Обійми собі міцно, тепло та з суцільною любов'ю.
А тепер твоя черга розповісти, як ти турбуєшся про себе.
Панічні атаки можуть виникати у будь-кого і без попередження, та ще й як вимотувати.
Але з ними реально справитися.
Війна ставить нас перед феноменом. З одного боку, ми дуже відчуваємо свою вразливість. Але, як виразно висловився Гемінґвей, “світ ламає всіх, але багато хто стає сильнішим на зламі”. Йдеться про внутрішню силу, яку ми засвідчуємо зараз в Україні. Ця сила духу допомагає нам відроджуватися, долати депресію, посттравматичний розлад, будувати країну. І її не зламати.
Поряд із наративом про українську незламність є наратив про те, що всі українці травмовані війною і передадуть цю травму наступним поколінням. Чи все аж так погано?
Ми маємо реальні труднощі, і нам треба працювати із психічним здоров'ям, але водночас не катастрофізувати. Вплив війни на психічне здоров'я визначається не просто тим, що ми пережили, а тим, як ми відповіли на пережиті.
У США провели цікаве дослідження з військовими кадетами. 95% з них могли назвати симптоми ПТСР , але лише 10% знали, що таке посттравматичне зростання. Тоді як посттравматичне зростання показують 75% людей, які пережили психотравму.
Багато залежить від того, чи ми огорнули потерпілих співчуттям, любов'ю, підтримкою, професійною турботою, заботою спільноти. Це вибір нації. Якщо ми не хочемо мати ПТСР та трансгенераційну передачу травм, то маємо опрацювати досвід війни так, щоб залишатися стійкою, незламною громадськістю, і навіть зростати.
Один і той самий момент може звучати в нашій голові словами докору чи страху або як підтримка.
