Психологічна підтримка в умовах війни

 Психологічна підтримка в умовах війни 

   Психологічний стан та психічне здоров’я під час військових дій є вкрай важливим. Багато людей переживають виснаження, спустошення, втому, відчувають тривогу й паніку. Психологи сформулювали корисні поради, як опанувати себе в критичних умовах, як допомогти близьким та підтримувати здоровий психічний стан в критичних умовах.

Правила першої психологічної допомоги

 Правила надання першої психологічної допомоги

КОНТРОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ПІД ЧАС ВІЙНИ – ПОЯСНЕННЯ ПСИХОЛОГІВ

 

КОНТРОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ 

ПІД ЧАС ВІЙНИ

Як не піддаватись паніці у воєнний час?

 Як не піддаватись паніці у воєнний час: поради психологині

"Цей допис був написаний з бомбосховища, в нас постійно звучать сирени повітряної тривоги, тому в цілях безпеки ми значну частину часу проводимо в укритті".

Проєкт психологічної підтримки "Поруч"

    Проект ПОРУЧ — це онлайн та очні групи психологічної підтримки для підлітків та батьків, чиє звичне життя зламала війна. Психологи працюють для того, щоб досвід кожного та кожної не залишився непереборною травмою на все життя.

   До роботи ПОРУЧ долучаються професійні психологи з навичками допомоги людям, травмованим війною, а також ті, хто готовий пройти підготовку і стати до надважливої у цей час роботи. 

Психологія війни

 

ПСИХОЛОГІЯ  ВІЙНИ

 

   Війна проходить не лише по лінії фронту. Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним - вона психологічна.

Настрій людей на війні не  менш важливий, ніж справні зброя і техніка.

   Як зрозуміти задум та попередити інформаційно-психологічні операції ворога?

Що відбувається з нами, як змінюються наш настрій під час війни?

Як це може вплинути на кожного з нас?

Як зменшити негативні наслідки?

    Коли відбувається щось жахливе і неочікуване, люди спочатку відчувають шок, діють автоматично, по програмі виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього - і не може цього зробити. Планування обмежене до декількох годин.

    Потім повертаються базові емоції, і після шоку можуть прийти, наприклад, відчай, жах, заперечення і т. д. Українці ж масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли ці перші години і дні й кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу нашого психічного ресурсу.

  Але ейфорія не може триматися весь час - це не економно для ресурсу психіки. Тому, будь-ласка, добре запам'ятайте цю картинку і те, що коливання настрою - це НОРМАЛЬНО.  Адже найстрашніше – не знати, що з тобою коїться і думати, що почуття, скажімо, страху буде тепер з тобою назавжди. Повірте, дуже довго боятися чи тривожитись не вигідно нашому організму, і він знайде, як впоратися й з цими відчуттями.

  Під час ейфорії всі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем - так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили у людей мобілізувалися. Але треба знати, що так само може синхронізуватися й якась інша емоція, і негативна - теж.

     Психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові питання: "хто я?", "яка моя функція?", "яке моє місце у всьому, що коїться?", "що я маю робити?". У військових з цим проблем переважно немає, а от у цивільних ідентичність - під сильним ударом.

   Саме ця неможливість кудись приткнутися, провина, яку зараз відчувають багато людей, які знаходяться далеко від бойових дій, і є атакою на ідентичність. Провину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. У психології це можна описати такою собі прямою, на одному кінці якої - провина, на протилежному – страх.

    На фронті страшно, і там немає місця провині, а в тилу, якщо, звичайно, над вами не літають снаряди, - деморалізує провина. І те, й інше почуття вважаються нормальними в якихось межах. Але якщо воно «затоплює» - психіка не справляється. Якщо затоплює страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу затоплює відчуття провини, людина перестає нормально працювати.

   Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчних ЗСУ, але ми й ЗСУ - це одне-єдине тіло. Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд, незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше ворог досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю спротиву.

     24-го лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно - це правда. Кожен має вплив на кожного: посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові й якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духу.

   Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті, і ті орки вдавляться.

   Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію - теж дуже важливо. Тримати зв'язок, м'яко переконувати, підбадьорювати, жартувати - теж важливо. Берегти себе й турбуватися про своє виживання - неймовірно важливо. Варити каву клієнтам кав'ярні, дякувати, малювати меми - усе.

   Найкращий засіб від атаки на ідентичність - чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони, як у стрільця в ЗСУ - це 40 градусів або 120 - у кулеметника. Не намагайтися братися за все одночасно, визначте свої задачі, робіть хоч щось і робіть це добре.

   Уявіть, що ЗСУ - це білі кров'яні тільця, що вбивають хворобу, коли тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть добре справлятися зі своїми задачами. Кожен зараз є важливою клітиною в тілі. Кожен має чітко знати і виконувати свої функції.

    Навіть, якщо почнуть вичерпуватися фізичні й психічні сили, і прокинуться відчай і страх. Це нормально, просто продовжуйте тримати свій сектор оборони.

   А коли виникають розчарування і відчай? Правильно, коли є очікування, що війна скоро закінчиться. Рецепт простий: нехай краще перемога стане для нас несподіванкою, ніж доведуть до відчаю пусті очікування.

   Багато хто порівнює нашу ситуацію з Ізраїлем. Так от, краще звикнути, що це тепер триватиме тижні, місяці й навіть роки - як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого закінчення. Чим ми гірші? Ми теж віримо в перемогу, але маємо не чекати її, а працювати й жити в усьому цьому.

   Тому що супротивник чекає, що ми скотимося у відчай від очікування і капітулюємо. Супротивник тягне, як може, закидуючи нас щодня тисячами своїх орків - там такого багато, їм їх не шкода.

   Краще підготуватись до втрат вже сьогодні, прийняти те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим у майбутньому. Буддистські монахи щодня медитують на смерть, це називається «maraṇasati». Це допомагає примиритися з нею і жити повним життям кожного дня, кожну хвилину. Це теж саме, що приймати отруту мікродозами і отримати від неї імунітет в результаті.

    А подолавши надмірні очікування, можна починати жити. Заведіть собі якісь рутинні заняття й традиції. Виділіть три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а ось без нашої роботи  їм буде важче.

   Тим, хто в підвалах у містах, що в облозі, ваша робота - вижити. Україні потрібні українці.

    І головне – сенс життя. Без сенсу людина не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, це вони його не мають, тому й програють.

   На тій сторінці всього три теми, але найголовніші теми: молитва, найважливіше запитання до себе і послідовність днів. «Позавчора був вівторок. Вчора була середа. Сьогодні є четвер. Завтра - п'ятниця. Післязавтра - субота».

   Настане день і це буде день нашої Перемоги. Назавжди закарбований в календарі.

Синдром фантомної сирени

  "Я чую сирени, а їх немає: що таке синдром фантомної сирени?".

   Війна та хронічний стрес мають сильний вплив на нашу психіку. Після перших сирен багато українців тепер дослухаються до кожного звуку. Що робити, коли довкола тиша, а ви чуєте сирени?

   Синдром фантомної сирени - це стан, коли людина чує звуки сирени, хоча їх насправді немає.

   ЧИ це нормально?

   Так, абсолютно. Поява цього синдрому є цілком природною реакцією нашої психіки на хронічний стрес. Головна задача - мінімізувати симптоми, щоб бути в ресурсі та мати змогу ухвалювати швидкі рішення та діяти ефективно.

   ЩО я маю робити?

   Повернутися до реальності. Зосередьте свою увагу на маленьких діях, які допоможуть відчути реальність і світ навколо себе та зрозуміти, що звуку сирен немає. Наприклад, можна поговорити з людиною, яка знаходиться поруч із вами, або доторкнутися до свого тіла. Також може допомогти порахувати пердмети в кімнаті або вмити обличчя та руки холодною водою. Такі дії допомагають нам повернутися в реальність через тіло.

   Закрити базові потреби.  У час постійного стресу та загрози життю - це може бути складною задачею. Однак, якщо у вас є можливість, спробуйте трохи поспати, поїсти теплої їжі або випити чаю, обійняти тих, хто поруч. Також може допомогти година без новин і телефона (заздалегідь попросіть близьких зателефонувати вам у разі тривоги).

   Розробити план для екстрених ситуацій. Поговоріть зі своїми близькими, друзями, сусідами. Складіть чіткий план, хто що робитиме в разі екстрених ситуацій (зробіть чергування, покладіть найнеобхідніші речі в тих місцях, де їх буде легко знайти, підготуйте одяг).

   Наша психіка впорається, якщо ми хоч трохи закриватимемо наші базові потреби й будемо мінімізувати симптоми.