ПСИХОЛОГІЯ ВІЙНИ
Війна
проходить не лише по лінії фронту. Війна вже всередині кожного: на
лінії фронту вона фізична, поза ним - вона психологічна.
Настрій людей на війні не менш важливий, ніж справні зброя і техніка.
Як зрозуміти задум та попередити
інформаційно-психологічні операції ворога?
Що відбувається з нами, як змінюються наш настрій під час війни?
Як це може вплинути на кожного з нас?
Як зменшити негативні наслідки?
Коли відбувається
щось жахливе і неочікуване, люди спочатку відчувають шок, діють автоматично, по
програмі виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб
якось підготуватися до нього - і не може цього зробити. Планування обмежене до
декількох годин.
Потім повертаються базові
емоції, і після шоку можуть прийти, наприклад, відчай, жах, заперечення і т. д.
Українці ж масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли ці
перші години і дні й кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу нашого
психічного ресурсу.
Але ейфорія не може триматися весь час - це не економно для ресурсу психіки. Тому, будь-ласка, добре запам'ятайте цю картинку і те, що коливання настрою - це НОРМАЛЬНО. Адже найстрашніше – не знати, що з тобою коїться і думати, що почуття, скажімо, страху буде тепер з тобою назавжди. Повірте, дуже довго боятися чи тривожитись не вигідно нашому організму, і він знайде, як впоратися й з цими відчуттями.
Під час ейфорії всі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем - так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили у людей мобілізувалися. Але треба знати, що так само може синхронізуватися й якась інша емоція, і негативна - теж.
Психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові
питання: "хто я?", "яка моя функція?", "яке моє місце
у всьому, що коїться?", "що я маю робити?". У військових з цим
проблем переважно немає, а от у цивільних ідентичність - під сильним ударом.
Саме ця неможливість кудись
приткнутися, провина, яку зараз відчувають багато людей, які знаходяться далеко
від бойових дій, і є атакою на ідентичність. Провину відчувають УСІ, хто не
відчуває безпосередній страх. У психології це можна описати такою собі прямою,
на одному кінці якої - провина, на протилежному – страх.
На фронті страшно, і там немає місця провині, а в тилу, якщо, звичайно, над
вами не літають снаряди, - деморалізує провина. І те, й інше почуття вважаються
нормальними в якихось межах. Але якщо воно «затоплює» - психіка не
справляється. Якщо затоплює страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу
затоплює відчуття провини, людина перестає нормально працювати.
Важливо не дозволяти провині
заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчних ЗСУ, але
ми й ЗСУ - це одне-єдине тіло. Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи,
навіть, на перший погляд, незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше ворог
досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю спротиву.
24-го лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно - це правда. Кожен
має вплив на кожного: посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові й якісно
виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату
в Харкові. Це і є єдність духу.
Зараз немає неважливої роботи,
немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті, і ті орки вдавляться.
Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію - теж дуже
важливо. Тримати зв'язок, м'яко переконувати, підбадьорювати, жартувати - теж
важливо. Берегти себе й турбуватися про своє виживання - неймовірно важливо.
Варити каву клієнтам кав'ярні, дякувати, малювати меми - усе.
Найкращий засіб від атаки на
ідентичність - чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони,
як у стрільця в ЗСУ - це 40 градусів або 120 - у кулеметника. Не намагайтися
братися за все одночасно, визначте свої задачі, робіть хоч щось і робіть це
добре.
Уявіть, що ЗСУ - це білі кров'яні
тільця, що вбивають хворобу, коли тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не
зможуть добре справлятися зі своїми задачами. Кожен зараз є важливою клітиною в
тілі. Кожен має чітко знати і виконувати свої функції.
Навіть, якщо почнуть вичерпуватися фізичні й психічні сили, і
прокинуться відчай і страх. Це нормально, просто продовжуйте тримати свій
сектор оборони.
А коли виникають розчарування і відчай? Правильно, коли є
очікування, що війна скоро закінчиться. Рецепт простий: нехай краще перемога
стане для нас несподіванкою, ніж доведуть до відчаю пусті очікування.
Багато хто порівнює нашу ситуацію
з Ізраїлем. Так от, краще звикнути, що це тепер триватиме тижні, місяці й
навіть роки - як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого
закінчення. Чим ми гірші? Ми теж віримо в перемогу, але маємо не чекати її, а
працювати й жити в усьому цьому.
Тому що супротивник чекає, що ми
скотимося у відчай від очікування і капітулюємо. Супротивник тягне, як може,
закидуючи нас щодня тисячами своїх орків - там такого багато, їм їх не шкода.
Краще підготуватись до втрат вже
сьогодні, прийняти те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим у
майбутньому. Буддистські монахи щодня медитують на смерть, це називається
«maraṇasati». Це допомагає примиритися з нею і жити повним життям кожного дня,
кожну хвилину. Це теж саме, що приймати отруту мікродозами і отримати від неї
імунітет в результаті.
А подолавши надмірні очікування, можна починати жити. Заведіть
собі якісь рутинні заняття й традиції. Виділіть три-чотири перерви на перегляд
новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а ось без
нашої роботи їм буде важче.
Тим, хто в підвалах у містах, що в
облозі, ваша робота - вижити. Україні потрібні українці.
І головне – сенс
життя. Без сенсу людина не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, це
вони його не мають, тому й програють.
На тій сторінці всього три теми,
але найголовніші теми: молитва, найважливіше запитання до себе і послідовність
днів. «Позавчора був вівторок. Вчора була середа. Сьогодні є четвер. Завтра -
п'ятниця. Післязавтра - субота».
Настане день і це буде день нашої
Перемоги. Назавжди закарбований в календарі.
Немає коментарів:
Дописати коментар