П’ять простих інструментів, щоб мʼяко дбати про себе щодень

 Ми часто підтримуємо всіх довкола, але іноді забуваємо про одну важливу людину — себе

Тримай ці п’ять простих інструментів, щоб мʼяко дбати про себе щодень.

А як ти підтримуєш себе? Може, у тебе є власний спосіб, якого не вистачає у добірці — поділись ним у коментарях

Емоційне цунамі

 

ЕМОЦІЙНЕ ЦУНАМІ: СТАНЬТЕ СЕРФІНГІСТОМ.

ПСИХОЛОГІЧНІ ПОРАДИ

   Часто ми відчуваємо, що нас накриває справжнє емоційне цунамі, і здається, ніби немає ніякого способу йому протистояти. Однак, існує багато шляхів, які допомагають не боротися з емоціями, а навчитися відпускати їх, дозволяючи їм пройти крізь нас, не завдаючи руйнівних наслідків.

Кілька психологічних порад, як це зробити

1. Емоційне «серфінгування». Замість того, щоб тонути в емоціях, уявіть, що ви серфінгіст. Хвиля (емоція) потужна, але ви не боретеся з нею, а ковзаєте по ній. Дозвольте собі відчути цю хвилю повністю — від її зародження до моменту, коли вона розбивається об берег. Це не боротьба, а пасивне спостереження.

2. Створення «емоційного контейнера». Візьміть аркуш паперу та олівець. Уявіть, що ваші найсильніші емоції — це щось, що ви можете помістити в коробку чи банку. Намалюйте цю коробку, і «покладіть» туди свої почуття. Потім «закрийте» її. Це допомагає створити психологічний простір між вами та емоцією, дозволяючи від неї дистанціюватися.

3. «Емоційна» фотографія. Коли відчуваєте сильну емоцію, уявіть, що ви робите її фотографію. Детально опишіть, що ви «бачите»: колір емоції, її текстуру, форму. Зафіксуйте цей «знімок» у своїй свідомості. Це перетворює інтенсивне переживання на об’єкт для аналізу, а не на частину вас.

4. Зміна внутрішнього діалогу. Замість «Я засмучений» спробуйте говорити: «Я відчуваю смуток». Це просте переформулювання допомагає розділити вас як особистість від вашого тимчасового стану. Ви — не ваша емоція, а лише той, хто її переживає.

5. Ритуал відпускання. Знайдіть якийсь символічний ритуал для відпускання. Наприклад, напишіть про свою емоцію на папері, а потім спаліть цей листок, киньте його у воду або закопайте. Цей фізичний акт допомагає мозку «завершити» цикл емоції та перейти до нового стану.

6. «Вимова» емоції. Коли емоція надто сильна, вимовте її вголос. Можна навіть із «перебільшенням»: «Я зараз такий злий, що можу рознести все навколо!» Ця театралізація зменшує напругу та дає емоції вихід, не дозволяючи їй накопичуватися всередині.

7. Емоція як музична нота. Подумайте про свою емоцію як про музичну ноту. Вона звучить, але не вічно. Вона має свою гучність, тривалість, тональність. Усвідомте, що ця нота — лише частина загальної мелодії вашого життя, і вона обов’язково зміниться на іншу.

8. Погляд з висоти. Уявіть, що ви дивитеся на себе і свої емоції з висоти пташиного польоту. Ви бачите, що ви сидите на стільці, переживаєте якусь ситуацію, а емоція — це хмарка над вами. Вона велика, але ви вище за неї. Такий погляд допомагає відчути масштаб і віддалитися від проблеми.

Пам’ятайте, що емоції — це не вороги, а лише сигнали, які дає нам наш внутрішній світ. Ваша мета — не придушити їх, а навчитися розуміти та відпускати, дозволяючи їм рухатися вільно. З часом це дозволить Вам досягти внутрішнього спокою та емоційної стійкості.

 

Я так прокрастиную

 А ти як прокрастинуєш? А, що тобі допомагає розірвати замкнене коло

Для когось прокрастинація — це ще одна серія серіалу, в інших — нескінченне гортання стрічки, а хтось раптом вирішує помити вікна замість того, щоб завершити важливий проект.

І це ок, адже це не завжди про лінь, а іноді про втому, перфекціонізм чи навіть бажання дати мозку відпочити. Але в День боротьби з прокрастинацією (а це сьогодні) добре собі нагадати: якщо часто все відкладати, можна нагромадити гору завдань, заробити відчуття провини, тривогу та велику напругу

Тож прокрасти, але не захоплюйся. Є й інші корисні способи впоратися з втомою чи тривогою

Ти як?

 Це не той біль, про який легко говорити. Але можна просто бути поруч, помовчати, послухати, допомогти з хатніми справами...

Коротко нагадуємо про те, як підтримати тих, у кого близька людина зникла безвісти.

Гортай карусель, щоб потурбуватися і не ранити

Всесвітній день турботи про себе

 Обійми собі міцно, тепло та з суцільною любов'ю.

Всесвітній день турботи про себе: турбота — це не лише дарувати собі приємні дрібниці, що гріють душу, а й непрості кроки, які потребують зусиль заради себе.

А тепер твоя черга розповісти, як ти турбуєшся про себе.

Ти як?

 Панічні атаки можуть виникати у будь-кого і без попередження, та ще й як вимотувати.

Але з ними реально справитися.

Спробуй техніки з каруселі, коли наступного разу переживатимеш панічну атаку: вони прості та точно дієві.

А якщо атаки часто повторюються і ти не можеш дати їм раду, шукай допомоги у фахівця

"Фортеця стійкості"

 Як зробити з колективу "фортецю стійкості"?

   Війна ставить нас перед феноменом. З одного боку, ми дуже відчуваємо свою вразливість. Але, як виразно висловився Гемінґвей, “світ ламає всіх, але багато хто стає сильнішим на зламі”. Йдеться про внутрішню силу, яку ми засвідчуємо зараз в Україні. Ця сила духу допомагає нам відроджуватися, долати депресію, посттравматичний розлад, будувати країну. І її не зламати.

   Поряд із наративом про українську незламність є наратив про те, що всі українці травмовані війною і передадуть цю травму наступним поколінням. Чи все аж так погано?

   Ми маємо реальні труднощі, і нам треба працювати із психічним здоров'ям, але водночас не катастрофізувати. Вплив війни на психічне здоров'я визначається не просто тим, що ми пережили, а тим, як ми відповіли на пережиті.

   У США провели цікаве дослідження з військовими кадетами. 95% з них могли назвати симптоми ПТСР , але лише 10% знали, що таке посттравматичне зростання. Тоді як посттравматичне зростання показують 75% людей, які пережили психотравму.  

   Багато залежить від того, чи ми огорнули потерпілих співчуттям, любов'ю, підтримкою, професійною турботою, заботою спільноти. Це вибір нації. Якщо ми не хочемо мати ПТСР та трансгенераційну передачу травм, то маємо опрацювати досвід війни так, щоб залишатися стійкою, незламною громадськістю, і навіть зростати.