календарі. Це буде наше українське свято. Тому бережемо себе, своїх рідних, близьких і усіх  хто поруч. Тому, що щоб відсвяткувати перемогу нам потрібні всі українці, щоб відбудуватися нам потрібні всі українці, щоб разом творити історію, нам потрібні всі українці.

 Джерела:

1.     Стюарт Й. Основи ТА: Транзакційний аналіз / Й. Стюарт, В. Джойнс; [Пер. з англ. В. Данченко]. – К.: ФАДА, ЛТД, 2002. – 393 с.

2.    Підручник для військових психологів «ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ВОЇНА» Автор: Зоран Комар  Київ-2017

3.    Шпаргалка. Програмные вопросы по дисциплине «Военная психология» по специальности «Психологія» - 2012 г.

4.    И. Ю. Лепешинский, В. В. Глебов, В. Б. Листков, В. Ф. Терехов. Основы военной педагогики и психологии - 2011 г.

5.    Кириленко Т. С. Психологія: Емоційна сфера особистості: навч.посібн. / Т. С.Кириленко. – К.: Либідь, 2007. – 256 с.

6.     Мусій О. С. Інноваційні підходи до організації психологічної допомоги при стресовому розладі / О. С. Мусій, І. Я. Пінчук // Методичні рекомендації /Український вісник психоневрології. – Київ, 2014. – с.12-17

7.    Наугольник Л. Б. Психологія стресу: підручник / Л. Б. Наугольник. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2015. – 324 с.

Онлайн-консультація "Психологічний копінг: долання складних життєвих ситуацій"

       Доброго дня шановні педагоги! Ми щиро раді зустрічі з вами. Бережи вас  Господь.

       Такі слова хочеться говорити частіше, особливо у світлі останніх події. На жаль тепер і ми з вами знаємо, що таке війна і що вона із собою приносить. І всі раптом опинилися в складних життєвих обставинах. І вже пережили 1 стадію – шоку: початок війни, сирени, вибухи. Пережили і 2 стадію – ейфорії, яка підкріплювалася злістю на ворога і гордістю за ЗСУ, змогли об’єднатися заради єдиної мети, згуртуватися, але перестали добре спати, їсти, функціонувати нормально. Тому наш організм змушений був самостійно увімкнути для себе функцію захисту, тим самим перейти до 3 стадії. Саме тому багато з нас, хто почали почувати себе  втомленими, виснаженими, перебувати у постійній тривозі. Взагалі, ці стадії мають пройти, щоб ми швидше повернулися до режиму «готовності», режиму дії.

     Знаєте, а ворог знає про ці стадії, він обізнаний. Тому нам, не можна засиджуватися на 3 стадії, потрібно рухатися до перемоги над своїми слабостями, до перемоги над ворогом. Бо кожен з нас – важливий і тільки разом ми переможемо.

    А допоможе нам в цьому - Копінг (від англ. to соре – переборювати, долати, справлятися).  За визначенням Р. Лазаруса, копінг – це зусилля індивіда, спрямовані на вирішення проблем, або “подолання стресу».

   Отож головне завдання копінгу – забезпечення й підтримка благополуччя людини, її фізичного і психічного здоров’я та досягнення задоволеності соціальними відносинами

Поняття “копінгу” тісно переплітається із категорією “емоційний інтелект”. Джон Маєр виділяє три групи людей, відповідно до сценаріїв їхньої поведінки, коли мова заходить про емоції:

 1. Самосвідомі. Це люди, які чітко контролюють та розуміють власні емоції, мають відмінне психологічне здоров’я; оптимісти, які швидко позбуваються поганого настрою.

2. Поглинені емоціями. Це емоційно нестійкі люди, які не завжди усвідомлюють власні почуття, не намагаються долати поганий настрій, оскільки почуття завжди беруть верх над розсудливістю.

3. Смиренні. Це, зазвичай, категорія депресивно налаштованих людей, які хоч і розуміють зміст та природу власних настроїв, надають перевагу примиренню із таким станом речей як із чимось неминучим. Серед смиренних особистостей рідше трапляються і люди із хорошим настроєм, які не мають підстав щось змінювати..

   Отже, ресурси особистості – це її знання, вміння, навички, емоційний та соціальний інтелект, які в сукупності формують її стресостійкість, звичку вибирати ті чи інші копінг-стратегії для подолання важких життєвих ситуацій.

    Що ж  потрібно робити, щоб краще функціонувати:

1.       Спати обов’язково, навіть за допомогою невеликої дози снодійного чи заспокійливого.

2.       Пити воду, обезводнений організм не має сил на боротьбу. То ж п’ємо чисту воду, не чай, не каву.

3.       Знижуємо інформаційний потік вдвічі, читаємо лише інформацію з офіційних джерел.

4.       Відключаємо жалість щодо всього матеріального. Постійний сум за минулим життям, за втраченими цінностями ще більше підживлює тривогу. Ось чому саме ворог знищує інфраструктуру.

5.       Частіше телефонуємо рідним та близьким, ділимося з ними гарними та хорошими новинами за день, планами на майбутнє. Частіше говоримо їм, що кохаємо, за можливості частіше обіймаємо.

6.       Граємо з дітьми, вони такі безпосередні. Вони вміють перемикати на приємне: малюйте з ними, грайте, будуйте. Не забуваємо про домашніх улюбленців: граємо з ними, гуляємо.

7.       Шуткуємо, гумор – це надійний щит для мозку, зменшує рівень кортизолу.

8.       І ВІРИМО. Віримо у краще.

 Існує безліч способів, щоб впоратися з важкими життєвими ситуаціями. Важливо пам'ятати, що з будь-якої  ситуації можна знайти вихід. Для цього слід знайти те, що допоможе впоратися з проблемою,  це може бути підтримка від родини чи друзів або якісь  матеріальні цінності. Важливо розуміти, що в будь-якій ситуації не потрібно піддаватися негативним думкам або почуттям.

Практичні вправи:

1.    Вправа «Дискусія»

Учасники дискутують про те, як кожен долає складні життєві труднощі. Учасників просять пригадати основні проблеми, які виникали у них протягом шести місяців і про те, як вони поводили себе у цих ситуаціях і як долали ці труднощі.

(відповіді учасників і обговорення).

      2.  Вправа «Особистісні ресурси виходу з проблемних ситуацій» (техніка на

усвідомлення).

Мета вправи: актуалізація ресурсних ситуацій та енергетичного потенціалу

особистості; розвиток здатності до конструктивного подолання складних життєвих ситуацій.

Інструкція: сядьте зручно, закрийте очі, дихайте повільно та глибоко,

відчуйте в своєму тілі розслаблення та комфорт, пригадайте ситуацію власного

успіху подолання складної життєвої ситуації, згадайте, як саме це відбувалося, як ви відчували себе тоді, що ви чули про себе від інших і т.д. Переживши знову цю ситуацію, детально згадайте всі зорові, слухові та тілесні відчуття якомога чіткіше. Відчувайте цей стан декілька хвилин, відчуйте цю ситуацію. Відкрийте очі.

Висновок: «Кожен із Вас є успішною людиною. Згадана вами

ситуація власного успіху, може мотивувати вас, додати енергії та ресурсів для подальшого життя. Частіше згадуйте про Ваші перемоги».

      3.Притча «Вирішення проблем»

Професор взяв у руки склянку з водою, витягнув її вперед і запитав своїх

учнів: Як ви думаєте, скільки важить ця склянка? В аудиторії жваво зашепотіли.

-Приблизно 200 грамів! Ні, грамів 300, мабуть! А може і всі 500,– лунали

відповіді.

- Я справді не знаю точно, доки не зважу її. Але зараз це не потрібно. Моє

питання ось яке: що трапиться, якщо я буду так тримати склянку протягом

декількох хвилин?

-Нічого!

-Справді, нічого страшного не трапиться, – відповів професор.

А що буде, якщо я триматиму цю склянку на витягнутій руці, наприклад, дві

години?

-Ваша рука почне боліти.

- А якщо цілий день?

-Ваша рука оніміє, у вас буде сильне м’язове напруження. Можливо,

навіть доведеться їхати в лікарню, – сказав один зі студентів.

- Як, по-вашому, вага склянки зміниться від того, що я її цілий день буду

тримати?

- Ні! – розгублено відповіли студенти.

- А що потрібно робити, щоб все це виправити?

- Просто поставте склянку на стіл, – весело сказав один студент.

- Звісно! – радісно відповів професор. – Так ми і робимо з усіма життєвими

труднощами. Подумайте про яку-небудь проблему кілька хвилин, і вона

виявиться поруч із вами. Подумайте про неї кілька годин, і вона почне вас

засмоктувати, як трясовина. Якщо будете думати цілий день, вона вас паралізує.

Можна думати про проблему, але, як правило, це ні до чого не призводить. Її вага не зменшиться. Впоратися з проблемою дозволяє тільки дія. Вирішуй її або

відклади в бік. Немає сенсу носити на душі важкі камені.

Висновки: Чи сподобалась їм притча, чи згодні вони з професором та що роблять вони з проблемними ситуаціями, які виникають по життю: тримають її весь час і роблять своє життя складним, чи відпускають та не переймаються, чи можливо одразу вирішують?

І наше сьогодення: «Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд, незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше ворог досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю спротиву.

    24-го лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно - це правда. Кожен має вплив на кожного: посмішка в Рівному, гарний настрій у Кропивницькому й якісно виконана робота в Одесі  передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духу.

  ПАМЯТАЙТЕ! Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей.»

 

Література:

1.  Шебанова В. І. Теоретичний аналіз копінг-поведінки у сучасних наукових дослідженнях / В. І. Шебанова, С. Г. Шебанова // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології : Зб. наукових праць ХНТУ / ред. кол. В. Г. Бутенко, І. П. Лопушинський. – Херсон : ХНТУ, 2010. – Вип. 2 (3). – С. 262–268.

2. Шебанова В. І. Механізми психологічного захисту та копінгу (совладання) особистості : навч.-метод. посіб. / В. І. Шебанова, С. Г. Шебанова. – Херсон : ХДУ, 2012. – 224 с.

3. Герасіна С. В. (2016). Методи підтримки працездатності і стресостійкості ділової людини. Наука і освіта, № 2–3, С. 115–119.

4. Гоулман Д. (2018). Емоційний інтелект: пер з англ. С.-Л. Гуменецької. Харків: Віват, 512 с.

5. Зелінська Я. Ц. (2014). Ресурсний підхід до аналізу стратегій подолання стресу. Ринок праці та зайнятість населення, № 4. Available at: http://ipk.edu.ua/journal/2011-4.pdf#page=38.

6. Зливков В. Л., Лукомська С. О., Федан О. В. (2016). Психодіагностика особистості у кризових життєвих ситуаціях. Київ: Педагогічна думка, 219 с.

 

Онлайн-консультація "Комп'ютерна тривожність"

    Комп’ютерна тривожність (технофобія, технострес) – стійкій стан емоційно-психічного дискомфорту, що відчувається користувачем під час роботи з комп’ютером. Встановлено, що висока комп'ютерна тривожність негативно позначається на успішності навчання роботі на комп'ютері, хоча дослідження чинників, що впливають на комп'ютерну тривожність, носять достатньо суперечливий характер, а методики, призначені для її вимірювання, дозволяють оцінити тільки окремі аспекти цього явища.

   Дослідження станів людини при роботі на комп’ютері дозволили визначити, що комп’ютерна боязнь має індивідуальні особливості, пов’язані з характером людини, освітою. Їх якісний аналіз показав, що суб’єктивно розрізняються наступні види комп’ютерної тривожності:

-         боязнь зіпсувати, зламати що-небудь;

-          відчуття незнання, невміння;

-         боязнь техніки, математики;

-          боязнь за своє здоров’я;

-         страх нового, незнайомого;

-         відчуття загрози інтелектуальної самооцінки;

-          відчуття дефіциту часу.

   Найчастіше зустрічаються мотивування, пов’язані з відчуттям незнання, невміння. Близьким до даного типу комп’ютерної тривожності і наступним за частотою згадування є страх зробити щось не так, зламати, зіпсувати. Причому більш детальний розбір подібних ситуацій показав, що причини виникнення подібного страху різні: дорожнеча обладнання, боязнь нашкодити іншим людям, потрапити в халепу, знищити певну інформацію – працю багатьох людей і т.д.

   Наступний тип комп’ютерної тривожності суб’єктивно пов’язується з інноваційними труднощами. Комп’ютер, як і все нове дається важко, лякає незнайома термінологія, кількість нової інформації, складність пов’язування одержаних знань з попереднім досвідом і т.д.

   Інший вид комп’ютерної тривожності – відчуття дефіциту часу, коли здається, що за даний час неможливо все зрозуміти і запам’ятати, вирішити поставлене завдання.

   Ті користувачі, які раніше не були пов’язані з технікою і математикою, у яких був досвід невдач в освоєнні точних наук, часто відзначали, що в їхній свідомості комп’ютер з’єднався зі страхом перед математичними дисциплінами, виглядає складним і навіть недоступним технічним пристроєм.

   Інтелектуальний бар’єр пов’язаний із специфічним статусом комп’ютера виникає не у всіх користувачів. Даний вид комп’ютерної тривожності проявляється у бажанні сліпо довіритися комп’ютеру або, навпаки, чинити опір незрозумілому. Людині здається, що ЕОМ настільки пригнічує його інтелектуально, що навіть можна розучитися мислити самостійно.

   Ще один вид комп’ютерної тривоги пов’язаний з тим, що робота на комп’ютері може стати причиною погіршення здоров’я. Особливо часто даний тип комп’ютерної тривожності проявляється як би опосередковано – власний страх пригнічує і переноситься на інших.

   Таким чином, аналіз причин виникнення комп’ютерної тривожності і її видів дозволяє виділити певні моменти, які необхідно враховувати при організації взаємодії з комп’ютером, особливо на ранніх етапах освоєння. Необхідна попередня підготовка користувача до спілкування з комп’ютером, певний «адаптаційний період».

   У ході «адаптаційного періоду» суб’єкт повинен сам побудувати адекватну завданням навчання суб’єктивну ситуацію взаємодії з ЕОМ. Створення адекватної завданням навчання ситуації сприяє усвідомленню користувачем місця комп’ютера в його власній життєдіяльності, вироблення уявлення про комп’ютер як засобу діяльності, нововведення  не тільки в технічному, а й у психологічному плані.

   Подолання КТ має стати важливим пріоритетом гармонійного розвитку особистості. Важливо відзначити, що проблемою подолання КТ потрібно займатися з раннього дитинства, щоб у більш зрілому віці особа мала досвід боротьби з цим явищем. Оскільки люди, які відчувають КТ, можуть бути у різних вікових соціально-культурних групах, важко розробити рекомендації загальні для них всіх. Зосередимо увагу на освіті та її учасниках. Перш за все перед використанням комп’ютера або цифрових засобів навчання потрібно разом зі здобувачами освіти провести цілеспрямований та зрозумілий інструктаж з прикладами та практичними вправами. Потім потрібно встановити, якими базовими навичками та концепціями в галузі комп’ютерної техніки володіють здобувачі освіти. Далі потрібно зосередити увагу на подоланні основних сумнівів та страхів користувачів. Деякі люди мають сумніви у використанні комп’ютерів через страх помилитися. Вони думають, що можуть зламати машину, якщо не будуть правильно її експлуатувати. Наприклад, якщо користувач комп’ютера натисне не ту клавішу, пролунає звуковий сигнал або повідомлення про помилку.

   Дієвим засобом подолання КТ може стати демонстрація цілеспрямованої помилки, де здобувачі освіти побачать, що станеться, якщо вони це зроблять самі. Таким чином, настає розуміння, що цим вони не зламають машини. У той самий час як учні відчувають помилки, вчителі можуть показати їм, що не

варто нервувати так сильно, як вони думали.

   Учитель повинен уникати використання складних термінів або жаргону. Постарайтеся говорити їхньою мовою якомога більше. Якщо комп’ютерів досить, вчителі можуть дозволити учням знайти «найдоброзичливіший комп’ютер». Попросіть їх використовувати той комп’ютер, з яким вони будуть відчуває себе найбільш комфортно. Дайте учням зрозуміти, що вони можуть управляти комп’ютером, а не навпаки машина буде управляти ними.

   Серед негативних наслідків тривалого застосування інформаційних

технологій виділяють аутизацію, синдром залежності, звужування кола інтересів, скорочення участі у значущих видах діяльності, психомоторне занепокоєння. Один з психологічних механізмів, що лежить в основі аддикції, – «досвід потоку» як стан поглинання діяльністю, при якому очікуваний результат відходить у свідомості людини на задній план і сама дія займає всю увагу. Він супроводжується позитивними емоціями, зацикленням на процесі

взаємодії з комп'ютером, втечею від дійсності. Проблеми взаємодії здобувача з автоматизованою системою ще далекі від повного вирішення.

Для профілактики тривожних розладів необхідно дотримуватися певних правил:

-       -  уникати стресових ситуацій та негативних емоцій;

-       -  на протязі дня приділяти достатньо часу відпочинку, розслабленню, своєму хобі, уникати авралів на роботі та дедлайтів;

-       -  вести активний спосіб життя, приділяти увагу регулярним фізичним навантаженням;

-       -  відмовитися чи максимально зменшити вживання алкогольних напоїв, міцного чаю, кави, цукру.

Якщо відчуття тривоги є постійним і людина по своїй природі неспокійна, доцільно щоденно вести щоденник тривожності.  В щоденнику фіксуються всі ситуації, які викликають переживання та різкі негативні реакції. Це допоможе відстежити розвиток небезпечного стану та звернутися за професійною допомогою.

Як дати собі раду?

   У когнітивно-поведінкової терапії увага приділяється когнітивним, поведінковим і соматичним, або фізичним, аспектам тривоги. Таким чином, зусилля із боротьби з тривогою повинні бути спрямовані конкретно на а) страшні переконання, б) уникнення поведінки та в) напругу в організмі.

 

   Почнемо з найпростішого механізму, який впродовж кількох хвилин допоможе позбутись відчуття тривожності – практика дихання діафрагмою.

1.   Радю усамітнитись, подалі від зовнішніх подразників.

2.   Сядьте зручно, розслабте плечі, покладіть одну руку на груди, іншу – на живіт.

3.   Повільно вдихніть через ніс. Груди повинні залишатися нерухомими, а живіт – розширюватися. Затамуйте дихання на пару секунд.

4.   Легко натисніть на живіт і видихніть повітря. Повторіть кілька разів.

Але якщо дихання діафрагмою не допоможе, для вас розширений список корисних технік  подолання тривожності.

 

1.    Розслабте плечі та зробіть кілька кругових рухів головою.

Сформулюйте емоції словами. Наприклад: "Я відчуваю злість і занепокоєння". Вимовте це вголос, щоб дистанціюватися від емоції та подивитися на неї зі сторони.

2.   Влаштуйте прибирання: якщо навести лад вдома або на робочому місці, це допоможе навести лад і в голові.

3.    Запитайте себе: "Що найгірше може статися?" Потім: "Як би я впорався з цим?" Дайте відповідь.

4.   Прийміть ванну, нехай ваше тіло і м'язи відпочинуть у теплій воді.

5.   Пробачте себе за те, що не передбачили або не уникнули проблеми. Вам і так важко, не варто тиснути себе почуттям провини.

6.    Влаштуйте діджитал-детокс. Відпочиньте від новин і серфінгу соціальними мережами.

7.    Якщо вас турбує якась помилка, напишіть план дій із трьох пунктів, як не допустити її повторення в майбутньому.

8.   Запитайте себе, наскільки важкою є ваша ситуація. Може, все не так катастрофічно і ви надміру драматизуєте – переживання властиві людині, але вам напевно важко буде впиватися ними занадто довго.

9.   Припиніть порівнювати себе виключно з успішними людьми – надмірне захоплення такими думками може негативно вплинути на самооцінку та відчуття спокою.

10.  Попросіть кого-небудь розповісти вам про те, через що вони нервували в минулому, вислухайте чужі проблеми.

11.   Дозвольте собі зайнятися чим-небудь, що не викликає у вас відчуття стресу, а приносить задоволення. Відпочиньте в цій бухті спокою, а тоді повертайтеся до справи!

12.  Прогуляйтеся – провітрити голову ніколи не завадить.

13.                      Уявіть, що ситуація, з якою ви зіткнулися, сталася давним-давно. Чи будете ви переживати так само сильно через півроку?

14.                      Якщо ви акцентуєте увагу на негативі, спробуйте уявити найбільш сприятливий вихід із ситуації.

15.                      Запишіть у блокноті три речі, про які ви турбувалися в минулому і які не справдилися.

16.                      Повторюйте про себе тривожну думку, поки не стане нудно. Може знадобитися 20 хвилин, але це "лікування нудьгою" вбиває занепокоєння.

17.                      Не дозволяйте неспокою заважати вам жити. Багато приводів для нього виявляються не вартими уваги, а наслідки – недосипання, тахікардія, відчуття сорому – незначні незручності, якщо розібратися. Що ви в змозі робити, якщо відчуваєте тривогу? Що завгодно!

 Література:

1.    «Проблема комп’ютерної тривожності в контексті соціального  благополуччя педагога» Наливайко О.О., Харківський національний університет, факультет психології, кафедра педагогіки.

2.    Психология и лечение зависимого поведения / Под ред. С. Даулинга; Пер. с англ. Р. Р. Муртазина.— М.: Независимая фирма «Класс», 2000.— 240 с.

3.    Жичкина A. Социально-психологические аспекты общения в Интернете;  http://www.flogiston.df.ru/projects/articles/refinf.shtml

4.    Астапов В.М. Тревожные расстройства в детском и подростковом возрасте. Теория и практика: Монография / В.М. Астапов, Е.Е. Малков. – М.:МПСИ, 2011. – 368с.

Онлайн-дискусія "Поради з кібербезпеки для педагогів"

"Наші діти зовсім не такі, як наше покоління. Фраза "вимкни інтернет" для них рівноцінна вийти з життя, оскільки вони нескінченно в онлайні. Заборона користуватися Інтернетом чи грати в ігри не допоможе. В них оманливе відчуття безпеки в мережі завдяки тому, що фізично вони знаходяться вдома, у зоні комфорту, тож і поводяться набагато ризикованіше та розкутіше". 

            (пані Бугрімова, режисер документального фільму "Dragnet")

Міні-лекція "Щодо обізнаності педагогів з питань суїцидальної поведінки та самоушкоджень підлітків"

 Тема суїциду, у тому числі й дитячого, досить довгий час була предметом табу. Існувала, а в окремих випадках і до цього часу існує, думка, що розмова про самогубство може заохотити людину до такого вчинку. Однак, якщо не говорити на цю тему, то немає ніякої можливості дізнатися, чи є небезпека суїциду реальною.  Крім того, така розмова буває першим кроком до запобігання самогубства. Актуальність обговорення цієї проблеми обумовлена тим, що суїцид залишається однією з провідних причин смерті в молодому віці. Статистичні дані свідчать, що найбільша кількість самогубств припадає на вік від 15 до 21 року. За останні роки різко збільшилась кількість самогубств серед дітей 5-14 років (2% самовбивств серед усіх вікових груп). При цьому в дітей достатньо часто зустрічається довготривала і ретельна підготовка самогубства. Більша частина випадків самогубств припадає на групу підлітків чи молоді в перехідному віці, тобто пубертатні суїциди. При цьому в молодшому пубертатному віці (12-13 років) суїциди частіше скоюють хлопці, а в середньому (14-16 років) та старшому пубертатному – дівчата.   

Останнім часом спостерігається тенденція поширення учинень дітьми навмисних самоушкоджень, суїциду, дитячого травматизму. Фахівці зазначають, що серед причин такого становища – погіршення соціально-економічних умов, низький рівень життя, депресивний стан соціуму, поширення негативних тенденцій і антисоціальних проявів у суспільстві, жорстокість, байдужість або гіперопіка у сім’ї, дезадаптованість у навчальному закладі, низька нервово-психологічна стійкість дітей та молоді, невміння конструктивно вирішувати особистісні проблеми, відсутність стійких інтересів, цікавого організованого дозвілля, неможливість самовираження, самореалізації тощо. Важливим є те, що травма (у тому числі – психологічна) та її наслідки в свою чергу загрожують здоров’ю і життю дитини, позначаються на сімейних та міжособистісних відносинах, погіршують самосприйняття дитини тощо. Поширення спроб самоушкоджень, самогубств серед дітей та підлітків вимагають від педагогічних працівників більш відповідальної та чіткої роботи.

   У цьому контексті перед сучасною школою постають наступні завдання:

- відстежувати емоційний стан дітей;

- запобігати будь-яким проявам жорстокості та насилля;

 - формувати в школярів навички стресостійкості, конструктивного спілкування, безпечної поведінки, ціннісні ставлення до особистого життя і здоров’я, життя і здоров’я оточуючих, бажання вести здоровий спосіб життя;

- сприяти усвідомленню того, що правильні відповідальні дії кожної особи є запорукою збереження власного життя і здоров’я та здоров’я оточуючих;

- інформувати учнів про служби, до яких можна звернутися за певних обставин.

   Велике значення в профілактиці суїцидальної поведінки має злагоджена робота спеціалістів психологічної служби і вчителів. Ефективність профілактичної роботи безпосередньо залежить від рівня обізнаності педагогічних працівників із зазначеної проблеми, компетентності щодо виконання необхідних дій.

    Важливо! Роль учителя полягає у: - здійсненні первинної профілактики суїцидальної поведінки; - наданні допомоги в своєчасному виявленні дітей, схильних до суїцидальної поведінки.

1.     Здійснення первинної профілактики суїцидальної поведінки. Профілактика суїцидальної поведінки є складовою превентивної виховної діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі. У профілактичній роботі варто враховувати, що школярі відрізняються певними психо-віковими особливостями,  які часто є додатковими чинниками ризикованої поведінки, травматизму. Такими віковими особливостями дітей 1-4 класів можна вважати: недостатній розвиток довільної уваги, незначний соціальний та моральний досвід, орієнтацію на зовнішній контроль із боку дорослих, підвищену рухову активність, емоційність, імпульсивність та безпосередність поведінки, бажання постійно розширювати коло спілкування, наслідувати поведінку старших.

 Діти середнього шкільного віку характеризуються відсутністю розвинених вольових якостей одночасно із потребою в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів, позитивному ставленні з боку друзів. Саме тому вони часто прагнуть «виявити дорослість», експериментують. Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування, загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної та залежної соціальної поведінки.

Старшокласники відрізняються більшою самостійністю, упевненістю в своїх силах, можливостях, безкомпромісністю, бажанням та прагненням «долати труднощі», «пізнавати» себе, свої можливості, «робити відкриття», доводити та «відстоювати» власні теорії, позиції, уподобання, прихильності. Здійснення первинної профілактики суїцидальної поведінки передбачає постійну увагу щодо: - соціального захисту кожної дитини, вивчення її особливостей, сприяння розвитку особистості дитини, її здібностей і талантів; - формування і розвитку класного колективу на засадах толерантності, визнання цінності кожного вихованця; - організації цікавого та корисного дозвілля з урахуванням потреб і бажань учнів, за участі батьківської громадськості, з можливістю самореалізації кожної дитини; - формування в школярів навичок безпечної поведінки, позитивної самореалізації, конструктивного спілкування, ціннісних ставлень до особистого життя і здоров’я, життя і здоров’я оточуючих, бажання вести здоровий спосіб життя.

    Ключовим елементом виховної діяльності з питань запобігання суїциду в умовах навчального закладу є формування стійких навичок здорового способу життя та усвідомленої безпечної поведінки учнівської молоді. При цьому потрібно враховувати: - вік та характерні для певного віку особливості психофізичного розвитку учнів (специфіку сприймання, мислення, уваги, емоційно-вольової та потребовомотиваційної сфер особистості; типові для конкретного віку способи міжособистісної взаємодії тощо); - особливості соціального оточення та життєвий досвід вихованців; - рівень сформованості навичок безпечної поведінки.

Організація превентивного виховання має важливі особливості:

1. Інформація має бути достовірною, науковою, корисною для вихованців, не розширювати межі небезпечних знань (дотримуватися принципу «Не зашкодь»).

 2. Формування мотивації на отримання знань: учні мають чітко усвідомлювати їх важливість для подальшого життя і здоров’я, захисту себе й інших людей.

3. Практичне спрямування заходів: їх результатом має бути формування навичок безпечної поведінки, усвідомлення кожною дитиною важливості власних якостей (уважності, обережності, відповідальності тощо) й навичок для захисту себе й оточуючих.

4. Інформацію слід надавати виключно в позитивній формі. Міфи, страхи, неприйняття, осуд заважають усвідомленню вірних шляхів вирішення проблеми.

5. Робота з профілактики – це, в першу чергу, попередження, недопущення ситуації безвиході. Кожна дитина має отримати те, чого їй особливо бракує – любов, турботу, інтерес, схвалення, допомогу, підтримку, бажання зробити життя іншої людини кращим.

6. Не можна: детально розглядати будь-які конкретні випадки здійснення самоушкоджень, суїциду, оскільки це має ефект реклами.

   Ефективними в профілактичній діяльності є форми превентивної виховної роботи, які відповідають інтересам і потребам учнів, сприяють формуванню особистої позиції щодо проблеми, а саме: - для учнів 1-4 класів: рольові та ситуативні ігри, вікторини, гра станціями «Я обираю здоровий спосіб життя», конкурси малюнків, перегляд навчальних мультфільмів, конкурс інсценованої казки тощо; - для учнів 5-8 класів: вікторини, зустрічі з фахівцями (медиками, співробітниками МНС, ДАЇ, правоохоронних, рятувальних, служб та ін.), перегляд тематичних фільмів з обов’язковим наступним обговоренням, тренінги, проектна діяльність, акції, квести; - в превентивній роботі зі старшокласниками слід приділити особливу увагу активному способу пізнання (засідання «круглих столів» із залученням фахівців, проектна діяльність, акції «Життя і безпека», дискусії, розробка пам’ятки для молодших школярів, батьків). Ці форми спонукають молодь приймати відповідальність за власну обізнаність, власний вибір. Підлітку чи молодій людині легше розібратися, коли є можливість висловити свої думки і погляди, отримати  відповіді на питання. Групова робота сприяє обміну ідеями і взаємному збагаченню досвідом.

Робота з батьками. Превентивна робота з питань запобігання травмуванню має спрямовуватися також на підвищення обізнаності батьківської громадськості (батьківський лекторій «Безпека заради життя і здоров’я», індивідуальні зустрічі з фахівцями, консультації тощо).

    Батьки мають знати, що антисуїцидальними чинниками (ресурсами, що запобігають спробам самогубства) є: – розвинуті навички спілкування у сім’ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма членами родини; – розуміння потреб та особливостей розвитку, підтримка неповнолітніх у всіх сферах з боку батьків; – прихильність сім’ї здоровому способу життя, оздоровчим практикам, спорту;  – уміння спілкуватися з однолітками і дорослими; – наявність сенсу життя, життєвої мети, життєвого плану, життєвої перспективи; – упевненість у собі, своїх силах, цінності своєї особистості, переконаність у здатності до досягнення життєвих цілей; – відкритість новим знанням, здатність до їх засвоювання; – розвиненість критичного мислення; – активна участь дитини у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо); – доброзичливі, врівноважені стосунки з однолітками (адаптованість) у навчальному закладі; – гарні стосунки з вчителями та іншими дорослими; – відкритість до думок і досвіду інших людей; – уміння шукати і звертатися за допомогою при виникненні труднощів; – прагнення радитися з дорослими при прийнятті важливих рішень; – уміння концентруватися, шукати «ресурси» у кризових ситуаціях; – «інтелектуальний опір» смерті в усіх її видах, в тому числі – самогубству.

    Діяльність педагога щодо виявлення дітей, схильних до суїцидальної поведінки, педагогічна робота з ними. Важливим аспектом профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів є питання педагогічного відстеження емоційного стану учнів. Часто спілкуючись із дитиною, вчитель може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, депресію, аутоагресивну поведінку тощо. Саме тому професійно важливими якостями педагога є спостережливість, вміння аналізувати, чуйність, емпатія. Обов’язковою умовою також є організація дієвого патронажу сімей, у яких проживають діти «групи ризику», активна співпраця з батьками. За потреби, педагог може звернути увагу шкільного лікаря, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину. Однак, робота з профілактики самогубств ускладнюється індивідуальністю їх вчинення, низьким рівнем обізнаності працівників, які здійснюють відповідну профілактичну роботу з дітьми, щодо типової поведінки підлітків, схильних до самогубств. Як наслідок – це призводить до неможливості своєчасного виявлення та вжиття відповідних заходів реагування зі сторони батьків, педагогів та інших дорослих осіб.

   Основними причинами скоєння навмисних самоушкоджень дітьми є: – умови сімейного виховання: відсутність батька в ранньому дитинстві, матріархальний стиль відносин у родині, де були випадки самогубств; – алкоголізм батьків, батьківська жорстокість, насильство у сім’ї; – втрата довіри у стосунках із батьками; – конфлікти в родині, з друзями чи однокласниками; – негаразди в особистому житті на ґрунті нерозділеного кохання чи розставання з коханою людиною; – ускладнена адаптація до нових умов навчання, проживання; – знущання з боку однокласників, товаришів, булінг, втрата соціального статусу в колективі, ізоляція від соціального оточення; – залучення та причетність до різних неформальних молодіжних течій, участь у комп’ютерних «групах смерті»; – страх перед відповідальністю за скоєний злочин; – азартна ігроманія (де практикуються грошові ставки або виконання чужих бажань); – психічні розлади, – смерть або втрата близької людини, особливо якщо це був суїцид; – вживання алкоголю, психо-активних речовин; – глибокі почуття депресії, безнадійності та безпомічності, безпорадності, відсутність перспектив і цілей у житті; – гостре прагнення «нового досвіду», «гри» при високому рівні азартності; – низьке матеріальне забезпечення родини; – маніпулятивні спроби, бажання привернути до себе увагу тощо; – невизначеність особистісних інтересів, нахилів, неорганізоване дозвілля; – комп’ютерна залежність як довготривале перебування у вигаданій реальності; – відсутність страху смерті, неусвідомлення можливості власної смерті.

    Характерні риси осіб, які мають ризик до скоєння суїциду:  – невпевненість в собі; – низький чи занижений рівень самооцінки; – нереалізована потреба у самореалізації; – висока потреба у розумінні та підтримці з боку оточуючих; – несамостійність та труднощі у подоланні перешкод при прийнятті рішень; – конформність – здатність до зміни власної моделі поведінки під впливом реального або уявного тиску або суджень інших людей; – зниження рівня оптимізму та активності у складних життєвих ситуаціях; – схильність до самообвинувачення, перебільшення своєї провини, надмірного почуття сорому.

    Суїцидальна поведінка включає усі прояви суїцидальної активності – думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби самогубства.

    Важливо звертати увагу на раптову зміну поведінки та висловлювання підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб. Поведінкові прояви, на основі яких можна вчасно виявити дітей з високим ризиком вчинення суїцидальних дій: – відкрите висловлювання про бажання покінчити з собою (товаришам по навчанню, знайомим): «Мені усе набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!», «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?», «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»; – скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!», сни про смерть, що повторюються; – підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, похоронних ритуалів, засобів самогубства; – наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздавання улюблених речей товаришам, остаточне з’ясування стосунків; – тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя; – таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати; – непрямі «натяки» на можливість скоєння суїциду («репетиція» самогубства, а саме: прилюдна демонстрація петлі з ременя, мотузки, імітація самогубства тощо); – активна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити з собою та створення відповідних умов (накопичення отруйних і лікарських препаратів).

Вплив Інтернету.

   Останнім часом все більше трапляється інформації про випадки підліткового травмування, суїциду, пов’язані з Інтернет мережею, а саме: в соціальних мережах поширюється низка ігор, що призводять до самогубств. Варто враховувати, що довга практика комп’ютерних ігор заклала в дітях несерйозне уявлення про смерть (в іграх діти постійно гинуть і знов воскрешаються, маючи декілька життів). Також комп’ютерні ігри розпалюють у дітях азарт і потребу в його задоволенні, що стає причиною ризикованої поведінки, пошуку гострих почуттів, щоразу більш гостріших. Разом із цим формується емоційна нестабільність, яка призводить до так званих спонтанних суїцидів. У такому випадку оточуючі дорослі мають бути готовими до оперативних дій у наданні адекватної допомоги таким підліткам. Профілактична робота має будуватися спільно з батьками на послабленні ігрової та комп’ютерної залежності дітей як першопричини. Стрес також має негативну дію на дитину. В ситуації стресу свідомість починає працювати гірше/слабше. В цей час на думку можуть прийти ідеї, почуті раніше. Нагадуємо, що рівень критичного мислення у дітей невисокий, вони не здатні аналізувати інформацію, що надходить з екрану телевізора чи комп’ютеру, бо швидкість її надходження значно швидше, ніж дитячий мозок здатний аналізувати. Тому така інформація проходить без фільтрів і сприймається як найкращий варіант.

Рекомендації.

1. Довірливі стосунки. Стосунки педагогів із учнями мають ґрунтуватися на принципі «школа - безпечне середовище». Для цього важливо пам’ятати, що базовими потребами дитини будь якого віку є бажання бути необхідним комусь, бажання щоб тебе розуміли, поважали, вірили у тебе, не контролювали і не пригнічувати, любили. Аби з дітьми будувалися довірливі відносини з боку дорослих, останні мають бути щирими у повсякденному житті, спілкуватися без приниження, з повагою, розумінням, виявляти зацікавленість, готовність допомогти. Якщо дитина відчуває з боку класного керівника чи іншого педагога таке ставлення до себе, вона усвідомлює можливість звернутися до нього за допомогою у разі потреби, не маючи при цьому негативних наслідків. Якщо ж такої людини немає (або дитина не відчуває, що таке звернення не буде мати травмуючих для себе наслідків) у її близькому оточенні, то в критичній ситуації (дорослі можуть не вважати цю ситуацію критичною) вона може прийняти спонтанне хибне рішення.

2. Телефони довіри. У доступних місцях навчального закладу мають бути розміщені телефони гарячих ліній, куди вони можуть звертатися по допомогу цілодобово.

 3. Допомога з боку дорослих. При виявленні дитини у станах, які описані вище, слід: – у випадку високого суїцидального ризику не залишати дитину одну; – негайно звернутися до спеціалістів (заступника директора з виховної роботи, практичного психолога, соціального педагога тощо). Взаємодія фахівців має бути спрямована на позитивну зміну мікросередовища дитини та надання системної соціально-психологічної підтримки; – спілкуючись із дитиною, не слід сперечатися, варто запитувати про його потреби, сподівання, мрії, приємні спогади, уникати травмуючих питань; – якщо дитина згодна спілкуватися – уважно вислухати її, не надаючи ніяких рецептів вирішення проблем; – ненав’язливо спробувати зацікавити дитину справою, включити в позитивну діяльність з урахуванням її уподобань, нахилів, бажань; – уважно ставитися до найменших перемог вихованця, надавати вербальну підтримку; – формувати позитивне налаштування, допомогти формувати позитивні життєві цілі, сприяти актуалізації наявних життєвих ресурсів, навичок захисту в складних життєвих обставинах, пропонувати конструктивні підходи, вселяти надію; – використовувати засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

    При цьому слід неухильно дотримуватися педагогічної етики: сприймати суїцидента як особистість, ставитися до нього з повагою, запобігати широкої уваги до дитини, дотримуватися нерозголошення фактів суїцидальних випадків у шкільному середовищі, під час спілкування формулювати позитивно-конструктивні фрази:

Висловлювання дитини

Як діяти «Ненавиджу школу та ін.» ЗАПИТАЙТЕ: «Що відбувається у НАС, через що ти себе так почуваєш?» НЕ кажіть: «Коли я був у твоєму віці… та ти просто ледар!»

«Усе здається таким безнадійним» СКАЖІТЬ: «Іноді всі ми почуваємо себе пригніченими. Давай подумаємо, які в НАС є проблеми та яку з них потрібно вирішити в першу чергу.» НЕ кажіть: «Подумай краще про тих, кому ще гірше, ніж тобі.»

«Усім було б краще без мене!» СКАЖІТЬ: «Ти багато значиш для нас, і мене турбує твій настрій. Скажи, що відбувається?» НЕ кажіть: «Не кажи дурниць. Давай поговоримо про щось інше.»

«Ви не розумієте мене!» СКАЖІТЬ: «Розкажи мені як ти себе почуваєш. Я дійсно хочу це знати.» НЕ кажіть: «Хто ж може зрозуміти молодь в наші дні?»

«Я зробив жахливий вчинок.» СКАЖІТЬ: «Давай поговоримо про це.» НЕ кажіть: «Що посієш, те й пожнеш!» «А якщо у мене не вийде?» СКАЖІТЬ: «Якщо не вийде, я знатиму, що ти зробив усе можливе.» НЕ кажіть: «Якщо не вийде, то недостатньо постарався!»

Головне – бути уважним до кожного учня, будувати довірливі стосунки, допомагати дитині в будь-яких ситуаціях не відчувати безнадійності.

ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

   Під час планування профілактичної роботи з попередження проявів суїцидальної поведінки слід пам’ятати про обставини, що виступають як антисуїцидальні чинники. Вони поділяються на культурні, соціальнодемографічні, сімейні й особистісні .Серед культурних та соціально-демографічних чинників виділяють: - участь у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо); - доброзичливі, урівноважені стосунки з однолітками в навчальному закладі; - гарні стосунки з вчителями та іншими дорослими; - підтримка з боку близьких людей.

   Сприятливий клімат у сім'ї може виступати як антисуїцидальний чинник, коли:  - розвинуті навички спілкування в сім'ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма членами сім'ї; - батьки розуміють потреби та особливості розвитку неповнолітніх; - є підтримка підлітків сім’єю у всіх сферах. Особистісні якості неповнолітніх також можуть виступати захисними чинниками в підлітків та юнаків: - уміння спілкуватися з однолітками і дорослими; - впевненість у собі, своїх силах, переконаність у здатності до досягнення життєвих цілей; - уміння шукати і звертатися за допомогою у разі виникнення труднощів, наприклад, у навчальному закладі; - прагнення радитися з дорослими, приймаючи важливі рішення; - відкритість до думок і досвіду інших людей; - відкритість до всього нового, здатність засвоювати нові знання.

   До числа антисуїцидальних чинників належать усі чинники розвитку гармонійної, духовної особистості. Однак серед них слід виділити ті, що протистоять безпосередньо суїцидальним тенденціям, створюють особливий імунітет особистості. Ці чинники необхідно враховувати при проведенні профілактичної роботи з попередження самогубства серед неповнолітніх: - формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв'язків із близькими, сім'єю, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість із людьми та суспільством; - наявність таких рис особистості як щирість, доброзичливість, взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо; - підвищення значущості особистості в кризових ситуаціях; - «інтелектуальний опір» смерті в усіх її видах, у тому числі й самогубству; - піднесення цінності людини як вершини неперервного еволюційногенетичного процесу й носія генетичного та культурного багатства людства й Всесвіту; - піднесення цінності особистості як уособлення історико-культурного процесу; - підвищення цінності життєвого шляху людини як невід'ємної складової історико-культурного процесу людства . У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде в глухий кут і може бути подолана. Якщо підліток не має довірливих стосунків з батьками, то в його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою можна поділитися своїми переживаннями. Ще однією важливою умовою попередження суїциду є здатність дитини самостійно розв'язувати власні проблеми, а не обходити їх.  Варто наголосити на тому, що основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна превенція – запобігання суїциду, яке полягає в здатності визначити небезпеку реалізації суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу. Для цього необхідні знання соціальних і психологічних принципів формування суїцидальних намірів та вміння використовувати їх в інтересах суїцидента. Превенція на початковому етапі за відсутності аутоагресивних проявів полягає в профілактичній, просвітницькій роботі, спрямованій на руйнування соціальних міфів і помилкових суджень про самогубство, якими мотивовано чимало суїцидів. Виявлення перших ознак аутоагресивних прагнень вказує на необхідність превентивного психокорекційного втручання. До ознак належать суїцидальні сигнали або суїцидальні комунікації – характерні прояви суїцидальних намірів людини в міжособистісному спілкуванні. Вони є сигналами про наявність аутоагресивних тенденцій і можливість вчинення суїцидальних дій. Найчастіше проявляються такі суїцидальні комунікації: 1) за формою – вербальна, зокрема письмова; 2) за характером – пряма (відкрита) або непряма, побічна (замаскована); 3) за змістом – прояв афектів (почуття провини або осуду), спроба пояснити свій вчинок, доручення близьким чи прохання до людей; 4) за об’єктом – особа або група; 5) за метою – крик про допомогу (благання про порятунок), вираження агресії (звинувачення інших, самозвинувачення). Суїцидальний ризик підвищується, якщо кризовому стану й актуальному суїцидогенному конфлікту передували спроби самогубства, а також за наявності в анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів, проявів безпорадності, безнадійності та соціальної ізоляції.

   Під час суїцидальної інтервенції, наданні невідкладної суїцидологічної допомоги, до уваги беруться різноманітні аспекти аутоагресивних проявів, що є запорукою ефективності профілактичної роботи.

   До таких аспектів та особливостей належать:

1. Право на смерть. Суїцидент – насамперед особистість, здатна відважитись на самогубство і вчинити суїцидальні дії. Для нього саморуйнування є не етичною проблемою, а результатом нестерпного емоційного стресу.

 2. Внутрішня логіка суїцидальної поведінки. Прийняття рішення про самогубство навіть у найгостріший пресуїцидальний період, якому властиві імпульсивні суїцидальні дії, завжди відбувається за внутрішньою логікою суїцидогенезу, має причинно-наслідковий розвиток. Ефективність суїцидальної інтервенції базується на розумінні соціальним педагогом, практичним психологом і усвідомленні суїцидентом логіки розвитку суїцидальної поведінки як варіанту дезадаптивного реагування в екстремальних умовах.

3. Оцінка ступеня ризику самогубства. Насамперед необхідно з'ясувати серйозність суїцидальних намірів. Від швидкоплинних, неоформлених думок про таку можливість до реалізації плану суїциду за актуального суїцидогенного 22 конфлікту може минути дуже мало часу. Чим більш продуманий, підготовлений метод самогубства, тим вищий потенційний ризик летального фіналу.

4. Оцінка наявності і вираження психопатологічних розладів. Розпочинаючи роботу з суїцидентом, важливо з'ясувати наявність і ступінь вираження психічних, насамперед афективних порушень (почуття безнадійності, безпорадності), особистісних розладів (ступеня дезорганізації поведінки), алкогольної, наркотичної залежності.

5. Емпатійний контакт. Особливо страждають суїциденти від сильного почуття відчуження, тому потребують уважного вислуховування, співчуття. Суїциденту потрібне обговорення його болю й фрустрації. Але він може не прийняти прямих порад (ситуативних вказівок) психолога (соціального педагога), оскільки в кризовому втручанні доречніша не раціональна оцінка неадекватності поведінки суїцидента, а підтримка. Соціальний педагог, практичний психолог мають під час суїцидальної інтервенції відстежувати невербальну інформацію, оскільки за збереження актуальності суїцидогенного конфлікту суїцидент може повторювати імпульсивні вчинки. Хоча основні симптоми самогубства часто завуальовані, вони все ж можуть і повинні бути розпізнані.

6. Відверта розмова про бажання самогубства. Найкращим способом втрутитися в кризу є відверта розмова про суїцидальні прагнення і ступінь їх вираження. Коли людина, обмірковуючи свій суїцидальний намір, знаходить того, хто їй співчуває і згоден поговорити про її переживання, вона часто відчуває полегшення. Таке спілкування допомагає особі зрозуміти свої почуття, відреагувати (виразити) їх і досягти катарсису, тобто якісно зменшити актуальність суїцидальних намірів. Людину, яка переживає відчай, необхідно переконати, що вона може розповідати про почуття не соромлячись, навіть якщо йдеться про ненависть, гіркоту чи бажання помститись. Необхідно при цьому враховувати, що суїцидент часто боїться осуду, нерозуміння і нехтування іншими людьми. Відверте обговорення проблеми самогубства часто виводить на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту. Якщо кризова ситуація та емоції яскраво виражені, розв’язанню конфлікту може посприяти інформація про те, як людина вирішувала подібні проблеми в минулому. Підліткам необхідно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити чинники, які ускладнюють її. Принципово важливо переконати, що смисл життя не зникає, навіть якщо воно завдає душевного болю, кризові проблеми минущі, а рішення про самогубство не є незворотним.

7. Орієнтація на майбутнє. Допомогти підлітку відчути й усвідомити життєву перспективу. Емоційні проблеми, що призводять до самогубства, рідко бувають вирішені повністю. Тому не слід обіцяти підлітку цілковиту конфіденційність. У процесі роботи доцільно зосередитись насамперед на невербальній інформації, почуттях, уявленнях, раціональному описі проблем. Це зумовлено тим, що суїциденти не можуть самостійно адекватно взаємодіяти з реальністю і 23 формувати конструктивну поведінку. Орієнтація на майбутнє, надія на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту допомагають дитині позбутися думок про самогубство. Підліток скоює суїцид, втративши надію на вихід із ситуації. Вселяючи надію на майбутнє, слід пам'ятати, що вона повинна бути зумовлена реальністю.

   Велике значення в профілактиці суїцидальної поведінки має злагоджена робота як спеціалістів психологічної служби, так і вчителів. Роль учителя – надати допомогу в своєчасному виявленні дітей, схильних до суїцидальної поведінки та первинній профілактиці суїцидальної поведінки. Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо. Педагог може звернути увагу шкільного лікаря, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину. При проявах суїцидальної поведінки старшому підлітку варто запропонувати бесіду, у якій можна вказати на його стан і порадити звернутися до практичного психолога, психотерапевта чи до інших спеціалістів. Доцільнім може бути і спільне звернення (педагога й учня) до відповідного спеціаліста, бо підліток самостійно може не звернутися до фахівця. Зазначена посередницька роль педагога має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка в стані стресу, аутоагресивної поведінки тощо. До того ж підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися за допомогою. При цьому сама бесіда може містити елементи усвідомлення: чим є його страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які дії здійснюють люди у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому проявляється психологічна допомога тощо.

Психологічна просвіта учителів.

   Педагогічних працівників знайомлять із поняттям «самогубство», зовнішніми ознаками суїцидента. Класичне уявлення, що дитина з суїцидальною поведінкою – це дитина з сумними очима, не завжди відповідає дійсності. Суїцидентом може бути і той, хто вживає алкогольні речовини, палить. Важливим є ознайомлення педагогів з міфами, які існують навколо самогубств, ознаками суїцидальних намірів. Особливу увагу слід приділити формуванню психологічної готовності вчителя до профілактичної роботи в цьому напрямі, оскільки більшість педагогів відчуває незручність, говорячи про суїцид, що проявляється в запереченні чи уникненні цієї теми. Окремим напрямом у роботі має бути ознайомлення педагогів з конструктивними способами взаємодії з учнями. Адже окремі явища шкільного життя можуть спровокувати підлітковий суїцид. Це такі, як часті порушення професійної етики, такту, несприятливий морально-психологічний клімат у школі, прояви неповаги до людської гідності учня, насильство в усіх його формах . Варто проводити психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради за участі батьків. Навіть тоді, коли причина самогубства, на перший погляд, полягає в шкільному конфлікті, вирішальна роль належить сім'ї, стосункам, які виникають всередині неї. Просвіта має поширюватися і на батьків: учити батьків надавати допомогу дитині в гострій психотравмуючій ситуації, регуляції емоційних станів та ін.  Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком є покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини. Необхідно виступати на батьківських зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляти інформацію, отриману в результаті психолого-педагогічного дослідження, пропонувати рекомендації для поліпшення емоційного клімату в родині, розглядати шляхи профілактики та корекції дитячих емоційних розладів, профілактики самогубства. Проводячи просвітницьку роботу з вчителями, класними керівниками, вихователями, необхідно звертати увагу на такі чинники ризику появи суїцидальної поведінки неповнолітніх: - висока конфліктність у спілкуванні; - прагнення до домінування або орієнтації на залежність; - ізоляція підлітка в класі чи групі; - несприятливе сімейне оточення; - спадковий чинник; - неадекватна самооцінка; - переживання конфлікту, психотравмуючої ситуації; - різка зміна в поведінці; - імпульсивність, неадекватність реакцій; - асоціальний спосіб життя; - егоцентризм; - вербальна і фізична агресія; - неблагополучне сімейне оточення, раннє дорослішання; - алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя; - втрата членів сім'ї, погані стосунки з близькими. Деякі з цих ознак мають «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи в житті молодої людини. Але практичному психологу, педагогу, соціальному педагогу не слід забувати про можливі суїцидальні тенденції при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної загрози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні засоби – спостереження, опитувальники, тести. Форми профілактики підліткової суїцидальності в школі: - дотримання педагогічної етики; - засвоєння знань з вікової патопсихології; - виявлення підлітків, схильних до суїцидальної поведінки; - патронаж сімей, у яких проживають діти «групи ризику», використання прийомів сімейної психотерапії, надання консультативної допомоги батькам;  - нерозголошення фактів суїцидальних випадків у шкільному середовищі; - привернення уваги батьків до умов зберігання лікарських препаратів; - формування в учнів таких понять, як «цінність людського життя», «мета та суть життя», а також індивідуальних прийомів психологічного захисту в складних життєвих обставинах. Таким чином, основним завданням первинної профілактики є поширення інформації щодо ознак та чинників підліткового самогубства. Умови профілактики самогубства в навчальному закладі: - організація психолого-педагогічної роботи, спрямованої на надання допомоги підліткам в усвідомленні ними життя як головної цінності та активізацію самопізнання учнів через психологічну просвіту; - взаємодія структур системи превенції спрямована на позитивну зміну зовнішнього середовища підлітків, що сприятиме внутрішнім змінам особистості (самостабілізація), а також надання їм систематичної соціальнопсихологічної підтримки; - організація роботи, спрямованої на збагачення спеціальної компетентності педагогів, батьків та спеціалістів соціально-психологічної служби. Багато з тих, хто вдається до самогубства, зовсім не бажають помирати. Вони лише втратили здатність спілкуватися зі світом звичним способом. Для них надто велика доза пігулок чи перерізані вени – спосіб повідомити всім про глибину свого відчаю, спосіб отримання уваги, любові.

   Дії при потенційно небезпечних проявах 1. Серйозно сприймати всі висловлювання і погрози. 2. Дати можливість висловитися і встановити причину того, що відбувається. 3. Дати зрозуміти, що Вам не все одно. 4. Слухати з почуттям щирості і розуміння. 5. Намагатися зменшити емоційну напругу. 6. Мобілізувати вихованця на подолання складних обставин. 7. Підготувати дитину до можливих нових психотравмуючих подій у ході цієї кризи і до адекватної реакції на них. 8. Відстоювати точку зору, що самогубство – це неефективне рішення проблем. Укласти «угоду про нездійснення самогубства». 9. Необхідно підняти дитині з суїцидальною поведінкою самооцінку. 10. Спільно спланувати діяльність, необхідну для виходу з кризи. 11. Заохочувати до збереження зв'язку з близькими, друзями. Методи втручання в суїцидальну активність підлітка Превенція (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані на індивіда або групу). Інтервенція (безпосереднє втручання в суїцидальну активність). Поственція (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. З досвіду роботи регіональних психологічних служб із формування здорового способу життя в учнівській молоді: [методичний посібник] / О.М. Сироватко, Л.І. Гриценок, Н.М. Городнова та ін.; За наук. ред. І.І. Цушка. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 124 с

2. Виховання важкої дитини: Діти з девіантною поведінкою: [навч.-метод. посібн.] / Під ред. М.І. Рожкової. – М.: Гуманіт. вид. центр Владос, 2001. – 240 с

3. Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків: [методичні рекомендації] // Все для вчителя. – 2004. – № 10-11. – С. 53-64.

4. Психологія суїциду: [навчальний посібник] / За ред. В.П. Москальця. – Київ – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 249 с.

5. Психологія суїциду: [посібник] / За ред. В.П. Москальця. – К.: Академвидав, 2004. – 288 с

6. Характерні особливості суїциду та суїцидальної поведінки: [навчально-методичний посібник] / В. Войтко. – Кропивницький: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2016. – 44 с.

Консультація  на тему: "Як вчити дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: психологічні поради та рекомендації".

 Як вчити дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі: психологічні поради та рекомендації

  Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися у класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи тактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися з семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

1.     Командна робота — на всіх рівнях

До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є у нового учня.

Спільна має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, при якому кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось читає виразно, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Хто гарно читає, може всім прочитати. А той, хто гарно впорається з м’ячем, може навчити решту дітей. При такій установці учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2.                 Привчати учнів, що різноманіття — це норма

Діагнози зазвичай очевидні для дітей: особливості пересування при ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами.

Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього вади зору, всім зав’язати очі та походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм — спробувати мовчки донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, школярі можуть написати міні-есемеску лівою рукою (правші).

Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3.                 Спиратися на сильні сторони

Змінилася парадигма сучасного учня. Більше не є головною метою — засвоїти знання, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає у людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

Навіть на рівні мови акцент краще робити не на «відсутності чогось чи неспроможності», а на «тому, що є»: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

   Пам’ятаєте, хто був вже на моїх консультаціях, ми не говоримо про негатив, ми переводимо все в позитив.

 4.                 Робити комунікативні паспорти

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно спілкуватися, взаємодіяти. Ця ідея пішла з польських шкіл.

Починається паспорт вітанням: «Я Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути наступні розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін при діабеті I типу).

Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото.

Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, та батьків.

5.                 Практикувати скаффолдинг

Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не покращує мотивацію, як можливість впоратися з завданням та досягнути успіху.

Скаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині або новачку розв’язати проблему, виконати завдання або досягнути цілей, які знаходяться за межами їх індивідуальних зусиль або можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна може бути не лише прямою (заохочення), а ще й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається».

Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється.

Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова.

Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі — виконувати завдання замість учня.

6.                 Продумувати різнорівневі завдання

Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням по силах вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитині з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, дізнатися більше про приготування чаю.

Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають вибір учневі, також при потребі важливо дати варіанти подачі матеріалу (словесну, візуальну, піктогр

7.                 Креативити і візуалізувати

Творчий підхід при розробці урока — найголовніший ресурс вчителя. Діти здатні вчитися, незалежно від рівня їх розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як при аутизмі) були підставою, щоб дитину визнали ненавченою. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

Втім, при синдромі Дауна діти при звичайному інтелекті у 6–7 років можуть не розмовляти, адже їм важко: в них специфічна анатомія органів мовлення та неправильно працюють артикуляційні м’язи. А при розладах аутистичного спектра діти шукають нових способів комунікації.

Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. При аутизмі, навіть якщо дитина говорить, важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож на приміщеннях школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо.

Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

Та образи допомагають дітям із багатьма різними діагнозами. Для дітей з вадами слуху давно відомо, як важливі наочно-зорові форми пізнання. При інтелектуальних порушеннях візуалізація допомагає генералізувати поняття при конкретно-наочному мисленні (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).

А що ж решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності та досягнення — це важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

Рекомендації щодо роботи

з дітьми з особливими потребами

1. Варто створити для роботи спокійну атмосферу:

– міміка та пантоміміка (жести) відіграють важливу

роль в установленні контактів;

– жести мають носити відкритий доброзичливий

характер;

– не слід перехрещувати руки на грудях, ховати їх за

спину або у кишені.

 

2. Варто намагатися налагодити доброзичливий,

партнерський контакт:

– свою роботу треба починати з усмішки;

– ні в якому разі не можна настроюватись на почуття жалю або зверхності, тим паче нехтувати дитиною - ваше обличчя і жести вас видають.

 

3. Дитина-інвалід має своє психологічне життя:

– потрібно коректно увійти у внутрішній світ дитини;

– треба м'яко зацікавити дитину у грі або іграшці, завданні;

– варто використовувати дидактичні ігри, роздатковий матеріал, мозаїку, конструктор та інше;

– у процесі гри доцільно включати елементи корекції - порушень мовлення;

– дитина-інвалід піддається впливу страхів більше, ніж

здорова;

– варто повсякчас підбадьорювати дитину;

– слова «не вмієш», «злякався», «у тебе не вийде» потрібно виключити з розмови;

– варто постійно тримати дитину у полі зору, стежити за її реакціями: напруженість, стереотипні рухи, невдоволені репліки мають бути поміченими;

– слід бути насторожі, якщо дитина голосно сміється, співає, залишаючись напруженою;

– іноді можуть виявлятися сексуальні нахили дитини.

Поради вчителям загальноосвітньої школи для

успішної роботи з дітьми, які мають особливості

психофізичного розвитку

Вчитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

– ознайомитись із анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

– вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;

– враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;

– бути добре знайомим з приладами, які використовують учні з порушенням зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів.

– навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;

– вивчити основні принципи роботи в команді;

– навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;

– закінчувати заняття, коли діти втомилися чи відволікаються;

– вміти складати плани індивідуальної роботи, оволодівати спеціальними методиками відповідно до специфічних потреб дітей;

– створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми;

– формувати у дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища;

– ставитися з повагою до дітей та їх батьків.

Загальні правила спілкування з дітьми з особливими освітніми потребами:

1.Коли ви розмовляєте з дитиною з ООП, то звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, що її супроводжує.

2.При знайомстві цілком природно потиснути руку дитині з інвалідністю, навіть ті кому важко рухати рукою, або ті хто користується протезом, можуть потиснути руку, праву чи ліву, що допустимо.

3.Коли ви зустрічаєтеся з дитиною, яка погано або зовсім не бачить, обов’язково називайте себе і всіх, хто з вами.                                      Якщо у вас загальна бесіда, урок (заняття), не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтеся і назвіть себе.

         4.Пропонуючи допомогу, почекайте поки її приймуть, а потім питайте що і як потрібно робити. Якщо не зрозуміли, не соромтеся, перепитайте.

         5. Звертайтеся до дітей з ооп по імені, а до підлітків – як до дорослих.

         6. Розмовляючи з дитиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, почекайте поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепитувати.

         7. Коли ви говорите з дитиною, яка користується інвалідною коляскою чи милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не треба буде закидати голову.

         8. Щоб привернути увагу дитини, яка погано чує, помашіть їй рукою або доторкніться  до плеча. Дивіться їй прямо в очі, і говоріть чітко, але майте на увазі, не всі діти з поганим слухом вміють читати по губах.

        9. Не бентежтеся, якщо сказали: «Побачимось», чи «Ви чули таке…», тим, хто не бачить чи не чує.

А ще дуже важливо навчитися правильно говорити: замість фрази «Цей учень не може ходити», краще сказати «Цей учень користується ходунком і кріслом-візком».

Позитивна психологія: ми не говорим про очевидні негативні факти, ми їх наповнюємо позитивом. Як краще сказати? «Склянка наполовину порожня? Чи краще. Склянка майже (чи наполовину) повна?».

Онлайн - дискусія, щодо стилів педагогічного спілкування.

Стилі педагогічного спілкування

У педагогічній літературі та практиці досить часто для визначення вчителя як професіонала використовується така категорія, як «стиль педагогічного спілкування», яка багато в чому характеризується відносинами з учнями. Стиль спілкування, який вибрав для себе вчитель, відіграє велику роль у відносинах з учнями, адже вчитель відповідає за створення сприятливих умов для психологічного комфорту дитини. За спостереженням В. Сухомлинського, помилки в поведінці вчителів призводять до «відхилень» у поведінці учнів: «в одних вони мають характер напруженості, в інших - манію несправедливих образ і переслідувань, у третіх - озлобленість, у четвертих - безтурботність, у п'ятих - байдужість...». Сьогодні існує велика варіативність стилів педагогічного спілкування (від підпорядкування до партнерства й відсутності спрямованого впливу), яка визначає складність і розмаїтість відносин учитель-учень, але зупинимось на найбільш розповсюджених.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність учителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, ліберальним і демократичним.

За авторитарного стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату та опіки і в разі протидії школярів владному тиску вчителя веде до конфронтації.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуєте ся на байдужості і незацікавленості проблемами шкільного життя. Наслідки такої позиції вчителя - втрата поваги школярів і контролю над ними, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.

Демократичний стиль спілкування передбачає зорієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань. В основі керівництва - опора на ініціативу класу. Демократичний стиль є найсприятливішим способом організації взаємодії педагога і школярів.

Впливає стиль спілкування педагога і на становлення особистості учнів, формування характеру пізнавальної активності, їх емоційне благополуччя й стан здоров'я. Результати наукових досліджень свідчать, що у класах з авторитарним, суворим, недоброзичливим педагогом поточна захворюваність утричі вища, а кількість неврологічних розладів у два рази більша, ніж у класах зі спокійним, урівноваженим, чуйним педагогом, якому притаманний демократичний стиль спілкування.

Стиль спілкування визначає проактивний, реактивний і надактивний типи вчителів. Проактивний тип - ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти з вихованцями. Його настанови змінюються відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розуміє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Реактивний тип - гнучкий у своїх настановах, але внутрішньо слабкий. Не він особисто, а вихованці визначають характер його спілкування з класом. У нього нечіткі, розмиті цілі та пристосувальна поведінка. Надактивний тип - схильний до гіпертрофованого оцінювання своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спілкування; вважає, якщо учень активніший від інших, то він бунтар і хуліган, а коли пасивніший - ледар і нероба. Такі оцінки змушують учителя відповідно діяти: він час від часу вдається в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам поведінку учнів.

Залежно від продуктивності виховного впливу розрізняють такі стилі педагогічного спілкування (В. Кан-Калик):

• 1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Цей стиль ґрунтується на єдності високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів. Адже захоплення тим, що цікаве учням, - результат не лише комунікативної діяльності вчителя, а й значною мірою його ставлення до педагогічної діяльності загалом.
• 2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність є важливим регулятором спілкування загалом і педагогічного зокрема. Ще А. Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, має бути старшим товаришем і наставником, а з іншого - співучасником спільної діяльності.
• 3. Спілкування-дистанція. Сутність такого спілкування полягає в тому, що в системі стосунків педагога і учнів запобіжником є дистанція. Проте й тут має бути міра. Гіпертрофована дистанція призводить до формалізації спілкування вчителя й учнів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати, але має випливати із загальної логіки стосунків учителя і учнів, а не диктуватися вчителем. Якщо дистанція стає домінантою педагогічного спілкування, одразу різко знижується загальний творчий рівень спільної діяльності педагога та учнів. Це спричинює формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно позначається на результатах виховання.

До спілкування-дистанції нерідко вдаються вчителі-початківці, які бояться учнів і намагаються в такий спосіб утвердитися. Однак цей стиль спілкування, як правило, не дає хороших результатів, оскільки дистанція не може бути основою формування педагогічного авторитету.

• 4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування зумовлений насамперед невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною діяльністю. Безперечно, таке спілкування сформувати нелегко, і молодий учитель нерідко йде шляхом найменшого опору, обираючи спілкування-залякування чи дистанцію у крайньому їх прояві. Щодо розвитку творчості або здійснення саме виховного впливу на учнів, а не просто ситуативного керування їхньою поведінкою цей стиль спілкування є безперспективним.
• 5. Спілкування-загравання. Сутність його полягає в завоюванні дешевого авторитету в дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Цей стиль відображає, з одного боку, намагання молодого вчителя швидко налагодити контакт із дітьми, сподобатися класові, а з іншого - відсутність необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. Побоюючись спілкування з класом і одночасно бажаючи мати з учнями контакт, учитель зосереджує увагу не так на змістовому аспекті взаємодії, як на проблемах взаємин, які набувають гіпертрофованого значення.

Характерним і показовим є спілкування педагога з учнями на уроках. Саме тут найпомітнішими стають усі його позитивні і негативні сторони. Російський педагог Віктор Кан-Калик (1946-1993) описав декілька типових моделей спілкування, які містять певні недоліки і помилки:

• а) "Монблан". Учні поважають учителя за його знання, але він стоїть "над учнями" і "не опускається" до довірливого спілкування з ними. Це не тактика, а наслідок його характерологічних особливостей. Таку позицію, безперечно, може займати тільки хороший викладач. Це один із варіантів спілкування-дистанції;
• б) "Китайська стіна". Ця модель є типовим відображенням спілкування-дистанції. Учитель навмисно відгороджується від учнів, демонструючи свою владу і переваги, що зумовлене такими якостями характеру, як підвищене самолюбство і гордість або педантизм та емоційна холодність. Спілкування має переважно формальний характер, а поведінка педагога найчастіше є авторитарною;
• в) "локатор". Спілкування здійснюється вибірково, учитель переважно взаємодіє з окремими учнями або частиною класу (сильними чи, навпаки, слабкими). Це є результатом недостатнього розвитку комунікативних якостей, зокрема розподілу уваги;
• г) "тетеря". Педагог не сприймає класу, переважно чує тільки самого себе, тобто спілкування практично відсутнє або одностороннє. Зумовлене воно неповноцінністю комунікативних якостей учителя;

ґ) "робот". На уроці педагог не відступає від програми, не реагує на зміни. Існує слабкий зворотний зв'язок. Така поведінка характерна для людей з ознаками інертності вищої нервової діяльності;

• д) "я сам". Учитель не дає дітям виявляти ініціативу, усе робить сам. За такого ведення уроку спілкування має обмежений характер. Це зумовлене авторитарністю педагога;
• е) "Гамлет". Спостерігається невпевненість педагога в собі і результатах спілкування. Він часто сумнівається в тому, що його розуміють, сприймають позитивно, і це знижує ефект його педагогічного впливу;

є) "друг". Педагог намагається підтримувати з учнями дружні стосунки без належної дистанції, унаслідок чого втрачає владу над вихованцями. Таке трапляється в педагогів із сангвінічним темпераментом або у тих, хто легковажний, кому не вистачає твердості і вимогливості.

Позитивне, тобто повноцінне, спілкування може бути різним, однак важливо, щоб у ньому не було типових помилок і стереотипів каральної педагогіки. Якщо педагог позбавлений цих стереотипів, то навіть несприятливі риси характеру (якщо вони не сягають розмірів акцентуації) не завадять йому налагодити плідний контакт із вихованцями. Запорукою продуктивного стилю спілкування педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

У педагогічному спілкуванні надзвичайно важливою є установка вчителя.

Установка - стійка схильність людини, яка спонукає її орієнтувати свою діяльність у певному напрямі й діяти послідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, віддзеркалює стан особистості на основі взаємодії між потребами та їх задоволенням, забезпечує легкість, автоматичність та цілеспрямованість поведінки.

Установка може бути основним чинником, який опосередковує активну взаємодію людини та соціального середовища. Завдяки багаторазовому повторенню установочних ситуацій поступово формуються фіксовані установки людини, які непомітно для неї самої впливають на її життєву позицію. Установки можуть бути як позитивними (поведінка школяра, основана на його позитивному ставленні до вчителя), так і негативними, упередженими (ставлення вчителя до учнів, які не встигають, ще й порушують поведінку).

Роль установки в педагогічному спілкуванні було досліджено під час експерименту, який увійшов у історію педагогіки як "ефект Пігмаліона". Американські психологи Роберт Розенталь і Ленор Джекобсон після психологічного обстеження школярів, визначення рівня їх розумового розвитку повідомили вчителям, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи й здібності. Через деякий час психологи виявили помітні успіхи в розвитку тих дітей, які були названі серед кращих, але мали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про здібності своїх вихованців, змінили установку щодо них. Навіть якщо рівень знань учня був низьким, учитель почав уважніше придивлятися до нього, а це змінювало його ставлення до учня і характер стосунків загалом. Учитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування в класі, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини. А найголовніше - він дивився на дитину, як на талановиту, робив усе для розвитку її таланту. Тому установка завжди має бути тільки позитивною, оптимістичною.

Практика свідчить, що нерідко один і той самий метод впливу, який використовують різні педагоги, дає неоднаковий ефект. І не тому, що не відповідає ситуації, а тому, що невластивий самій особистості педагога. Це спонукає до висновку, що кожен учитель має виробити власний стиль.

Індивідуальний стиль педагогічного спілкування - обумовлена цілями педагогічної діяльності та особливостями індивідуальності педагога своєрідність притаманної йому стійкої системи засобів і способів комунікативної взаємодії з учнями.

Ураховуючи орієнтації педагогів на формальне або неформальне спілкування з учнями і вибір жорстких чи м'яких способів педагогічної взаємодії, виокремлюють такі загальні типи індивідуальних стилів педагогічного спілкування:

• - особистісно-м'який тип (учителі налагоджують із дітьми емоційно-особистісні стосунки, а їх педагогічне спілкування відзначається м'якістю та делікатністю);
• - формально-жорсткий тип (учителі надають перевагу спілкуванню з учнями на формально-рольовому рівні і характеризуються жорсткістю та авторитарністю);
• - системно-цілісний тип ("гнучкі" учителі однаково успішно використовують м'які та жорсткі операції на рівні емоційно-особистісного спілкування і на діловому рівні).

Як свідчить досвід, найефективнішим є системно-цілісний стиль. Учителі, яким він притаманний, здатні до гнучкого переходу від одних способів спілкування до інших відповідно до цілей і умов педагогічної взаємодії з максимальним використанням позитивних якостей своєї індивідуальності і компенсацією негативних.

Стиль спілкування має відповідати сутності особистості. Тому не можна копіювати стилі спілкування найближчого соціального оточення, запозичувати запропоновані стереотипи педагогічних дій. Кожній людині слід мати достатньо знань про власне Я і зіставляти свої індивідуальні якості та можливості зі змістом і формами власної комунікативної поведінки.

Формуючи індивідуальний стиль педагогічного спілкування, педагог має з'ясувати для себе особливості власного психофізичного апарату як компонента творчої індивідуальності, через який здійснюється трансляція його особистості дітям. А відтак звернути увагу на відповідність (невідповідність) своїх комунікативних можливостей індивідуально-типологічним особливостям дітей. Правильно віднайдений індивідуальний стиль педагогічного спілкування сприяє розв'язанню комплексу завдань:

• - педагогічний вплив стає адекватним особистості педагога, а процес спілкування з аудиторією - приємним;
• - суттєво полегшується процедура налагодження взаємин із учнями;
• - зростає ефективність передавання інформації.

Часто трапляються випадки формування не індивідуального стилю, а псевдостилю - системи прийомів, які забезпечують ситуаційний пристосувальний ефект і (з принципового погляду) не можуть бути прийнятими. Він виявляється у виробленні помилкових, хибних індивідуальних прийомів і способів роботи, що не гарантують високих результатів діяльності і затримують розвиток здібностей.

Псевдостиль може утворюватися по-різному: стихійно - на основі незнання справжніх прийомів і способів роботи, а також своїх індивідуальних особливостей; шляхом наслідування зразків поведінки товаришів, викладачів, учителів-наставників, у яких інші типологічні особливості. Виникнення псевдостилю небезпечне тим, що студент, сформувавши, закріплює його. А процес перебудови завжди складний і важкий. Псевдостиль і негативні риси особистості гальмують успішне навчання майбутнього вчителя, перешкоджають набуттю глибокої системи знань, формуванню індивідуального стилю, розвитку здібностей студентів.

Отже, педагогічне спілкування буде продуктивним лише тоді, коли ґрунтуватиметься на повазі до особистості учнів, розумінні їх потреб та інтересів, на вмінні правильно оцінювати ситуації і обирати необхідний тип спілкування.

Онлайн-консультація для вчителів початкових класів ЗЗСО "Стрес - як його подолати?"

 Консультація: "Змішане (дистанційне) навчання для "цифрового" покоління".

                                          

Змішане навчання: що це і з чого складається?

   Термін “змішане навчання” (в англомовній літературі — blended або hybrid learning) має різні визначення у літературі. Загалом це — поєднання офлайн- (або особисто, “на місці”) та онлайн-навчання у різних пропорціях. Сама концепція з’явилася ще в 1990-х як противага онлайн-навчанню, проте вивчати та впроваджувати її почали лише з 2000-х.

Якщо уявити спектр навчання між “на місці” та онлайн, змішане навчання буде посередині між ними.

Основні особливості системи змішаного навчання

   На перший погляд, основна відмінність змішаного навчання від звичайної системи – активне використання технологій, щоб знайти матеріал і отримати нові знання. Так, технології стають повноцінною частиною навчального процесу. Проте йдеться також і про поєднання різних підходів, способів подачі матеріалу, видів роботи. Наприклад, частина інформації розподіляється на групову роботу, частина – на самостійне вивчення. Це не залежить від того, відбувається це у класі чи дистанційно.

                                                   Основні компоненти змішаного навчання:

1.   Живі події. По суті, “живе спілкування” передбачає частину звичної роботи “в аудиторії” з вчителями та іншими учнями. Залежно від системи змішаного навчання у конкретному випадку кількість та тип офлайн-активності будуть різними. Проте, вона — необхідна як частина навчального процесу.

2.   Онлайн-контент (самостійне навчання). Під час такого типу роботи учень(-ниця) самостійно опрацьовує матеріали у зручному для нього (неї) темпі та місці. Важливо, щоб учителі надавали повні та зрозумілі інструкції щодо тієї роботи, яку має самостійно зробити учень(-ниця).

3.   Співпраця. Поєднує два ключових елементи: робота з однолітками і робота з вчителями. Завдяки роботі з однолітками учні можуть знаходити нові рішення та ділитися отриманим досвідом та знаннями. Через особисту роботу з вчителем(-кою) учень(-иця) може отримувати відповіді на індивідуальні запитання та уточнювати незрозумілі моменти. Така модель повинна бути створена для конкретного типу навчання та курсу.
Важливо, що подібна співпраця може відбуватися як у класі під час виконання групових завдань, так і через електронну пошту чи соціальні мережі.

4.   Оцінка. Оцінка важлива як для учнів, так і для вчителів. Учні можуть стежити за своїм прогресом, а вчителі натомість — оцінювати їхні знання та корегувати процес навчання через індивідуальне інструктування. Учневі(-ниці) надають пояснення щодо проходження певного курсу. Така модель повинна бути створена для конкретного типу навчання та курсу. Щоб зрозуміти, як учні сприймають матеріал та як покращити цей процес, вчителі можуть використовувати і тестування. Про те, як побудувати ефективну систему оцінювання завдяки тестуванню, читайте у нашому блозі “Як створити якісні тести”.

5.   Додаткові матеріали. Додаткові матеріали можуть охоплювати роздруковані матеріали, схеми, корисні ресурси тощо.

                                       У чому переваги змішаного навчання?

Виділяють три основні переваги системи змішаного навчання: доступність, покращення навчального процесу та зменшення витрат.

                 

                

КОНСУЛЬТАЦІЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРЕНІНГУ: «ОСОБИСТІСНЕ ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГА».

    Давня мудрість говорить: «Ми довго вчимо інших того, чого повинні навчитися самі».

     Тому ми визнаємо відповідальність за навчання та виховання молодого покоління, отже будемо починати з себе: з самоаналізу, усвідомлення власної діяльності, власних бажань, цілей щодо професійної діяльності. Професійна успішна діяльність значною мірою залежить від того, як ви себе мотивуєте, наскільки ви усвідомлюєте професійні мотиви й актуалізуєте для себе найбільш ефективні.

     Отже, починаємо.

Вправа-знайомство  «Хто я?»

Мета: поглибити процес самопізнання, визначити загальний настрій, самопочуття учасників.

Інструкція: оберіть для себе одне речення і закінчіть його, напишіть його в чат, на це вам дається 5 хвилин.

Я наче пташка тому, що…

Я перетворююсь в тигра, коли…

Я відчуваю, що я скеля…

Я наче риба…

Я – цікава книжка…

Я наче мурашка, коли…

Я – стакан води…

Інформаційне повідомлення: «Усе починається з мотивації»

Давайте пригадаємо визначення понять: «мотив» і «мотивація».

Про мотивацію говорять багато, про неї і багато пишуть. Але  працювати звикли за давньою звичкою, простіше робити щось звичне, ніж щось змінювати, напружуватися, шукати нове. Більшість педагогів зовсім не вміють себе мотивувати. Їхні відповіді на запитання «Чому я це роблю?», абсолютно безглузді: «повинен», «треба», «необхідно».

Наслідки сумні:

* робота супроводжується сплеском негативних, зокрема депресивних  емоцій, які знижують ефективність не лише праці, а й працездатність людини загалом на тривалий час;

* розум під впливом негативних емоцій постійно шукає передумови для того, щоб цю роботу не робити, причому із завидною завзятістю;

* усі похідні від розуму, зокрема пам'ять, увага, концентрація не працюватимуть на повну потужність – навіть звичайне зосередження на роботі, забере дуже багато сил.

     Як результат, такі педагоги досягають не  багато, живуть не так, як їм хотілося, трапляються часті стреси та депресії. Навіть, якщо у вас незламна вдача, без мотивації дуже складно, тому що і їй потрібна мотивація, і розум без мотивації робитиме все щоб знайти привід дати силі волі сигнал на «скасування». Мотивація заснована на бажаннях. І тут дуже актуальним є здатність педагога до само мотивації.

    Самомотивація – це важливий психічний процес, який відповідає за пропорційність і поступальність природного розвитку людини, а також за продуктивність її діяльності загалом. Самомотивація – це прийняття людиною нових умов діяльності з відповідальністю за результат і з внутрішнім контролем зробити, потрібно відчути внутрішню усвідомлену необхідність, внутрішню неминучість цього кроку. Вона виникає внаслідок уміння працювати з негативною інформацією, що існує в цій значущій для вас ситуації. Самомотивація є почуттям відповідальності, внутрішньою установкою на якісну, продуктивну працю, усвідомленим бажанням швидше досягти результату. Це завжди подолання себе, постійний вибір або гармонізація свого «хочу» і «повинен». Відомий психолог Володимир Леві стверджує, що успіх неможливий без переведення «треба» в «хочу». І другий компонент – майбутнє задоволення від досягнення цієї мети.

Вправа «Баланс реальний та бажаний»

Мета: сприяти усвідомленню педагогами значення і цінності своєї особистості та своїх професійних якостей.

На аркуші написати: три речі (це можуть бути обов’язки, знання, розваги тощо), які їм хотілося б робити частіше.

- І три речі, які їм хотілося б робити у тій мірі, у якій вони їх роблять, або ж зовсім не робити.

- Тепер поясніть, чому ви не робите достатньо першого і робите занадто багато другого. Чи є внутрішні суперечності з цього приводу?

Десять простих порад до самомотивації:

1.    Визначиться зі своїми бажаннями. Розумійте чітко, що вам потрібно, до чого прагнути, а чого уникати. Вашими девізами мають стати: «Ніколи не кажи ніколи, і можливо все».

2.    Не бійтеся виходити із зони комфорту. «Мені і так не погано» - саме такі думки гальмують розвиток особистості й досягнення успіху. Усі чудеса відбуваються за вашою зоною комфорту,  намагайтеся постійно її розширювати.

3.    Не зосереджуйтеся на тому, що не працює. Звертайте увагу на те, що зроблено правильно, рухайтеся в цьому напрямку.

4.    Складіть список того, що може вас миттєво внутрішньо мотивувати (ваші прагнення, ідеали, мрії). Майте під рукою «педагогічну аптечку».

5.    Об’єктивно оцінюйте  успіхи і помилки інших, використовуйте їх для саморозвитку. Умійте радіти чужим перемогам. Спілкуйтеся з успішними педагогами. Цікавтеся, як вони змогли досягти успіху, що для цього робили з чого починали. Отримайте корисну інформацію і скористайтеся нею на благо собі.

6.    Продовжуйте вчитися. Завжди знаходьте способи стати ще кращим педагогом. Шукайте нові, ефективні шляхи досягнення цілей.

7.    Не здавайтеся. Стикаючись з труднощами, шукайте рішення, розробляйте план і долайте її.

8.    Не звинувачуйте учнів, колег, адміністрацію у своїх невдачах. Ви самі відповідаєте за свої дії та вибір. Ви берете на себе відповідальність за те, що з вами відбувається, ви вирішуєте діяти твердо і цілеспрямовано, лише ви приймаєте ключові рішення.

9.    Спілкуйтеся з надійними і позитивними людьми, готовими надати підтримку. Оточуйте себе мотиваторами і станьте мотиватором для ваших близьких. Самомотивація, мабуть є найважливішим аспектом на  шляху до успіху. Мотивовані люди мають величезний потенціал, вони готові йти весь час уперед, незважаючи на перешкоди.

Вправа «Ловець блага»

Мета: розвивати вміння позитивного ставлення до життєвих ситуацій.

- Щоб з вами не трапилося,  у всьому намагайтеся знаходити позитив. Пропоную потренуватися. На слайді записані ситуації, оберіть собі одну і озвучте нам позитивні моменти з цієї ситуації. По одному, прошу.

* Ви збираєтесь на роботу, а за вікном іде рясний дощ.

* У вас не має грошей -  щоб поїхати куди-не будь у відпустку.

* Вас не привітала зі святом подруга (друг).

* Ви спізнюєтеся на роботу, а маршрутка від’їжджає майже перед вами.

* Керівництво не оцінило ваших зусиль, але оцінило такі самі зусилля інших колег.

* Ваша дитина побилася в школі.

* Ви вклали багато сил в урок, але учні поставилися до ваших ідей байдуже.

(учасникам, які змогли знайти позитивне в ситуаціях, оплески)

Програма «Особистісного зростання»

     Мета: актуалізувати потребу позитивних змін особистості педагога.

Існує три умови сфери життєдіяльності педагога: духовна, фізична, емоційна. Вам потрібно скласти невелику програму особистісного зростання педагога за цими трьома сферами. Потрібно написати в чат по 1-2 слова до кожної сфери: 1-духовна, 2-фізична, 3-емоційна. У вас є 5 хвилин, потім обговоримо.

Трохи відпочинимо, кокологічний тест «Під небом голубим»

    Мета: сприяти формуванню позитивного ставлення до себе, та до поглиблення процесу самопізнання.

     Інструкція: «Сядьте зручненько, глибоко вдихніть, видих. Ще раз (3р).Уявіть собі чисте блакитне небо без жодної хмаринки. Одна тільки думка про це здатна поліпшити вам настрій. Тепер огляньте навколишній ландшафт. Яка з перелічених картин найбільше заспокоює вас: біла засніжена рівнина, блакитний морський простір, вкриті травою зелені гори, луки з запашними жовтими квітами. Закрийте очі і подумки намалюйте свою картину, яка найбільше вас заспокоює. Запам’ятайте її. Вдих-видих (2р). Відкривайте очі.».

Ключ: Картина, яку ви намалювали в своїй уяві, розкриває ваші таланти, що криються в глибинах вашої спокійної свідомості. Пам’ятайте- ви талановита людина.

Вправа «Я заслуговую на…»

   Мета: сформувати вміння знаходити в собі те, за що можна похвалити себе.

   Щастя рідко дається людині «великими обсягами». Протягом дня бувають моменти, які приносять позитив, але ми їх не помічаємо. Необхідно вчитися помічати їх. Це допомагає бачити позитивне не лише в собі, а й в оточенні.

    Зараз візьміть ручку і напишіть фразу: «Я заслуговую на…», згадайте все добре, що сталося з вами за цей тиждень і напишіть це. Згадайте не менше 5 подій. (обговорення)

Зворотній зв'язок

    Ми з вами добре попрацювали. На завершення роботи пропоную уявити на одній долоні усмішку, а на іншій – радість. І щоб вони зосталися з вами, їх треба міцно-міцно поєднати в долонях.