"Щодо обізнаності педагогів з питань суїцидальної поведінки та самоушкоджень підлітків"
ПАМЯТКА
ДЛЯ
ВЧИТЕЛІВ
на тему: "Щодо обізнаності педагога з питань суїцидальної поведінки та самоушкоджень підлітків"
Ви
помітили, що:
1. Дитина почала пропускати заняття, несподівано погіршилася успішність, втратила інтерес до улюблених занять, уникає спілкування з однокласниками та педагогами.
2. Стала надмірно діяльною або, навпаки, байдужою до навколишнього світу, відчувається поперемінно то раптову ейфорія, то напади розпачу.
3. Має сумний вираз обличчя (скорботна міміка), пригнічений настрій.
4. .Демонструє радикальні зміни в поведінці, такі як:
в їжі
– їсти замало або забагато; у зовнішньому вигляді – стала неохайною.
5. Втратила
когось із рідних, близьких.
Алгоритм
дій:
1. Намагайтеся
встановити з дитиною довірливі стосунки, будьте щирими.
2. Будьте
уважними, спостерігайте, за потреби вислухайте.
3. Серйозно
ставтеся до всіх погроз зі сторони дитини, не ігноруйте їх.
4. Поспілкуйтеся
з батьками дитини, дізнайтеся, чи помітили батьки якісь зміни в поведінці
дитини, як вони це пояснюють.
5. Поставте
до відома керівництво закладу, поясніть проблему.
6. Проконсультуйтеся
зі шкільним психологом (визначте алгоритм дій).
7. Організуйте
зустріч психолога з дитиною, з батьками.
8. Поспілкуйтеся
з друзями дитини, однокласниками, запросіть за необхідності психолога.
9.
Якщо родина
неблагополучна, зверніться за допомогою до Центру
соціально-психологічної допомоги (0522) 301417, або
Кіровоградського міського центру
соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. (0522) 320478,
320479.
10. Постійно
підтримуйте з дитиною зв'язок, покажіть їй, що вона важлива для вас.
11. Дайте відчути дитині, що її люблять
і її проблеми вам не байдужі.
ПАМЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
на тему: "Щодо обізнаності батьків з питань суїцидальної поведінки та самоушкоджень підлітків"
Придивіться уважно до вашої дитини:
1. Вона стала надмірно діяльною
або, навпаки, байдужою до навколишнього світу,
проявляє ознаки безпорадності, безнадійності, часто у
пригніченому настрої.
2. Зверніть увагу на шкіряні покриви, на наявність
пошкоджень, у разі їх виявлення, з’ясуйте обставини, за яких вони з’явилися.
3. Постійно
має сумний вираз обличчя (скорботна міміка).
4. З’явилися раптові зміни настрою: то
ейфорія, то напади розпачу.
5. Дитина замкнулася, відсторонилася від родини й
друзів.
6. Почали
зникати улюблені речі вашої дитини.
7. Демонструє
радикальні зміни в поведінці, такі як:
в їжі – їсти замало або забагато; у
зовнішньому вигляді – стала неохайною.
Алгоритм
дій:
1. Відмовтеся
від авторитарного і наказового тону спілкування з дитиною.
2. Не
залишайте дитину на самоті, але і не занадто обтяжуйте увагою.
3. Серйозно
ставтеся до всіх погроз зі сторони дитини, не ігноруйте їх.
4. Виявляйте
щире співчуття й інтерес до вашої дитини.
5. Поспілкуйтеся
з класним керівником вашої дитини.
6. Поспілкуйтеся
з однокласниками вашої дитини та з її друзями.
7. Зверніться
за допомогою до шкільного психолога.
8. Зверніться
по консультацію до вузьких спеціалістів (
психотерапевт, психоневролог), це потрібно і вам, і вашій дитині.
9. При загострені ситуації, Ви можете звернутися в
Центр соціально-психологічної
допомоги (0522) 301417,
на загальноукраїнський «Телефон довіри» : 095 945 69 40, 067 850 91 16.
11 Проводьте
більше часу разом, всією сім’єю: це зближує і дає можливість зрозуміти вашій дитині, що вона важлива для
вас.
11 Любіть
своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що
вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.
Перелік
рекомендованих джерел:
1.
Лист МОНУ Щодо профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів від 28.03.14 № 1/9-179
5.
Трусова С.М. Соціально-психологічні передумови
та профілактика суїцидальної поведінки підлітків та юнацтва. – К., 2000.
6. 6. Тисячна Ю. О. Соціально-психологічна
характеристика суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків / Ю. О.
Тисячна // Збірник наукових праць
Хмельницького інституту соціальних технологій Університету "Україна". - 2012. - № 5. - С.
200-204.
7. 7. Вашека Т. В. Рання діагностика та
профілактика суїцидальної поведінки в підлітковому віці / Т. В. Вашека //
Практична психологія та соціальна робота. - 2006. - №6. - С. 64-66.
8. 8. Шебанова
С.Г. Мотивація суїцидальної поведінки неповнолітніх як об'єкт комплексного
соціо-психологічного обстеження //Актуальні проблеми суїцидології: Збірн. наук.
праць. – К., 2002. – Ч. І. – 156 с.
9. 9. Психологія суїциду: Посібник / За ред.
В.П. Москальця. – К.: Академвидав, 2004. – 288 с
Міні-лекція
«Щодо
обізнаності педагогів з питань суїцидальної поведінки та самоушкоджень»
Тема суїциду, у тому числі й дитячого,
досить довгий час була предметом табу. Існувала, а в окремих випадках і до
цього часу існує, думка, що розмова про самогубство може заохотити людину до
такого вчинку. Однак, якщо не говорити на цю тему, то немає ніякої можливості
дізнатися, чи є небезпека суїциду реальною. Крім того, така розмова буває
першим кроком до запобігання самогубства. Актуальність обговорення цієї
проблеми обумовлена тим, що суїцид залишається однією з провідних причин смерті
в молодому віці. Статистичні дані свідчать, що найбільша кількість самогубств
припадає на вік від 15 до 21 року. За останні роки різко збільшилась кількість
самогубств серед дітей 5-14 років (2% самовбивств серед усіх вікових груп). При
цьому в дітей достатньо часто зустрічається довготривала і ретельна підготовка
самогубства. Більша частина випадків самогубств припадає на групу підлітків чи
молоді в перехідному віці, тобто пубертатні суїциди. При цьому в молодшому
пубертатному віці (12-13 років) суїциди частіше скоюють хлопці, а в середньому
(14-16 років) та старшому пубертатному – дівчата.
Останнім часом спостерігається тенденція
поширення учинень дітьми навмисних самоушкоджень, суїциду, дитячого
травматизму. Фахівці зазначають, що серед причин такого становища – погіршення
соціально-економічних умов, низький рівень життя, депресивний стан соціуму,
поширення негативних тенденцій і антисоціальних проявів у суспільстві, жорстокість,
байдужість або гіперопіка у сім’ї, дезадаптованість у навчальному закладі,
низька нервово-психологічна стійкість дітей та молоді, невміння конструктивно
вирішувати особистісні проблеми, відсутність стійких інтересів, цікавого
організованого дозвілля, неможливість самовираження, самореалізації тощо.
Важливим є те, що травма (у тому числі – психологічна) та її наслідки в свою
чергу загрожують здоров’ю і життю дитини, позначаються на сімейних та
міжособистісних відносинах, погіршують самосприйняття дитини тощо. Поширення
спроб самоушкоджень, самогубств серед дітей та підлітків вимагають від
педагогічних працівників більш відповідальної та чіткої роботи.
У цьому контексті перед сучасною школою
постають наступні завдання:
- відстежувати
емоційний стан дітей;
- запобігати
будь-яким проявам жорстокості та насилля;
- формувати в
школярів навички стресостійкості, конструктивного спілкування, безпечної
поведінки, ціннісні ставлення до особистого життя і здоров’я, життя і здоров’я
оточуючих, бажання вести здоровий спосіб життя;
- сприяти
усвідомленню того, що правильні відповідальні дії кожної особи є запорукою
збереження власного життя і здоров’я та здоров’я оточуючих;
- інформувати учнів
про служби, до яких можна звернутися за певних обставин.
Велике значення в профілактиці суїцидальної
поведінки має злагоджена робота спеціалістів психологічної служби і вчителів.
Ефективність профілактичної роботи безпосередньо залежить від рівня
обізнаності педагогічних працівників із зазначеної проблеми, компетентності
щодо виконання необхідних дій.
Важливо!
Роль учителя полягає у: - здійсненні первинної профілактики
суїцидальної поведінки; - наданні допомоги в своєчасному виявленні
дітей, схильних до суїцидальної поведінки.
1. Здійснення
первинної профілактики суїцидальної поведінки. Профілактика суїцидальної
поведінки є складовою превентивної виховної діяльності в загальноосвітньому
навчальному закладі. У профілактичній роботі варто враховувати, що школярі
відрізняються певними психо-віковими особливостями, які часто є додатковими чинниками ризикованої
поведінки, травматизму. Такими віковими особливостями дітей 1-4 класів
можна вважати: недостатній розвиток довільної уваги, незначний соціальний та
моральний досвід, орієнтацію на зовнішній контроль із боку дорослих, підвищену
рухову активність, емоційність, імпульсивність та безпосередність поведінки,
бажання постійно розширювати коло спілкування, наслідувати поведінку старших.
Діти середнього шкільного віку
характеризуються відсутністю розвинених вольових якостей одночасно із потребою
в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів, позитивному ставленні з
боку друзів. Саме тому вони часто прагнуть «виявити дорослість»,
експериментують. Відсутність у частини молоді навичок конструктивного спілкування,
загальних принципів розуміння сутності найпростіших соціальних процесів і явищ
призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної та залежної
соціальної поведінки.
Старшокласники
відрізняються більшою самостійністю, упевненістю в своїх силах, можливостях,
безкомпромісністю, бажанням та прагненням «долати труднощі», «пізнавати» себе,
свої можливості, «робити відкриття», доводити та «відстоювати» власні теорії,
позиції, уподобання, прихильності. Здійснення первинної профілактики
суїцидальної поведінки передбачає постійну увагу щодо: -
соціального захисту кожної дитини, вивчення її особливостей, сприяння розвитку
особистості дитини, її здібностей і талантів; - формування і
розвитку класного колективу на засадах толерантності, визнання цінності кожного
вихованця; -
організації цікавого та корисного дозвілля з урахуванням потреб і бажань учнів,
за участі батьківської громадськості, з можливістю самореалізації кожної
дитини; -
формування в школярів навичок безпечної поведінки, позитивної самореалізації,
конструктивного спілкування, ціннісних ставлень до особистого життя і здоров’я,
життя і здоров’я оточуючих, бажання вести здоровий спосіб життя.
Ключовим елементом виховної діяльності з
питань запобігання суїциду в умовах навчального закладу є формування стійких
навичок здорового способу життя та усвідомленої безпечної поведінки учнівської
молоді. При цьому потрібно враховувати: - вік та характерні
для певного віку особливості психофізичного розвитку учнів (специфіку
сприймання, мислення, уваги, емоційно-вольової та потребовомотиваційної сфер
особистості; типові для конкретного віку способи міжособистісної взаємодії
тощо); -
особливості соціального оточення та життєвий досвід вихованців; -
рівень сформованості навичок безпечної поведінки.
Організація превентивного
виховання має важливі особливості:
1. Інформація має бути
достовірною, науковою, корисною для вихованців, не розширювати межі небезпечних
знань (дотримуватися принципу «Не зашкодь»).
2. Формування мотивації на отримання знань:
учні мають чітко усвідомлювати їх важливість для подальшого життя і здоров’я,
захисту себе й інших людей.
3. Практичне спрямування
заходів: їх результатом має бути формування навичок безпечної поведінки,
усвідомлення кожною дитиною важливості власних якостей (уважності, обережності,
відповідальності тощо) й навичок для захисту себе й оточуючих.
4. Інформацію слід
надавати виключно в позитивній формі. Міфи, страхи, неприйняття, осуд заважають
усвідомленню вірних шляхів вирішення проблеми.
5. Робота з профілактики
– це, в першу чергу, попередження, недопущення ситуації безвиході. Кожна дитина
має отримати те, чого їй особливо бракує – любов, турботу, інтерес, схвалення,
допомогу, підтримку, бажання зробити життя іншої людини кращим.
6. Не можна: детально
розглядати будь-які конкретні випадки здійснення самоушкоджень, суїциду,
оскільки це має ефект реклами.
Ефективними в профілактичній діяльності є
форми превентивної виховної роботи, які відповідають інтересам і потребам
учнів, сприяють формуванню особистої позиції щодо проблеми, а саме: -
для учнів 1-4 класів: рольові та ситуативні ігри, вікторини, гра
станціями «Я обираю здоровий спосіб життя», конкурси малюнків, перегляд
навчальних мультфільмів, конкурс інсценованої казки тощо; - для
учнів 5-8 класів: вікторини, зустрічі з фахівцями (медиками,
співробітниками МНС, ДАЇ, правоохоронних, рятувальних, служб та ін.), перегляд
тематичних фільмів з обов’язковим наступним обговоренням, тренінги, проектна
діяльність, акції, квести; - в превентивній роботі зі старшокласниками
слід приділити особливу увагу активному способу пізнання (засідання «круглих
столів» із залученням фахівців, проектна діяльність, акції «Життя і безпека»,
дискусії, розробка пам’ятки для молодших школярів, батьків). Ці форми
спонукають молодь приймати відповідальність за власну обізнаність, власний
вибір. Підлітку чи молодій людині легше розібратися, коли є можливість
висловити свої думки і погляди, отримати
відповіді на питання. Групова робота сприяє обміну ідеями і взаємному
збагаченню досвідом.
Робота з батьками.
Превентивна робота з питань запобігання травмуванню має спрямовуватися також на
підвищення обізнаності батьківської громадськості (батьківський лекторій
«Безпека заради життя і здоров’я», індивідуальні зустрічі з фахівцями, консультації
тощо).
Батьки мають знати, що антисуїцидальними
чинниками (ресурсами, що запобігають спробам самогубства) є: – розвинуті
навички спілкування у сім’ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма членами
родини; – розуміння потреб та особливостей розвитку, підтримка неповнолітніх у
всіх сферах з боку батьків; – прихильність сім’ї здоровому способу життя,
оздоровчим практикам, спорту; – уміння
спілкуватися з однолітками і дорослими; – наявність сенсу життя, життєвої мети,
життєвого плану, життєвої перспективи; – упевненість у собі, своїх силах,
цінності своєї особистості, переконаність у здатності до досягнення життєвих
цілей; – відкритість новим знанням, здатність до їх засвоювання; – розвиненість
критичного мислення; – активна участь дитини у громадській діяльності
(спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо); – доброзичливі,
врівноважені стосунки з однолітками (адаптованість) у навчальному закладі; –
гарні стосунки з вчителями та іншими дорослими; – відкритість до думок і
досвіду інших людей; – уміння шукати і звертатися за допомогою при виникненні труднощів;
– прагнення радитися з дорослими при прийнятті важливих рішень; – уміння
концентруватися, шукати «ресурси» у кризових ситуаціях; – «інтелектуальний
опір» смерті в усіх її видах, в тому числі – самогубству.
Діяльність педагога щодо виявлення дітей,
схильних до суїцидальної поведінки, педагогічна робота з ними.
Важливим аспектом профілактики суїцидальних тенденцій серед учнів є питання
педагогічного відстеження емоційного стану учнів. Часто спілкуючись із дитиною,
вчитель може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію,
депресію, аутоагресивну поведінку тощо. Саме тому професійно важливими
якостями педагога є спостережливість, вміння аналізувати, чуйність, емпатія.
Обов’язковою умовою також є організація дієвого патронажу сімей, у яких
проживають діти «групи ризику», активна співпраця з батьками. За потреби,
педагог може звернути увагу шкільного лікаря, практичного психолога,
соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину. Однак,
робота з профілактики самогубств ускладнюється індивідуальністю їх вчинення,
низьким рівнем обізнаності працівників, які здійснюють відповідну профілактичну
роботу з дітьми, щодо типової поведінки підлітків, схильних до самогубств. Як
наслідок – це призводить до неможливості своєчасного виявлення та вжиття
відповідних заходів реагування зі сторони батьків, педагогів та інших дорослих
осіб.
Основними причинами скоєння навмисних
самоушкоджень дітьми є: – умови сімейного виховання: відсутність батька в
ранньому дитинстві, матріархальний стиль відносин у родині, де були випадки
самогубств; – алкоголізм батьків, батьківська жорстокість, насильство у сім’ї;
– втрата довіри у стосунках із батьками; – конфлікти в родині, з друзями чи
однокласниками; – негаразди в особистому житті на ґрунті нерозділеного кохання
чи розставання з коханою людиною; – ускладнена адаптація до нових умов
навчання, проживання; – знущання з боку однокласників, товаришів, булінг,
втрата соціального статусу в колективі, ізоляція від соціального оточення; – залучення
та причетність до різних неформальних молодіжних течій, участь у комп’ютерних
«групах смерті»; – страх перед відповідальністю за скоєний злочин; – азартна
ігроманія (де практикуються грошові ставки або виконання чужих бажань); –
психічні розлади, – смерть або втрата близької людини, особливо якщо це був
суїцид; – вживання алкоголю, психо-активних речовин; – глибокі почуття
депресії, безнадійності та безпомічності, безпорадності, відсутність перспектив
і цілей у житті; – гостре прагнення «нового досвіду», «гри» при високому рівні
азартності; – низьке матеріальне забезпечення родини; – маніпулятивні спроби,
бажання привернути до себе увагу тощо; – невизначеність особистісних інтересів,
нахилів, неорганізоване дозвілля; – комп’ютерна залежність як довготривале
перебування у вигаданій реальності; – відсутність страху смерті, неусвідомлення
можливості власної смерті.
Характерні риси осіб, які мають ризик до
скоєння суїциду: – невпевненість в собі;
– низький чи занижений рівень самооцінки; – нереалізована потреба у
самореалізації; – висока потреба у розумінні та підтримці з боку оточуючих; –
несамостійність та труднощі у подоланні перешкод при прийнятті рішень; –
конформність – здатність до зміни власної моделі поведінки під впливом
реального або уявного тиску або суджень інших людей; – зниження рівня оптимізму
та активності у складних життєвих ситуаціях; – схильність до самообвинувачення,
перебільшення своєї провини, надмірного почуття сорому.
Суїцидальна поведінка включає усі прояви
суїцидальної активності – думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби
самогубства.
Важливо звертати увагу на раптову зміну
поведінки та висловлювання підлітків, схильних до кризових ситуацій і
суїцидальних спроб. Поведінкові прояви, на основі яких можна вчасно виявити
дітей з високим ризиком вчинення суїцидальних дій: – відкрите висловлювання про
бажання покінчити з собою (товаришам по навчанню, знайомим): «Мені усе
набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!», «Навіщо мені
жити?», «Який сенс в тому, що я живу?», «Потерпіть, недовго Вам залишилося
мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»; – скарги на дурні передчуття:
«Я відчуваю, що скоро помру!», сни про смерть, що повторюються; – підвищений,
стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, похоронних ритуалів,
засобів самогубства; – наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед
своїх особистих речей, роздавання улюблених речей товаришам, остаточне
з’ясування стосунків; – тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було
раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями,
родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя; – таємні
приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати; – непрямі «натяки»
на можливість скоєння суїциду («репетиція» самогубства, а саме: прилюдна
демонстрація петлі з ременя, мотузки, імітація самогубства тощо); – активна
попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити з собою та
створення відповідних умов (накопичення отруйних і лікарських препаратів).
Вплив Інтернету.
Останнім часом все більше трапляється
інформації про випадки підліткового травмування, суїциду, пов’язані з Інтернет мережею,
а саме: в соціальних мережах поширюється низка ігор, що призводять до
самогубств. Варто враховувати, що довга практика комп’ютерних ігор заклала в
дітях несерйозне уявлення про смерть (в іграх діти постійно гинуть і знов
воскрешаються, маючи декілька життів). Також комп’ютерні ігри розпалюють у
дітях азарт і потребу в його задоволенні, що стає причиною ризикованої
поведінки, пошуку гострих почуттів, щоразу більш гостріших. Разом із цим
формується емоційна нестабільність, яка призводить до так званих спонтанних
суїцидів. У такому випадку оточуючі дорослі мають бути готовими до оперативних
дій у наданні адекватної допомоги таким підліткам. Профілактична робота має
будуватися спільно з батьками на послабленні ігрової та комп’ютерної залежності
дітей як першопричини. Стрес також має негативну дію на дитину. В ситуації
стресу свідомість починає працювати гірше/слабше. В цей час на думку можуть
прийти ідеї, почуті раніше. Нагадуємо, що рівень критичного мислення у дітей
невисокий, вони не здатні аналізувати інформацію, що надходить з екрану
телевізора чи комп’ютеру, бо швидкість її надходження значно швидше, ніж
дитячий мозок здатний аналізувати. Тому така інформація проходить без фільтрів
і сприймається як найкращий варіант.
Рекомендації.
1. Довірливі стосунки.
Стосунки педагогів із учнями мають ґрунтуватися на принципі «школа - безпечне
середовище». Для цього важливо пам’ятати, що базовими потребами дитини будь
якого віку є бажання бути необхідним комусь, бажання щоб тебе розуміли,
поважали, вірили у тебе, не контролювали і не пригнічувати, любили. Аби з
дітьми будувалися довірливі відносини з боку дорослих, останні мають бути
щирими у повсякденному житті, спілкуватися без приниження, з повагою,
розумінням, виявляти зацікавленість, готовність допомогти. Якщо дитина відчуває
з боку класного керівника чи іншого педагога таке ставлення до себе, вона
усвідомлює можливість звернутися до нього за допомогою у разі потреби, не маючи
при цьому негативних наслідків. Якщо ж такої людини немає (або дитина не
відчуває, що таке звернення не буде мати травмуючих для себе наслідків) у її
близькому оточенні, то в критичній ситуації (дорослі можуть не вважати цю
ситуацію критичною) вона може прийняти спонтанне хибне рішення.
2. Телефони довіри. У
доступних місцях навчального закладу мають бути розміщені телефони гарячих
ліній, куди вони можуть звертатися по допомогу цілодобово.
3. Допомога з боку дорослих. При виявленні
дитини у станах, які описані вище, слід: – у випадку високого суїцидального
ризику не залишати дитину одну; – негайно звернутися до спеціалістів
(заступника директора з виховної роботи, практичного психолога, соціального
педагога тощо). Взаємодія фахівців має бути спрямована на позитивну зміну
мікросередовища дитини та надання системної соціально-психологічної підтримки;
– спілкуючись із дитиною, не слід сперечатися, варто запитувати про його
потреби, сподівання, мрії, приємні спогади, уникати травмуючих питань; – якщо
дитина згодна спілкуватися – уважно вислухати її, не надаючи ніяких рецептів
вирішення проблем; – ненав’язливо спробувати зацікавити дитину справою,
включити в позитивну діяльність з урахуванням її уподобань, нахилів, бажань; –
уважно ставитися до найменших перемог вихованця, надавати вербальну підтримку;
– формувати позитивне налаштування, допомогти формувати позитивні життєві цілі,
сприяти актуалізації наявних життєвих ресурсів, навичок захисту в складних
життєвих обставинах, пропонувати конструктивні підходи, вселяти надію; –
використовувати засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.
При цьому слід неухильно дотримуватися
педагогічної етики: сприймати суїцидента як особистість, ставитися до нього з
повагою, запобігати широкої уваги до дитини, дотримуватися нерозголошення
фактів суїцидальних випадків у шкільному середовищі, під час спілкування
формулювати позитивно-конструктивні фрази:
Висловлювання дитини
Як діяти «Ненавиджу школу
та ін.» ЗАПИТАЙТЕ: «Що відбувається у НАС, через що ти себе так почуваєш?» НЕ
кажіть: «Коли я був у твоєму віці… та ти просто ледар!»
«Усе здається таким
безнадійним» СКАЖІТЬ: «Іноді всі ми почуваємо себе пригніченими. Давай
подумаємо, які в НАС є проблеми та яку з них потрібно вирішити в першу чергу.»
НЕ кажіть: «Подумай краще про тих, кому ще гірше, ніж тобі.»
«Усім було б краще без
мене!» СКАЖІТЬ: «Ти багато значиш для нас, і мене турбує твій настрій. Скажи,
що відбувається?» НЕ кажіть: «Не кажи дурниць. Давай поговоримо про щось інше.»
«Ви не розумієте мене!»
СКАЖІТЬ: «Розкажи мені як ти себе почуваєш. Я дійсно хочу це знати.» НЕ кажіть:
«Хто ж може зрозуміти молодь в наші дні?»
«Я зробив жахливий
вчинок.» СКАЖІТЬ: «Давай поговоримо про це.» НЕ кажіть: «Що посієш, те й
пожнеш!» «А якщо у мене не вийде?» СКАЖІТЬ: «Якщо не вийде, я знатиму, що ти
зробив усе можливе.» НЕ кажіть: «Якщо не вийде, то недостатньо постарався!»
Головне – бути уважним до
кожного учня, будувати довірливі стосунки, допомагати дитині в будь-яких
ситуаціях не відчувати безнадійності.
ПРОФІЛАКТИКА
СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Під час планування профілактичної роботи з
попередження проявів суїцидальної поведінки слід пам’ятати про обставини, що
виступають як антисуїцидальні чинники. Вони поділяються на культурні,
соціальнодемографічні, сімейні й особистісні .Серед культурних та
соціально-демографічних чинників виділяють: - участь у громадській діяльності
(спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо); - доброзичливі,
урівноважені стосунки з однолітками в навчальному закладі; - гарні стосунки з
вчителями та іншими дорослими; - підтримка з боку близьких людей.
Сприятливий клімат у сім'ї може виступати як
антисуїцидальний чинник, коли: -
розвинуті навички спілкування в сім'ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма
членами сім'ї; - батьки розуміють потреби та особливості розвитку
неповнолітніх; - є підтримка підлітків сім’єю у всіх сферах. Особистісні якості
неповнолітніх також можуть виступати захисними чинниками в підлітків та юнаків:
- уміння спілкуватися з однолітками і дорослими; - впевненість у собі, своїх
силах, переконаність у здатності до досягнення життєвих цілей; - уміння шукати
і звертатися за допомогою у разі виникнення труднощів, наприклад, у навчальному
закладі; - прагнення радитися з дорослими, приймаючи важливі рішення; -
відкритість до думок і досвіду інших людей; - відкритість до всього нового,
здатність засвоювати нові знання.
До числа антисуїцидальних чинників належать
усі чинники розвитку гармонійної, духовної особистості. Однак серед них слід
виділити ті, що протистоять безпосередньо суїцидальним тенденціям, створюють
особливий імунітет особистості. Ці чинники необхідно враховувати при проведенні
профілактичної роботи з попередження самогубства серед неповнолітніх: -
формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв'язків із близькими,
сім'єю, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість із людьми та
суспільством; - наявність таких рис особистості як щирість, доброзичливість,
взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо; - підвищення значущості
особистості в кризових ситуаціях; - «інтелектуальний опір» смерті в усіх її
видах, у тому числі й самогубству; - піднесення цінності людини як вершини
неперервного еволюційногенетичного процесу й носія генетичного та культурного
багатства людства й Всесвіту; - піднесення цінності особистості як уособлення
історико-культурного процесу; - підвищення цінності життєвого шляху людини як
невід'ємної складової історико-культурного процесу людства . У попередженні
підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і
дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи
однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не
зайде в глухий кут і може бути подолана. Якщо підліток не має довірливих
стосунків з батьками, то в його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою
можна поділитися своїми переживаннями. Ще однією важливою умовою попередження
суїциду є здатність дитини самостійно розв'язувати власні проблеми, а не
обходити їх. Варто наголосити на тому,
що основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна превенція –
запобігання суїциду, яке полягає в здатності визначити небезпеку реалізації
суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу. Для цього
необхідні знання соціальних і психологічних принципів формування суїцидальних
намірів та вміння використовувати їх в інтересах суїцидента. Превенція на
початковому етапі за відсутності аутоагресивних проявів полягає в
профілактичній, просвітницькій роботі, спрямованій на руйнування соціальних
міфів і помилкових суджень про самогубство, якими мотивовано чимало суїцидів.
Виявлення перших ознак аутоагресивних прагнень вказує на необхідність
превентивного психокорекційного втручання. До ознак належать суїцидальні
сигнали або суїцидальні комунікації – характерні прояви суїцидальних намірів
людини в міжособистісному спілкуванні. Вони є сигналами про наявність
аутоагресивних тенденцій і можливість вчинення суїцидальних дій. Найчастіше
проявляються такі суїцидальні комунікації: 1) за формою – вербальна, зокрема
письмова; 2) за характером – пряма (відкрита) або непряма, побічна
(замаскована); 3) за змістом – прояв афектів (почуття провини або осуду),
спроба пояснити свій вчинок, доручення близьким чи прохання до людей; 4) за
об’єктом – особа або група; 5) за метою – крик про допомогу (благання про
порятунок), вираження агресії (звинувачення інших, самозвинувачення).
Суїцидальний ризик підвищується, якщо кризовому стану й актуальному
суїцидогенному конфлікту передували спроби самогубства, а також за наявності в
анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів, проявів
безпорадності, безнадійності та соціальної ізоляції.
Під час суїцидальної інтервенції, наданні
невідкладної суїцидологічної допомоги, до уваги беруться різноманітні аспекти
аутоагресивних проявів, що є запорукою ефективності профілактичної роботи.
До таких аспектів та особливостей належать:
1. Право на смерть.
Суїцидент – насамперед особистість, здатна відважитись на самогубство і вчинити
суїцидальні дії. Для нього саморуйнування є не етичною проблемою, а результатом
нестерпного емоційного стресу.
2. Внутрішня логіка суїцидальної поведінки.
Прийняття рішення про самогубство навіть у найгостріший пресуїцидальний період,
якому властиві імпульсивні суїцидальні дії, завжди відбувається за внутрішньою
логікою суїцидогенезу, має причинно-наслідковий розвиток. Ефективність
суїцидальної інтервенції базується на розумінні соціальним педагогом,
практичним психологом і усвідомленні суїцидентом логіки розвитку суїцидальної
поведінки як варіанту дезадаптивного реагування в екстремальних умовах.
3. Оцінка ступеня ризику
самогубства. Насамперед необхідно з'ясувати серйозність суїцидальних намірів.
Від швидкоплинних, неоформлених думок про таку можливість до реалізації плану
суїциду за актуального суїцидогенного 22 конфлікту може минути дуже мало часу.
Чим більш продуманий, підготовлений метод самогубства, тим вищий потенційний
ризик летального фіналу.
4. Оцінка наявності і
вираження психопатологічних розладів. Розпочинаючи роботу з суїцидентом,
важливо з'ясувати наявність і ступінь вираження психічних, насамперед
афективних порушень (почуття безнадійності, безпорадності), особистісних
розладів (ступеня дезорганізації поведінки), алкогольної, наркотичної
залежності.
5. Емпатійний контакт.
Особливо страждають суїциденти від сильного почуття відчуження, тому потребують
уважного вислуховування, співчуття. Суїциденту потрібне обговорення його болю й
фрустрації. Але він може не прийняти прямих порад (ситуативних вказівок) психолога
(соціального педагога), оскільки в кризовому втручанні доречніша не раціональна
оцінка неадекватності поведінки суїцидента, а підтримка. Соціальний педагог,
практичний психолог мають під час суїцидальної інтервенції відстежувати
невербальну інформацію, оскільки за збереження актуальності суїцидогенного
конфлікту суїцидент може повторювати імпульсивні вчинки. Хоча основні симптоми
самогубства часто завуальовані, вони все ж можуть і повинні бути розпізнані.
6. Відверта розмова про
бажання самогубства. Найкращим способом втрутитися в кризу є відверта розмова
про суїцидальні прагнення і ступінь їх вираження. Коли людина, обмірковуючи
свій суїцидальний намір, знаходить того, хто їй співчуває і згоден поговорити
про її переживання, вона часто відчуває полегшення. Таке спілкування допомагає
особі зрозуміти свої почуття, відреагувати (виразити) їх і досягти катарсису,
тобто якісно зменшити актуальність суїцидальних намірів. Людину, яка переживає
відчай, необхідно переконати, що вона може розповідати про почуття не
соромлячись, навіть якщо йдеться про ненависть, гіркоту чи бажання помститись.
Необхідно при цьому враховувати, що суїцидент часто боїться осуду, нерозуміння
і нехтування іншими людьми. Відверте обговорення проблеми самогубства часто
виводить на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту. Якщо кризова
ситуація та емоції яскраво виражені, розв’язанню конфлікту може посприяти
інформація про те, як людина вирішувала подібні проблеми в минулому. Підліткам
необхідно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити
чинники, які ускладнюють її. Принципово важливо переконати, що смисл життя не
зникає, навіть якщо воно завдає душевного болю, кризові проблеми минущі, а
рішення про самогубство не є незворотним.
7. Орієнтація на
майбутнє. Допомогти підлітку відчути й усвідомити життєву перспективу. Емоційні
проблеми, що призводять до самогубства, рідко бувають вирішені повністю. Тому
не слід обіцяти підлітку цілковиту конфіденційність. У процесі роботи доцільно
зосередитись насамперед на невербальній інформації, почуттях, уявленнях,
раціональному описі проблем. Це зумовлено тим, що суїциденти не можуть
самостійно адекватно взаємодіяти з реальністю і 23 формувати конструктивну
поведінку. Орієнтація на майбутнє, надія на конструктивне розв'язання суїцидогенного
конфлікту допомагають дитині позбутися думок про самогубство. Підліток скоює
суїцид, втративши надію на вихід із ситуації. Вселяючи надію на майбутнє, слід
пам'ятати, що вона повинна бути зумовлена реальністю.
Велике значення в профілактиці суїцидальної
поведінки має злагоджена робота як спеціалістів психологічної служби, так і
вчителів. Роль учителя – надати допомогу в своєчасному виявленні дітей,
схильних до суїцидальної поведінки та первинній профілактиці суїцидальної
поведінки. Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в
тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного
стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо. Педагог
може звернути увагу шкільного лікаря, практичного психолога, соціального
педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину. При проявах
суїцидальної поведінки старшому підлітку варто запропонувати бесіду, у якій
можна вказати на його стан і порадити звернутися до практичного психолога,
психотерапевта чи до інших спеціалістів. Доцільнім може бути і спільне
звернення (педагога й учня) до відповідного спеціаліста, бо підліток самостійно
може не звернутися до фахівця. Зазначена посередницька роль педагога має
позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий
для підлітка в стані стресу, аутоагресивної поведінки тощо. До того ж підлітки
не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними
відбувається, куди звернутися за допомогою. При цьому сама бесіда може містити
елементи усвідомлення: чим є його страждання, як воно протікає, з ким
трапляється, які дії здійснюють люди у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому
проявляється психологічна допомога тощо.
Психологічна просвіта учителів.
Педагогічних працівників знайомлять із
поняттям «самогубство», зовнішніми ознаками суїцидента. Класичне уявлення, що
дитина з суїцидальною поведінкою – це дитина з сумними очима, не завжди
відповідає дійсності. Суїцидентом може бути і той, хто вживає алкогольні
речовини, палить. Важливим є ознайомлення педагогів з міфами, які існують
навколо самогубств, ознаками суїцидальних намірів. Особливу увагу слід
приділити формуванню психологічної готовності вчителя до профілактичної роботи
в цьому напрямі, оскільки більшість педагогів відчуває незручність, говорячи
про суїцид, що проявляється в запереченні чи уникненні цієї теми. Окремим
напрямом у роботі має бути ознайомлення педагогів з конструктивними способами
взаємодії з учнями. Адже окремі явища шкільного життя можуть спровокувати
підлітковий суїцид. Це такі, як часті порушення професійної етики, такту,
несприятливий морально-психологічний клімат у школі, прояви неповаги до
людської гідності учня, насильство в усіх його формах . Варто проводити
психолого-педагогічні консиліуми чи спеціальні педради за участі батьків.
Навіть тоді, коли причина самогубства, на перший погляд, полягає в шкільному
конфлікті, вирішальна роль належить сім'ї, стосункам, які виникають всередині
неї. Просвіта має поширюватися і на батьків: учити батьків надавати допомогу
дитині в гострій психотравмуючій ситуації, регуляції емоційних станів та
ін. Стратегічними напрямами батьківської
допомоги дітям із суїцидальним ризиком є покращення взаємостосунків у сім'ї,
підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення
міжособистісного спілкування у сім'ї. Усі ці заходи мають призвести до
підвищення самоцінності особистості дитини. Необхідно виступати на батьківських
зборах, батьківських університетах, де в узагальненому вигляді повідомляти
інформацію, отриману в результаті психолого-педагогічного дослідження,
пропонувати рекомендації для поліпшення емоційного клімату в родині, розглядати
шляхи профілактики та корекції дитячих емоційних розладів, профілактики
самогубства. Проводячи просвітницьку роботу з вчителями, класними керівниками,
вихователями, необхідно звертати увагу на такі чинники ризику появи
суїцидальної поведінки неповнолітніх: - висока
конфліктність у спілкуванні; - прагнення до домінування або орієнтації
на залежність; - ізоляція підлітка в класі чи групі; -
несприятливе сімейне оточення; - спадковий чинник; -
неадекватна самооцінка; - переживання конфлікту, психотравмуючої
ситуації; -
різка зміна в поведінці; - імпульсивність, неадекватність реакцій; -
асоціальний спосіб життя; - егоцентризм; -
вербальна і фізична агресія; - неблагополучне сімейне оточення, раннє
дорослішання; -
алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя; -
втрата членів сім'ї, погані стосунки з близькими. Деякі з цих ознак мають
«подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а
й про інші особистісні проблеми, кризи в житті молодої людини. Але практичному
психологу, педагогу, соціальному педагогу не слід забувати про можливі
суїцидальні тенденції при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність
суїцидальної загрози доцільно використовувати спеціальні психодіагностичні
засоби – спостереження, опитувальники, тести. Форми профілактики підліткової
суїцидальності в школі: - дотримання педагогічної етики; -
засвоєння знань з вікової патопсихології; - виявлення
підлітків, схильних до суїцидальної поведінки; - патронаж сімей, у
яких проживають діти «групи ризику», використання прийомів сімейної
психотерапії, надання консультативної допомоги батькам; - нерозголошення фактів
суїцидальних випадків у шкільному середовищі; - привернення уваги
батьків до умов зберігання лікарських препаратів; -
формування в учнів таких понять, як «цінність людського життя», «мета та суть
життя», а також індивідуальних прийомів психологічного захисту в складних
життєвих обставинах. Таким чином, основним завданням первинної профілактики є
поширення інформації щодо ознак та чинників підліткового самогубства. Умови
профілактики самогубства в навчальному закладі: - організація
психолого-педагогічної роботи, спрямованої на надання допомоги підліткам в
усвідомленні ними життя як головної цінності та активізацію самопізнання учнів
через психологічну просвіту; - взаємодія структур системи превенції
спрямована на позитивну зміну зовнішнього середовища підлітків, що сприятиме
внутрішнім змінам особистості (самостабілізація), а також надання їм
систематичної соціальнопсихологічної підтримки; - організація
роботи, спрямованої на збагачення спеціальної компетентності педагогів, батьків
та спеціалістів соціально-психологічної служби. Багато з тих, хто вдається до
самогубства, зовсім не бажають помирати. Вони лише втратили здатність
спілкуватися зі світом звичним способом. Для них надто велика доза пігулок чи
перерізані вени – спосіб повідомити всім про глибину свого відчаю, спосіб
отримання уваги, любові.
Дії при потенційно небезпечних проявах 1.
Серйозно сприймати всі висловлювання і погрози. 2. Дати можливість висловитися
і встановити причину того, що відбувається. 3. Дати зрозуміти, що Вам не все
одно. 4. Слухати з почуттям щирості і розуміння. 5. Намагатися зменшити
емоційну напругу. 6. Мобілізувати вихованця на подолання складних обставин. 7.
Підготувати дитину до можливих нових психотравмуючих подій у ході цієї кризи і
до адекватної реакції на них. 8. Відстоювати точку зору, що самогубство – це
неефективне рішення проблем. Укласти «угоду про нездійснення самогубства». 9.
Необхідно підняти дитині з суїцидальною поведінкою самооцінку. 10. Спільно
спланувати діяльність, необхідну для виходу з кризи. 11. Заохочувати до
збереження зв'язку з близькими, друзями. Методи втручання в суїцидальну
активність підлітка Превенція (попереджувальні, профілактичні заходи,
розраховані на індивіда або групу). Інтервенція (безпосереднє втручання в
суїцидальну активність). Поственція (реабілітація людини, яка скоїла спробу
самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. З досвіду роботи
регіональних психологічних служб із формування здорового способу життя в
учнівській молоді: [методичний посібник] / О.М. Сироватко, Л.І. Гриценок, Н.М.
Городнова та ін.; За наук. ред. І.І. Цушка. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 124 с
2. Виховання важкої
дитини: Діти з девіантною поведінкою: [навч.-метод. посібн.] / Під ред. М.І.
Рожкової. – М.: Гуманіт. вид. центр Владос, 2001. – 240 с
3. Попередження
суїцидальної поведінки дітей та підлітків: [методичні рекомендації] // Все для
вчителя. – 2004. – № 10-11. – С. 53-64.
4. Психологія суїциду:
[навчальний посібник] / За ред. В.П. Москальця. – Київ – Івано-Франківськ:
Плай, 2002. – 249 с.
5. Психологія суїциду:
[посібник] / За ред. В.П. Москальця. – К.: Академвидав, 2004. – 288 с
6. Характерні особливості
суїциду та суїцидальної поведінки: [навчально-методичний посібник] / В. Войтко.
– Кропивницький: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2016. – 44 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар